Рішення № 102872827, 31.01.2022, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/499/21

Провадження № 2/211/308/22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31 січня 2022 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Середньої Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання – Бехало В.В.,

у відсутність – учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перехідний банк «РВС Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнітіс», про визнання договору іпотеки припиненим,

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом до відповідача АТ «Перехідний банк «РВС Банк» та просить суд визнати припиненим договір іпотеки від 25 березня 2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та позивачем, предметом якого є домоволодіння по АДРЕСА_1 , посилаючись на пропуски відповідачем строків позовної давності. В обґрунтування вимог зазначено, що 25 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнітіс», було укладено кредитний договір № 60-КЛ/08. Зазначеним договором позичальнику ТОВ «Юнітіс» було відкрито кредитну лінію із встановленням загального ліміту заборгованості 950 000,00 грн. та встановлено строк дії кредитної лінії по 24 березня 2009 року включно. В якості забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором, 25.03.2008 між ВАТ «Сведбанк» та нею, позивачем, було укладено договір іпотеки б/н, предметом якого був житловий будинок з господарчими прибудовами по АДРЕСА_1 . Правонаступником ПАТ «Омега Банк» є відповідач. Оскільки позичальник ТОВ «Юнітіс» не виконав зобов`язання щодо погашення кредитної заборгованості, 03 березня 2009 року ВАТ «Сведбанк» скористався правом позасудового стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на нерухоме майно за договором іпотеки, а саме було вчинено виконавчий напис № 1378 від 03.03.2009. На підставі виконавчого напису державним виконавцем було відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, проведено опис майна. ВАТ «Сведбанк» та його правонаступники, ПАТ «Омега Банк» та АТ «Перехідний банк «РВС Банк» правом на стягнення в судовому порядку на предмет іпотеки не скористалися, як і не скористалися правом стягнення шляхом позасудового врегулювання відповідно до ст..ст. 36-38 закону України «Про іпотеку». Станом на дату подання позову виконавче провадження завершено, майно не передавалось кредитору, повторно виконавчий напис до виконання не пред`являвся. Таким чином стягувач втратив своє право щодо примусового стягнення боргу з позивача, так як пропустив строк на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання. Вважає, що пропуск відповідачем строку на повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання, пропущення строку позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення предмету іпотеки або звернення стягнення з предмета іпотеки шляхом позасудового врегулювання та відповідно застереження в іпотечному договорі, в сукупності є фактом закінчення терміну дії права відповідача (іпотекодавця), що складає предмет застави, що передбачає відповідно до ст. 28 Закону України «Про заставу» припинення іпотеки, яка є окремим видом застави та має наслідком звільнення відповідача від виконання зобов`язань як за кредитним договором, так і за договором іпотеки (застави), тому просить задовольнити вимоги.

Ухвалою суду від 17 лютого 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача – Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнітіс».

Ухвалами суду від 12 жовтня 2021 року та 19 січня 2022 року розгляд справи, ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з представником відповідача.

В судове засідання сторони не з`явилися.

В матеріалах справи міститься заява позивача ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні вимог наполягає.

В обґрунтування відзиву на позов представником відповідача АТ «Перехідний банк «РВС Банк» зазначено, що АТ «РВС Банк» є правонаступником Пат «Омега Банк» за кредитним договором № 60-КЛ/08 від 25.03.2008, укладеним з ТОВ «Юнітіс», іпотечним договором б/н від 25.03.2008, укладеним з ОСОБА_1 та за № 1295 на підставі затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів 05.05.2015 та н6а підставі акту приймання-передачі перехідному банку ПАТ «Перехідний Банк «РВС Банк» прав на активи неплатоспроможного банку ПАТ «Омега Банк» № 119/07/2015-К від 03 липня 2015 року. Станом на дату подачі цього відзиву на позов, умови кредитного договору в частині повернення заборгованості не виконано через наявну заборгованість, а забезпечувальне зобов`язання у вигляді іпотеки продовжує діяти. Абзац 6 статті 17 ЗУ «Про іпотеку» регламентує підстави для припинення іпотеки, враховуючи положення ЦК України, але має пріоритет у застосуванні та вказує на можливість припинення іпотеки з інших підстав, встановлених саме цим законом, а не ЗУ «Про заставу». Наприклад в межах статті 50 ЗУ «Про іпотеку» або на підставі ст.. 49 ЗУ «Про іпотеку» в редакції, що діяла до 04.02.2019. Викладене свідчить про неналежне обґрунтування позивачем підстав для припинення іпотеки та про недоречне посилання на З» «Про заставу». Саме по собі повернення виконавчого напису, як і обставини, пов`язані з закінченням строку для пред`явлення, не припиняють та не змінюють правовідносин сторін за договором іпотеки до фактичного погашення вимог кредитора за рахунок примусової реалізації предмета іпотеки. Чинне законодавство не містить жодної правової норми, яка б обмежувала певним строком процедуру примусової реалізації іпотечного майна і тим більше пов`язувала б сплив цього строку із правовим наслідком у вигляді припинення іпотеки. Укладаючи договір іпотеки, позивач свідомо та у визначений законодавством спосіб обмежив своє право власності на предмет іпотеки та передбачав ймовірність звернення стягнення на належне йому майно у примусовому порядку, а тому наявність або відсутність волевиявлення кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки жодним чином не впливає та не порушує прав іпотекодавця. Способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені сторонами в іпотечному договорі, не є взаємовиключними за умови відсутності спору щодо наявності боргу і його розміру. Нормами ЦК України спливу позовної давності як підставу для припинення зобов`язання не визначено. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатньо правову підставу. Тому просить в задоволенні вимог відмовити.

