Рішення № 102854446, 27.01.2022, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2022 року м. Черкаси справа № 925/871/21

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Боровика С.С. з секретарем судового засідання Пастуховою О.С., за участю:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РБТ-ГРУП»

до Артеменко Олени Геннадіївни

про стягнення 142 180,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

05 липня 2021 року ТОВ «РБТ-ГРУП» звернулось з позовом до Артеменко Олени Геннадіївни про стягнення 142 180,00 грн. шляхом подання позовної заяви до Господарського суду Черкаської області.

У позовній заяві позивач заявив клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 13.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі і ухвалено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву не подав.

Ухвалою суду від 01.12.2021 вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.12.2021, явку сторін визнано обов`язковою.

У підготовче засідання 21.12.2021 відповідач не з`явився.

Ухвала Господарського суду Черкаської області від 01.12.2021 направлена Артеменко Олені Геннадіївні на адресу, зазначену товариством з обмеженою відповідальністю "РБТ-ГРУП" у позовній заяві, однак повернена поштою з відміткою - "за закінченням терміну зберігання".

У підготовчому засіданні 21.12.2021 представники позивача позов підтримали та просили задовольнити, проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті не заперечували.

Ухвалою суду від 21.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.01.2022.

28.12.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку інфляційних втрат та 3% річних.

27.01.2022 у судове засідання представники сторін не з`явились, причин неявки не повідомили.

Враховуючи неявку учасників судового процесу, суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.

Звертаючись з позовом позивач стверджував, що 12.07.2019 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки двигуна Коматсу WB93 у кількості 1 шт., вартістю 120 000 грн.

Позивач стверджував, що договір поставки укладено між сторонами у спрощеній формі шляхом отримання рахунку-фактури №423 від 12.07.2019 засобами електронної пошти.

Позивач стверджував, що 15.07.2019 здійснив оплату на підставі рахунку-фактури, у підтвердження чого до позову додано платіжне доручення №150 від 15.07.2019.

Після здійснення оплати позивач не зміг вийти на зв`язок із відповідачем, у зв`язку з чим 06.08.2019 позивач направив відповідачу засобами поштового зв`язку вимогу виконати поставки товару протягом 7 днів або повернути отримані кошти.

22.06.2021 позивач повторно направив вимогу відповідачу, проте станом на 30.06.2021 відповіді на вимоги від відповідача не отримав.

За таких обставин, позивач просить суд стягнути на його користь 120 000 грн. розміру фактично отриманих коштів відповідачем як оплату вартості поставки товару, яка не була виконана; 6 844,00 грн. 3% річних та 15 336,00 грн. інфляційних втрат.

Предметом позову до відповідача є майнова вимога про стягнення коштів. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин на підставі договору поставки; невиконання відповідачем обов`язку поставити товар; виникнення у позивача права вимагати повернення сплачених коштів, сплачених на виконання умов договору поставки.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

В силу частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов`язань, до яких, зокрема, належить господарський договір.

Порядок укладення господарських договорів врегульовано нормами цивільного права та господарського законодавства.

Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України (в редакції чинній на час виникнення ня спірних правовідносин) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дослідивши додані позивачем до позовної заяви письмові докази, суд встановив наступне.

Позивачем до позовної заяви додано роздруківку із електронної поштової скриньки під назвою «рбт груп <rbt.grup1@gmail.com>. Із роздруківки судом встановлено, що 12.07.2019 о 10:00 адресат електронного листа Светлана Кондрух із використанням адреси електронної пошти rozborka100@ukr.net надіслала лист адресату «рбт груп» на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому міститься текст листа наступного змісту: «З повагою та найкращими побажаннями, Павленко Андрій!». До вказаного листа додано наступні файли: 1) фоп.jpg; 2) Рах423 12.07.19.doc; 3) requisites (1).pdf.

Також, позивачем до позовної заяви додано копію рахунку-фактури №423 від 12.07.2019, відповідно до змісту якого постачальником є СПД Артеменко Олена Геннадіївна, одержувачем ТОВ «РБТ-ГРУП». Предметом поставки відповідно вказаного рахунку є двигун Коматсу WB93, вартістю 123 600,00 грн, у т.ч. ПДВ 20 600,00 грн.

Рахунок-фактура №423 від 12.07.2019 містить реквізити банківського рахунку СПД Артменко О.Г., а саме Р/р НОМЕР_1 у Філії «Розрахунковий центр» АТ КБ «ПРИВАТ БАНК», МФО 320649.

