Рішення № 102881184, 25.01.2022, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/16337/21

Категорія 75

2/295/2/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2022 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира

в складі: головуючого судді Лєдньова Д.М.

при секретарі - Вольській К.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

Позивач звернулась в суд із позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення від роботи, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що з 15.07.1988 року вона працювала в Житомирській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 14 на посаді вчителя початкових класів, а з 01.09.1995 року – на посаді вчителя історії.

Директором Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14 видано наказ № 286-к від 22.11.2021 року про відсторонення позивача від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Виданий наказ позивач вважає протиправним та наводить положення чинного законодавства, які, на думку сторони, покликають необхідність визнання виданого наказу про відсторонення від роботи незаконним.

Так, зокрема, видаючи оспорюваний наказ про відсторонення від роботи директор школи діяв у поза визначений вимогами Закону України «Про повну загальну середню освіту», Закону України «Про освіту», а також Статуту, Колективного договору, Правил внутрішнього трудового розпорядку як спеціальних актів з регулювання трудової діяльності, колом повноважень керівника закладу загальної середньої освіти.

Міністерством освіти і науки України будь-яких рекомендацій з питань організації роботи закладів загальної середньої освіти в умовах карантинних обмежень, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021 року, не видавалось.

Позивач зауважує, що на виконання вимог ст.ст. 159, 169 КЗпП України, статті 17 Закону України «Про охорону праці» нею пройдено щорічний обов`язковий медичний огляд, при цьому, наказ про зміни умов праці з відповідним обґрунтуванням, в тому числі щодо необхідності проведення інших медичних процедур та надання додаткових персональних даних, не видавався.

Згода на зміну умов трудового договору чи оплати праці в профспілковій організації не запитувалась, та, відповідно, не отримувалась.

Позивач звертає увагу на неприпустимості обмеження конституційних прав особи, що полягають у можливості кожного реалізувати право на працю, що включає право заробляти собі на життя тією працею, яку особа вільно обирає.

Також сторона просить надати оцінку положенням резолюції 2361 (2021) Парламентської асамблеї Ради Європи, яка закликала учасників інформувати громад про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також рекомендує забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те. що не пройшов вакцинацію.

Конституційним Судом України у своїх рішеннях неодноразово стверджувався висновок про те, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови парці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації , має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Сторона просить задовольнити позов, вирішити платня про відшкодування судових витрат.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, де висловлено заперечення щодо заявлених позовних вимог.

Вказано, що постанова Кабінету Міністрів України № 1236, так і наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153, зареєстровані Міністерством юстиції України згідно висновку про відповідність зазначених нормативних актів положенням Конституції України, законам України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 (Право на повагу до приватного і сімейного життя).

На теперішній час зазначені нормативні акти не змінено та не скасовано.

Сторона зауважує на виниклій практиці Європейського суду з прав вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб. На думку учасника, в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими.

В судовому засіданні позивач, представник відповідача підтримали власні вимоги та заперечення з підстав, наведених у письмових заявах по суті спору.

Судом встановлено наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 працює в Житомирській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 14 на посаді вчителя початкових класів.

Повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення від 27.10.2021 року позивача проінформовано, що з 08.11.2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від СОVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти.

Вказаними Повідомленнями позивачу було викладено прохання до 08.11.2021р. надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання.

Наказом Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14 від 22.11.2021 р. № 286-к ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 22.11.2021р. на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України допускається відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У відповідності до п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 року № 1236 в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26.10.2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров`я України 04 жовтня 2021 року № 2153, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

За змістом ст.117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно зі ст. 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України). Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є. крім іншого, верховенство права (ч.3 ст.2 ЦПК України).

Визначення терміна "верховенства права" викладено в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004: "Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Як зазначалось вище, Кабінетом Міністрів України в грудні 2020 року прийнято постанову із запровадженням обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яка містила вимоги про забезпечення контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено відповідний перелік працівників, що підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження (ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»)

Згідно з п.1 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 267, Міністерство охорони здоров`я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти.

Повноваження (права і обов`язки) та відповідальність керівника закладу освіти визначаються законом та установчими документами закладу освіти.

На час вирішення спору у суду відсутні підстави вбачати невідповідність виданих у межах владних повноважень вищим органом виконавчої влади, а також центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров`я, постанови та наказу на врегулювання трудових відносин під час дії запровадженого карантину вимогам Конституції України, Кодексу про працю України, іншим законам.

Є необхідним додати, що застосоване відносно обсягу повноважень формулювання «визнається законом» слід розуміти як таке, що врегульовується законами та іншими чинними підзаконними нормативними актами, виданими повноважними органами в межах визначеної компетенції у нормотворчій діяльності.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб…

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом…

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суд зазначає, що характер положень Конституції України як норм прямої дії не породжує абсолютно безступеневий та неврегульований порядок доступу до визначених нормами основного Закону прав особи. Маючи на меті закріплення основного погляду та водночас правового скерування відносин у сфері загальних засад функціонування держави, прав і свобод людини і громадянина, органів влади, їх діяльності тощо, Конституція України не лише не виключає, але прямо передбачає механізм реалізації, зокрема шляхом визначення повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні, Кабінету Міністрів України - вищого органу у системі органів виконавчої влади, з наданою можливістю нормотворчої діяльності в забезпечення проведення, зокрема, фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

У рішенні Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Зміст постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 в частині умов відсторонення від роботи, категорій працівників відносно яких запроваджуються заходи обмеження, є чітким та зрозумілим за виконанням, передбачуваним за правовими наслідками.

