Рішення № 102825566, 17.01.2022, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" січня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/2702/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

за участю секретаря судового засідання Нечепуренко А.П.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Ткач О.С. – ордер,

від відповідача: Потапов І.О. – голова правління,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2702/21

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Садівничого товариства «Мрія-3» (с. Єлизаветівка, Роздільнянський р-н, Одеська обл., 67471, код ЄДРПОУ 23874888)

про визнання недійсним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору та короткий зміст аргументів учасників справи.

06.09.2021 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Садівничого товариства «Мрія-3» в особі голови правління Потапова Іллі Олександровича, в якій позивач просить суд визнати недійсним та скасувати рішення правління Садівничого товариства «Мрія-3» від 01.07.2021 та протокол до нього, яким на засіданні правління СТ «Мрія-3» було прийнято рішення про встановлення суми цільових внесків 2021, а саме встановлено суму у розмірі 600 грн. з кожної садової ділянки СТ «Мрія-3».

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що володіє садовою ділянкою АДРЕСА_2 , з 14.04.2014 та є учасником садівничого товариства «Мрія - 3», що підтверджується садівничою книжкою та записами про сплату членських внесків.

Як вказує позивач, 01.07.2021 на засіданні правління СТ «Мрія - 3» було прийнято рішення, яким встановлено суму цільових внесків 2021р., а саме встановлено суму у розмірі 600 грн. з кожної садової ділянки СТ «Мрія - 3» для поточного ремонту електрообладнання СТ «Мрія - 3». Решта коштів від ремонту електрообладнання переходе на поточний ремонт водонапірної вежі, а якщо решти коштів на ремонт водонапірної вежі для ремонту не вистачить, оскільки точну суму ремонту наразі встановити неможливо, додаткові кошти будуть збиратися окремо, після позачергового засідання Правління та встановлення розміру суми. Зазначене рішення було прийняте Правлінням СТ «Мрія - 3» на чолі з ОСОБА_2 , з яким позивач не згодна в повному обсязі та вважає його прийнятим всупереч діючому законодавству та з метою особистої наживи правління.

На переконання позивача, зібрані кошти не будуть використовуватись належним чином, будуть використані членами правління та головою СТ «Мрія - 3» на особисті цілі, оскільки до наданого протоколу та рішення не додавалось жодного кошторису та обсягу робіт, які повинні бути виконані та перед будь-яким проведенням робіт повинно бути оцінено обсяг робіт.

Також, позивач зауважує, що голова правління СТ «Мрія - 3» Потапов І.О. зазначав, що ремонт необхідно проводити саме на трансформаторі, але даний тип робіт там проводити неможливо, оскільки відповідно до акту розмежування, зазначений об`єкт знаходиться на балансі РЕС. Жодна особа окрім службових осіб РЕС не має права доступу до зазначеного обладнання та проводити там будь-які види робіт без спеціального наряду-допуску виданого посадовими особами РЕС.

Крім того, за ствердженням позивача, зазначене рішення правління прийняте в порушення чинного статуту СТ «Мрія - 3» та чинного законодавства, оскільки статутом таке питання не віднесено до компетенції правління СТ «Мрія - 3», а розглядається лише загальними зборами, оскільки воно має відношення до кожної особи - учасника СТ «Мрія - 3».

При цьому, позивач зауважує, що членами товариства справляються необхідні членські внески встановлені в розмірі 850 грн. станом на 2019 рік, які є встановленими з розрахунку формування грошового фонду на забезпечення життєдіяльності кооперативу, а саме на підтримання його майна в належному стані та здійсненні періодичного ремонту всього майна та обладнання, та всіх інших необхідних заходів з забезпечення життєдіяльності СТ «Мрія - 3».

Водночас, позивач наголошує, що відповідно до Статуту СТ «Мрія - 3» первинним джерелом влади та формування рішень є саме Загальні Збори, які своїм рішенням формування матеріальної (грошової) бази Товариства, визначають напрям його діяльності, та цілі, на які зазначені кошти необхідно витратити за для забезпечення діяльності Товариства. Проте, всупереч чинному законодавству з боку голови СТ «Мрія - 3» та Правління СТ «Мрія - 3» не було скликано та проведено Загальних Зборів з зазначеного кола питань, які є оскаржуваними, та прийнятими в порушення чинного законодавства та Статуту СТ «Мрія - 3».

Так, на переконання позивача, Правління СТ «Мрія - 3» під час ухвалення свого рішення, оформленого протоколом від 01.07.2021, яким на засіданні правління СТ «Мрія - 3» було прийнято рішення та встановлено суму цільових внесків 2021, зокрема, встановлено суму у розмірі 600 грн. (прив`язано до курсу долл. США - 27.10 грн. на 01.07.2021 року) з кожної садової ділянки СТ «Мрія - 3» - вийшли за межі своїх повноважень, чим саме порушили статут та норми діючого законодавства, а саме ст.. 15 та 16 ЗУ «Про кооперацію». Зазначене рішення повинно були прийматись лише на загальних зборах, але загальні збори не скликались вже більше як рік всупереч Статуту, в якому зазначено, що Загальні Збори Товариства повинні скликатись щорічно.

У зв`язку з викладеним позивач робить висновок, що необхідно скасувати рішення Правління СТ «Мрія - 3» від 01.07.2021 року, яким на засіданні правління СТ «Мрія - 3» було прийнято рішення про встановлення суми цільових внесків 2021 - встановлено суму у розмірі 600 грн. (прив`язано до курсу долл. США - 27.10 грн. на 01.07.2021 року) з кожної садової ділянки СТ «Мрія - 3».

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання вирішені судом.

06.09.2021 до канцелярії Господарського суду надійшла позовна заява вх. № 2794/21, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2021 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.09.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено позивачеві строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня вручення ухвали суду.

22.09.2021 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№2794/21), із змісту якої вбачається усунення недоліків встановлених ухвалою суду від 09.09.2021.

24.09.2021 ухвалою Господарського суду було відкрито провадження у справі №916/2702/21, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання суду на 19.10.2021 о 12:00 год.

11.10.2021 від відповідача до суду надійшло клопотання (вх. № 26853/21) про ознайомлення з матеріалами справи № 916/2702/21, яке судом була задоволено та матеріали справи надані представнику відповідача для ознайомлення 27.10.2021.

Підготовче засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.09.2021 по справі №916/2702/21 на 19 жовтня 2021 року о 12:00 год., не відбулося у зв`язку з перебуванням судді з 18.10.2021 по 22.10.2021 у відпустці.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.10.2021 призначено підготовче засідання у справі № 916/2702/21 на 01 листопада 2021 року об 11:20 год.

01.11.2021 судом проголошено протокольно перерву в підготовчому судовому засіданні до 16.11.2021 о 12:00 год. та повідомлено відповідача про дату та час наступного підготовчого засідання відповідною ухвалою суду від 02.11.2021, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

15.11.2021 від представника позивача до суду надійшло клопотання (вх. № 30164/21) про ознайомлення з матеріалами справи № 916/2702/21, яке судом було задоволене.

16.11.2021 на електронну пошту Господарського суду Одеської області надійшло звернення відповідача (вх. № 30613/21), відповідно до якого останній просив перенести розгляд справи № 916/2702/21 через хворобу представника.

16.11.2021 судом проголошено в підготовчому засіданні протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі № 916/2702/20 на 30 днів за ініціативою суду та, задля надання можливості учасникам справи реалізувати свої процесуальні права, проголошено протокольну ухвалу про перерву в підготовчому засіданні до 02.12.2021 об 11:00 год. Судом повідомлено Садівниче товариство «Мрія-3» про дату, місце та час підготовчого засідання по справі №916/2702/21 відповідною ухвалою суду від 16.11.2021, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

02.12.2021 на електронну пошту Господарського суду Одеської області надійшло звернення відповідача (вх. № 32416/21), відповідно до якого останній просив перенести розгляд справи № 916/2702/21 через хворобу представника.

