Рішення № 102825315, 19.01.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2022 р. м. Київ Справа № 911/3158/21

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 911/3158/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Максігран», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабус», смт. Калинівка Васильківського району Київської області

про стягнення 85 799,00 грн.

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Максігран» (надалі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабус» (надалі-відповідач) про стягнення 85 799,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № 15/09-1М від 15.09.2020, в частині своєчасної оплати отриманої продукції, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 67 993,32 грн., з огляду на наявність якої нараховані 9 140,36 грн. пені, 1 932,87 грн. 3 % річних та 6 732,45 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.11.2021 відкрито провадження у справі № 911/3158/21, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений у підготовчому засіданні на 24.11.2021.

23.11.2021 через канцелярію господарського суду від відповідача надійшов відзив № 17/11-01-Р від 17.11.2021 (вх. № 26971/21) на позовну заяву, в якому останній заперечуючи проти позову стверджує на порушення саме позивачем умов договору, оскільки на виконання умов договору відповідачем була здійсненна попередня оплата продукції в сумі 600 000,00 грн., а отже й саме на суму попередньої оплати позивач мав здійснити поставку продукції. Разом з цим, відповідач вказує на порушення позивачем вимог ч. 6 ст. 232 ГПК України при нарахуванні пені та взагалі просить суть застосувати строки позовної давності щодо її нарахування.

Ухвалою суду від 24.11.2021 підготовче засідання у справі № 911/3158/21 було відкладено на 22.12.2021.

07.12.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь № 30-11/21/3 від 30.11.2021 на відзив, в якій позивач вказує на належне виконання позивачем умов договору щодо поставки продукції, про що свідчить відсутність з боку відповідача будь-яких претензій або звернень до позивача щодо його неналежного виконання під час отримання такої продукції, а також підписання з боку відповідача видаткових накладних.

Ухвалою суду від 22.12.2021 закрито підготовче провадження у справі № 911/3158/21, справу призначено до розгляду по суті на 22.12.2021.

В судове засідання 22.12.2021 представник позивача не з`явився, однак надаючи відповідь № 30-11/21/3 від 30.11.2021 (вх. № 28221/21 від 07.12.2021) просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності його повноважного представника; представник відповідача жодного разу в судові засідання не з`являвся, однак про розгляд справи в господарському суді за його участю був повідомлений належним чином, що свідчить наданий ним через канцелярію суду відзив (вх. № 26971/21 від 23.11.2021) на позовну заяву, в якому останній висловив свою думку щодо заявлених позивачем позовних вимог.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

15.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Максігран» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рабус» (відповідач, покупець) укладений Договір поставки № 15/09-1М, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцю в порядку та на умовах, визначених договором щебінь, пісок (надалі-продукція), а покупець зобов`язується прийняти таку продукцію та оплатити її на умовах цього договору.

Кількісні характеристики, а також асортимент продукції визначаються заявками покупця і закріплюються у відповідних видаткових накладних (п. 1.4 договору).

Поставка продукції за цим договором здійснюється автомобільним або залізничним транспортом до відповідного пункту призначення або залізничної станції (п. 3.1 договору).

Постачальник зобов`язується здійснити поставку узгодженої продукції за умови оплати 100 % її вартості (п. 3.4 договору).

Постачальник за письмовим погодженням із покупцем має право не очікувати надходження на свій поточний рахунок оплати повної вартості узгодженої продукції та поставити її покупцю (п. 3.5 договору).

Відповідно до п. 3.8 договору при поставці продукції залізничним транспортом допускається відхилення від замовленої кількості продукції та фактично поставленої в межах норми відвантаження одного вагона, що пов`язано з вантажопідйомністю вагонів. Таке відхилення не вважається порушенням умов поставки узгодженої продукції та не тягне жодної відповідальності постачальника.

Умовами п. 2.1 договору визначено, що продукція постачається за узгодженими сторонами договірними цінами. Ціни на продукцію зазначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.4 договору загальна вартість продукції визначається на підставі видаткових накладних, підписаних у період дії цього договору.

Розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 100 % попередньої оплати вартості продукції (в т.ч. її навантаження та доставка) (п. 2.5 договору). У випадку поставки продукції на умовах п. 3.5 договору покупець повинен оплатити повну вартість поставленої продукції протягом 3 банківських днів з дати поставки (п. 2.6 договору). У випадку, передбаченому п. 3.8 договору, при поставці продукції більшої кількості за узгоджену, покупець зобов`язаний підписати видаткову накладну та оплати повну вартість фактично поставленої продукції протягом 3 банківських днів з дати поставки (п. 2.9 договору).