В обґрунтування письмових пояснень представником відповідача зазначено, що 22.11.2013 рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ПАТ «Омега Банк», третя особа ТОВ «Юнітіс» про розірвання іпотечного договору № 151і/60-КЛ, укладеного 28.03.2008. Вказаним рішенням встановлено невиконання умов кредитного договору ТОВ «Юнітіс» як боржником, так і ОСОБА_1 як майновим поручителем, а також встановлено чинність договору іпотеки та відсутність підстав для його припинення, що на підстав ч. 4 ст. 82 ЦПК України слід врахувати суду при винесенні рішення по цій справі. При цьому наявність виконавчого напису нотаріуса, який був повернутий стягувачу без виконання, не є перешкодою у зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, про що зазначено в постанові ВС від 20.06.2018 у справі № 128/4589/14-ц та постанові ВС від 02.06.2021 у справі № 211/3175/19.

Від третьої особи ТОВ «Юнітіс» письмових пояснень не надійшло.

Враховуючи вимоги частини першої статті 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутність на підставі наявних у справі доказів, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом, 28 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, було укладено іпотечний договір № 151і/60-КЛ, відповідно до якого на забезпечення основного зобов`язання, яке виникло за кредитним договором № 60-КЛ\08 від 25 березня 2008 року, ОСОБА_1 як майновий поручитель боржника ТОВ «Юнітіс», передала в іпотеку належне їй на праві власності майно, а саме житловий будинок з господарчими прибудовами загальною площею 66,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 31-33 – копія договору).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Згідно зі статтями 1, 11 Закону майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем.

Відповідно до статті 575 ЦК України та статті 1 Закону іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону, відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом, тобто припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України «Про іпотеку».

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16, провадження № 61-35327св18, від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц, провадження № 61-33814св18, від 01 липня 2020 року у справі № 727/11061/18, провадження № 61-9980св19, від 27 жовтня 2021 року у справі № 521/16269/18, провадження № 61-5669св20.

Так, відповідно до іпотечного договору іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань боржником ТОВ «Юнітіс».

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази повного фактичного виконання зобов`язань за кредитним договором № 60-КЛ/08 від 25.03.2008.

Позивач посилається на наявність вчиненого 03 березня 2009 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області виконавчого напису про звернення стягнення на майно: житлового будинку з господарчими прибудовами загальною площею 66,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та за рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна, запропоновано задовольнити вимоги ВАТ «Сведбанк» в сумі 1 016 744,83 грн. (а.с. 34 – копія виконавчого напису).

На виконання вказаного виконавчого напису державним виконавцем винесено постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 04.06.2009 , складено акт опису та арешту майна від 24.01.2009 (а.с. 11,12 – копії постанови, акту).

Однак позивачем не надано доказів завершення виконавчого провадження з виконання вказаного виконавчого напису у зв`язку з повним фактичним виконанням цього напису.

При цьому суд враховую висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 128/4589/14-ц (провадження № 61-4691св18), де зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису є способом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, який, як встановлено судами, не реалізовано у примусовому порядку, у зв`язку із відкликанням представником стягувача виконавчого документа. Тобто процес звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом не завершений, а отже, не відбувся. Враховуючи викладене, Верховний Суд не встановив перешкод для реалізації іпотекодержателем його права на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а тому відхилив доводи касаційної скарги про відсутність підстав для прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності нескасованого виконавчого напису нотаріуса».

Стосовно посилання позивача на застосування ст.ст. ст.ст. 256, 267 ЦК України , то спливу позовної давності, як підстави для припинення зобов`язання, норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).

У разі пропуску позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку», відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом, тобто припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України «Про іпотеку».

Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Вказана позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 331/133/19 (провадження № 61-11009св21), у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 201/13602/16-ц (провадження № 61-33028св18), постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17.

Щодо посилання позивача на ст. 28 Закону України «Про заставу», то суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 201/13602/16-ц (провадження № 61-33028св18), де зазначено, що за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється. Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Підстави припинення застави визначенні у статті 28 Закону України «Про заставу» відповідно до якої застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом. Таким чином, вказаною нормою не передбачено такої підстави для припинення застави як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимоги кредитора за основним зобов`язанням.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Тому аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 215, 216, 220, 628, 638, 799, 806 ЦК України, ст..ст. 10, 12,13, 141, 263, 265, 280-284 ЦПК ЦПК України,суд ,-

ухвалив:

в задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 31 січня 2022 р.

Суддя Н.Г.Середня