Рішення № 102833177, 28.01.2022, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Номер провадження 2/225/177/2022

Єдиний унікальний номер судової справи225/7031/21

РІШЕННЯ

Іменем України

28 січня 2022 м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області в складі:

головуючого – судді Челюбєєва Є.В.,

за участю:

секретаря Пузиревської Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака Національної Академії Медичних Наук України" про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака Національної академії медичних наук України» (далі - Інститут) про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 01.04.1996 по 11.02.2015, де працювала на посаді медсестри перев`язочної хірургічного відділення.

Відповідно до постанови КМУ від 07.11.2014р. № 595, постанови Президії Національної академії медичних наук України від 13.11.2014р. № 11/4, постанови Президії від 17.11.2014р. № 18 державна Інститут був переміщений з території проведення АТО м. Донецька до м. Києва.

На підставі наказу від 18.06.2018р. № 16-к «Про звільнення працівників» її було звільнено на підставі п.6 ст.36 КЗпП України, з 11.02.2015р. у зв`язку з її відмовою від переведення в іншу місцевість разом з установою.

Після звільнення та до сьогоднішнього дня відповідач не провів з нею остаточний розрахунок, не виплативши їй заробітну плату за листопад 2014, грудень 2014 та січень- лютий 2015 на загальну суму 11728,99 грн.

Крім того, оскільки її звільнено на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України з 11.02.2015, відповідач зобов`язаний виплатити їй вихідну допомогу, розмір якої позивач визначає в сумі 3480,12 грн.

У зв`язку з не проведенням остаточного розрахунку з нею, позивачем ставиться вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 22.12.2018 по 31.07.2021 в розмірі 107552,28 грн.

У зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати позивач ставить вимогу про стягнення з відповідача компенсації втрати частини основної заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в сумі 15408,34 грн.

На підставі наведеного просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі за період: листопад 2014, грудень 2014, січень - лютий 2015 в загальній сумі 11728,99 грн., вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України в сумі 3480,12 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати в сумі 15408,34 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 107552,28 грн.

Провадження у справі відкрито 30.11.2021.

Відповідач надав відзив, в якому послався на те, що заявлені позовні вимоги вважає частково необґрунтованими з наступних підстав. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства», постанови Президії Національної академії медичних наук України від 17.11.2014 № 18 Державна установа «Інститут невідкладної і відновної хірургії ім. В.К. Гусака Національної академії медичних наук України» був переміщений з території проведення АТО м. Донецьк до м. Києва, у зв`язку з бойовими діями та окупацією м. Донецька невизнаною терористичною республікою «ДНР». В період часу з 17 листопада 2014. по 11 лютого 2015 керівництвом здійснено переміщення Інституту до м. Києва. З урахуванням відсутності в м. Києві матеріальної бази (приміщень для клінічних відділень, лікувально-діагностичного обладнання та ін.) з 01.01.2015 по даний час Інститут працює виключно за КВПКВ 6561040 «Фундаментальні дослідження, прикладні наукові і науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням у сфері профілактики і лікування хвороб людини, підготовка наукових кадрів, фінансова підтримка розвитку наукової інфраструктури та об`єктів, що становлять національне надбання», штатний розпис за даною програмою передбачає 85 штатних одиниць.

З 17.11.2014 ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірург ім. В.К. Гусака НАМН України» здійснює свою діяльність ні території м. Києва. Позивач до м. Києва не виїжджала та не відпрацьовувала робочий час в м. Києві.

Враховуючи те, що Інституту фактично з листопада 2014 проводив свою діяльність в м. Києві, на території м. Донецька здійснювались дії АТО та м. Донецьк фактично вже було не підконтрольне державі Україні - відпрацювання робочого часу позивачем, передбачене КЗпП України, з 17 листопада 2014 вважаються таким, що не здійснювалось. Будь-які виходи за минулим місцем роботи (за територіальністю) не рахуються як відпрацювання робочого часу. З моменту переміщення інституту позивач жодного разу не виходила за місцем роботи (м. Київ, вулиця Героїв Севастополя, 30).

Враховуючи викладене, розрахунок заборгованості за заробітною платою, поданий позивачем, відповідач вважав необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсності.

Відповідно довідки форми ОК-5 (дата формування виписки 20.11.2019) ОСОБА_1 отримувала заробітну плату, з якої проведено відрахування до бюджету за 2014 по листопад включно.

З відзиву, поданого відповідачем окрім зазначеного вбачається, що відповідно до тарифікаційного списку Інституту на 2014 рік позивач займала на час звільнення посаду сестри медичної перев`язочної (за основним місцем роботи), ставка 1551,00 грн., надбавка за вислугу – 465,30 грн., місячний фонд заробітної плати становив 2060,30 грн.