Того ж дня, в судовому засіданні Господарським судом Одеської області, приймаючи до уваги відсутність необхідності у вчиненні інших процесуальних дій, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом була проголошена протокольна ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/2702/21 до судового розгляду по суті на 16.12.2021 об 11:40 год., про що відповідача було повідомлено ухвалою суду від 03.12.2021, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

16.12.2021 в судовому засіданні у зв`язку із неможливістю завершити розгляд справи по суті, була постановлена протокольна ухвала про оголошення перерви в судовому засіданні із розгляду справи № 916/2702/21 по суті до 17.01.2022 о 12:30 год., про що відповідач повідомлявся ухвалою суду від 17.12.2021 в порядку ст. 120 ГПК України.

17.12.2021 через канцелярію до Господарського суду Одеської області від відповідача надійшли заперечення (вх. № 34150/21) на позов по справі № 916/2702/21 разом з доданими до них документами

11.01.2022 від позивача надійшло клопотання (вх. № 596/22), де він просить надати йому можливість ознайомитись із матеріалами справи, яке судом було задоволено та надано представнику матеріали справи № 916/2702/21 для ознайомлення 13.01.2022.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

При цьому, суд зазначає, що заперечення відповідача на позов (вх. № 3415021 від 17.12.2021) судом долучені до матеріалів справи.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати повернення поштового повідомлення про отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено до 20.10.2021 року (включно).

17.12.2021 року (з пропущенням встановленого судом строку) відповідачем було надіслано до суду заперечення на позовну заяву, в якому ним зазначено, що на зборах правління СТ «Мрія-3» від 20.10.2020 було прийнято рішення позбавити позивача членства в товаристві, а відтак ОСОБА_1 не має законної підстави для втручання у життя та діяльність СТ «Мрія-3».

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Приписами частин 1, 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Однак, відповідачем до вказаних заперечень, які судом розцінюються як відзив на позов, не додано відповідне клопотання про поновлення пропущеного ним процесуального строку, оскільки заперечення відповідачем надіслано до суду вже після 20.10.2021 року, зокрема, під час розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність в матеріалах справи клопотання відповідача про поновлення пропущеного ним процесуального строку, заперечення на позов, подані відповідачем, долучені до матеріалів справи без надання їм відповідної правової оцінки.

Під час розгляду справи по суті сторони виступили із вступними промовами, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, учасники справи виступили у судових дебатах.

В процесі розгляду справи по суті представник позивача заявлений позов підтримала повністю, просила суд його задовольнити.

Представник відповідача – голова правління СТ «Мрія-3», проти позову заперечував у повному обсязі, зазначив про його безпідставність та просив в його задоволені відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

17.01.2022 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України після виходу з нарадчої кімнаті проголошена вступна та резолютивна частини рішення.

3. Фактичні обставини справи встановлені судом.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,0604 га, що розташована за адресою: земельна ділянка 10, СТ «Мрія-3», Єгорівська с/рада, Роздільнянський р-н, Одеська обл., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 20446532.

Згідно з відомостями внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство зареєстровано 16.10.2006 (дата запису: 16.10.2006; номер запису: 15441200000000426), організаційно-правова форма: громадська організація. Голова правління СТ «Мрія-3» – Потапов І.О.

У відповідності до п. 1.1. Статуту Садівничого товариства «Мрія-3», затвердженого протоколом від 30.11.2016 № 2 загальних зборів членів садівничого товариства «Мрія-3», Садівниче товариство «Мрія-3» створено відповідно до Конституції України та Закону України «Про громадські об`єднання», керується Земельним кодексом України, другими актами чинного законодавства та цим Статутом, здійснює свою діяльність на принципах добровільності, самоврядності, вільного вибору території діяльності, рівності перед законом, відсутності майнового інтересу її членів, прозорості, відкритості та публічності.

