Рішення № 102840742, 22.11.2021, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №200/3775/19

провадження №2/932/3606/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2021 року м.Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Цитульського В.І.,

за участю секретаря: Ларіної К.А.,

представника позивача: Меркулової Т.П.,

представника відповідача: Чорної Ю.В.,

розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями службової особи, -

В С Т А Н О В И В:

12 березня 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями службової особи. Позивач у позові та його представник в ході судового засідання посилаються на те, що з вини службових осіб Петропавлівського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області втрачений речовий доказ, а саме рентгенівські знімки потерпілої про наявність перелому ребр і є доказом отриманих нею тілесних ушкоджень середньої тяжкості, який має істотне значення у кримінальному провадженні. Моральна шкода полягає у тривалості негативних наслідків, які виникли в зв`язку з порушенням її прав як потерпілої у кримінальному провадженні, що вплинули на істотні зміни у її способі життя, більше п`яти років триває досудове слідство за фактом ДТП, внаслідок незаконних дій слідчих Петропавлівського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, тривалий розгляд та недбале ставлення слідчих до ведення досудового розслідування, втрата з вини органу досудового розслідування речового доказу призвело до моральних страждань, які позивачка оцінює в розмірі 100 000 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, підтримав надані ним заперечення проти позову, вказавши, що дії їх працівників відповідають вимогам діючого законодавства, при розслідуванні вказаної кримінальної справи і проведенні слідчих процесуальних дій діяли відповідно до вимог закону і нічого не порушували, факт втрати рентгенівських знімків саме співробітниками Петропавлівського ВП Павлоградського ВП ГУНП не встановлено. Вважають, що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, психосоматичних та психоемоційних змін, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зав`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зав`язків, стану та стосунків внаслідок зникнення рентгенівських знімків. Вважають позовні вимоги безпідставними і не можливим їх задоволення. Просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відзив відповідача-2 Державної казначейської служби України за своїм змістом є аналогічним до відзиву відповідача-1 та ґрунтується на позиції недоведеності позивачем факту заподіяння їй моральної шкоди.

На відзив відповідача-1 представником позивача надано пояснення в яких він зазначив, що систематичною бездіяльністю службових осіб органу досудового розслідування, винесення незаконних постанов про закриття кримінального провадження, порушення розумних строків досудового розслідування, не ефективним досудовим розслідуванням, позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилась у глибоких та тривалих душевних страждань, які зазнала позивач внаслідок неправомірних дій та бездіяльності службових осіб органу досудового розслідування, на протязі тривалого часу позивач домагається належного розслідування кримінального провадження, позивач протягом тривалого часу змушена захищати свої права, витрачати свій особистий час для неодноразово звертатися до різних інстанцій з приводу реалізації та захисту своїх законних прав, що призвело до порушення звичайної реалізації способу та завичок в особистому житті позивача, суттєвої зміни звичного укладу життя, змушення додавати зусилля для організації свого активного та суспільного життя, відривати час від роботи, сім`ї для поновлення своїх прав, які викликали у позивача психоемоційний дискомфорт, спричинили душевні переживання та страждання.

Вислухавши пояснення позивача і його представника, представників відповідачів, з`ясувавши думку сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом в судовому засіданні встановлено, що Петропавлівським РВ ГУВС України в Дніпропетровській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження за № 12013040530001276 від 16.11.2013 року за фактом ДТП, що сталася 16.11.2013 року, внаслідок якої водій автомобіля ВАЗ 2121 ОСОБА_2 та пасажир автомобіля ОСОБА_1 отримали тілесні ушкодження.

08.01.2014 року заступник начальника СВ Петропавлівського РВ ГУМВ України в Дніпропетровській області Коробський Л.Г. виніс постанову про закриття кримінального провадження, яку позивач не отримувала та в подальшому оскаржила, внаслідок чого слідчий суддя Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області скасувала дану постанову як незаконну та необґрунтовану (справа № 188\1186\16-к).

30 листопада 2018 року кримінальне провадження №12013040530001276 від 16.11.2013 повторно було закрите відповідно до постанови старшого слідчого СВ Петропавлівського ВП Павлоградського ВП ГУНП старшим лейтенантом поліції Нем`ятим Р.К. на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, яка в свою чергу також була скасована ухвалою слідчого судді Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2019 року за скаргою позивачки. Дана ухвала містить вказівки прокурора щодо необхідності повторного допиту потерпілої та призначення додаткової комісійної судово-медичної експертизи, які не були враховані слідчим при закритті кримінального провадження.

За висновком про результати перевірки за листом Павлоградської місцевої прокуратури щодо порушення кримінально-процесуального законодавства під час розслідування кримінального провадження №12013040530001276 встановлена бездіяльність СВ Петропавлівського ВП ПВП ГУНП в Дніпропетровській області, досудове розслідування вказаного кримінального провадження не проводилося більше десяти місяців, чим було грубо порушено вимоги ст.ст. 28,40 КПК України та права потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Висновком про результати перевірки за фактом зникнення рентгенівських знімків під час розслідування кримінального провадження №12013040530001276 від 28.03.2019 року не встановлено факту втрати рентгенівських знімків з вини співробітників Петропавлівського ВП з підстав неможливості допиту слідчого ОСОБА_3 в провадженні якого перебувало кримінальне провадження, а також відсутності в його матеріалах відомостей про вилучення у ОСОБА_1 рентгенівських знімків. Разом з тим направлено лист до «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» для проведення перевірки за фактом втрати рентгенівських знімків від 16.11.2013 та 16.12.2013. Відповідь на який наразі не отримано, чи не надано.

