Ухвала суду № 102886166, 31.01.2022, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

_______________

2-а/381/10/22

381/323/22

УХВАЛА

31 січня 2022 року суддя Фастівського міськрайонного суду Київської області Ковалевська Л.М. розглянувши матеріали позовної заяви в порядку адміністративного судочинства ОСОБА_1 до поліцейського ВРПП Фастівського РУП ГУ НП в Київській області старшого сержанта Сафроновича Владислава Миколайовича про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення про справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі,-

ВСТАНОВИВ:

24.01.2022 до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до поліцейського ВРПП Фастівського РУП ГУ НП в .Київській області старшого сержанта Сафроновича Владислава Миколайовича про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення про справі про адміністративне правопорушення

Ознайомившись з матеріалами позовної заяви, суд вважає за необхідним залишити позовну заяву без руху з наступних підстав.

Як вбачається з позову та доданих до нього матеріалів, позовна заява не відповідає вимогам вимог ст. 160 та ст.161 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Проте, стороною позивача до позовної заяви не додано документа, що підтверджує сплату судового збору чи документа, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

З 01 листопада 2011 року набрав чинності Закон України «Про судовий збір», яким регулюються питання розміру судового збору, порядку його сплати та звільнення від сплати, а не Кодексом України про адміністративні правопорушення.

З огляду на те, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП, розгляд справ про адміністративні правопорушення відбувається за правилами адміністративного судочинства, застосуванню підлягають приписи КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» встановлені пільги щодо сплати судового збору.

Слід зазначити, що відповідно до статей 3,5 Закону України «Про судовий збір» серед осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, чи виключали б позовну заяву про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення з об`єктів оплати судовим збором.

Велика Палата ВС у постанові від 18 березня 2020 року № 543/775/17 відступила від правового висновку Верховного Суду України в постанові від 13 грудня 2016 року, визначивши, що за оскарження постанов про адміністративне правопорушення необхідно сплачувати судовий збір. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати ст. 2-5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 1ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2 393 гривні. Тому, стороні позивача необхідно здійснити оплату судового збору за подання до суду позовної заяви про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, у розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір», тобто 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 479 гривень та надати суду оригінал квитанції про сплату судового збору.

Крім цього, імперативними приписами пункту 2 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в позовній заяві повинно бути зазначено, зокрема: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.

Частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб`єкта при здійсненні ними публічно - владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 6 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з положеннями статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до статті 213 Кодексу України про адміністративні правопорушення справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Так, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, зокрема: частини перша, друга і четверта статті 126.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (частини 1 та 2 статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

При цьому, приписами частини 1 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про Національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені статтею 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення інспектори відповідного орану діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а саме - від імені органів Національної поліції і її територіальних органів.

Отже, відповідний інспектор поліції не може виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган Національної поліції, на який, зокрема положеннями статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 126 вищенаведеного кодифікованого закону України.

Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, є саме орган Національної поліції - суб`єкт владних повноважень, а не підрозділ Національної поліції або ж особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Правову позицію з даного питання було висловлено Верховним Судом у постанові від 26 грудня 2019 року по справі №724/716/16-а (провадження № К/9901/12750/18).

Як вбачається з матеріалів позову, відповідачем у справі виступає посадова особа суб`єкта владних повноважень, а саме : поліцейський ВРПП Фастівського РУП ГУ НП в Київській області старший сержант Сафронович Владислав Миколайович, проте, в даних спірних правовідносинах ані Департамент патрульної поліції України, ані структурний підрозділ Управління патрульної поліції в Київській області до участі у справі в якості належного відповідача позивачем залучені не були.

В даному випадку інспектор поліції або структурний підрозділ Національної поліції, в якому проходить службу такий інспектор поліції, і який не є юридичною особою, не може виступати відповідачем у справі за адміністративним позовом, і належним відповідачем може бути лише орган Національної поліції, від імені якого діяв співробітник поліції, і який є юридичною особою.

З огляду на викладене, позивачу потрібно усунути недоліки позовної заяви шляхом подання заяви з усунутими недоліками та надання їх копій відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 169 КАС України позовна заява подана без додержання вимог, викладених у статтях 160 і 161 КАС України, підлягає залишенню без руху з наданням строк

При цьому суддя зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням права позивача на доступ до правосуддя з огляду на усталену практику Європейського суду з прав людини.

Керуючись ст.. 2, 35, 160, 161, 169, 171, 241, 248, 257, 268, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до поліцейського ВРПП Фастівського РУП ГУ НП в Київській області старшого сержанта Сафроновича Владислава Миколайовича про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення про справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі залишити без руху, надавши позивачу строк у десять днів, з дня отримання копії ухвали, для усунення зазначених недоліків.

У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовну заяву вважати неподаною та повернуто позивачу з усіма доданими до неї документами.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Л.М.Ковалевська