Товариство набуває прав юридичної особи з моменту державної реєстрації згідно з чинним законодавством, має свою печатку, штампи і бланки з власною назвою, рахунки, в тому числі в іноземній валюті в банківських установах (п. 1.5. Статуту).

Пунктом 2.1. Статуту встановлено, що основною метою (цілями) Товариства є здійснення та захист прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів членів Товариства, сприяння створенню умов для використання ділянок для вирощування фруктів, ягід, овочів та іншої сільськогосподарської продукції та для відпочинку членів Товариства та їх сімей.

Згідно із п. 3.1., 3.2. Статуту, членство в Товаристві є добровільним. Членами Товариства можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 18 років та підтримують мету (цілі) і завдання Товариства і визнають його Статут.

Відповідно до п. 4.1. Статуту члени Товариства мають право:

- обирати і бути обраними до складу керівних органів Товариства;

- брати участь у всіх заходах Товариства;

- брати участь у роботі органів Товариства в порядку, визначеному цим Статутом;

- звертатися до органів Товариства з запитами та пропозиціями з питань, пов`язаних з діяльністю Товариства, одержувати відповіді;

- оскаржувати рішення, дії, бездіяльність керівних органів Товариства, подавати заяви, заперечення і скарги на прийняті ними рішення до Правління та вимагати розгляду скарг та заяв на Загальних зборах;

- висловлювати свої думки та робити пропозиції щодо діяльності Товариства;

- отримувати інформацію про діяльність Товариства, хід виконання завдань та мети, поставлених Товариством;

- звертатися до Товариства за допомогою щодо захисту своїх інтересів;

- припиняти членство в Товаристві.

Як вбачається з п.п. 5.1., 5.2. Статуту органами управління Товариства є Загальні збори членів Товариства, Правління, Голова Товариства. Контролюючим органом Товариства є Ревізійна комісія. Загальні збори членів Товариства є вищим органом Товариства, який вправі приймати рішення з будь-яких питань його діяльності, в тому числі і з тих, що передані Загальними зборами до компетенції Правління.

Пунктом 5.7. Статуту передбачено, що до виключної компетенції Загальних зборів належить вирішення наступних питань:

- визначення основних напрямків діяльності Товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

- внесення і затвердження змін до Статуту Товариства;

- затвердження зразків печаток, штампів, емблеми, логотипа та інших зразків реквізитів Товариства; визначення розміру та порядку сплати вступних та членських внесків для членів Товариства;

- прийняття рішення про припинення діяльності Товариства;

- призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

- обрання Правління Товариства та відкликання Правління, або окремих членів Правління; обрання Ревізійної комісії Товариства;

- обрання та відкликання Голови Товариства;

- визначення порядку та способів реалізації права власності та здійснення контролю за її реалізацією.

Відповідно до п.п. 5.11 - 5.13 Статуту Правління Товариства є керівним органом Товариства на період між Загальними зборами, обирається терміном на 5 років та виконує функції з управління його поточною, організаційною діяльністю. Правління підзвітне Загальним зборам і організовує виконання їх рішень. Правління діє від імені Товариства в межах, передбачених даним Статутом, внутрішніми документами та чинним законодавством. Головою Правління є Голова Товариства.

Згідно п. 5.15 Статуту до компетенції Правління відноситься:

- організація виконання рішень Загальних зборів;

- скликання Загальних зборів та формування їх порядку денного, підготовка матеріалів з питань порядку денного, попередній розгляд всіх питань, що належать до компетенції Зборів та підготовка проектів рішень з цих питань до Зборів;

- підготовка та подання рекомендацій Загальним зборам щодо визначення основних напрямків діяльності Товариства, затвердження планів і звітів про їх виконання, інших пропозицій з питань діяльності Товариства;

- затвердження поточних планів діяльності Товариства та заходів, необхідних для їх виконання;

- здійснення окремих функцій щодо управління майном за рішенням Загальних зборів;

- вирішення інших питань, крім тих, що відносяться до виключної компетенції Загальних Зборів.

Розділом 7 Статуту передбачено, що рішення, дії, бездіяльність керівних органів Товариства можуть бути оскаржені членом (членами) Товариства. Скарги на рішення, дії, бездіяльність Голови Товариства можуть бути подані до Правління Товариства або винесені на розгляд Загальних зборів. Правління на найближчому засіданні зобов`язане розглянути скаргу і прийняти рішення, щодо якого повідомити особу, що подала скаргу. Якщо Правління вирішить, ще рішення щодо скарги виходитиме за межі його повноважень, воно передає скаргу та матеріали, які пов`язані із нею, на розгляд Загальних зборів, про що повідомляється особа, яка подала скаргу.

У протоколі засідання Правління СТ «Мрія-3» від 01.07.2021 зазначено, що загальна кількість присутніх членів Правління – 5 із 7; збори правомочні приймати рішення.

Оголошено порядок денний:

1.Винесення на обговорення та встановлення суми цільових внесків для ремонту електрообладнання с.т «Мрія-3».

2.Встановлення суми роз`єднання та дрібного ремонту водонапірної вежі с.т. «Мрія-3».

По вищевказаним питанням одностайно прийнято рішення щодо суми цільових внесків, зокрема, встановити суму у розмірі 600 грн (прив`язано до курсу долл. США-27 грн. 10 коп. на 01.07.2021) з кожної садової ділянки с.т. «Мрія-3» для поточного ремонту електро-обладнання с.т. «Мрія-3». Решта коштів від ремонту електро-обладнання переходе на поточний ремонт водонапірної вежі. Якщо решти коштів на ремонт водонапірної вежі для ремонту не вистачить, оскільки точну суму ремонту наразі встановити неможливо, додаткові кошти будуть збиратися окремо, після позачергового засідання Правління та встановлення розміру суми.

ОСОБА_1 (позивач) звернулась до господарського суду із позовом про визнання недійсним та скасування рішення Правління Садівничого товариства «Мрія-3» від 01.07.2021, яке порушує його права як члена товариства, з огляду на порушення чинного Статуту СТ «Мрія-3» та чинного законодавства.

4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

В частині 2 статті 55 Господарського кодексу України визначено, що суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.

Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).

Відповідно до ст. 94 ГК України кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.

Згідно зі ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з правилами статті 101 Господарського кодексу України управління виробничим кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу. Вищим органом управління виробничого кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До органів управління кооперативу належать правління (голова) кооперативу та ревізійна комісія (ревізор) кооперативу.

З положень частини 1 та частини 3 статті 167 ГК України слідує, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до вимог закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Формою ведення садівництва згідно зі статтею 35 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є садівницькі товариства.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначено Законом України «Про кооперацію».

Відповідно до статті 2 цього Закону кооперативна організація - кооператив або кооперативне об`єднання; кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Цільовий внесок - грошовий чи інший майновий внесок члена кооперативу, що вноситься понад пай до спеціального фонду кооперативу для забезпечення виконання конкретних завдань кооперативу (ст. 2 Закону України «Про кооперацію»).

У статті 3 цього Закону вказано, що метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про кооперацію» кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

З положень статті 8 Закону України «Про кооперацію» слідує, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу, в тому числі, повинен містити відомості про порядок скликання загальних зборів. Статут може містити інші пов`язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом (ст.9 Закону України «Про кооперацію»).

За змістом ч. 1 ст. 12 Закону Законом України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу, зокрема, є: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб.

Частиною 2 статті 12 Закону України «Про кооперацію» установлено, що основними обов`язками члена кооперативу є: додержання статуту кооперативу; виконання рішень органів управління кооперативу та органів контролю за діяльністю кооперативу; виконання своїх зобов`язань перед кооперативом; сплата визначених статутом кооперативу внесків.

