Рішення № 102863390, 23.12.2021, Сарненський районний суд Рівненської області

Справа № 572/735/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2021 року Сарненський районний суд Рівненської області

головуючого судді - ВЕДЯНІНОЇ Т.О.

при секретарі - ВОЗНЮК М.В.

за участю :

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Деркач Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в залі суду в м. Сарни цивільну справу № 572/735/21 за позовом ОСОБА_1 до КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «КЛЕСІВВОДОКАНАЛ» Клесівської селищної ради, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 - про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради №13 від 22 січня 2021 року про звільнення позивача з посади головного бухгалтера у зв`язку із скороченням штату працівників, поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради, стягнувши з відповідача на корисить позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, 100 000 грн. у відшкодування моральної шкоди та понесені судові витрати.

В подальшому позивач подала суду заяву про зміну позовних вимог, в якій просить визнати незаконним та скасувати наказ КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради №13 від 22 січня 2021 року про звільнення позивача з посади головного бухгалтера у зв`язку із скороченням штату працівників, поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради, стягнувши з відповідача на корисить позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 23 січня 2021 року по 10 червня 2021 року в сумі 51 711 грн. 35 коп., 100 000 грн. у відшкодування моральної шкоди та понесені судові витрати.

У позовній заяві ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги наступним. Позивач зазначає, що 01 липня 2005 року її, відповідно до наказу №1 від цього ж числа, було прийнято на посаду головного бухгалтера КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради. Наказом від 22 січня 2021 року №13 позивача було звільнено з займаної посади, згідно п.1 ст.40 КЗпП України, тобто, в зв`язку із скороченням чисельності штату працівників.

Із звільненням позивача із займаної посади остання не згідна, вважає звільнення таким, що відбулось із порушенням чинного законодавства про працю, зазначає, що підставою для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений термін, на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України можуть бути виключно зміни в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Про наступне вивільнення працівників, згідно із ч.ч.1-3 ст.49-2 КЗпП України, має бути персонально попереджено не пізніше, аніж за два місяці.

Одночасно, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. В даному випадку з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації, при чому переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а при рівних умовах перевага в залишенні на роботі надається : сімейним - при наявності двох і більше утриманців, особам, в сім`ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком, працівникам із тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, установі, організації, працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва і т.і.

Позивач зазначає, що при її вивільненні з роботи вказаних вище вимог законодавства відповідачем дотримано не було.

Відповідно до змісту позовної заяви - 09 листопада 2020 року позивача було ознайомлено із попередженням про розірвання трудового договору №219 від 06 листопада 2020 року, відповідно до якого - на підставі наказу №59 від 30 жовтня 2020 року на підприємстві КП «Клесівводоканал» мали відбутись зміни в організації виробництва і праці та проведення структурної перебудови внаслідок скорочення витрат на утримання підприємства і зменшення попиту на послуги підприємства, з метою раціонального використання фонду оплати праці, зменшення обсягу видатків на утримання працівників підприємства. Позивач вважає, що вказаним попередженням її фактично повідомили про зміну істотних умов праці, так як у вказаному повідомленні не йдеться мова про її вивільнення.

Відповідно до листа-пропозиції за вихідним номером 220 від 06 листопада 2020 року - позивач повідомлялась про скорочення її посади та пропонувались інші посади, на які можливе її переведення у разі відповідності кваліфікації та інших критеріїв підходящої роботи, на який ОСОБА_1 17 листопада 2020 року було подано заяву на ім`я начальника КП «Клесівводоканал» ОСОБА_4 , про переведення її на посаду бухгалтера. Однак, відповідно до відповіді, отриманої позивачем на її лист - станом на дату подачі нею згоди на переведення на посаду бухгалтера, тобто, на 17 листопада 2020 року, запропонована їй посада не є вакантною.

Отже, позивач зазначає, що в даному випадку було порушено норми законодавства, що регламентують вивільнення працівника, крім цього, роботодавцем не було отримано згоду профспілкової організації на її звільнення, що, на думку позивача, є підставою для її поновлення на роботі.

