Рішення № 102863561, 19.01.2022, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/6505/21

Провадження №2-о/639/21/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2022 року Жовтневий районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді - Баркової Н.В.,

за участю секретаря - Волкової С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Новобаварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення (факт розірвання шлюбу), -

ВСТАНОВИВ:

27.09.2021 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся заявник ОСОБА_1 із заявою, в порядку окремого провадження, зазначивши заінтересованими особами Новобаварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , і просить суд встановити факт розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Жовтневим РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській обл. 21.12.2011 р.), та ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серія НОМЕР_4 , виданий Гагарінським РВ УМВС України в м. Севастополі 14.09.1995 р., адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), який був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Балаклавського районного управління юстиції у м. Севастополі (актовий запис №468) та розірвано згідно з актовим записом №118 від 29.03.2016 року так званого «відділу запису актів цивільного стану Гагаринського району м. Севастополя Управління записів актів цивільного стану м. Севастополя» на підставі Рішення так званого «мирового судді судового участку №4 Гагаринського судового району м. Севастополя» від 25.01.2016 року. Датою розірвання шлюбу вважати 03 березня 2016 року.Присвоїти після розірвання шлюбу ОСОБА_1 дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 ».

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що 11.11.2011 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Балаклавського районного управління юстиції у м. Севастополі, актовий запис №468. Прізвище дружини було змінено з ОСОБА_1 (дошлюбне) на ОСОБА_1 . Сімейне життя з відповідачем не склалося, сумісний побут було припинено повністю, спільних дітей немає, спору про майно, набуте у шлюбу також немає. Рішенням так званого «мирового судді судового участку №4 Гагаринського судового району м. Севастополя» від 25.01.2016 року шлюб був розірваний, на підставі чого видано свідоцтво про розірвання шлюбу так званим «відділом запису актів цивільного стану Гагаринського району м. Севастополя Управління записів актів цивільного стану м. Севастополя» 29.03.2016 року (запис №118), де зазначена дата 03.03.2016 року, як дата припинення шлюбу. У зв`язку з тим, що документи видані на території, де органи державної реєстрації тимчасово не здійснюють свої повноваження, заявник не має правових підстав для отримання від державних органів України свідоцтва про розірвання шлюбу державного зразка. Між тим для заявника встановлення факту розірвання шлюбу має юридичне значення, оскільки вона вважається заміжньою і не має можливості оформити інший шлюб.

У зв`язку з викладеним, заявник вимушений звернутися до суду з даною заявою.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 29.09.2021 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Новобаварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення (факт розірвання шлюбу) - залишено без руху. Надано заявнику строк для усунення недоліків заяви протягом 10 днів з дня отримання копії даної ухвали.

На виконання ухвали суду від 29.09.2021 року представником позивача вказані недоліки заяви були усунуті та ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.11.2021 року прийнято заяву до розгляду та відкрито окреме провадження у вказаній цивільній справі, призначено судове засідання.

У судове засідання 19.01.2021 року учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, від заявника ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5 надійшла заява з проханням розглядати справу у їх відсутність та письмові пояснення.

Суд, дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 11.11.2011 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклав шлюб з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 11.11.2011 року зроблено актовий запис №468 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Балаклавського районного управління юстиції у м. Севастополі. Зазначені обставини підтверджуються оригіналом свідоцтва про шлюб, виданого повторно 15.09.2021 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (а.с.16).

З копії свідоцтва про розірвання шлюбу (перекладеного бюро перекладів на українську мову), вбачається, що шлюб між ОСОБА_2 громадянином Російської Федерації 30 липня 1979 року народження м.Севастополь Кримська область і ОСОБА_1 громадянкою України ІНФОРМАЦІЯ_3 припинено 03.03.2016 року на підставі рішення про розірвання шлюбу мирового судді судової ділянки №4 Гагарінського судового району міста Севастополя від 25.01.2016 року, про що 29 березня 2016 року складено запис акту про розірвання шлюбу №118. Місце державної реєстрації відділ запису актів цивільного стану Гагарінського району міста Севастополя Управління запису актів цивільного стану міста Севастополя. Свідоцтво видане ОСОБА_1 13 квітня 2016 року ( НОМЕР_5 (а.с.17,18).

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України та згідно з ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п.4 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення. Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч.2 ст. 319 ЦПК України рішення суду про встановлення фактів, які підлягають реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Статтею 114 СК України передбачено момент припинення шлюбу у разі його розірвання. Зокрема, у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу.

Згідно з ч.3 ст. 115 СК України р озірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст. 116 СК України після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу або рішення суду, яке набрало законної сили особа має право на повторний шлюб.

Особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище, що закріплено у ст.113 СК України.

Разом з тим, згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» - сухопутна територія АР Крим та м. Севастополя визнана тимчасово окупованою територією. Діяльність державних органів влади України, в т.ч. органів державної реєстрації актів цивільного стану України припинена та фактично не здійснюється на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року № 1207-VII, Державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

В силу положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.

Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення фактів реєстрації на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини, де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії, ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Як зазначено у вказаному вище Інформаційному листі, такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, при ухваленні рішення суду документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток, беруться до уваги судом та оцінюються разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 року №52/5, ст.317 ЦПК України, у зв`язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та на тимчасово окупованих територіях, та території проведення АТО, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території.

При цьому, в практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016), ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Відповідно до роз`яснень п.18 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму ВСУ №15 від 25.05.98) передбачено, що рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про розірвання шлюбу, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів розірвання шлюбу на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини.

Виходячи з викладеного, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, беручи до уваги те, що законом не визначено іншого порядку встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території і заявник ОСОБА_1 не може у інший спосіб реалізувати свої права, а встановлення вказаного факту має для заявника юридичне значення, в тому числі для набуття можливості укласти новий шлюб, з огляду на зміст дослідженого свідоцтва про розірвання шлюбу, суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви про встановлення факту розірвання шлюбу 03.03.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладеного між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зареєстрований 11.11.2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Балаклавського районного управління юстиції у м. Севастополі, актовий запис №468.

Рішення суду про встановлення факту розірвання шлюбу є підставою для видачі відповідного свідоцтва про розірвання шлюбу. Зважаючи на бажання заявника, викладене в заяві, при здійсненні актового запису та видачі свідоцтва про розірвання шлюбу, прізвище заявника ОСОБА_1 необхідно змінити на « ОСОБА_1 », що є правом заявника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13 , 81, 258, 259, 263-265, 268, 293, 294, 315, 316-319 ЦПК України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» від 15.04.2014 року, 113-116 СК України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Новобаварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення (факт розірвання шлюбу) - задовольнити.

Встановити факт розірвання шлюбу 03.03.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладеного між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зареєстрований 11.11.2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Балаклавського районного управління юстиції у м. Севастополі, актовий запис №468.

При здійсненні актового запису та видачі свідоцтва про розірвання шлюбу, прізвище заявника ОСОБА_1 змінити на « ОСОБА_1 ».

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ;

Заінтересовані особи:

-Новобаварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, місцезнаходження: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 73;

-ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення складено 31.01.2022 року.

Суддя Н.В. Баркова