Рішення № 102876763, 19.01.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2022 р. справа № 300/5656/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1008 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ), 30.09.2021 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А 1008 (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення позивачу під час проходження військової служби в період з 10.04.2014 по 23.12.2014;

- зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 10.04.2014 по 23.12.2014, з врахуванням базового місяця для обчислення індексації - січень 2008 року;

- зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату на користь позивача компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій строком на 14 календарних днів за 2014 рік.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до військового квитка та витягу з наказу про звільнення, в період по 10.04.2014 по 23.12.2014 позивач проходив військову службу в військовій частині А1008. Згодом дізнався, що при звільненні, відповідач не нарахував та не виплати йому індексацію грошового забезпечення за період з 10.04.2014 по 23.12.2014 та компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2014 рік строком на 14 календарних днів. Він звертався до військової частини з приводу врегулювання питання виплати індексації грошового забезпечення та компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2014 рік строком на 14 календарних днів, проте відповідач не розглянув його заяву та не надав жодної відповіді, а тому за захистом своїх прав позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 05.10.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.26-27).

На адресу суду 06.01.2022 від Військової частини А1008 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зокрема зазначено, що відповідно до наявних у відповідача даних за увесь час служби як у військовій частині польова пошта В3938 так і у військовій частині польова пошта В0259 індексація грошового забезпечення позивачу нараховувалась та виплачувалась. Що стосується невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2014 рік, то відповідач зазначив, що у разі якщо позивач належним чином підтвердить право на отримання у 2014 році додаткової відпустки як учаснику бойових дій, він не може претендувати на отримання грошової компенсації за невикористані дні цієї відпустки, оскільки у 2014 році ця відпустка була неоплачуваною. Просив у задоволенні позову відмовити (а.с.30-31).

Позивач скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 10.01.2022. У даній відповіді зокрема зазначив, що проходив військову службу у відповідача в період з 10.04.2014 по 23.12.2014. Відповідно до довідки про його грошове забезпечення та витягу з наказу про звільнення, індексації за вказані періоди він не отримував, виплата індексації за вказаний період не проводилась. Більше того, як вбачається з відповіді на адвокатський запит від 25.08.2021, відповідач зазначив, що надання жодної інформації, щодо виплати індексації його грошового забезпечення за період з 10.04.2014 по 23.12.2014, неможливе, оскільки всі відомості щодо його особового рахунку здані в Центральний архів Міністерства оборони України. Щодо нарахування та виплати компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, зазначив, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як не обмежені позовною давністю. Відповідно до пункту 3 розділу XXXI "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Просив позов задовольнити (а.с.39-43).

Дослідивши наявні у адміністративній справі докази, судом встановлено таке.

У відповідності до витягу із наказу командира військової частини В0259 (по стройовій частині) від 23.12.2014 року №37 солдата ОСОБА_1 , кулеметника 9 механізованої роти 3-го механізованого батальйону, наказом командира 14 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 22.12.2014 №5-к звільнено у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я) ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". 23.12.2014 виключений зі списків особового складу військової частини В0259, з усіх видів забезпечення та вважати таким, що направлений до Івано-Франківського МВК Івано-Франківської області для зарахування на військовий облік. (а.с. 11).

13.08.2021 представник позивача звернувся з адвокатським запитом до командира військової частини А 1008 з заявою про нарахування індексації грошового забезпечення за період з 10.04.2014 по 23.12.2014 включно та виплатити відповідну компенсацію, виходячи з вимог законодавства, а також компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2014 рік строком на 14 календарних днів.

Листом №203/006 від 25.08.2021 відповідач повідомив, що надання жодної інформації щодо виплати індексації його грошового забезпечення за період з 10.04.2014 по 23.12.2014, неможлива, оскільки всі відомості щодо особового рахунку позивача здані в Центральний архів Міністерства оборони України. Щодо нарахування та виплати компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, зазначив, що так як позивач виключений із списків особового складу військової частини, виплата такої грошової компенсації неможлива (а.с. 18).

Вважаючи вказані дії суб`єкта владних повноважень протиправною, та за необхідне зобов`язати цей орган вчинити певні дії щодо нарахування та виплати належних видів грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".

Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (стаття 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, в силу вимог статей 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку).

Відтак, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині А1008. Разом з тим, військовою частиною А1008 не виплачувалась індексація грошового забезпечення позивачу починаючи з 10.04.2014 року по 23.12.2014 року.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", №63134/00, рішення від 07.11.2005 року) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10.06.2011 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Отже, відсутність у військової частини А1008 належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання індексації грошового забезпечення, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Відтак, дії Військової частини А1008 в частині не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період військової служби з 10.04.2014 року по 23.12.2014 року є протиправними, а тому задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов`язання Військової частини А1008 нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

Щодо вимоги позивача про врахування базового місяця з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року та позиції відповідача з цього приводу, суд звертає увагу на наступне.

У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09.12.2015 року № 1013, пункт 5 Порядку №1078 викладено в наступній редакції: "У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку".

Отже, починаючи з 09.12.2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець.

Пунктом 1 Постанови № 1013 внесено зміни до Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, що призвело до збільшення посадових окладів працівників, заробітна плата яких обчислюється за вказаною тарифною сіткою.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 1013 міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів доручено вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Виходячи з аналізу пунктів 1-3 Постанови № 1013, базовий місяць січень 2016 року застосовується для подальшої індексації заробітної плати за посадами, оклади (тарифні ставки) за якими підвищилися в грудні 2015 року у зв`язку з прийняттям Постанови № 1013, що відповідає положенням пункту 5 Порядку № 1078 в редакції з 09.12.2015 року.