Враховуючи наведене, позивач просить, також, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Крім цього, позивач вказує, що внаслідок порушення її прав, внаслідок чого вона втратила роботу та джерело доходу, суттєво погіршився стан її здоров`я. Через звільнення вона постійно перебуває у напруженому психо-емоційному стані, призвело до суттєвих змін у житті позивача, через що вона зазнала моральної шкоди, яку оцінює у 100 000 грн., суму якої також просить стягнути з відповідача на користь позивача.

З огляду на те, що вказані правовідносини виникли з приводу трудових відносин, судом відкрито провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України.

За клопотанням сторін розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

У строк, визначений ст.278 ЦПК України відповідачем подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому сторона вказує на безпідставність заявлених позивачем вимог. В обґрунтування своєї позиції відповідач вказує, що позивача було звільнено з посади в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема, проведенням структурної перебудови внаслідок скорочення витрат на утримання підприємства і зменшенням попиту на послуги підприємства, з метою раціонального використання фонду оплати праці, зменшення обсягу видатків на утримання працівників підприємства, відповідно до наказу №59 від 30 жовтня 2020 року «Про скорочення штату працівників», оскільки статутом підприємства передбачено право КП самостійно визначати фонд заробітної плати, структуру управління, штат працівників. Враховуючи наведене, наказом №59 від 30 жовтня 2020 року було скорочено 58 штатних одиниць на підприємстві, а наказом від цього ж числа за №60 на підприємстві було затверджено новий штатний розпис, внаслідок чого відбулось скорочення 16,5 штатних одиниць на підприємстві. Вказані заходи були вжиті через загрозу банкрутства підприємства.

Оскільки посада позивача також скорочувалась, останню листом №218 від 06 листопада 2020 року було повідомлено про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, із яким ОСОБА_1 була ознайомлена 09 листопада 2020 року під особистий підпис. В той же час, відповідно до ч.3 ст.49-2 КЗпП України, відповідачем були запропоновані позивачеві всі наявні вакантні посади, які звільнились на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Оскільки позивач не погодилась на зайняття вакантної запропонованої посади бухгалтера підприємства у якнайкоротший термін (згода була надіслана лише через 8 днів), на вказану посаду було прийнято іншого працівника.

В обґрунтування заперечень щодо вимог позивача, відповідачем вказано, що підприємством у відповідності до законодавства було отримано згоду профспілкової організації на звільнення позивача, що було здійснено на засіданні профспілкової організації підприємства 22 січня 2021 року.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що звільнення ОСОБА_1 було здійснено із дотриманням законодавства, із останньою був проведений розрахунок при звільнення, через що її вимоги не підлягають до задоволення.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Позивач пояснила, що дійсно її було звільнено з посади головного бухгалтера, однак, вважає, що фактично зменшення посад на підприємстві не відбулось, а її звільнення обумовлено неприязними стосунками із керівником, у якого відносно неї існує упереджене ставлення. Крім цього, позивач вказує, що звільнення відбулось із порушенням вимог чинного законодавства, так як їй мала бути запропонована інша посада.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги ОСОБА_1 не визнав в повному обсязі, дала пояснення відповідно до змісту відзиву на позов. Представник відповідача наполягає, що при звільненні ОСОБА_1 з посади роботодавець дотримався вимог трудового законодавства в поній мірі, через що просить відмовити у задоволенні заявленого позивачем позову.

Представником відповідача було надано до відзиву письмові докази, які долучені судом до матеріалів справи.

Крім цього, представником відповідача заявлено клопотання про допит в судовому засіданні свідків, яке судом задоволено.

Інших клопотань сторонами заявлено не було.

Правовідносини між сторонами виникли з приводу дотримання прав працівника при укладенні та розірванні трудового договору. Вказані правовідносини регулюються нормами КЗпП України.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ті обставини, що вона була працевлаштована на посаді головного бухгалтера КП «Клесівводоканал».