Відповідно до змісту платіжного доручення №150 від 15.07.2019 року, доданого позивачем до позовної заяви, 15.07.2019 позивач ініціював переказ коштів і 15.07.2019 такий переказ було виконано банком, що підтверджується відміткою банку на платіжному дорученні, у сумі 123 600,00 грн. на користь ФОП Артеменко О.Г. з призначенням платежу: «Оплата за двигун зг. рах. 423 від 12.07.19р У сумі 103000,00 грн., ПДВ - 20% 20600,00 грн.».

Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд доходить до висновку, що між сторонами виникли майново-господарські зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов`язання, що виникли між сторонами за своїм правовим змістом опосередковують відносини поставки.

Відповідно до частини першої статті 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 631Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини другої статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В силу частини першої та другої статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною першою та другою статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідач, надіславши позивачу рахунок-фактуру №423 від 12.07.2019 року із зазначенням номенклатури (опису) товару, його вартості, способу оплати, здійснив пропозицію позивачу укласти господарський договір поставки.

Позивач, здійснивши оплату у сумі 123 600,00 грн. на підставі платіжного доручення №150 від 15.07.2021, вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції. Сплата позивачем коштів відповідачу є попередньою оплатою товару, відповідно до статті 693 ЦК України.

Отже, суд доходить до висновку, що з моменту прийняття пропозиції (попередньої оплати товару) позивачем між сторонами укладено господарський договір поставки.

Згідно з частиною восьмою статті 181 Господарського кодексу України якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідач на момент звернення позивача з позовом не здійснив поставку товару, вказаного у рахунку-фактурі №423 від 12.07.2019.

Відповідно до частини першої статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

06.08.2019 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про виконання умов постачання, копія якої та докази її надсилання, подані позивачем до позовної заяви та дослідженні судом.

22.06.2021 позивач повторно звернувся до відповідач з письмовою вимогою про повернення грошових коштів у сумі 120 000 грн., копія якої та докази її надсилання, подані позивачем до позовної заяви та дослідженні судом.

На підставі досліджених судом письмових доказів суд доходить висновку про доведеність позивачем обставин виникнення між позивачем та відповідачем господарського зобов`язання на підставі договору поставки та його порушення відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частинами першою та другою статті 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

В силу статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої-третьої статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За змістом частини 2 статті 20 Господарського кодексу кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом присудження до виконання обов`язку в натурі. Суд враховує, що на момент звернення з позовом та розгляду справи відповідач доказів належного та повного виконання умов договору поставки, у розумінні вимог статей 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, суду не подав, тому вимога про стягнення з відповідача 120 000,00 грн. фактично отриманих коштів, як оплата вартості поставки товару, яка не була виконана, є обґрунтованою.

Позивачем при зверненні до суду із цим позовом використано належний, у розумінні вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, спосіб захисту порушеного права. З огляду на це суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РБТ-ГРУП» до Артеменко Олени Геннадіївни про стягнення з відповідача 120 000,00 грн. фактично отриманих коштів, як оплата вартості поставки товару, яка не була виконана, підлягає задоволенню.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, пов`язані з питанням щодо можливості нарахування відповідно до статті 625 ЦК України інфляційних втрат і 3% річних на суму грошових коштів, яка раніше була перерахована позивачем (покупцем) відповідачу (постачальнику, продавцю) на виконання умов контракту (договору поставки) як попередня оплата за товар, що фактично не був поставлений (стаття 693 ЦК України), та яка в подальшому не була повернута відповідачем.

Як установлено судом за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655, 662, 663, 693, 712 ЦК України.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу. Такий правовий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 року у справі №918/631/19 (провадження №12-42гс20).

Суд, проаналізувавши періоди та суми нарахування інфляційних втрат в сумі 6 844,00 грн. 3% річних та 15 336,00 грн. інфляційних втрат, встановив правильність їх нарахування, тому задовольняє позовні вимоги в цій частині повністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із задоволенням позову сплачений позивачем за подання позову судовий збір у сумі 2 270 грн. необхідно покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Артеменко Олени Геннадіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РБТ-ГРУП» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Софіївська Борщагівка, вулиця Соборна, будинок 114 літ. «Е», корпус 4, код ЄДРПОУ 37360626) 142 180,00 грн., з яких: 120 000 грн. розміру фактично отриманих коштів відповідачем як оплату вартості поставки товару, яка не була виконана; 6 844,00 грн. 3% річних, 15 336,00 грн. інфляційних втрат та 2 270 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 27.01.2022.

Суддя С.С. Боровик