Рішення № 102868140, 31.01.2022, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/7206/21

2/264/506/2022

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"31" січня 2022 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Мирошниченка Ю. М., за участю секретаря судового засідання Іванової О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (треті особи Управління «Служба у справах дітей», ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ) про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2021 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, просила визнати малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, посилаючись на таке. Позивачка ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками житла є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , яка разом з дітьми не мешкають в квартирі з 2015 року, витрат у сплаті комунальних послуг не несуть.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою суду від 31.01.2022 року постановлено проводити заочний розгляд справи.

Фіксація судового процесу технічними засобами не проводилась у відповідності з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть в ній участь.

Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 належить 1/8 частка квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 також належить 1/8 частка зазначеного майна (а.с.17).

У вказаному житлі зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , 2014 року народження, ОСОБА_3 , 2011 року народження та ОСОБА_1 (а.с.18).

Відповідно до акту про фактичне проживання № 7 від 28.08.2021 року за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 одна з 2015 року (а.с.23).

ОСОБА_2 разом з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані в м. Севастополі, що є тимчасово окупованою територією України (а.с.24).

Орган опіки та піклування у висновку № 1.1-23-244 вважає недоцільним визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житлом (а.с.53-54).

Порядок та загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами у будинках державного та громадського житлового фонду регулюються положеннями ст.ст.71,72 ЖК Української РСР.

Відповідно до ч.1-2 ст.71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст.72 ЖК УРСР).

Згідно роз`яснень п.10 постанови № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

Отже, відповідно до положень статей 71,72 ЖК Української РСР наймач житла чи член його сім`ї можуть бути визнані такими, що втратили право користування житловим приміщенням за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність без поважних причин.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).

Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Наведені правові висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі №337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18.

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Не сплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.

За таких обставин, не має доказового значення факт реєстрації дітей в м. Севастополі, що є тимчасово непідконтрольною територією України та їх відсутність за місцем проживання в м. Маріуполі, на чому сконцентрувала позицію позивачка.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 29 ЦК України, ст.ст. 4, 19, 81, 141, 263-265, 268,273, 279, 352-355 ЦПК України, ст.ст. 71, 72, 156 ЖК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (треті особи Управління «Служба у справах дітей», ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ) про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду позивачем може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Ю. М. Мирошниченко