Ухвала суду № 102879079, 28.01.2022, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/1938/22

Провадження №2-з/521/59/22

УХВАЛА

про відмові в забезпеченні позову

28 січня 2022 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Граніна В.Л., при секретарі Шкребтієнко Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі заяву про забезпечення позову, подану в порядку статей 149-152 Цивільно-процесуального кодексу України, по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Ассісто», третя особа Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк», про витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

27 січня 2022 року до Малиновського районного суду м. Одеси надійшла заява представника ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану в порядку статей 149-152 ЦПК України, в якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кв. АДРЕСА_1 .

Вивчивши надані документи, вважаю за необхідне, на підставі п. 6 ст. 153 ЦПК України, відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до статті 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі підписується заявником та повинна містити: 1) найменування суду до якого подається заява; 2) повне найменування ( для юридичних осіб ) або ім`я ( прізвище, ім`я та по батькові – для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження ( для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування ( для фізичних) осіб, поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків( для фізичний осіб) за його наявністю або номер і серію паспорту для фізичних осіб – громадян України, номер засобів зв`язку та адресу електронної пошти за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;4) захід забезпечення позову, який належить застосувати з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості необхідні для забезпечення позову.

У відповідності до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Згідно з Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст. 1) високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 цієї конвенції. Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту з національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд, одним з аспектів, якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі за для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням особливостей мети забезпечення позову, заява про забезпечення позову відповідно до ст. 153 ЦПК України, розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

З змісту процесуального законодавства України вбачається, що зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Тому, не може бути задоволено заяву про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. 2ст. 149 ЦПК.

Жодного з таких доказів позивач не надав. Також ціна позову взагалі не вказана, оцінка квартири не надана. При цьому, суд враховує, що є не скасоване рішення суду про визнання права власності на цю квартиру за третьою особа, а також договір купівлі-продажі цієї квартири між третьою особою та відповідачем.

Заявник не надав до суду достатніх доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. З матеріалів справи вбачається, що вимоги позивача в частині забезпечення позову ґрунтуються лише на особистому переконані .

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заборона вчиняти певні дії застосовується, якщо потрібно обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються предмету спору. При тому, що позивач не вказав, що рішення суду та договір купівлі-продажі ним оспорюється..

Суд не може забезпечити позов без вирішення питання щодо зустрічного забезпечення, оскільки заходи забезпечення позову, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Таких заходів позивач не пропонує.

Суд на власний розсуд визначає в кожній конкретній ситуації необхідність застосування зустрічного забезпечення. Зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично це є збереженням існуючого стану status-quo між сторонами до ухвалення кінцевого рішення суду.

Заява позивачів, відповідно до вимог статті 151 ЦПК України, має містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Заявником не внесено пропозицій щодо зустрічного забезпечення, відповідно до вимог статті 154 ЦПК України, наприклад, не вказано про можливість внесення конкретної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як роз`яснено у п.4Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" №9 від 22 грудня 2006 року, при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогам.

Судом, при винесенні ухвали, враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.

У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист та не можуть вважатися обмеженням права доступу до суду.

Зважаючи на усе наведене, передбачені ЦПК України підстави для задоволення заяви про забезпечення позову відсутні, заява подана з порушеннями статті 151 ЦПК України, а тому в її задоволенні суд відмовляє.

Керуючись статтями 149,150,151,152,153 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви про забезпечення позову, подану в порядку статей 149-152 Цивільно-процесуального кодексу України, по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Ассісто», третя особа Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк», про витребування майна відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання (підпункти 8, 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України).

Ухвала набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, а в разі подання такої скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя