Рішення № 102882954, 01.02.2022, Токмацький районний суд Запорізької області

328/3072/21

01.02.2022

2/328/38/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

01 лютого 2022 року м. Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді: Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Шпітько Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Токмак, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу № 328/3072/21 (номер провадження 2/328/38/22) за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Загуменна Ірина Вікторівна, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруВиконавчий комітет Токмацької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

за участі:

представника позивача - адвоката Загуменної І.В.

встановив:

19 листопада 2021 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Викликати до суду та допитати в якості свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено та передано судді Петренко Л.В.

22 листопада 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням залишено без руху та надано п`ять днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, зазначених в ухвалі.

23 листопада 2021 року до суду від представника позивача адвоката Загуменної І.В. надійшла заява на усунення недоліків. Недоліки позовної заяви усунуто частково.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є титульним володільцем всього будинку АДРЕСА_1 .

На момент отримання свідоцтва про право власності на будинок за його згодою у жилому будинку АДРЕСА_1 було зареєстровано місце проживання його сина ОСОБА_2 , родинні стосунки підтверджуються повторним свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 , виданим Токмацьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро). Однак між нами не було домовленості, щоб на ньому лежав тягар постійного забезпечення відповідача житлом та комунальними послугами. Враховуючи викладене його син ОСОБА_2 з травня 2010 року фактично не мешкає в його будинку, але до цього часу залишилося зареєстровано місце проживання відповідача ОСОБА_2 у будинку.

З його боку прикладене зусилля для того, щоб вирішити це питання без звернення до суду. Раніше він вважав, що син ОСОБА_2 спроможний самостійно і розсудливо виконати прохання добровільно, не порушуючи морально-етичні норми спілкування з батьком. Відповідач ОСОБА_2 останній раз ще у 2018 році пообіцяв знятися з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , але до цього часу жодної своєї обіцянки не виконав.

Йому відомо, що у відповідача склалася своя сім`я, але де він конкретно зараз мешкає, на підставі права власності або постійного користування іншим житлом, йому не відомо, бо вони не підтримують сімейні стосунки.

Відповідач ОСОБА_2 тривалий час, а саме: з травня 2010 року без поважної причини фактично не проживає за адресою АДРЕСА_1 та не приймає заходів для зняття з реєстрації місця свого проживання в будинку, що суттєво шкодить його інтересам власника. Відповідач ОСОБА_2 самостійна людина, він працездатний, а тому без його особистої участі вирішує всі питання стосовно себе та своєї сім`ї. Він займається бізнесом, самостійно несе ризики своєї діяльності, а тому він не бажає, щоб його турбували із-за того, що у будинку формально зареєстровано місце проживання відповідача. В них існують напружені стосунки, а тому він не втручається в особисте життя свого сина і не збирає про нього інформацію. В його будинку відсутні особисті речі відповідача з травня 2010 року. Таким чином відповідач без поважних причин відсутній за місцем своєї реєстрації понад один рік.

Відповідач ОСОБА_2 догляд за будинком ніколи не здійснював, ніяких витрат з утриманням будинку не несе, свідомо не проявляє ніякої цікавості до такого житлового приміщення, а лише формально зареєстрований у будинку. Він вважає, що місце проживання відповідача повинно бути зареєстровано за його зверненням за тією адресою, де він фактично мешкає. На нього не покладається зобов`язання забезпечувати його офіційним місцем реєстрації, що не відповідає дійсному місцю його проживання.

Враховуючи наведені обставини позивач просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 . Стягнути судові витрати по справі, підтверджені документально.

Ухвалою судді Токмацького районного суду Запорізької області від 29 листопада 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Клопотання позивача про виклик і допит свідків задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Виконавчий комітет Токмацької міської ради.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений. Просив розглядати справу за його відсутності.

Представник позивача адвокат Загуменна І.В. в судовому засіданні позовну заяву підтримала, просила задовольнити з підстав наведених в позовній заяві. Не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи та винесення заочного рішення.

Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчого комітету Токмацької міської ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений. Від представника надійшла заява, відповідно до якої при вирішенні справи покладається на розсуд суду, просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , позивач, ОСОБА_1 це його батько, а відповідач ОСОБА_2 - рідний брат. Власником будинку АДРЕСА_1 є його батько, ОСОБА_1 . Відповідач, ОСОБА_2 зареєстрований за даною адресою, але фактично не проживає з 2010 року, та не з`являвся за даною адресою, він виїхав в Чернігівку там одружився, деякий час спілкувалися, в подальшому зв`язок було втрачено, спілкування припинилось. Речей ОСОБА_2 в будинку не має, позивач не чинив перешкод в користуванні будинком відповідачу.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що знає родину позивача, ОСОБА_1 , близько десяти років, оскільки допомагав йому по будівництву. Пояснив, що відповідач, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає, жодного разу він його там не бачив. Чув від позивача, що відповідач проживає десь в Чернігівці. В 2017 році він їздив на рибалку в Чернігівський район і там зустрів відповідача, поговорили і з`ясувалось, що його родичі проживають в м. Токмак, з якими він не спілкується. Вони з братом дуже схожі.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання 28 грудня 2021 року та 01 лютого 2022 року не з`явився, про день, час та місце слухання справи повідомлявся шляхом направлення кореспонденції за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, згідно зі ст. 128 ЦПК України, вважається повідомленим належним чином; клопотань про перенесення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності не надходило. Відзиву на позовну заяву не надходило.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Умови проведення заочного розгляду справи визначені ст. 280 ЦПК України, де передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

В даному випадку наявна вся сукупність умов для проведення заочного розгляду справи, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалює заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Заслухавши думку представника позивача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане Токмацькою міською радою виконавчий комітет 25 лютого 2010 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.03.2010 року (а.п. 7-8).

ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,1000га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується Державним актом серія ЯЕ №264638 (а.п. 9).

Позивач є власником будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки №7 виданої 05 січня 2018 року головою квартального комітету щодо складу сім`ї слідує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично за даною адресою з травня 2010 року не проживає (а.п. 11).

Відповідно до довідки №134 виданої 01 листопада 2021 року головою квартального комітету щодо складу сім`ї слідує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично за даною адресою з травня 2010 року не проживає (а.п. 10).

Дані обставини також підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Відповідно до відповіді на запит Токмацького районного суду Запорізької області від 25 листопада 2021 року щодо інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, виконавчий комітет Токмацької міської ради повідомив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 11 травня 2010 року по теперішній час (а.п. 28).

Відповідач ОСОБА_2 був вселений та зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 за згодою власника будинку ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно з п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідач не проживає в будинку, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей не має. Не проживає у зазначеному будинку з 2010 року. Перешкоди в користування будинком відповідачу не чинилися.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідності до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (BUDCHENKO v. UKRAINE, N 38677/06, § 40, ЄСПЛ, від 24 квітня 2014 року).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 ЦК України. Тлумачення частини третьої статті 16 ЦК України свідчить, що, за загальним правилом, при наявності порушення цивільного права або інтересу не допускається відмова в їх захисті. Винятком, який дозволяє відмовити в захисті цивільного права або інтересу, є недотримання частин другої - п`ятої статті 13 ЦК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, N 19336/04, § 166 - 168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Згідно зі ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до ст. 6 ЖК УРСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно зі статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 38, 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

За положеннями статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Велика палата Верховного Суду в постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) звернула увагу на те, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. В свою чергу Цивільний кодекс є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.

Законодавець при прийнятті ЦК України не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

Частиною першою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

За положеннями ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Відповідно до частини другої, четвертої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Якщо відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язаний, його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Отже, при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником будинку і як власник цього майна надавав право відповідачу, своєму сину користуватись ним. З 2010 року відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язаний, тобто припинені обставини, які були підставою для сервітутних відносин. Поважності не проживання відповідача у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , суду не надано. Тому право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 405 ЦК України.

Зазначені обставини є підставами для визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

За змістом ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Щодо судових витрат

Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивач ОСОБА_1 при подачі позову за вимогу немайнового характеру сплатив судовий збір в розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією (а.п. 4).