Законами, що регулюють діяльність окремих типів кооперативів або кооперативів за напрямами їх діяльності, та статутом кооперативу можуть бути передбачені додаткові права та обов`язки його членів (ч. 3 ст. 12 Закону України «Про кооперацію»).

Відповідно до змісту ст. 15 Закону України «Про кооперацію» вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

Чергові загальні збори членів кооперативу скликаються правлінням або головою кооперативу у разі потреби, але не рідше одного разу на рік.

У статті 16 цього Закону вказано, що виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.

Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу.

Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу.

Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п`ять років.

Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси.

Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством.

5. Оцінка аргументів учасників справи та мотиви й висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 ст. 76 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

У той же час, ч. 1 ст. 77 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 р. у справі № 909/327/18).

Згідно з ч.1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Крім того, суд застосовує норми законодавства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з положеннями статей 2, 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Садівничі товариства та їх об`єднання, які утворені та зареєстровані як юридичні особи відповідно до Закону України «Про об`єднання громадян» (чинний до 01.01.2013), є громадськими організаціями, що створені для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів і здійснюють діяльність без мети отримання прибутку. З набранням чинності Законом України "Про кооперацію" Садівничі товариства отримали можливість здійснити реєстрацію такої юридичної особи, як обслуговуючого кооперативу.

У даному випадку Статут Товариства містить вказівку на організаційно-правову форму Товариства - «громадська організація», а тому суд зазначає наступне.

Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97 затверджено Державний класифікатор України «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» (далі - КОПФГ).

У КОПФГ було враховано організаційно-правові форми, передбачені на час його прийняття законодавством, а саме: виробничий, обслуговуючий, споживчий кооператив, громадська організація, а такої форми, як садівниче товариство, передбачено не було.

У межах своїх повноважень Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва надав роз`яснення від 11.10.2004 № 6978 та від 21.02.2006 № 1339 про порядок реєстрації садівничого (садового) товариства, а також 21.10.2009 року зробив висновок № 12819, у якому вказав, що садівничі товариства можуть також створюватися як об`єднання громадян. У цих роз`ясненнях визнано, що садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства.

Аналогічне визначення організаційного-правової форми садівничих товариств надане у листі Комітету № 1339 від 21.02.2006 «Про визначення організаційно-правової форми садівничого товариства».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.10.2020 по справі № 695/2665/16-ц надала правові висновки стосовно визначення організаційно-правової форми садівничих товариств та вказала, що вони можуть створюватися у двох організаційно-правових формах: як кооператив і як громадська організація.

Отже, мета, засади створення і діяльності Товариства вказують на утворення його членами юридичної особи, яка за організаційно-правовою форою є обслуговуючим кооперативом, хоча і вказана у Статуті як громадська організація, а тому за організаційно-правою формою Товариство є обслуговуючим кооперативом.

Таким чином, садівниче товариство є госпрозрахунковою організацією з колективною формою власності, обслуговуючим кооперативом, створеним у відповідності до Закону України «Про кооперацію».

У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 695/2665/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на положення статті 1 Закону України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» використання для ведення садівництва, городництва та дачного господарства організаційно-правової форми споживчого або обслуговуючого кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування, відповідає суті вказаної діяльності.

Основними завданнями кооперації є: підвищення життєвого рівня членів кооперативів, захист їх майнових інтересів і соціальних прав; створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб`єктів господарювання; залучення у виробництво товарів, робіт, послуг, додаткових трудових ресурсів, підвищення трудової і соціальної активності населення; створення і розвиток інфраструктури, необхідної для провадження господарської та іншої діяльності кооперативів з метою зростання матеріального добробуту їх членів та задоволення потреб у товарах і послугах; сприяння сталому розвитку та становленню засад демократичного розвитку суспільства.

Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

Рішення загальних зборів товариства та інших органів його управління є актами ненормативного порядку (актами індивідуальної дії), що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин або відносин, найбільш наближених до них, і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

При цьому, закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто зазначені рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлено інше.

