Ухвала суду № 102868244, 25.01.2022, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/567/22

Провадження № 2/234/1361/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 року м. Краматорськ

Суддя Краматорського міського суду Донецької області Чернобай А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України » про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

20 січня 2022 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України » про стягнення грошових коштів.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, виходжу з наступного.

Так, відповідно до статті 27 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходження відповідача Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (код ЄДРПОУ 00032129), зареєстроване по вул. Госпітальна, 12 г, м. Київ, 01001.

За змістом ч. 5 ст. 28 ЦПК України, якою врегульовано підсудність справ за вибором позивача, передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

В обґрунтування підстав подачі позову до Краматорського міського сулу Донецької області за місцем свого проживання, позивач послався на правила альтернативної підсудності, встановлені ч. 5 ст. 28 ЦПК України. Проте, суд зазначає, що доводи позивача з цього приводу є хибними, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Щодо доводу позивача про застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів» в частині його прав на альтернативну підсудність, суд відзначає, що вказаний закон не поширюється на правовідносини, що пов`язані зі стягненням грошових коштів в порядку спадкування, виходячи з наступного.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 09.12.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого у реєстрі за № 1753, позивач ОСОБА_1 є спадкоємицею майна ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: грошової суми 61808 грн. 40 коп., на індивідуальному рахунку № НОМЕР_1 у ТВБВ № 10004/0219 в філії- Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк».

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (частина друга статті 1228 ЦК України).

Виходячи із вищезазначених норм закону, і з урахуванням предмета спору, суд доходить висновку, що положення Закону України «Про захист прав споживачів» поширюються на правовідносини, що виникають внаслідок укладення договору банківського вкладу між вкладником (споживач фінансових послуг за договором) та банком (виконавець послуг).

Отже, позивач не є вкладником, а є спадкоємцем грошових коштів, що знаходяться на рахунку та картці спадкодавця.

За таких обставин, положення Закону України «Про захист прав споживачів» на дані правовідносини не поширюється.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини(далі Суд) від 20 липня 2016 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Таким чином, суд вважає помилковим посилання позивача на підсудність вказаної справи Краматорському міському суду Донецької області, відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України, оскільки в даному випадку позов повинен бути пред`явлений відповідно до правил, встановлених частиною 2 статті 27 ЦПК України, тобто до суду за місцезнаходженням відповідача (юридичної особи).

Згідно із частиною 1ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII ніхтоне може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Отже, суд повинен суворо дотримуватися правил підсудності.

Таким чином, суд зазначає, що матеріалами справи встановлено, що місцезнаходженням відповідача по справі є: м. Київ, Печерський район, вул. Госпітальна, 12 г, що територіально підсудне Печерському районному суду м. Києва, а відтак вказаний позов територіально не підсудний Краматорському міському суду Донецької області.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Спори між судами про підсудность не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленомустаттею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ч.ч.1, 2ст. 32 ЦПК України).

З огляду на зазначене, суддя приходить до висновку про направлення справи за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України » про стягнення грошових коштів в порядку спадкування за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

На підставі викладеного, керуючись статтями 27, частинами 1, 3 статті 31, статтями 258 260 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Передати цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України » про стягнення грошових коштів на розгляд до Печерського районного суду м. Києва (01601, м. Київ, вулиця Володимирська, 15).

Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою ЦПК України підсудністю з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Краматорський міський суд Донецької області.

Суддя А.О. Чернобай