Так, сума заборгованості позивачу може становити: 01.12.2014 - 31.12.2014 (23 р.д.) – 2060,30 грн.

В частині заборгованості за період січень - лютий 2015 розрахунок відповідач вважав за можливим провести у відношенні до розміру мінімальної заробітної плати на 2015р. (1218,00 грн.), визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», а також тарифікаційного списку.

У зв`язку з відсутністю затверджених тарифікаційних списків працівників, які не виявили бажання переміститись з Установою до м. Києва, враховував діючий на 2014р. тарифікаційний список, до якого позивачу було присвоєно 10 тарифний розряд. Відповідно до єдиної тарифної сітки на 2015 рік, діючої на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплат праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» тарифна ставка за тарифним розрядом 9 період з 01.01.2015 по 31.08.2015 становила 1218,00 грн., за сумісництвом 10 -1551,00 грн.

На підставі наведеного представник відповідача вважає, що сума заборгованості позивачу за основним місцем роботи з урахуванням надбавок та враховуючи, що сума мінімально заробітної плати на 2015 рік (1218,00 грн.), визначеної Законом України «Про державний бюджет на 2015 рік» може становити: 01.01.2015 - 31.01.2015 (19р.д.) – 2060,30 грн., 01.02.2015. - 11.02.2015 (8 р.д.) – 809,40 грн.

А тому відповідач вважає, що сума заборгованості перед позивачем за період з 01.12.2014 по 11.02.2015 може становити 5739,40 грн.

Також відповідач зазначає, що розрахунок компенсації втрати частини основної заробітної плати має бути проведений виключно з 01.01.2014 по 11.02.2015, у зв`язку оплатою заробітної плати відповідачем позивачу за період жовтень - листопад 2014.

Таким чином, загальна сума компенсації втрати частини основної заробітної плати за період з 01.12.2014 по 11.02.2015 може становити 5489,72 грн.

У зв`язку з чим відповідач просив при розгляді справи врахувати зазначені заперечення та відмовити в задоволенні позову.

24.01.2022 представник позивача уточнила позовні вимоги з урахуванням відзиву відповідача, у зв`язку з чим просила стягнути на користь позивача заборгованість по заробітній платі за грудень 2014 та січень-лютий 2015 в сумі 5489,72 грн., вихідну допомогу в сумі 2060.30 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 73693.27 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в сумі 9676.88 грн.

Представник позивача та позивач в судове засідання не з`явилися, надали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримують.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, надав заяву з проханням розглянути справу без його участі із врахуванням позиції викладеній у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Між сторонами по справі виникли правовідносини, які регулюються КЗпП України

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з Державною установою «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака Національної академії медичних наук України» з 01.04.1996 по 11.02.2015 (наказ № 16-к від 18.06.2018.), на посаді медсестри перев`язочної хірургічного відділення, звільнена за ч.6 ст.36 КЗпП України відмова від переведення в іншу місцевість з установою (а.с.11).

Конституцією України гарантується право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначної законом.

Згідно ст.94 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Відповідно до тарифікаційного списку Інституту на 2014 рік ОСОБА_1 займала на час звільнення посаду сестри медичної перев`язочної, ставка 1551,00 грн., надбавка за вислугу – 465,30 грн., місячний фонд заробітної плати становив 2060,30 грн..

З огляду на вказане, сума заборгованості позивачу за період 01.12.2014 - 31.12.2014 становить 2060,30 грн. з розрахунку 23 робочих днів.

У зв`язку з відсутністю затверджених тарифікаційних списків працівників, які не виявили бажання переміститись з Установою до м. Києва, суд враховує тарифний список за 2014р., відповідно до якого позивачу було присвоєно 10 тарифний розряд. Відповідно до єдиної тарифної сітки на 2015 рік, діючої на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплат праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» тарифна ставка за тарифним розрядом 9 на період з 01.01.2015 по 31.08.2015 становила 1218,00 грн., за сумісництвом 10 – 1551,00 грн.

На підставі наведеного суд вважає, що сума заборгованості позивачу за основним місцем роботи з урахуванням надбавки за вислугу років становить: 01.01.2015 - 31.01.2015 (19р.д.) – 2060,30 грн., 01.02.2015 - 11.02.2015 (8 р.д.) – 809,40 грн.

Тобто, сума заборгованості по заробітній платі перед позивачем за період з 01.12.2014 по 11.02.2015 становить 5739,40 грн., з якою погоджується позивач.

З огляду на вказане, суд, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення вихідної допомоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених, зокрема, у пункті 6 статті 36, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Як встановлено судом, та не заперечується сторонами, позивач звільнена з роботи на підставі п.6 ст.36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з установою.

