Вирок № 102843328, 31.01.2022, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/12588/20

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Яковлєва Д.В.,

за участю секретарів судового засідання - Слаква-Марчук Н.В., Філіпова І.М., Юзік Н.Р., Трохимчук В.М., Хлуд І.П, Щербан В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, неодруженого, працюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів Рівненської місцевої прокуратури - Клімашевича І.О., Касянчук М.В., Бучинського В.Л.,

потерпілої - ОСОБА_2 ,

представника потерпілої - адвоката Бідюк Т.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

захисника - адвоката Мороз Л.С.,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , 14 лютого 2020 року, близько 14 години 00 хвилин, у світлу пору доби, керуючи автомобілем ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у м. Рівне по вул. Чорновола навпроти будинку №92, зі сторони вул. Дачна в напрямку вул. Миколи Карнаухова, в порушення вимог підпункту б) пункту 2.3, пункту 10.1 Правил дорожнього руху України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила дорожнього руху) проявив неуважність до дорожньої обстановки, відповідно не відреагував на її зміну, допустив виїзд за межі проїзної частини, не переконавшись у безпечності такого маневру, де здійснив наїзд на придорожнє дерево.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажирка автомобіля ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , отримала тілесні ушкодження у вигляді політравми: закритої черепно-мозкової травми у вигляді струсу головного мозку поєднаної із зовнішніми ушкодженнями-забоями, осадження м`яких тканин голови та обличчя, забійною раною підборіддя, закритої травми грудної клітки у вигляді забою лівої легені поєднаної з переломом 1 ребра зліва, ускладненої лівобічним пневмотораксом (наявність повітря в плевральній порожнині) підшкірною емфіземою грудної клітки зліва, переломом нижніх третин обох стегнових кісток зі зміщенням уламків, множинних забоїв та осаднень нижніх кінцівок, перелому фаланги першого пальця правої руки зі зміщенням, рваної рани правої кисті з пошкодженням сухожилка згинача другого пальця, які відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень по критерію довготривалості розладу здоров`я.

Порушення ОСОБА_1 , пункту 10.1 Правил дорожнього руху, який передбачає, що водій перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перебувають у прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та суспільно-небезпечними наслідками, що настали.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні винним себе у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України не визнав та пояснив, що 14 лютого 2020 року в обідню пору заїхав до ОСОБА_2 , з якою вони на той момент зустрічались, та запропонував підвезти її на роботу, на що остання погодилась. Керуючи автомобілем марки ВАЗ 2101, рухався в м. Рівне по вулиці Чорновола зі сторони вулиці Дачна в напрямку вулиці Басівкутської зі швидкістю приблизно 50 км/год. В автомобілі разом з ним перебувала ОСОБА_2 . Дорога була мокрою, було пасмурно. Наближаючись до АЗС «ОККО», виконуючи маневр обгону вантажного автомобіля, який рухався в зустрічному напрямку, на його смугу руху виїхав автомобіль чорного кольору схожий на Рено Меган. Уникаючи зіткнення з зустрічним автомобілем різко повернув кермо праворуч, виїхавши правими колесами на узбіччя. Щоб повернути автомобіль на асфальтоване покриття, повернув кермо ліворуч. Почав гальмувати, проте автомобіль заносило в різні сторони. Намагаючись відновити контроль над автомобілем почав натискати на педаль газу, однак автомобіль став некерованим. Це відбувалось з моменту виїзду на узбіччя до наїзду на дерево. Відстань цих дій склала близько 100 метрів. Коли автомобіль був навпроти АЗС «ОККО» намагався вирівняти автомобіль, але його винесло на праве узбіччя і відбулося зіткнення з деревом. Після зіткнення втратив свідомість та отямився в лікарні. Стверджує, що причиною ДТП, яка мала місце 14.02.2020 року з його участю у м. Рівне по вул. Чорновола, став автомобіль чорного кольору, який здійснюючи маневр обгону, виїхав на його смугу руху, створивши цим аварійну ситуацію.

Не зважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_1 своєї вини у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, про його винуватість свідчать наступні докази, що ретельно перевірені та оцінені з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності як кожен окремо, так і у взаємозв`язку для ухвалення даного процесуального рішення, які суд враховує та бере до уваги.