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги задоволено, то суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 908,00 грн. у порядку передбаченому ст. 141 ЦПК України.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин 1-3 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з правилами пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява N 19336/04, п. 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Представником позивача надано договір про надання професійної правничої допомоги від 19 листопада 2021 року (а.п. 17-18), ордер серії АР № 1012231 про надання правничої допомоги гр. ОСОБА_1 , адвокатом Загуменною І.В., від 19 листопада 2021 року в Токмацькому районному суді Запорізької області (а.п. 19), а також договір про надання професійної правничої допомоги від 15 листопада 2021 року, акт № 1 надання послуг до договору від 15 листопада 2021 року про надання правової допомоги від 19 листопада 2021 року, акт № 2 надання послуг до договору про надання правової допомоги від 19 листопада 2021 року, від 01 лютого 2022 року, та квитанції про оплату послуг адвоката на суму 1200 грн. та 950 грн.

Відповідно до акту № 1 надання послуг до договору від 15 листопада 2021 року про надання правової допомоги від 19 листопада 2021 року адвокат фактично виконала роботу: ознайомилася з наданими ОСОБА_1 документами, вивчила нормативну базу по предмету спору, надані правові консультації, обговорена та сформована правова позиція, складена позовна заява про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Вартість наданих послуг становить 1200,00 грн. Правова допомога оплачена згідно квитанції від 19 листопада 2021 року.

Відповідно до акту № 2 надання послуг до договору про надання правової допомоги від 19 листопада 2021 року, від 01 лютого 2022 року адвокат фактично виконала роботу: здала до суду позовну заяву, з`явилася зі свідками на призначену дату 28 грудня 2021 року, представляла інтереси позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні призначеному 01 лютого 2022 року. Вартість наданих послуг становить 950,00 грн. Правова допомога оплачена згідно квитанції від 22 грудня 2021 року.

З урахуванням досліджених доказів, суд дійшов висновку, що вказаними доказами підтверджується надання адвокатом Загуменною І.В. професійної правничої допомоги у погодженому між адвокатом та клієнтом розмірі, а також здійснення відповідачем оплати вказаних послуг у сумі 2 150,00 грн.

Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Загуменною І.В., обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Обсяг поданих суду позивачем та його представником документів по справі очевидно є пропорційним часу витраченому на їх складання, характер робіт не дублюється.

Підстав для зменшення розміру суми цих витрат, немає; ні відповідач, ні третя особа не надали доказів того, що ці витрати не є співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін, як передбачено частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення, серед іншого, суд вирішує питання як розподілити судові витрати.

Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В матеріалах даної цивільної справи є документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Судом визначено співмірність та розмір витрат на правову допомогу відповідно до статті 137 ЦПК України, з урахуванням фактично витраченого часу на надання правничої допомоги адвокатом за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою.

Клопотань від відповідача та третьої особи про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не надходило.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Кодексом не передбачено можливості суду ініціювати питання про зменшення витрат на правничу допомогу з власної ініціативи, що повною мірою відповідає принципу диспозитивності цивільного процесу. Відтак, питання про зменшення неспівмірних витрат на послуги адвоката може бути ініційоване лише іншою стороною процесу.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

В даному випадку позовні вимоги задоволені. Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу підлягають задоволенню, суд стягує з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 2 150,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-284, 289, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Загуменна Ірина Вікторівна, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруВиконавчий комітет Токмацької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2150,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Загуменна Ірина Вікторівна, місцезнаходження: 71701, м. Токмак, вул. Шевченка, 49/2, діє на підставі договору про надання професійної правничої допомоги та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР № 1012231 від 19.11.2021 року. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 55 від 28 січня 1994 року видане Запорізькою обласною КДКА на підставі рішення № 1 від 27 січня 1994 року.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія і номер паспорта НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Токмацької міської ради, місцезнаходження: Запорізька область, Пологівський район, м. Токмак, вул. Центральна, буд. 45, ЄДРПОУ 02140828.

Дата складання повного судового рішення 01 лютого 2022 року.

Суддя: