Ухвала суду № 102828558, 28.01.2022, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"28" січня 2022 р. Справа № 925/598/21

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді – Васяновича А.В.,

секретар судового засідання – Пріхно Л.А.,

за участі приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича,

без повідомлення (виклику) сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні

подання приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області

Недоступа Дмитра Миколайовича про тимчасове обмеження

боржника у праві виїзду за межі України

у справі

за позовом Черкаського районного споживчого товариства,

с. Червона Слобода, Черкаський район, Черкаська область

до фізичної особи-підприємця Мартиросяна Артака Гарегиновича,

м. Черкаси

про стягнення 405 360 грн. 55 коп.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Черкаської області знаходилася справа №925/598/21 за позовом Черкаського районного споживчого товариства до фізичної особи-підприємця Мартиросяна Артака Гарегиновича про стягнення з відповідача 405 360 грн. 55 коп. заборгованості, а саме: 283 302 грн. 62 коп. основного боргу, 16 228 грн. 21 коп. пені, 3 829 грн. 72 коп. 3% річних та 102 000 грн. 00 коп. штрафу у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди об`єкта нерухомості №877 від 01 грудня 2019 року та договору оренди об`єкта нерухомості №877 від 02 жовтня 2020 року.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 13 липня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Мартиросяна Артака Гарегиновича на користь Черкаського районного споживчого товариства – 283 302 грн. 62 коп. основного боргу, 14 787 грн. 80 коп. пені, 3 828 грн. 37 коп. 3% річних, 102 000 грн. 00 коп. штрафу та 6 058 грн. 52 коп. судового збору. В решті вимог – в позові відмовлено.

На виконання вищевказаного рішення 09 серпня 2021 року господарським судом було видано наказ.

До Господарського суду Черкаської області від приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича надійшло подання від 18 січня 2022 року №292 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - фізичної особи-підприємця.

Ухвалою суду від 26 січня 2022 року розгляд подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника призначено в судовому засіданні на 10 год. 15 хв. 28 січня 2022 року без повідомлення (виклику) сторін.

Приватний виконавець в судовому засіданні викладені у поданні обставини підтримав та просив суд відповідне подання задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

Розглянувши подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, заслухавши пояснення приватного виконавця, суд дійшов висновку про його безпідставність, з огляду на наступне:

Подання обґрунтоване тим, що на даний час боржником не виконано судове рішення.

Боржник всіляко намагається уникнути зобов`язання по погашенню заборгованості, переховується від виконавця, переховує власне майно, не подає декларацію про майновий стан, чим навмисно затягує виконання рішення суду у даній справі.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, із матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог статей 3, 4, 24, 25, 26 Закону України “Про виконавче провадження”, 18 серпня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Недоступом Дмитром Миколайовичем булу прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №66562564, якою було зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно, попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження, боржнику безпосередньо з повідомленням про вручення.

Проте поштове відправлення повернулося без вручення, у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Відповідно до практики викладеної в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 09 липня 2021 року у справі №923/713/19, боржник вважається належно повідомленим про початок примусового виконання рішень, який йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі (аналогічний за змістом висновок наведено у постановах Верховного Суду від 07 червня 2021 року у справі №910/15292/18, від 11 лютого 2021 року №914/223/19).

В ході примусового виконання приватним виконавцем накладено арешт на все майно боржника та направлено запити у відповідні інстанції з метою виявлення рухомого і нерухомого майна, доходів боржника.

Згідно відповідей ДФС та банківських установ про номери рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установах встановлено, що боржник має відкриті рахунки у АТ КБ “ПриватБанк”.

Виконавцем прийнято постанову про арешт коштів боржника та виставлено платіжні вимоги на списання коштів з арештованих рахунків боржника (кошти на рахунках відсутні).

Згідно електронної відповіді МВС встановлено, що за боржником транспортних засобів не зареєстровано.

Згідно відповіді Головного управління Держпродспоживслужби України у Черкаській області встановлено, що сільськогосподарська техніка за боржником не зареєстрована.

Згідно відповіді Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області встановлено, що земельні ділянки за боржником не зареєстровані.

Згідно відповіді Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку встановлено, що боржник не є власником значних пакетів акцій емітентів (10% і більше) акцій приватних акціонерних товариств (5% і більше) та публічних акціонерних товариств.

Згідно відповіді Державної служби морського та річкового транспорту України за боржником плавзасоби не зареєстровані.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, боржникові на праві власності нерухоме майно не належить.

22 вересня 2021 року приватним виконавцем було направлено боржнику вимогу, якою боржника було зобов`язано з`явитися до приватного виконавця, надати пояснення щодо невиконання рішення суду та надати декларацію про доходи та майно боржника, а також повідомити про заходи, що вживаються боржником з метою виконання рішення суду.

Вимогу виконавця боржником не виконано.

10 листопада 2021 року приватним виконавцем було направлено боржнику повторну вимогу, якою боржника було зобов`язано з`явитися до приватного виконавця, надати пояснення щодо невиконання рішення суду та надати декларацію про доходи та майно боржника, а також повідомити про заходи, що вживаються боржником з метою виконання рішення суду. Дану вимогу боржником також виконано не було.

Виконавцем неодноразово здійснювались виїзди за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актами від 22 вересня 2021 року, 02 грудня 2021 року, проте, доступу до квартири виконавцю надано не було.

Згідно відповіді ДМС України у боржника в наявності є паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 08 травня 2015 року органом видачі 7101.

Станом на 18 січня 2022 року на рахунок приватного виконавця не надходять кошти для погашення боргу, а також не надсилаються пропозиції щодо погашенням боргу перед стягувачем за рахунок належних боржникові коштів та (чи) майна.