Так, потерпіла ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що 14 лютого 2020 року близько 14 години до неї приїхав ОСОБА_1 , з яким вони зустрічались на той час, та запропонував підвезти її на роботу, на що вона погодилась. Разом з ОСОБА_1 , який керував автомобілем марки ВАЗ 2101, їхали вулицею Чорновола в напрямку вулиці Басівкутської. Вона перебувала на передньому пасажирському сидінні. Їхали швидко, оскільки ОСОБА_1 поспішав на стрижку. Дорога була мокрою. Під`їжджаючи до АЗС «ОККО», що по вул. Чорновола в м. Рівне бачила як ОСОБА_1 почав різко крутити кермом в різні сторони та відчула сильний удар. Більше нічого не пам`ятає, оскільки втратила свідомість. В результаті ДТП вона отримала тілесні ушкодження, перенесла три операції. Їй було встановлено 1 групу інвалідності, витратила значні кошти на лікування та потребує подальшого лікування. З ОСОБА_1 після ДТП спілкувалась по телефону, однак останній не цікавився станом її здоров`я. Однозначно відповісти на питання чи виїжджав їм на зустріч автомобіль чорного кольору не може, оскільки не пам`ятає всіх обставин ДТП. Повідомити про існування чорного автомобілю ОСОБА_1 просив в телефонній розмові з нею, за що обіцяв матеріальну допомогу. Однак матеріальної чи моральної допомоги не надав, жодним чином не підтримував її, а також не вибачився перед нею. З моменту ДТП ОСОБА_1 надав лише 6 тис. грн., перерахувавши 1 тис. грн. на картковий рахунок, та 5 тис. грн. передав при особистій зустрічі. Просила призначити покарання у виді обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , пояснив суду, що 14 лютого 2020 року, близько 14 години, керуючи автомобілем БМВ 528 чорного кольору, рухався зі швидкістю 50-60 км/год. в м. Рівне по вулулиці Чорновола зі сторони вулулиці Дачна в напрямку вулулиці Басівкутської. Проїзна частина була мокрою, було пасмурно. Перед ним, на відстані близько 70 метрів, в попутному напрямку рухався автомобіль ВАЗ рожевого кольору. Автомобіль ВАЗ віддалявся від його автомобіля, так як відстань між їх автомобілями збільшувалась. Між його автомобілем та автомобілем ВАЗ попутних автомобілів не було. Бачив як автомобіль ВАЗ різко змінив напрямок руху праворуч, виїхав за межі проїзної частини, наїхав на земляне підвищення, підлетів та зіткнувся з деревом. Після ДТП зупинив свій автомобіль та підійшов до автомобіля ВАЗ, за кермом якого без свідомості був молодий чоловік, а на передньому пасажирському сидінні без свідомості молода дівчина. Вказав, що автомобілі в зустрічному напрямку не рухались, смуги руху були вільні, ніхто аварійну ситуацію автомобілю ВАЗ не створював. Першим зустрічним автомобілем був автомобіль Субару типу джип, світлого кольору, який після ДПТ зупинився біля АЗС «ОККО», з нього вийшла жінка водій, яка теж підійшла до автомобіля ВАЗ.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила суду, що вона 14 лютого 2020 року, близько 14 години, керуючи автомобілем Субару Форестер, рухалась в м. Рівне по вулулиці Чорновола зі сторони вулулиці Степана Бандери в напрямку вулиці Дачної. Наближаючись до перехрестя вулиць Чорновола-Басівкутська-М.Карнаухова, зупинилась на червоний сигнал світлофора. Перед перехрестям стояли два автомобіля. В лівій смузі Тойота Кемрі білого кольору, в правій смузі Мерседес Спрінтер чорного кольору. З перехрестя на зелене світло світлофора виїхали в правій смузі автомобіль Мерседес, в лівій смузі автомобіль Тойота, а за нею її автомобіль. Автомобіль Тойота білого кольору випередив автомобіль Мерседес та поїхав по вул. Чорновола в напрямку вул. Дачної, відірвався вперед та зник з поля зору за поворотом ліворуч, що перед АЗС «ОККО». За зупинкою громадського транспорту по вул. Чорновола біля басейну «Авангард» вона випередила автомобіль Мерседес чорного кольору. Інших автомобілів, які б рухались перед нею в попутному напрямку не було. Продовжуючи рух по вул. Чорновола, на ділянці дороги, яка змінює свій напрямок ліворуч побачила, що з лівої сторони на узбіччі був автомобіль ВАЗ, який стояв передньою частиною до придорожнього дерева. Моменту ДТП вона не бачила, однак вважає, що подія тільки трапилась, оскільки від автомобіля ВАЗ підіймалась хмара диму, почали зупинятись інші автомобілі та підходили люди. Зупинивши свій автомобіль, підбігла до автомобіля ВАЗ, за кермом якого без свідомості був молодий чоловік, а на передньому пасажирському сидінні також без свідомості молода дівчина. Присутні на місці ДТП люди надавали допомогу постраждалим, викликали швидку, поліцію та пожежників.

