Рішення № 102841110, 12.01.2022, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 199/3699/21

Провадження 2/206/47/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 року в залі суду в місті Дніпрі Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючий, суддя Сухоруков А.О.,

за участю секретаря Ляшко Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою , Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

21.07.2021 року цивільна справа за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості надійшла до Самарського районного суду м. Дніпропетровська для розгляду на підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07.06.2021 року, в якій представник позивача просить суд-.

- стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DN/524 від 25.06.2007 року у розмірі 17591,33 доларів США, що за курсом 24,64 відповідно до службового розпорядження НБУ від 10.02.2021 року складає 486224,36 грн. Стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.

І. Стислий виклад позиції позивача, відповідача.

В обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що 25.06.2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладений кредитний договір №DN/524, відповідно до якого АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 7000 доларів США на термін до 15.05.2009 року, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строком та в порядку, встановленому кредитним договором. Банк свої зобов`язання по договору виконав в повному обсязі. ОСОБА_1 , в порушення умов кредитного договору свої зобов`язання не виконав: не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 10.02.2021 року склала 17591,33 доларів США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 1976,59 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 5755,65 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 9859,09 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за договором №,DN/524 між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладений договір поруки. У відповідності до п. 5 договору поруки, банк направив на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за договором DN/524, яка залишена без задоволення.

Скориставшись своїм правом, відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вважає, що ним повністю погашено тіло кредиту, в тому числі і за рахунок суми, отриманої ПАТ КБ «ПриватБанк» від реалізації транспортного засобу, тобто у нього відсутні будь-які зобов`язання за зазначеним кредитним договором, строк кредитування сплив, договір поруки припинений, отже заявлені зі спливом строку позовної давності позовні вимоги є безпідставними та надуманими. Зауважує, що подані позивачем докази суперечливі та недоведені. Подав заяву про застосування строків позовної давності (том 1 а.с. 64-74).

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення кредитної заборгованості за договором, вважають що правовідносини між сторонами тривають, зобов`язання не виконані, порука вважається дійсною до моменту, коли судом не буде встановлено факт припинення договору. Предмет застави було реалізовано, кошти від реалізації направлено на погашення заборгованості, але їх виявилось недостатньо для погашення заборгованості в повному розмірі. Кредитний договір чинний та продовжує свою дію, строк давності не пропущений. На даний час зобов`язання за договором не виконані, тому позовні вимоги банку є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

21.07.2021 року цивільна справа надійшла для розгляду до Самарського районного суду м. Дніпропетровська на підставі ухвали судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07.06.2021 року (том 1 а.с.38, 46).

22.07.2021 у справі відкрито загальне позовне провадження, справу призначено до підготовчого засідання (том 1 а.с.48).

27.09.2021 року від представника позивача Чепіги Д.О. надійшло клопотання про відкладення судового засідання. Від відповідача ОСОБА_1 надійшло аналогічне клопотання про відкладення у зв`язку із хворобою. Підготовче засідання відкладено на 25 жовтня 2021 року (том 1 а.с.84-88).

22.10.2021 року та 25.10.2021 року від представника позивача Чепіги Д.О. надійшло клопотання про відкладення судового засідання (том 1 а.с.93-98).

15.11.2021 року до канцелярії суду представник позивача Пришляк В.О. подала клопотання про перенесення судового розгляду справи та надання можливості ознайомлення з матеріалами справи (том 1 а.с.173-175).

Ухвалою суду від 16.11.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду (том 2 а.с.177).

08.12.2021 року на електронну пошту суду надійшла заява від представника позивача Коробкова С.М. , відповідно до якої він підтримує позовну заяву в повному обсязі та просить її задовольнити, не заперечує проти ухвалення заочного рішення та просить розглянути заяву без його участі (том 2 а.с.181-184).

12.01.2022 року на електронну пошту суду надійшло клопотання від представника позивача Химчик А.С. про перенесення розгляду справи у зв`язку із перебуванням представника Коробкова С.М. , який супроводжує дану справу, у відпустці (том 2 а.с.189-191). У судовому засіданні відповідач заперечував проти задоволення клопотання про перенесення розгляду справи та наполягав на прийнятті рішення по справі. Суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку із систематичною неявкою представників позивача.

Відповідач Терещук у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 до суду не з`явився, повідомлений належним чином, шляхом направлення судової повістки. В матеріалах справи міститься конверт на адресу відповідача, повернутий поштою з відміткою «повертається, адресат відсутній за вказаною адресою» (том 1 а.с.51). Також суд повідомляв відповідача, шляхом оголошення на сайті «Судова влада України» (том 1 а.с. 82-83, 91-92).

Під час розгляду справи судом заслухано відповідача, досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

12.01.2022 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

15.05.2017 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №DN/524, за умовами п. 1 якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 7000 доларів США. Відповідно до п. 1.3 кредитного договору, термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, але не пізніше 15 травня 2009 року. Зазначений термін може бути змінений згідно п.2.3.3, п. 2.4.1 даного Договору (том 1 а.с.12-14).

Відповідно до п 2.2.2, п. 2.2.3 кредитного договору №DN/524 від 15.05.2007, позичальник повинен сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до договору, проводити погашення кредиту, відсотків і винагороди в порядку і в терміни згідно Графіку погашення кредиту та відсотків, наведені в додатку № 1, який є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом п. 6.1 кредитного договору визначено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, строків повернення кредиту, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,2 % від суми непогашеного платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за котрий виплачується пеня.

