Ухвала суду № 102863889, 31.01.2022, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

31.01.2022

Справа № 642/5642/21

1кп/642/154/22

У Х В А Л А

Іменем України

27 січня 2022 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Бородіної О.В.,

при секретарі - Добронос Д.С.,

за участю сторін кримінального провадження: прокурора - Шевцова О.М., захисника - адвоката Волкова К.Ю., обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021221220000430 від 27.06.2021 відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Ленінського районного суду м. Харкова знаходиться вказане кримінальне провадження.

Щодо обвинуваченого ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, термін дії якого спливає 04.02.2022 року.

Відповідно до ст. 331 КПК України, до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник заперечували проти клопотання прокурора. Просили обрати більш м`який запобіжний захід – домашній арешт.

Суд, вислухавши учасників процесу, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або продовжити злочинну діяльність.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів можуть вдатися до відповідних дій.

Крім того, суд враховує, що обвинувачений обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі від семи до п`ятнадцяти років.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Відповідно до положень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обгрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.

Суд враховує, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, раніше судимий, не одружений, офіційно не працює, має місце реєстрації, але за місцем реєстрації не проживає, міцних соціальних зв`язків не має.

У суду відсутні відомості які б свідчили про те, що встановлені судом ризики при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час, втратили свою актуальність.

Враховуючи те, що з дня надходження до суду обвинувального акту судове провадження не завершене, тяжкість покарання, що може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, які на даний час відомі суду, характер та обставини інкримінованого злочину, суд приходить до переконання, що наведені обставини у своєму взаємозв`язку дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

У суду відсутні відомості які б свідчили про те, що встановлені судом ризики при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час, втратили свою актуальність.

Лише той факт, що у обвинуваченого є постійне місце реєстрації не може бути беззаперечною підставою для зміни запобіжного заходу на домашній арешт.

На думку суду, є встановленим факт недостатності застосування інших більш м`яких запобіжних заходів до обвинуваченого, а обраний відносно ОСОБА_1 запобіжний захід, враховуючи обставини інкримінованого кримінального правопорушення, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

Таким чином, наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу як тримання під вартою, продовживши строк застосованого запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою до 27.03.2022 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 331, 369, 376 КПК України,

У Х В А Л И В :

Міру запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без змін - у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», продовживши строк цього запобіжного заходу до 27 березня 2022 року.

Ухвала щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення, а обвинуваченим в той же строк, але з моменту вручення йому ухвали суду.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Суддя О.В. Бородіна