Вказані обставини доводяться наданою суду позивачем копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 липня 1981 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 , в якій міститься запис від 07 липня 2005 року, здійснений на підставі наказу №1 від 07 липня 2005 року про прийняття позивача на посаду головного бухгалтера в порядку переведення з ДП «Клесівводоканал».

Наказом №13 від 22 січня 2021 року ОСОБА_1 була звільнена з посади на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України - в зв`язку із скороченням штату працівників, про що у вказаній вище трудовій книжці міститься відповідний запис.

Вказані обставини доводяться, крім цього, копією наказу №13 від 22 січня 2021 року, наданою позивачем, відповідно до якої - ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера у зв`язку із скороченням штату працівників відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Таким чином, розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, суд зобов`язаний з`ясувати : чи дійсно у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не має можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджував ся він за два місяці про наступне вивільнення, про що вказано у п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Із наданого суду наказу №59 від 30 жовтня 2020 року за підписом начальника КП «Клесівводоканал», встановлено, що в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та проведенням структурної перебудови внаслідок скорочення витрат на утримання підприємства і зменшення попиту на послуги підприємства, з метою раціонального використання фонду оплати праці, зменшення обсягу видатків на утримання працівників підприємства, було прийнято рішення про скорочення з 01 листопада 2020 року переліку посад, серед яких є посада головного бухгалтера (1 штатна одиниця), попередивши працівників, які займають вказані посади, про наступне звільнення з 01 січня 2021 року.

Крім цього, копія додатку до наказу №60 від 30 жовтня 2020 року, яким було затверджено і введено в дію штатний розпис підприємства з 01 листопада 2020 року у кількості 41,5 штатних одиниць, доводить, що до штатного розпису підприємства дійсно внесені зміни - виводиться з штатного розпису штатна одиниця головного бухгалтера.

Вказані обставини підтвердив у суді допитаний в якості свідка начальник КП ОСОБА_4 , який пояснив, що з серпня 2020 року обіймає посаду начальника підприємства, яке на момент його призначення перебувало у скрутному матеріальному стані, майже на межі банкрутства. В зв`язку із наведеним було прийнято рішення про скорочення чисельності штату працівників, в тому числі, посади головного бухгалтера, потреби у якій на підприємстві не було. Враховуючи прийняте рішення було затверджено новий штатний розпис, а про наступне вивільнення попереджено працівників за два місяці.

Отже, судом встановлено, що у КП «Клесівводоканал» дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, шляхом скорочення чисельності працівників.

Чинним законодавством, а саме ч.1 ст.49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджують не пізніше ніж за два місяці.

Із наданої позивачем копії попередження за вих.№219 від 06 листопада 2020 року вбачається, що головного бухгалтера ОСОБА_1 було попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України - у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та проведенням структурної перебудови внаслідок скорочення витрат на утримання підприємства і зменшенням попиту на послуги підприємства, з метою раціонального використання фонду оплати праці, зменшення обсягу видатків на утримання працівників підприємства та на підставі наказу №59 від 30 жовтня 2020 року, відповідно до вимог ст.49-2 КЗпП України.

З попередженням позивач була ознайомлена під підпис 09 листопада 2020 року.

В даному випадку судом не приймається до уваги позиція позивача щодо того, що фактично вона не була попереджена про наступне вивільнення, оскільки надане нею повідомлення містить інформацію щодо змін в організації виробництва і праці, так як ч.1 ст.49-2 КЗпП України встановлено обов`язкове попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше, аніж за два місяці (в якій формі буде здійснено таке попередження закон не зазначає). В даному випадку письмове попередження містить чітку вказівку на розірвання трудового договору із ОСОБА_1 .

Отже, враховуючи ті обставини, що судом встановлено, що позивач була попереджена про наступне її вивільнення 09 листопада 2020 року, а її фактичне звільнення з посади відбулось 22 січня 2021 року - роботодавцем дотримано вимог ч.1 ст.49-2 КЗпП України в частині обов`язкового попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше, аніж за два місяці.