Допитаний в судовому засіданні судовий експерт сектору автотехнічних досліджень відділу автотехнічних досліджень та криміналістичного дослідження транспортних засобів Рівненського НДЕКЦ МВС України ОСОБА_8 підтримав висновок експертизи від 22.07.2020 №3.1-616/20. Додатково на запитання учасників судового засідання, пояснив, що вихідні дані для дослідження йому були надані слідством (об`єкт дослідження). У вихідних даних зокрема було вказано: "Автомобіль Volkswagen Jettа реєстраційний номер НОМЕР_2 рухався зі швидкістю 50 км/год.". Зв`язавшись зі слідчим встановив, що зазначення у вихідних даних відомостей про автомобіль Volkswagen Jettа відбулось помилково. Тому, при наданні висновку використовувались параметри автомобіля обвинуваченого, а саме ВАЗ 2101. Вказав, що помилкове зазначення у вихідних даних відомостей про автомобіль Volkswagen Jettа жодним чином не впливає на висновок, оскільки при проведенні експертизи жодні розрахунки не проводились. Предметом дослідження були відповіді на запитання: як повинен був діяти водій автомобіля згідно Правил дорожнього руху та чи відповідають дії водія Правилам дорожнього руху. А тому висновок будувався виключно на аналізі пунктів Правил дорожнього руху та вихідних даних.

Крім цього, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України стверджується письмовими доказами, дослідженими та перевіреними в судовому засіданні, а саме:

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 14.02.2020 р. із схемою ДТП та ілюстративною таблицею (а.к.п. 14-19), в ході якого слідчим відділення розслідування злочинів у сфері транспорту СВ Рівненського ВП ГУ Національної поліції в Рівненській області старшим лейтенантом поліції Левчик В.В., проведено огляд ділянки дороги по вул. Чорновола навпроти АЗС «ОККО» в м. Рівне, якими підтверджуються дорожня обстановка, місце скоєння ДТП, розташування автомобіля марки ВАЗ 2101 реєстраційний номер НОМЕР_1 після ДТП, наявність механічних ушкодження транспортного засобу. Автомобіль марки ВАЗ 2101 реєстраційний номер НОМЕР_1 згідно постанови про визнання і прилучення до справи речових доказів визнано речовим доказом та передано на зберігання спеціальному майданчику для тимчасового утримання транспортних засобів (а.к.п. 14-20);

- довідкою начальника центру Рівненського обласного центру з гідрометеорології щодо погодних умов на дату дорожньо-транспортної пригоди - 14.02.2020 року (а.к.п. 71);

- висновком експерта №3.1-219/20 від 25.03.2020 року, зі змісту якого вбачається, що на момент проведення експертного дослідження робоча гальмівна система та система рульового керування досліджуваного автомобіля ВАЗ 2101 реєстраційний номер НОМЕР_1 знаходилися в стані повної відмови. На момент проведення експертного дослідження висота малюнку протектора шин коліс автомобіля ВАЗ 2101 реєстраційний номер НОМЕР_1 відповідала вимогам Правил дорожнього руху України. Несправності, що призвели до повної відмови робочої гальмівної системи та системи рульового керування автомобіля ВАЗ 2101 реєстраційний номер НОМЕР_1 , виникли під час дорожньо-транспортної пригоди (а.к.п. 46-56);