Пред`являючи позов позивач, керуючись статтями 23, 1173, 1174, ч. 6 ст. 1176 ЦК України, як на підставу своїх вимог щодо стягнення моральної шкоди з відповідача, посилається на ухвали слідчих суддів, якими задовольнялись її скарги в рамках досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040530001276 від 16 листопада 2013 року, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що їй заподіяно моральну шкоду тим, що вона змушена звертатися до суду для оскарження бездіяльності та недбалого ставлення посадових осіб слідчих органів, внаслідок чого втратила відчуття безпеки, верховенства права та правової стабільності, порушено її психологічне благополуччя.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин та досліджених в судовому засіданні доказів, прийшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до правової позиції, яка при встановленні аналогічних обставин викладена Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-440цс16, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Таким чином, суд приходить до висновку, що права позивачки порушені і підстави для відшкодування шкоди встановлені ухвалами Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області та висновками начальника Петропавлівського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, якими встановлена протиправна бездіяльність органу досудового розслідування з приводу тривалого розслідування кримінального провадження №12013040530001276. Вказані обставини, на переконання суду, безумовно призвели до її моральних страждань.

Оскільки у справі, яка розглядається, з`ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є встановлена чинними ухвалами суду протиправна бездіяльність слідчих СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області в частині не виконання своїх службових обов`язків, суд вважає, що у даному випадку застосовуються не спеціальні, передбачені у статті 1176 Цивільного кодексу України, а визначені у статті 1174 Цивільного кодексу України загальні підстави цивільно-правової відповідності за завдану фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень.

Так, ОСОБА_1 були спричинені моральні страждання, які полягали у зміні нормального життєвого ритму у зв`язку з необхідністю неодноразово звертатись до правоохоронних та судових органів за захистом своїх прав, гарантованих законом, що підтверджується самим встановленим ухвалами суду фактом незаконної бездіяльності.

При цьому відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України та п. п. 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМ України від 03.08.2011 року №845, Державне казначейство України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України виплачує присуджену судом суму відшкодування моральної шкоди.

Згідно з пунктом 3 Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Стягуючи моральну шкоду на користь ОСОБА_1 суд визнає факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача, а саме винесенням незаконних рішень, тривалої бездіяльності посадових осіб, пов`язаних з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України. Також суд враховує, що кримінальне провадження, в рамках якого бездіяльністю органу досудового розслідування, позивачці завдано моральну шкоду, безпосередньо стосується її родини та здоров`я. Суд відхиляє доводи представника відповідача про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди, оскільки відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, тобто вина органу влади у даному випадку презюмується. Відповідачі всупереч положень ст. 81 ЦПК України не спростували відповідальність держави за завдану у даному випадку моральну шкоду.

Згідно статті 280 Цивільного кодексу України , якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

При цьому, суд також зважає на те, що в таких спірних правовідносинах презуюмується й факт завдання потерпілому моральної шкоди. Саме з такого розуміння презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію в аналогічному спорі виходив Верховний Суд України в постанові від 27 вересня 2017 року по справі №6-1435цс17 за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віннер Імпортс Україна, Лтд» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, з підстав неправомірного поширення персональної, конференційної інформації, що також є конституційним немайновим правом особи.

Проте суд не погоджується із заявленим позивачем ОСОБА_1 розміром моральної шкоди, який всупереч загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) є надмірним відшкодуванням.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Як визначено у Рішенні Європейського суду з прав людини «Справа Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого королівства» (Case of ABDULAZIZ, CABALES AND BALKANDALI), 1985 р., з огляду на її природу, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Більш того, право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв, які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

У пункті 3 Постанові Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 вказаної Постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд в цьому контексті враховує той факт, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 100 000 грн., а тому вважає за необхідне, відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих позивачці, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 12 000 грн.

В позовній заяві позивачем заявлено вимогу щодо відшкодування судових витрат у розмірі 1000 грн., які складаються з витрат на професійну правничу допомогу, з яких 300 грн. - консультація з питань права, 700 грн. - складання позовної заяви.

Суд, враховуючи положення ст.141 ЦПК України, вважає, що відшкодуванню підлягають судові витрати, пов`язані із розглядом даного позову і повинні бути відшкодовані позивачеві пропорційно до її задоволених вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 15, 16, 18, 22, 321, 1174, 1177 ЦК України, Закону України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ст. 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задовільнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОКПП НОМЕР_1 ) 12 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОКПП НОМЕР_1 ) 120 грн. у рахунок відшкодування правничої допомоги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду проголошено 02.12.2021 о 08:20 год.

Суддя: В.І.Цитульський