Враховуючи наведені вище докази, суд вважає, що в цій частині вимог законодавства роботодавцем дотримано.

Крім цього, в обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на ті обставини, що вважає своє звільнення незаконним, так як їй не було запропоновано іншу вакантну посаду.

Статтею 49-2 КЗпП України визначено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Із дослідженого судом листа-пропозиції за вих.№220 від 06 листопада 2020 року, встановлено, що ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням займаної нею посади було запропоновано розглянути наявні вакантні посади, на які можливе переведення у разі відповідності кваліфікації та інших критеріїв підходящої роботи, серед яких наявна посада бухгалтера. Про бажання переведення на одну із посад письмово повідомити керівництво підприємства у якнайкоротший термін.

Заявою від 17 листопада 2020 року, поданою позивачем за вхідним №44 позивач виявила бажання зайняти посаду бухгалтера підприємства.

Отже, в даному випадку відповідач на виконання вимог ст.49-2 КЗпП України запропонував працівникові, посада якого скорочується, іншу посаду на підприємстві, а працівник, в свою чергу, погодилась на її переведення на цю посаду.

Однак, відповідно до листа за вих.№241 від 19 листопада 2020 року, який адресовано ОСОБА_1 за підписом начальника КП ОСОБА_4 - на момент надання згоди про переведення посада бухгалтера не є вакантною.

В ході судового провадження представник відповідача вказував, що дійсно на вакантну посаду бухгалтера підприємства було прийнято іншого працівника, оскільки позивач зволікала із наданням згоди на переведення, а підприємство потребувало послуг бухгалтера. Крім цього, представник відповідача посилається на ті обставини, що позивач не виявила бажання на переведення на іншу посаду, що були їй запропоновані.

Судом не приймаються до уваги заперечення представника відповідача в цій частині з огляду на наступне.

Так, стаття 49-2 КЗпП України не визначає конкретних часових рамок, протягом яких працівник має надати згоду на переведення на іншу посаду. Виходячи із наведеного, роботодавець, пропонуючи працівникові вакантну посаду має впевнитись, що працівник відмовляється від запропонованої посади на тому ж підприємстві.

Відповідач в даному випадку формально запропонував позивачеві іншу вакантну посаду бухгалтера, оскільки, відповідно до наданої суду копії наказу №23 від 09 листопада 2020 року працевлаштував на цю посаду іншого працівника - ОСОБА_7 (доказів того, що вказаний працівник був переведений з цього ж підприємства, на що посилався представник відповідача, а також доказів наявності переваг на залишення на роботі саме у ОСОБА_7 суду надано не було).

Критично суд ставиться, також, до пояснень представника відповідача щодо того, що після зайняття посади бухгалтера, на які претендувала позивач, їй було запропоновано інші посади, про що було повідомлено письмово, так як представником відповідача суду надано повідомлення №241 від 19 листопада 2020 року, зміст якого відрізняється в цій частині від аналогічного документу, наданого позивачем до позовної заяви.

Враховуючи наведене, суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 відбулось із порушенням порядку звільнення працівників відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, так як її не було переведено на іншу вакантну посаду, про що позивач виявила бажання.

Також, в обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що вважає, що згоди профспілкової організації на її звільнення отримано не було.

Частиною 1 статті 43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених в тому числі п.1 ст.40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу, первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Сторони не заперечують, що позивач на час звільнення була членом профспілкової організації підприємства.

Копія протоколу спільного засідання профспілкового комітету та адміністрації підприємства від 22 січня 2021 року, доводить, що вказаного числа проводилось засідання профспілкової організації підприємства, на якому вирішувалось питання надання згоди на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням штату працівників, на якому було одноголосно прийнято рішення про надання згоди на звільнення останньої.

Позивач категорично заперечила факт проведення такого засідання, вказавши, що на таке засідання її не запрошували.