- висновком експерта №3.1-616/20 від 22.07.2020 року зі змісту якого вбачається, що в дорожній обстановці, яка наведена в наданих експерту вихідних даних, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ВАЗ 2101 реєстраційний номер НОМЕР_1 , з технічної точки зору, повинен був дотримуватися швидкості, яка не перевищує 50 км/год., щоб мати змогу постійно контролювати рух керованого автомобіля та безпечно керувати ним, а перед зміною напрямку руху керованого ним транспортного засобу, повинен був переконатися в тому, що виконання такого маневру буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, тобто повинен був діяти у відповідності до вимог п. 12.1, п. 12.4 та п. 10.1 правил дорожнього руху України. В дорожній обстановці, яка наведена в наданих на експертизу вихідних даних, дії водія автомобіля ВАЗ 2101 реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , з технічної точки зору, не відповідали вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України, при чому вказана невідповідність, з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди (а.к.п. 62-68);

- висновком експерта №273 від 27.02.2020 року зі змісту якого вбачається, що в крові гр. ОСОБА_1 етиловий спирт не знайдений (а.к.п. 88);

- висновком експерта №530 від 23.07.2020 року зі змісту якого вбачається, що згідно з наданими медичними документами, у гр. ОСОБА_2 лікарями відмічені такі тілесні ушкодження: Політравма: закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку поєднана із зовнішніми ушкодженнями - забоями, осадженням м`яких тканин голови та обличчя, забійною раною підборіддя; закрита травма грудної клітки у вигляді забою лівої легені поєднана з переломом 1 ребра зліва, ускладнена лівобічним пневмотораксом (наявність повітря в плевральній порожнині), підшкірною емфіземою грудної клітки зліва; перелом нижніх третин обох стегнових кісток зі зміщенням уламків, множинні забої та осаднення нижніх кінцівок; перелом нігтевої фаланги першого пальця правої руки зі зміщенням, рвана рана правої кисті з пошкодженням сухожилка згинача другого пальця. Вказані тілесні ушкодження виникли від дії тупих предметів, якими могли бути деталі салону автомобіля, при даному виді дорожньо-транспортної пригоди, могли утворитися незадовго до поступлення потерпілої в лікувальний заклад, тобто не суперечать вказаному в обставинах терміну, а саме 14 лютого 2020 року. Враховуючи, що в наданих медичних документах не відмічено загрозливих для життя явищ, наявні ушкодження в даному випадку слід віднести до ушкоджень середнього ступеня тяжкості по критерію довготривалості розладу здоров`я згідно п. 2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.95р. №6 (а.к.п. 94-96);

- висновком експерта №529 від 23.07.2020 року зі змісту якого вбачається, що згідно з наданими медичними документами, у гр. ОСОБА_1 лікарями відмічені такі тілесні ушкодження: Поєднана краніо-торако-скелетна травма: закрита черепно-мозкова травма у вигляді забою головного мозку легкого ступеня поєднана із зовнішніми ушкодженнями - забоєм м`яких тканин голови; закрита травма грудної клітки у вигляді забою обох легень поєднана з переломом лівої ключиці в середній третині, осадження м`яких тканин грудної клітки, ускладнена малим пневмотораксом зліва (наявність повітря в плевральній порожнині); перелом поперечного відростка 5-го поперекового хребця справа; перелом крижової кістки справа та лонної кістки зліва. Дані тілесні ушкодження виникли від дії тупих предметів, могли утворитися незадовго до поступлення потерпілого в лікувальний заклад, тобто не суперечать вказаному в обставинах терміну, а саме 14 лютого 2020 року, в даному випадку розглядаються в єдиному механізмі виникнення і, в сукупності згідно п. 2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.95р. №6, відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості по критерію довготривалості розладу здоров`я. Вказані тілесні ушкодження могли утворитися за обставин, відмічених у постанові, а саме при даному виді дорожньо-транспортної пригоди, при перебуванні потерпілого в салоні автомобіля (а.к.п. 111-113).

Оцінюючі вищевказані докази кожен окремо і в своїй сукупності, суд дійшов висновку, що всі ці докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження. Наведені вище докази винуватості обвинуваченого у своїй сукупності є логічними, послідовними, не містять суттєвих суперечностей, доповнюють один одного, відтворюють реальні події, що мали місце, та дають можливість суду прийти до однозначного висновку про те, що ОСОБА_1 14 лютого 2020 року, близько 14 години 00 хвилин, у м. Рівне по вулиці Чорновола навпроти будинку №92, керуючи автомобілем ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Захисником обвинуваченого в ході судового розгляду кримінального провадження заявлено клопотання про визнання висновку експерта №3.1-616/20 від 22.07.2020 року, протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, постанови про визнання і прилучення до справи речових доказів від 17.02.2020, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення від 27.07.2020 - недопустимими доказами.