У зв`язку з чим позивач має право на виплату їй вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку, що у відповідності до тарифікаційного списку Інституту на 2014 рік, з урахуванням тарифного розряду посади, яку займала позивач до звільнення, складає 2060,30 грн.

Тому суд, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення вихідної допомоги в сумі 2060,30 грн.

Що стосується позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Наказом № 16-к від 18.06.2018 року ОСОБА_1 звільнено на підставі ч. 6 ст. 36 КЗпП України.

21.12.2018 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про розрахунок заробітної плати відповідно до ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини 1 статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина 3 статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а в позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом з тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Підтверджені у даній справі обставини щодо несвоєчасної виплати заробітної плати вказують на те, що підприємством грубо порушено права працівника на оплату праці та вимоги статті 116 КЗпП України.

Суд доходить висновку, що у цій справі відповідачем не доведено відсутність своєї вини у затримці розрахунку з позивачем при звільненні.

Суд враховує те, що відповідач не мав можливості сплатити одразу при проведенні розрахунку зі звільненим працівником заборгованість по заробітній платі у повному обсязі, у зв`язку з переміщенням Інституту з м. Донецька до м. Київ.

Проте при визначенні розміру сум, які підлягають до стягнення з роботодавця, необхідно взяти до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Отже, суд доходить висновку, що не проведення своєчасного розрахунку з позивачем заборгованості по заробітній платі є порушенням статей 47 та 116 КЗпП України. У зв`язку з цим позивачу необхідно сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку належних до сплати сум за період визначений представником позивача з 24.12.2018 (день звернення з вимогою про розрахунок) по 12.01.2022.

Разом з тим ч.2 ст.117 КЗпП України передбачає, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи зазначене, положення Порядку про обчислення середньої заробітної плати, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 24.12.2018 по 12.01.2022 становить 73693,27 грн. (95,83 грн. х 769), виходячи із 769 робочих днів при середньоденному заробітку у розмірі 95,83 грн.

При розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і обставини, що при звільненні позивачу не було проведений повний розрахунок належних йому при звільнені сум, при цьому суд зазначає, що розмір суми, яка підлягала стягненню з роботодавця на день звільнення працівника складала 7550,02 грн. без обов`язкових утримань.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених вимог про стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 7550,02 грн за кожний рік прострочення, тобто 7550,02 грн. *3 = 22650,06 грн. Зазначена сума, безумовно, не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Що стосується позовної вимоги щодо стягнення компенсації втрати частини основної заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з ЗакономУкраїни «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4).

Відповідно до даного Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати».

За п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Згідно п.п.4, 5 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6-43цс14, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц, ст.34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

За даними нормативними актами, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 4)зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Таким чином право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Використане у ст.3 Закону та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, у постанові від 11 липня 2017 року у справі №21-2003а16).

Механізм розрахунку компенсації докладно описано у п. 4 Порядку №159. Наведемо розрахунок суми компенсації у вигляді формули: Ск = (Д н/в х Приріст Іі) : 100 , де: Ск - сума компенсації; Д н/в - дохід, не виплачений за відповідний період після утримання податків та обов`язкових платежів; Приріст Іі - приріст індексу інфляції у відсотках за період невиплати. Його визначають множенням місячних індексів інфляції за період невиплати доходу.

Таким чином, розмір компенсації позивачеві втрати частини основної заробітної плати за грудень 2014 становить 2060,30 грн. (2060,30 грн. х 141,5%); січень 2015– 2060,30 грн. (2060,30 грн. х 134,2%); лютий 2015 – 3262,56 грн. (1202,26 грн.+2060,30 грн.) х 122,5%), а всього 9676,88 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги є частково обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.4, 19, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака Національної Академії Медичних Наук України" (м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 30, код ЄДРПОУ 25672427) про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака Національної академії медичних наук України» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період грудень 2014, січень-лютий 2015 в сумі 5489,72 грн. (п`ять тисяч чотириста вісімдесят дев`ять грн. 72 коп.), з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів; вихідну допомогу в сумі 2060,30 грн. (дві тисячі шістдесят грн. 30 коп.), з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати в сумі 9676,88 грн. (дев`ять тисяч шістсот сімдесят шість грн. 88 коп.); середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22650,06 грн. (двадцять дві тисячі шістсот п`ятдесят грн.) 06 коп.

В решті вимог - відмовити.

Стягнути з Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака Національної академії медичних наук України» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 399,56 грн. (триста дев`яносто дев`ять грн.) 56 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Донецького апеляційного суду через Дзержинський міський суд Донецької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Є.В. Челюбєєв