В ході проведення виконавчих дій виконавцем встановлено, що боржнику належала на праві власності Ѕ частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Після прийняття судом рішення, а саме 06 серпня 2021 року боржник подарував свою частку в майні своїй дочці – ОСОБА_1 , що підтверджується договором дарування квартири від 06 серпня 2021 року №6172 посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С.О.

У зв`язку з невиконанням рішення суду, яке набрало законної сили, приватним виконавцем направлено до органів поліції повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 грудня 2021 року у справі №712/13553/21 зобов`язано Черкаське районне УП ГУНП в Черкаській області внести відомості до ЄРДР за результатами розгляду повідомлення про кримінальне правопорушення щодо невиконання рішення суду боржником ОСОБА_2 .

В зв`язку з чим приватний виконавець вважає, що боржник на даний час вчиняє дії (бездіяльність) спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок (частково або повністю) у нього є всі реальні можливості (наприклад заробітна плата, кошти, які боржник витрачає на поїздки за кордон) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

На думку приватного виконавця, тимчасове обмеження в праві виїзду за межі України, може спонукати боржника перестати ухилятися від виконання законного рішення суду та почати погашати заборгованість.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

При цьому, суд зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Статтею 337 ГПК України унормовано, що тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Положеннями пункту 1 розділу XIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, що відповідно до Закону підлягає примусовому виконанню, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України вирішує суд, за місцем виконання відповідного рішення, за поданням державного або приватного виконавця.

Системний аналіз зазначених вище законів свідчить про те, що підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є факт ухилення боржника від виконання рішення.

Таким чином, наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України та зазначений захід є виключним заходом забезпечення виконання судового рішення, застосування якого є правом, а не обов`язком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Так, за приписами п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець під час здійснення виконавчого провадження поміж іншого має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Нормами ч. 5 ст. 19 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Закон України “Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України” регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України”, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.

Відповідно до роз`яснення Верховного Суду України у листі від 01 лютого 2013 року “Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України” однією з підстав для відмови у задоволенні подань, що складає основну частину розглянутих справ, є неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов`язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання.

При цьому, поняття “ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням” варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

З урахуванням наведених вище норм чинного законодавства, суд зазначає, що право державного/приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов`язань, тобто наявність лише самого зобов`язання не наділяє виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

Водночас, відсутність майна та коштів у боржника не свідчить про ухилення останнього від виконання рішення суду, і що саме такий захід як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України буде ефективним заходом для виконання судового рішення і не порушить визначене ст. 33 Конституції України право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Разом з цим, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Зважаючи на це, доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на державного/приватного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Крім того, при розгляді вказаної категорії спорів виконавець повинен довести яким чином обмеження у праві виїзду за межі України боржника забезпечить виконання рішення суду у даній справі.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Судом було також враховано, що фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються в певних сферах. Зокрема: у банкрутстві (стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України “Про виконавче провадження”).

Так, частина четверта статті 9 Закону України “Про виконавче провадження” передбачає, що укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, що використовується як джерело права (пункт 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України), під зловживанням правом у аспекті пункту 3 статті 35 Конвенції Європейський суд з прав людини розуміє у звичайному значенні, прийнятому загальною теорією права, зокрема, факт, що володілець права здійснює його поза призначенням упереджено [рішення у справі “Mirolubovs and Others v. Latvia” від 15 вересня 2009 року (заява № 798/05), § 62].

Верховним Судом вже неодноразово застосовувалися принцип добросовісності та конструкція недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора. Зокрема:

- у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі №910/7547/17 зроблено висновок, що “З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора” (п. 38 - 39). У зазначеній справі Верховний Суд дійшов висновку, що позов про визнання недійсним договору, поданий позивачем, який є стороною цього правочину, що за його ж твердженням було вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно, не підлягає задоволенню як такий, що спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловжила;

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) зроблено висновок, що згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) викладено узагальнюючі висновки щодо застосування статей 3, 13, 234 Цивільного кодексу України та зазначено, що Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.

Згідно з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №405/1820/17 від 24 липня 2019 року та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/8357/18 від 28 листопада 2019 року.

В пунктах 54 - 59 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 зазначено, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №405/1820/17 від 24 липня 2019 року, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду №910/8357/18 від 28 листопада 2019 року).

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Цивільний кодекс України наділяє правом оспорювати правочин не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як “заінтересовані особи”.

Разом з тим, матеріали подання приватного виконавця не містять доказів оспорювання заінтересованими особами, в установленому законом порядку, договору дарування квартири від 06 серпня 2021 року №6172 посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С.О., як фраудаторного правочину.

Отже, приватним виконавцем не доведено, що без застосування до боржника вказаного заходу тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, як заходу для виконання судового рішення, іншими визначеними законом заходи виконати вказане судове рішення та стягнути з боржника на користь стягувача відповідні кошти, виявиться неможливим.

Також приватним виконавцем не доведено, що боржник фізична особа-підприємець Мартиросян Артак Гарегинович має намір вибути за межі України саме з метою невиконання рішення суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника є передчасним, а тому задоволенню не підлягає.

З огляду на вищенаведене, керуючись статтями 232-235, 337 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Подання приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника – фізичної особи-підприємця Мартиросяна Артака Гарегиновича за наказом Господарського суду Черкаської області від 09 серпня 2021 року у справі №925/598/21залишити без задоволення.

2. Копію ухвали направити сторонам та приватному виконавцю виконавчого округу Черкаської області Недоступу Дмитру Миколайовичу.

Суддя А.В.Васянович