В обґрунтування клопотання про визнання недопустимим доказом висновку експерта захисник посилався на те, що з вихідних даних, зазначених у висновку експерта, вбачається, що автомобіль "Volkswagen Jettа", реєстраційний номер НОМЕР_2 рухався зі швидкістю 50 км/год. проте, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 14.02.2020 рухвася на автомобілі ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а не на автомобілі Volkswagen Jettа реєстраційний номер НОМЕР_2 . Будучи допитаним експерт повідомив суду, що саме такі вихідні дані дійсно знаходились у постанові слідчого про призначення судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин і механізму ДТП. Тобто це була не технічна помилка, оскільки висновок експерта свідомо готувався при таких вихідних даних.

В обґрунтування клопотання про визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди вказує, що з вказаного протоколу вбачається, що огляд проведено 14.02.2012 року, в той час коли подія мала місце у 2020 році. У вступній частині протоколу відсутня інформація про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання. Разом з тим, при проведенні даного огляду здійснювалось фотографування, оскільки до протоколу огляду місця події долучені фотографії. Вказує, що в описовій частині протоколу не зазначено міста та області, де проведено огляд події, зазначено лише вулицю, а саме Чорновола . Звертає увагу на те, що ілюстративні таблиці № 1 , № 2 , № 3 , № 4 , які долучаються до протоколу огляду місця події, не засвідчені підписами слідчого, чи іншої посадової особи, яка виготовляла ці додатки.

В обґрунтування клопотання про визнання недопустимим доказом постанови про визнання і прилучення до справи речових доказів зазначає, що відповідно до вказаної постанови слідчий визнав речовим доказом автомобіль ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 та прилучив до кримінального провадження за №12019180010006689 від 02.11.2019. Проте, кримінальне провадження, у якому обвинувачується ОСОБА_1 , має зовсім інший реєстраційний номер та дату, а саме №12020180010000911 від 14.12.2020.

В обґрунтування клопотання про визнання недопустимим доказом повідомлення про підозру посилався на те, що у повідомленні про підозру, яке прокурор долучив в якості письмового доказу, зазначається номер кримінального провадження, який складається із 16 цифр. Разом з тим, номер кримінального провадження, яке є предметом розгляду складається із 17 цифр. Крім того, у повідомленні про підозру зазначається, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України. Проте, ім`я підозрюваного ОСОБА_6 , а не ОСОБА_7 .

Вирішуючи вказані клопотання захисника обвинуваченого, суд виходить із наступного.

Згідно ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатись суд при ухваленні судового рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманої внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Статтею 89 КПК України визначено, що суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Частиною 1 ст. 87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отримання доказів завжди обумовлено вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання.

Разом з тим, під час вирішення питання про допустимість доказів важливе значення має істотність порушення прав і свобод людини, а тому не усі порушення, допущені сторонами при збиранні доказів, є підставою для визнання доказів недопустимими, а відтак і вирішення питання про порушення права на справедливий суд.

Судом не береться до уваги покликання сторони захисту на недопустимість висновку експерта №3.1-616/20 від 22.07.2020 року, оскільки з висновоку вбачається, що експерт при проведенні експертизи використовував вихідні дані саме автомобіля ВАЗ 2101. Суд вважає за необхідне зазначити, що експертизу, висновок за результатами якого ставить під сумнів сторона захисту, проведено у відповідності до ст. 242 КПК України. При винесенні висновку експерта попереджено про кримінальну відповідальність, зокрема, за завідомо неправдивий висновок. При цьому, з метою усунення сумнівів та роз`яснення висновку в судовому засіданні було допитано експерта ОСОБА_8 , який зазначив, що при наданні висновку використовувалися параметри автомобіля ВАЗ 2101.