Умовами п.п. 6.1, 6.2 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє протягом дванадцяти місяців, а в частині грошових зобов`язань - до їх повного виконання. Якщо сторони продовжують виконувати умови договору, договір вважається продовженим на невизначений строк, але кожна із сторін має право припинити йог дію, попередивши про це іншу сторону.

Договір підписаний зі сторони позивача та відповідача, а також скріплений відбитками печаток вказаних осіб.

Доказів визнання недійсним договору або його окремих положень чи розірвання спірного договору суду не надано.

Так, позивачем на виконання умов Договору поставки № 15/09-1М від 15.09.2020, на підставі видаткових накладних № 7076 від 15.10.2020 на суму 227 059,56 грн., № 7876 від 04.11.2020 на суму 221 149,44 грн., № 7877 від 09.11.2021 на суму 219 784,32 грн., копії яких наявні в матеріалах справи, було поставлено, а відповідачем прийнято продукцію - щебінь фракції 5-10, 10-20, всього на загальну суму 667 993,32 грн. Відповідні видаткові накладні скріплені підписами та печатками повноважних представників сторін.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи залізничних накладних № 33643297 від 15.10.2020, № 33937269 від 04.11.2020, № 34006205 від 09.11.2020, поставка продукції здійснювалась залізничним транспортом.

Претензій щодо якості чи кількості отриманої продукції матеріали справи не містять, а отже вказана у видаткових накладних продукція прийнята відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань згідно з договором, а тому продукція вважається прийнятою без зауважень в повному обсязі.

Однак, як стверджує позивач в порушення умов договору та взятих на себе зобов`язань, вартість отриманої продукції сплачена відповідачем лише частково в сумі 600 000,00 грн., вартість продукції в сумі 67 993,32 грн. залишена відповідачем не сплаченою.

В порядку досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача із вимогою № 22-07/21/2 від 22.07.2021, в якій вимагав, в строк до 31.08.2021 здійснити повну оплату заборгованості.

Як вказує позивач, станом на день підготовки даної позовної заяви, відповідач відповіді на вимогу не надав, заборгованість в сумі 67 993,32 грн. не сплатив, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Максігран» змушене було звернутись до суду за захистом свого порушеного права шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабус» вартості не оплаченої продукції.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Разом з цим, відповідач заперечував проти позову, надавши відзив на позовну заяву № 17/11-01-Р від 17.11.2021 та стверджував на порушення саме з боку позивача умов договору, оскільки на виконання умов договору відповідачем була здійсненна попередня оплата продукції в сумі 600 000,00 грн., а отже й саме на суму попередньої оплати позивачем мала бути здійснена поставка товару.

Однак, суд критично оцінює заперечення відповідача виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Як вже було зазначено, умовами п. 1.4 договору визначено, що кількісні характеристики, а також асортимент продукції визначаються заявками покупця і закріплюються у відповідних видаткових накладних.

Відповідно до п. 3.8 договору при поставці продукції залізничним транспортом допускається відхилення від замовленої кількості продукції та фактично поставленої в межах норми відвантаження одного вагона, що пов`язано з вантажопідйомністю вагонів. Таке відхилення не вважається порушенням умов поставки узгодженої продукції та не тягне жодної відповідальності постачальника.

У випадку, передбаченому п. 3.8 договору, при поставці продукції більшої кількості за узгоджену, покупець зобов`язаний підписати видаткову накладну та оплати повну вартість фактично поставленої продукції протягом 3 банківських днів з дати поставки (п. 2.9 договору).

З наявних в матеріалах справи видаткових накладних на поставку продукції вбачається, що вони оформлені відповідно до положень чинного законодавства, містять відомості про господарську операцію та не є підставою для визнання господарської операції не проведеною.

Таким чином, підписання покупцем видаткових накладних, які оформлені належним чином та які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарських операцій і є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Обов`язок відповідача оплатити вартість поставленої йому позивачем продукції виникає в силу закону (статей 655, 692, 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України).

Відповідно до статей 525, 526, 627, 629 ЦК України, зобов`язання може виникнути на підставі договору, який є обов`язковим до виконання сторонами на погоджених ними умовах, виходячи з принципу свободи договору, із врахуванням законодавчо встановленої заборони односторонньої відмови від зобов`язання за договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача в частині оплати переданої позивачем на підставі Договору поставки № 15/09-1М від 15.09.2020 продукції, на час прийняття рішення не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 67 993,32 грн. визнається судом правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, в частині своєчасної оплати відповідачем отриманої продукції, позивач просить суд стягнути з відповідача 9 140,36 грн. пені, нарахованої від суми заборгованості за період з 13.11.2020 по 24.10.2021.