Так, судом встановлено, що Статутом СТ «Мрія-3» до виключної компетенції Загальних зборів віднесено саме визначення розміру та порядку сплати вступних та членських внесків для членів Товариства.

Поряд з цим у Статуті відповідача передбачено питання, що належать до компетенції Правління, а саме вирішення питань, крім тих, що відносяться до виключної компетенції Загальних зборів, що на переконання суду, дає підстави відповідачу приймати відповідні рішення щодо встановлення суми цільових внесків з метою виконання основних цілей Товариства щодо підвищення життєвого рівня членів кооперативів, захист їх майнових інтересів і соціальних прав.

Отже, з системного аналізу положень Статуту, а також статтей 2 та 16 Закону України «Про кооперацію», вбачається, що до компетенції Правління як виконавчого органу кооперативу, може відноситись розгляд питання визначення розміру цільового внеску шляхом розподілу його розміру між членами кооперативу.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що рішення Правління відповідача від 01.07.2021 в частині встановлення розміру цільових внесків відповідає приписам Статуту СТ «Мрія-3», чинного законодавства та принципам розумності та справедливості.

Враховуючи, що за своєю суттю спірне рішення Правління відповідає приписам законодавства та принципам розумності та справедливості, а також те, що останнє виконується іншими членами Товариства, зворотнє не наведено суду, вже протягом тривалого часу, то суд вважає, що скасування такого рішення лише з підстав того, що позивач вважає, що відсутня необхідність проводи будь-який ремонт та зібрані кошти будуть витрачені не за їх призначенням, а також до рішення не додавалось жодного кошторису та обсягу робіт, які повинні бути виконані, буде надмірним формалізмом, який зумовить негативні наслідки для всіх співвласників земельних ділянок та порушить баланс інтересів членів Товариства та інших осіб.

Вищевикладене спростовує твердження позивача щодо прийняття спірного рішення правління СТ «Мрія-3» в порушення вимог чинного Статуту та законодавства.

Наявності інших підстав для визнання недійним (скасування) рішення засідання Правління відповідача від 01.07.2021 позивачем не доведено.

Дослідивши долучені позивачем фотографії та скріншоти додатку Viber, суд дійшов висновку про неналежність даних доказів..

Згідно з частиною першою статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

Висновки щодо застосування норм, визначених частиною першою статті 5, частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», викладені у постанові Верховного Суду від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, за якою роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Надані позивачем роздруківки в паперовій формі переписки в VIBER з контактом «Илья» та «Kolesnik Zoya» не можуть бути використані як докази у справі, оскільки не відповідають вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», не містять електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, неможливо достовірно встановити осіб, між якими відбувалося листування, зміст таких документів не захищений від внесення правок та викривлення, у зв`язку з чим, суд не приймає даний доказ як належний, на підтвердження проведення робіт саме на трансформаторі, які, на думку позивача проводити неможливо, оскільки зазначений об`єкт знаходиться на балансі РЕС.

Відтак, керуючись наведеними приписами господарського процесуального закону та враховуючи, що позивачем не доведено наявності інших підстав для задоволення його вимог про скасування рішення Правління СТ «Мрія-3», в той час як скасування спірного рішення з формальних підстав призведе до невідворотних негативних наслідків не лише для відповідача, а й для всіх членів садівничого товариства, суд приходить до висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про оскарження рішення Правління СТ «Мрія-3», оформлене протоколом засідання Правління від 01.07.2021.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.

Хоча ГПК України і не містить визначення вказаних понять, їх зміст розкривається у відповідних статтях Кодексу через встановлення певних прав та обов`язків, а також меж поведінки учасників справи та суду, який, відповідно до ч.5 ст.13 ГПК України, повинен зберігати об`єктивність та неупередженість.

Відповідно до ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що за наслідками оцінки фактичних обставин справи судом встановлена законність оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 по суті є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У позові – відмовити повністю.

2. Судові витрати по справі покласти на ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Повний текст рішення складено 27 січня 2022 р.

Суддя О.В. Цісельський