Щодо визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди суд вважає за необхідне вказати, що зазначення в протоколі дати його складання як «14.02.2012» є очевидною опискою замість правильної дати «14.02.2020». З матеріалів кримінального провадження, а саме схеми місця ДТП, яка є додатком до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди встановлено, що подія мала місце 14.02.2020, про що не заперечував сам обвинувачений ОСОБА_1 . Посилання сторони захисту на те, що в описовій частині протоколу не зазначено міста та області де було проведено огляд не узгоджуються з вимогами ст. 104 КПК України, оскільки в віступній частині протоколу зазначено місце його складення, а саме м. Рівне. Безпідставними також є посилання, що у вступній частині протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди відсутня інформація про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, оскільки з протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди вбачається, що всім учасникам перед початком огляду роз`яснено, зокрема, про застосування технічних засобів фіксації, умови та порядок їх використання, що стверджується підписами учасників. Посилання сторони захисту на те, що ілюстративні таблиці не засвідчені підписами слідчого не заслуговують на увагу, оскільки ілюстративна таблиця є додатком до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, складена слідчим СВ Рівненського ВП ГУНП України в Рівненській області старшим лейтенантом поліції Віктором Левчиком та останнім підписана (а.к.п. 19).

Вирішуючи клопотання сторони захисту про визнання постанови про визнання і прилучення до справи речових доказів від 17.02.2020 недопустимим доказом необхідно зазначити, що постанова начальника відділення розслідування злочинів у сфері транспорту СВ Рівненського ВП ГУНП України в Рівненській області капітана поліції Анатолія Кладько про визнання і прилучення до справи речових доказів від 17.02.2020 на переконання суду не може бути визнана недопустимим доказом, оскільки рішення слідчого не є процесуальним джерелом доказів. Згідно з ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Дана постанова слідчого є лише процесуальним рішенням слідчого, який діяв в межах своєї компетенції, з дотриманням вимог КПК України. Рішення слідчого відповідає вимогам ст. 110 КПК України. З матеріалів провадження встановлено, що в постанові про визнання і прилучення до справи речових доказів від 17.02.2020 має місце описка в номері та даті Єдиного реєстру досудових розслідувань, що сторонами кримінального провадження не заперечується та жодним чином не впливає на зміст встановлених обставин. При цьому, стороною захисту не заперечується, що ДТП відбулось за участю автомобіля ВАЗ 2101 під керуванням ОСОБА_1 .

Також суд не вбачає підстав для визнання недопустимим доказом повідомлення про підозру від 27.07.2020, оскільки повідомлення про підозру не є процесуальним джерелом доказів, а являється процесуальним рішенням слідчого та прокурора. Допущені описки в повідомленні про підозру не впливають на зміст встановлених обставин. При цьому, будь-яких скарг чи зауважень від сторони захисту на стадії досудового розслідування, а також на підготовчому судовому засіданні від сторони захисту не надходило.

Виходячи з приписів ст. 86 та 87 КПК України, недопустимий доказ, який отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення, при цьому суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит.

Враховуючи положення ст.ст. 94, 95 КПК України, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, при цьому жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Положеннями ч. 4 ст. 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 28.01.2020, справа №359/7742/17, докази можуть визнаватися недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

З огляду на це, суд приходить до висновку, що жодної з вищезазначених обставин, передбачених ст. 87 КПК України, не констатовано та не встановлено порушень прав обвинуваченого, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналізуючи свідчення потерпілої та свідків, які були допитані під час судового розгляду, суд розцінює їх показання як правдиві, оскільки вони послідовні, фактично узгоджуються між собою, перед допитом свідки попереджалися про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. Крім того, свідчення потерпілої та свідків в цілому відповідають іншим доказам, а саме даним протоколу огляду місця події, висновкам експертиз, іншим дослідженим в судовому засіданні доказам, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 в скоєнні кримінального правопорушення при обставинах, визнаних судом встановленими, та викладених у вироку.

Невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та намагання висвітлити розвиток подій в своїй інтерпретації, суд розцінює як обраний ним спосіб захисту та намагання уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.

З урахуванням викладеного, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_2 .

Відповідно до положень ст. 12 КК України, ОСОБА_1 вчинив нетяжкий злочин.

До обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , відповідно до ст. 66 КК України суд відносить часткове відшкодування завданої шкоди.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_1 відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Відповідно до ст. 65 КК України, пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд керується ст. 65 КК України та практикою Європейського суду з прав людини, яка застосовується як джерело права.

Так у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Обираючи обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення та наслідки, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, особу обвинуваченого, його відношення до вчиненого (вину не визнав, каяття не проявляє), майновий та сімейний стан, що раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, працює, має постійне місце мешкання, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, думку потерпілої, яка наполягала на суворому покаранні, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_1 неможливе без ізоляції від суспільства, а тому призначає йому покарання у вигляді обмеження волі в межах, передбачених санкцією статті, за якою він засуджується.

Згідно з п.п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

При прийнятті рішення про призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами, суд враховує, дані про особу обвинуваченого, поведінку після вчинення злочину, а також те, що обвинувачений вчинив хоч і необережний злочин, наслідком якого стало завдання потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами, оскільки на думку суду не призначення додаткового покарання не відповідатиме ступеню тяжкості кримінального правопорушення та обставинам вчиненого злочину, їх наслідкам та поведінці обвинуваченого після скоєння злочину.

З метою дотримання вимог, передбачених ч. 2 ст. 65 КК України, суд приходить до висновку, що для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нового злочину необхідним є призначення додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, що слугуватиме загальним принципам особистої та загальної превенції.

Судові витрати, відповідно до ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого.

Питання щодо накладеного арешту необхідно вирішити у відповідності до положень ст. 174 КПК України, питання щодо речових доказів - у відповідності до ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід ОСОБА_1 суд не обирає, оскільки останній не був обраний під час досудового розслідування.

Розглядаючи заявлений цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «Ю.Ес.Ай.» (надалі - ТДВ СК «Ю.Ес.Ай.»), в порядку ст. 128 КПК України, про відшкодування на її користь матеріальної, моральної шкоди, та страхового відшкодування, пов`язаного із стійкою втратою працездатності, суд враховує наступне.

Згідно ст. ст. 128, 129 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред`явити цивільний позов до обвинуваченого за шкоду, завдану його діями, який розглядається судом за правилами, встановленими цим кодексом. Ухвалюючи обвинувальний вирок суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_1 на її користь 490 858,28 грн. моральної шкоди.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні вищевказаний цивільний позов не визнав.

У відповідності до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права (справи Войтенко проти України, Науменко проти України).

Вказана позиція є аналогічною і у вирішенні інших справ Європейського суду: рішення від 15 жовтня 2009 року у справі Антипенко проти Російської Федерації, постанова у справі від 14 лютого 2008 року Пшеничний проти Російської Федерації.

Вирішуючи питання щодо підстав та розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди», виходячи з розміру заявлених вимог, враховуючи міркування позивача щодо того в чому саме виражається спричинена йому моральна шкода, якими саме неправомірними діями вона спричинена, міркування щодо визначення розміру шкоди та доказів на її підтвердження, бере до уваги тяжкість тілесних ушкоджень, характер та обсяг фізичних та психічних страждань позивача, характер та тривалість немайнових втрат та можливість їх відновлення, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін в його житті, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до положень ст. 1167 ЦК України, моральна шкода завдана фізичній особі відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, а згідно ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода завдана ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово.

Безумовно, позивач понесла душевні страждання, був порушений звичайний спосіб її життя, для відновлення якого потрібні матеріальні і душевні зусилля, що призвело до вимушених змін у її житті, перебувала на лікуванні в лікувальному закладі, перенесла стрес. Тому, враховуючи вимоги розумності та справедливості, з огляду на можливість реального отримання відшкодування з врахуванням матеріального стану обвинуваченого, достатньою та розумною, за таких обставин, є сума відшкодування в розмірі 50 000 гривень.

Щодо позовних вимог до ТДВ СК «Ю.Ес.Ай.».

Позивач ОСОБА_2 просить стягнути з ТДВ СК «Ю.Ес.Ай.» на її користь 362 004,12 грн., з яких 182 834,40 грн. матеріальна шкода за лікування, 170 028,00 грн. страхове відшкодування шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності, 9 141,72 грн. моральної шкоди.