Згідно з п. 1 Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16.09.2011 № 595, календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.

Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Суд звертає особливу увагу, що відповідним календарем визначено перелік біологічних препаратів, терміни та періодичність проходження щеплення проти певних захворювань, що не виключає можливості встановлення обов`язковості щеплень щодо інших хвороб для певних категорій працівників.

Відсутність відомостей в Календарі профілактичних щеплень в Україні про обов`язкове щеплення відносно поширюваної інфекційної хвороби не може вважатись критерієм оцінки дій або бездіяльності керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій, які зобов`язані забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Подання як письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи, виноситься в разі необґрунтованої відмови від профілактичного щеплення, передбаченого саме Календарем профілактичних щеплень в Україні. Постанова КМУ від 09.12.2020 року за своїм напрямком врегулювання хоча і може вважатись суміжною, проте за своїм змістом не охоплюється наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року N 595, діє самостійно як окремий нормативний акт зобов`язального характеру відносно керівників підприємств, установ, організацій.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Згідно з ч.ч. 1. 2 ст.21 Закону інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

За змістом ст.22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Згідно з ч.2 ст. 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

В розрізі наведеного врегулювання слід дійти висновку, що, хоча інформація про стан здоров`я особи належить до інформації з обмеженим доступом, отримання наведених відомостей узгоджується із правом роботодавця, первісно, з метою укладення трудового договору та підтвердження відповідності до запитуваних згідно такого договору та посадової інструкції вимог, а в подальшому, зокрема при застосуванні ст. 46 КЗпП України – з метою вирішення питання про відсторонення, визначити, окрім супутніх конфіденційних даних щодо прізвища, ім`я, по-батькові особи, її дати народження, також і відомості про стан здоров`я як критерію допуску до виконання покладених трудовим договором обов`язків.

Відповідно до ч. 1, п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про захист персональних даних» забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних: необхідна для здійснення прав та виконання обов`язків володільця у сфері трудових правовідносин відповідно до закону із забезпеченням відповідного захисту.

У виниклому спорі отримання інформації пов`язано із сферою трудових правовідносин, здійснюється відповідно до вимог закону, а тому не може беззаперечно обмежуватись у відповідному доступі.

Є необхідним звернути особливу увагу на те, що в завдання суду не входить надання висновку про обов`язок особи здійснити щеплення або відсутність такого обов`язку.

Так, відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Предметом заявлених вимог є визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення як такого, що винесений без належної правової підстави (відсутності передбачених чинним законодавством умов) з порушенням, на думку позивача, охоронюваних особистих немайнових прав особи на здоров`я, таємницю інформації щодо її стану здоров`я.

Згідно зі ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел.

Фізична особа може бути зобов`язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

У відповідності до ст. 270 ЦК України відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Як зауважувалось вище, вимоги законодавства містять положення про можливість доступу роботодавця про інформації про проведення працівником обов`язкового медичного огляду або щеплення, що, у свою чергу, не виявляє ознак примусу до виконання відповідних процедур та не свідчить про зловживання в сфері доступу до конфіденційної інформації про особу.

Право на життя, охорону здоров`я, право на пов`язаний із цим вибір безпечної поведінки та діяльності, що, за спеціальної професійної оцінки, піддається одночасному суб`єктивному аналізу в конкретних умовах, є невід`ємними правами кожної особи без виключення.

Право однієї особи не може мати своєю реалізацією та продовженням ризик завдання шкоди іншій особі, яка здійснює оцінку існуючої для неї загрози за притаманними їй суб`єктивними критеріями і доступними для неї та суспільства відомостями про ступень відповідного ризику.

Кожна людина в умовах соціального співіснування повинна мати чітке уявлення про оточуюче її середовище в розрізі можливих для її життя та здоров`я ризиків.

Судове рішення, засноване не лише на регулюючих відповідні правовідносини нормативних актах, але й на внутрішньому переконанні, що відіграє особливу роль при вирішенні питання співвідношення взаєморівних запитів, відтворює справедливий баланс інтересів саме на відповідному етапі соціального розвитку суспільства в умовах існуючого інформаційного сповіщення.

Від кожного перебуваючого у суспільстві кожен інший повинен мати виправдане сподівання на відсутність будь-якого ризику, в тому числі через зараження інфекційними хворобами, що за своєю суттю являє право на безпеку життя та безпечне середовище.

Саме на таке суспільне закріплення направлено вимоги досліджених нормативних актів.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу». Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

В розрізі балансу інтересів суд не отримав даних про порушення права особи винесеним наказом про відсторонення від роботи.

Оспорюваний наказ прийнято повноважною особою в межах компетенції, на виконання вимог чинного законодавства, з врахуванням всіх пов`язаних аспектів в сфері забезпечення стану здоров`я як особи позивача, так і інших осіб.

За таких обставин, позов про скасування наказу про відсторонення, а також щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як похідної вимоги не підлягає до задоволення. Є безпідставними також вимоги про поновлення на роботі, оскільки згідно оскаржуваного наказу позивач не є звільненою.

Керуючись ст.ст. 258-279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення суду може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду буде виготовлено 28.01.2022 року.

Суддя: Д.М.Лєдньов