Відповідно до п. 6.2 кредитного договору, при порушенні позичальником зобов`язань, передбачених п.2.2.7, п. 2.2.8, п. 2.2.11 даного Договору, позичальник сплачує Банку за кожен день порушення штраф в розмірі 2% від суми отриманого кредиту. Штраф сплачується у гривні. У випадку, якщо кредит надається в іноземній валюті, штраф сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату розрахунку.

Пунктом 6.8. договору передбачено, що строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, комісії, неустойки- пені, штрафів встановлено тривалістю 5 років.

На забезпечення виконання зобовязань за вказаним договором 15 травня 2007 року між ЗАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки за № dn/524-3, за яким останній відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник. Пунктом 11 договору поруки встановлено, що строк (позовна давність), в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, встановлюється протягом 5 років (том 1 а.с.16).

У березні 2021 року року АТ КБ «Приватбанк» звертався до відповідачів з повідомленням про прострочену заборгованість в сумі 21999,55 доларів США грн. та пропозицією її добровільного погашення, що підтверджується реєстром поштових відправлень рекомендованих листів (том 1 а.с.9-11).

Як вбачається з представленого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №DN/524 від 15.05.2007року, укладеного між сторонами по справі, станом на 10.02.2021 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед позивачем за кредитним договором складає 486224,36 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 54632,94 гривень, заборгованість по процентами - 159086,17 гривень, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 272505,25 гривень (том 1 а.с.6-7).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а за змістом ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд визнає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст.9 Закону України від 16 липня 1999 року "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" ( в редакції на час укладення кредитного договору).

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 18 червня 2003 року №254 ( в редакції на час укладення кредитного договору) виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Згідно п.4.1 - 4.4 вказаного Положення операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі.

Відповідно до п. 4.10 зазначеного Положення, первинні документи мають містити такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції (короткий зміст операції та підстава для її здійснення), одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

В силу приписів ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її' здійснення.

Відповідно до п. 5 глави 3 розділу III Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 p. № 337 ( в редакції на час укладення кредитного договору) до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 6), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 7), заява на видачу готівки (додаток 8), прибутковий касовий ордер (додаток 9), видатковий касовий ордер (додаток 10), грошовий чек (додаток 11), а також рахунки на сплату платежів та документи, установлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі.

У підготовчому засіданні 19.08.2021 року, де був присутній представник позивача Буйбаров В.М. , суд зобов`язав сторону позивача надати до суду для огляду оригінал кредитної справи. Натомість, 01.11.2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив з додатками, де була надана виписка по рахунках (том 1 а.с.113-250, том 2 а.с.1-171).

Як вбачається з копії кредитного договору № dn/524 від 15.05.2007, додатками до договору є графік погашення кредиту, відсотків і винагороди; договір поруки, які надані до позовної заяви, та договір застави автотранспорту №dn/524-1 від 15.05.2007, договір застави майна №dn/524-2 від 15.05.2007 - які не надані суду. Також, представник позивача у відповіді на відзив зазначає, що предмет застави було реалізовано, кошти від реалізації направлено на погашення заборгованості. Однак на підтвердження даного факту не має жодних відомостей.

Суд також дослідивши відповідний розрахунок представника позивача вважає, що останній не може вважатись обґрунтованим з тих підстав, що останній не містить обчислення, порядок нарахування сум (множення, додавання, нарахування процентів та інше), а відтак суд не може вважати заявлену до стягнення суму обґрунтованою (том 1 а.с. 6-7).

Отже, відсутність оргіналу кредитної справи та обґрунтованого розрахунку, свідчить про недоведення позивачем розміру грошових вимог пред`явлених до відповідача.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу".

Крім того, боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов`язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, яка міститься в рішенні "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийняті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.

Згідно із ст. 257 Цивільного процесуального кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 Цивільного процесуального кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

У Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року №6-2891цс16 зазначено, якщо виконання зобовязання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебігу позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.1, ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України) початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Пунктом 6.8 кредитного договору №DN/524 від 15.05.2007 року встановлено строк позовної давності тривалістю пять років.

Із договору поруки видно, що він укладений між Приват Банком та ОСОБА_2 , предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № dn/524 від 15.05.2009 року. Згідно п. 1.3 кредитного договору термін повернення кредиту встановлено до 15.03.2009 року, отже порука також припиняється 15.03.2009 року + 5 років = 15.03.2014 року.

Натомість, позивач звернувся до суду з даним позовом лише 21 квітня 2021 року, тобто після спливу п`яти років (встановленого у кредитному договорі строку спеціальної позовної давності).

Частиною 4 статті 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно зі статтею 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ч.3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 12 ЦПК учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами, встановленими статтею 76 ЦПК, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом частини 2 статті 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Також суд зауважує, що по справі налічується сім представників позивача, які брали участь у справі. Суду доказів поважності неявки до суду представників, окрім представника Коробкова .С.М. , не надано. Суд не вбачає поважних підстав для відкладення розгляду справи і розцінює поведінку представників позивача як таку, що направлена на затягування розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, доходить висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості не підлягають задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат між сторонам суд вирішує згідно ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 623, 1050, 1054-1055 ЦК України, ст.ст. 2,13, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 січня 2022 року.

Суддя А.О. Сухоруков