У відзиві на позовну заяву представник ТДВ СК «Ю.Ес.Ай.» заперечує щодо позовних вимог, та просить проводити розгляд справи без участі представника ТДВ СК «Ю.Ес.Ай.». Зазначає, що в обґрунтування вимог про стягнення матеріальної шкоди до позовної заяви не було долучено медичного документу, який підтверджує обґрунтованість понесених витрат, а саме листа лікарських призначень з зазначенням медичних послуг та препаратів необхідних для лікування потерпілої. Також, вважають передчасним стягувати відшкодування шкоди з ТДВ СК «Ю.Ес.Ай.», оскільки обов`язок по відшкодуванню шкоди страховиком випливає не з обвинувачення, яке пред`явлено ОСОБА_1 , а з договірних зобов`язань про відшкодування шкоди, які визначаються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким передбачено порядок звернення з вимогами про відшкодування шкоди і умови такого відшкодування, однією з яких є надання потерпілою стороною вироку суду (рішення), що набрав законної сили, цивільна відповідальність якої застрахована за договором страхування. У доповненні до відзиву представник ТДВ СК «Ю.Ес.Ай.» зазначає, що за Договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/1798468 від 09.10.2019, що був укладений між ТДВ СК «Ю.Ес.Ай.» та ОСОБА_1 , визначено страхову суму (ліміт відповідальності), а саме: за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю 200 000 грн.; за шкоду, заподіяну майну 100 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно п. 23.1 ст. 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Так, в судовому засіданні було підтверджено належними та допустимими доказами те, що ОСОБА_2 понесла витрати, які були пов`язані з діагностикою, лікуванням та реабілітацією у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням та купівлею лікарських препаратів. Зазначені витрати в сумі 182 834,40 грн. підтверджені оглянутими в судовому засіданні оригіналами квитанцій та довідок (т. 1 а.с. 102-133).

Згідно п. 26.1, 26.2 ст. 26 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до Цивільного кодексу України. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить: у разі встановлення I групи інвалідності - 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААБ №686682 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має першу «Б» (ДТП) загальне захворювання групу інвалідності (т. 1, а.с. 99).

На дату настання страхового випадку (14.02.2020) мінімальна загробна плата у місячному розмірі становила 4723,00 грн.

За таких обставин, розмір страхового відшкодування шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності становить 170 028,00 грн. (4723,00*36=170028,00).

Відповідно до ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Враховуючи, що цивільним позивачем ОСОБА_2 заявлено позовну вимоги про відшкодування завданої їй шкоди, заподіяної здоров`ю, на суму 182 834,40 грн., то розмір моральної шкоди, який має покриватися страховим полісом у даному випадку має складати 9 141,72 грн. (182 834,40 х 5%).

Разом з тим, згідно з матеріалами справи, на момент вчинення кримінального правопорушення цивільну відповідальність ОСОБА_1 було застраховано на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ним та ТДВ СК «Ю.Ес.Ай.». Згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/1798468 від 09 жовтня 2019 року, страхова сума на одного потерпілого: за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 200000,00 гривень; за шкоду, заподіяну майну, - 100000,00 гривень (а.к.п. 118).

За приписами п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи встановлюється при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих.

Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров`ю потерпілих, не застосовується (п. 12.2 ст. 12 вказаного Закону).

Згідно п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Враховуючи вищевикладене, та з урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ТДВ СК «Ю.Ес.Ай.» в сумі 362 004,12 грн. перевищують страхову суму, що відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/1798468 від 09.10.2019 року за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 200 000,00 грн., суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають до задоволення частково - на суму 200 000,00 грн. (двісті тисяч) грн.

Щодо вимог потерпілої про стягнення витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.

До таких витрат, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 цього Кодексу, належать витрати на правову допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі № 464/5823/17, провадження № 51-3506км19.

При визначенні суми відшкодування витрат на послуги адвоката суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, прийшла до висновку, що ЦПК України передбачені такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Оскільки у справі відсутнє документальне підтвердження витрат потерпілої ОСОБА_2 на правову допомогу, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цивільного позову у частині витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 369 - 371, 373, 374, 376, 392 - 395 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі з позбавлення права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_1 - не обирати.

Строк обчислення покарання ОСОБА_1 обчислювати з дня прибуття і постанови засудженого на облік у виправному центрі.

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «Ю.Ес.Ай.» про відшкодування на її користь матеріальної, моральної шкоди, та страхового відшкодування, пов`язаного із стійкою втратою працездатності - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «Ю.Ес.Ай.» на користь ОСОБА_2 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп. матеріальної, моральної шкоди та страхового відшкодування пов`язаного із стійкою втратою працездатності.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на проведення судових експертиз в сумі 2537 (дві тисячі п`ятсот тридцять сім) грн. 92 коп.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 24.02.2020 року в межах кримінального провадження № 12020180010000911 від 14.02.2020 року про накладення арешту на автомобіль марки ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 - скасувати.

Речовий доказ: автомобіль марки ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 повернути власнику.

Вирок може бути оскаржений до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд Рівненської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Д.В. Яковлєв