При цьому, абзац 2 пункту 3 Постанови № 1013 не встановлює базовий місяць для обчислення індексації, оскільки вказана правова норма містить застереження про те, що обчислення індексу споживчих цін здійснюється відповідно до Порядку № 1078 в редакції з 09.12.2015 року. Тобто, абзац 2 пункту 3 Постанови № 1013 є бланкетною нормою, яка не може тлумачитися без урахування положень Порядку № 1078.

В свою чергу Порядок № 1078 пов`язує обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації зі зміною окладів (тарифних ставок), тому базовий місяць індексації грошового забезпечення (заробітної плати) змінюється виключно у разі підвищення посадових окладів (тарифних ставок).

Суд зазначає, що підвищення розміру додаткових видів грошового забезпечення не є підставою для зміни базового місяця індексації.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин тарифні ставки (оклади) військовослужбовців обчислювалися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 року № 1294, яка набрала чинності 01.01.2008 року.

Зміна тарифних ставок (окладів) військовослужбовців відбулась лише з 01.01.2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Таким чином, з урахуванням пункту 5 Порядку № 1078 індексація грошового забезпечення позивача за період з 10.04.2014 року по 23.12.2014 року підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, тобто січня 2008 року.

Таким чином позовні вимоги щодо визнання неправомірними дії військової частини А1008 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 під час проходження військової служби в період з 10.04.2014 по 23.12.2014 та зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 10.04.2014 по 23.12.2014, з врахуванням базового місяця для обчислення індексації - січень 2008 року.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату на користь позивача компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій строком на 14 календарних днів за 2014 рік, то суд зазначає таке.

Як встановлено судом, при звільненні з військової служби позивачу не нараховувалось та не було виплачено індексацію грошового забезпечення.

Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України №2011-XII) який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частини четвертої статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII, військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення (далі за текстом - щорічна додаткова відпустка). Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 203 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 у мирний час військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або кадрову військову службу, надаються такі відпустки: 1) щорічні: основна відпустка; додаткова відпустка за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я.

У пункті 207 Положення №1115/2009 зазначено, що перелік місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

На виконання частини четвертої статті 10-1 Закону України №2011-XII, Кабінет Міністрів України своєю постановою від 01 серпня 2012 року №702, затвердив Перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку та максимальну тривалість щорічної додаткової відпустки, календарних днів (додаток 4) (далі - Перелік військових посад), а також Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Згідно пункту 1 Порядку, щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов`язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.

Відповідно до пункту 11 Порядку, щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Згідно пункту 12 Порядку, якщо військовослужбовець проходив службу в різних умовах, на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на щорічну додаткову відпустку різної тривалості, підрахунок часу виконання обов`язків військової служби проводиться окремо за кожною умовою (посадою).

У разі коли військовослужбовець має право на додаткову відпустку за різними підставами, надання такої відпустки проводиться за однією з них за бажанням військовослужбовця.

Облік часу виконання обов`язків військової служби за кожною умовою (посадою) здійснюється командиром (начальником) або уповноваженою ним особою.

Відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому нього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки« у тому числі військовослужбовцям - жінкам, які мають дітей.

Підпунктом 4.9.5. пункту 4.9. розділу IV Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 за №537/15228 (діяла на час проходження позивачем військової служби), у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у підпунктах 4.9.3 та 4.9.4 цієї Інструкції, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Позицію щодо протиправності суб`єкта владних повноважень стосовно не проведення розрахунку та виплати компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, викладено у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року за результатами розгляду справи №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19),

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд приходить до висновку, що на час видання наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за 2014 рік.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина,її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.09.2021, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.23).

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про відшкодування судових витрат по справі.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 160/2211/19.

На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано:

- копію договору про надання правової допомоги;

- копію ордера на надання правової допомоги;

- копію додатку до договору;

- акт прийому наданих послуг;

- дублікат квитанцію про отримання гонорару у розмірі 2500,00 грн;

Як вбачається акту прийому наданих послуг та розрахунку витрат на правничу допомогу становить:

- консультація - 2 год. (500 грн.);

- складання адвокатського запиту - 1 год. (500 грн.);

- складання адміністративного позову - 5 год. (1500 грн.)

Загальна вартість послуг адвоката становить 2500,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання - передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Суд зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правничої допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката.

Однак, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.

Суд вважає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 2500,00 грн, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на те, що предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами немайнового характеру, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 1500,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу необхідно задовольнити частково.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1008 (код ЄДРПОУ 26614751, вул. Ковельська, 265, м. Володимир-Волинський, Волинська область, 44702) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1008 щодо не невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 10.04.2014 по 23.12.2014 та компенсації невикористаної додаткової відпустки для УБД за 2014 рік.

Зобов`язати Військову частину А1008 (код ЄДРПОУ 26614751, вул. Ковельська, 265, м. Володимир-Волинський, Волинська область, 44702) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 10.04.2014 по 23.12.2014, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року.

Зобов`язати Військову частину А1008 (код ЄДРПОУ 26614751, вул. Ковельська, 265, м. Володимир-Волинський, Волинська область, 44702) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій строком 14 календарних днів за 2014 рік.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1008 (код ЄДРПОУ 26614751, вул. Ковельська, 265, м. Володимир-Волинський, Волинська область, 44702) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) частину витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 1500 (одну тисячу п`ятсот) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Микитюк Р.В.