Відповідно до п. 5.6 договору у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів покупцем або несвоєчасної поставки узгодженої партії товару продавцем, винній стороні нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з цим, надаючи відзив на позовну заяву № 17/11-01-Р від 17.11.2021 (вх. № 26971/21), відповідач просив суд застосувати строки позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

Щодо визначення строку позовної давності, із врахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, то судом враховується правовий висновок, який викладений у постанові Верховного Суду від 18.01.2020 у справі № 910/17753/18, та згідно з яким відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Окрім того, законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Положення глави 19 ЦК України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Положення ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, судом самостійно, із врахуванням правового висновку, який викладений у постанові Верховного Суду від 18.01.2020 у справі №910/17753/18, здійснено розрахунок пені за договором:

- залишок заборгованості за видатковою накладною № 7877 від 09.11.2020 - 67 993,32 грн.

Період нарахування пені з 13.11.2020 по 13.05.2021 (ч. 6 ст. 232 ГК України). Розмір нарахованої за цей період пені становить 4 298,86 грн.

Отже, право на позов щодо стягнення цієї пені виникло у позивача з 14.05.2021 та строк позовної давності щодо стягнення цієї пені спливає 14.05.2022. З позовом до суду позивач звернувся 26.10.2021 (відмітка на поштовому конверті), тобто до спливу строку позовної давності.

За таких обставин, суд з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, здійснивши розрахунок пені встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 4 298,86 грн.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати отриманої продукції позивач, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, також просить суд стягнути з відповідача 1 932,87 грн. 3 % річних та 6 732,45 грн. інфляційних втрат, розрахованих від суми заборгованості за період з 13.11.2020 по 24.10.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми права, враховуючи, що розрахунок 3 % річних та інфляційних втрата є арифметично вірним, суд дійшов висновку про задоволення зазначених вимог позивача.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки, надані позивачем, суд задовольняє позов частково.

У зв`язку із задоволенням позову частково, витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторони пропорційно задоволених вимог.

Що стосується заявлених до стягнення з відповідача 12 869,85 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить стягнути з відповідача, суд зазначає наступне.

Так, звертаючись до господарського суду із позовною заявою, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати, в тому числі, витрати пов`язані із наданням правничої допомоги. В обґрунтування відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката, позивачем були надані Договір про надання адвокатських послуг б/н від 19.07.2021, укладений між Адвокатом Кушнір Оксаною Валентиновної та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максігран», Додаток № 3 від 19.07.2021 до договору, Акт здачі-приймання наданих адвокатських послуг від 25.10.2021.

Разом з цим, надаючи відзив на позовну заяву (вх. № 26971/21 від 23.11.2021) відповідач вказував на неспівмірність заявленого розміру понесених позивачем витрат із наданими послугами адвоката та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, у зв`язку з чим відповідач просив суд відмовити в покладенні на нього витрат на професійну правничу допомогу, а у разі їх задоволення заявив клопотання про зменшення їх розміру.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частинною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 «Послуги. Загальні положення» підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Так, щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд відзначає про те, що дослідивши заперечення відповідача, суд встановив відсутність обґрунтованих підстав для зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, які позивач просить стягнути з відповідача.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 №910/13071/19.

Таким чином, проаналізувавши зміст вищевказаних доказів, наданих позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, суд вважає, що надані адвокатом послуги цілком відповідають критеріям реальності, розумності їх розміру та є такими, що підтверджуються матеріалами справи, а отже суд не вбачає наявності підстав для відмови або зменшення розміру витрат, заявлених позивачем.

Враховуючи надання суду документального підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, беручу до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, при частковому задоволенні позову покладається судом на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабус» (08623, Київська область, Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Проектна, 1, код ЄДРПОУ 39442899) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Максігран» (03022, м. Київ, вул. Максимовича, 6, кв. 22, код ЄДРПОУ 38684795) 67 993 (шістдесят сім тисяч дев`ятсот дев`яносто три) грн. 32 коп. заборгованості, 4 298 (чотири тисячі двісті дев`яносто вісім) грн. 86 коп. пені, 1 932 (одну тисячу дев`ятсот тридцять дві) грн. 87 коп. 3 % річних, 6 732 (шість тисяч сімсот тридцять дві) грн. 45 коп. інфляційних втрат, 2 141 (дві тисячі сто сорок одну) грн. 91 коп. судового збору та 12 143 (дванадцять тисяч сто сорок три) грн. 63 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 27.01.2022.

Суддя О.О. Христенко