Допитаний судом з цього приводу свідок ОСОБА_8 пояснив, що на момент звільнення позивача на підприємстві дійсно функціонувала профспілкова організація, членом якої була ОСОБА_1 свідок пояснив, що питання про звільнення позивача двічі виносилось на розгляд профспілкової організації, однак, позивач на засідання не з`являлась, через що це питання було вирішено у її відсутність.

Відповідно до ст.43 КЗпП України - у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

В даному випадку суду не надано відповідачем доказів того, що позивач повідомлялась про час проведення засідання профспілкової організації та запрошувалась на таке засідання. Крім цього, надано протокол лише одного засідання профспілкової організації з приводу надання згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Таким чином, розгляд питання про звільнення позивача було проведено профспілковою організацією всупереч вимогам ст.43 КЗпП України - у відсутності працівника, якого не було повідомлено про таке засідання.

Враховуючи наведене, суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 з роботи проведено із порушенням вимог чинного законодавства, через що слід задоволити її вимоги про поновлення на роботі на посаді бухгалтера підприємства «Клесівводоканал».

Позивачем, також ставиться вимога про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу - з моменту звільнення до часу прийняття рішення судом у цій справі. В подальшому в цій частині позивач змінила заявлені вимоги, просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 23 січня 2021 року по 10 червня 2021 року в сумі 51 711 грн. 35 коп.

За змістом ч.2 ст.235 КЗпП України - суд може стягнути на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу.

З метою визначення середнього заробітку позивача та обчислення суми, яка має бути стягнута з відповідача на користь позивача, у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, судом оголошувалась перерва у судовому засіданні. Однак, відповідачем довідки щодо розміру заробітної плати ОСОБА_1 надано не було, в обґрунтування чого було вказано на неможливість надання такої довідки через великий обсяг документації, яку слід опрацювати для цього.

Отже, враховуючи, що відповідачем, всупереч вимогам ч.1 ст.81 ЦПК України, не надано доказів на спростування суми заробітку, який позивач просить стягнути з КП за час вимушеного прогулу, суд вважає таку суму обґрунтованою, а тому вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають до задоволення.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідач на її користь 100 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під час розгляду даного спору суд дійшов до висновку щодо наявності порушень трудових прав позивача, а тому вказані обставини, на думку суду призвели до моральних страждань, яких зазнала позивач.

Так, позивач вказує, що вона втратила джерело доходу, для поновлення своїх прав була змушена вдатись до судової процедури, що негативно відбилось на стані її здоров`я.

Вказані обставини позивач підтвердила наданими суду копіями медичної картки, які містять записи щодо її звернень до медичного закладу.

Враховуючи на встановлені судом обставини, суд вважає встановленим факт заподіяння позивачеві моральної шкоди внаслідок порушення її трудових прав.

Однак, з огляду на вимоги розумності та справедливості вимога позивача про стягнення моральної шкоди підлягає до часткового задоволення - із зменшенням розміру суми відшкодування.

Згідно із ч.1 ст.141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Оскільки суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, слід стягнути на її користь з відповідача документально підтверджені витрати на оплату судового збору та витрати на отримання правничої допомоги у сумі 6350 грн., які підтверджуються відповідними квитанціями, а також договором про надання юридичних послуг від 15 лютого 2021 року із додатками (довідкою про розмір гонорару, актами приймання-передачі наданих послуг).

На підставі наведеного, ст.ст. 40, 42, 43 КЗпП України, керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 (жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 ) до КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «КЛЕСІВВОДОКАНАЛ» Клесівської селищної ради (смт.Клесів вул.Залізнична,39 Сарненського району Рівненської області, код ЄДРПОУ 33408574), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - задоволити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради №13 від 22 січня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера у зв`язку із скороченням штату працівників, поновивши її на посаді бухгалтера КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради, стягнувши з відповідача на корисить позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 51 711 грн. 35 коп., 5 000 грн. у відшкодування моральної шкоди та 6350 грн. понесених судових витрат.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, відповідно до п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України - звернути до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з моменту проголошення. У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя: