Рішення № 102818955, 28.01.2022, Черкаський районний суд Черкаської області

707/2890/20

2/707/74/22

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

24 січня 2022 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді – Миколаєнко Т.А.,

за участі: секретаря судового засідання – Хандусь І.А.,

учасників справи:

прокурора – Пітюренка М.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Шахова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у приміщенні Черкаського районного суду Черкаської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом виконувача обов`язків керівника Черкаської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, до Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Державна екологічна інспекція Центрального округу; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Фіщук Сергій Олексійович; про визнання незаконними та скасування розпорядження, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права приватної власності, усунення перешкод шляхом зобов`язання повернення державі земельної ділянки водного фонду та скасування її державної реєстрації, -

в с т а н о в и в:

30 грудня 2020 року виконувач обов`язків керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ звернувся до суду з позовом до Черкаської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Державна екологічна інспекція Центрального округу; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Фіщук Сергій Олексійович; у якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Черкаської районної державної адміністрації № 326 від 30.11.2015 «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність», в частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, площею 0,0550 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва, та віднесення її до категорії земель рекреаційного призначення;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності серія НОМЕР_2 від 10.12.2015, видане ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, площею 0,0550 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, площею 0,0550 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва, з одночасним припиненням речового права на неї;

- усунути перешкоди державі в особі Черкаської обласної державної адміністрації (ЄДРПОУ 00022668) та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ (ЄДРПОУ 05510154) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, площею 0,0550 га, розташованою в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва, шляхом її повернення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 );

- визнати незаконною та скасувати Державну реєстрацію земельної ділянки від 19.11.2015 за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, площею 0,0550 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва;

- стягнути з відповідачів на користь Черкаської обласної прокуратури (код за ЄДРПОУ 02911119) на р/р UA138201720343160001000003751, код класифікації видатків бюджету – 2800, судовий збір у розмірі 10 510,00 грн.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що розпорядженням Черкаської районної державної адміністрації № 326 від 30 листопада 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» затверджено проекти землеустрою та передано у приватну власність 13 громадян, у тому числі ОСОБА_2 , земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, площею 0,0550 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва, а пунктом 3 спірного розпорядження дану земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення.

На підтвердження реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, на підставі рішення державного реєстратора реєстру речових прав на нерухоме майно Черкаського районного управління юстиції Бавикіна В.І. № 26947126 від 10 грудня 2015 року, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності за № 12464066 від 09 грудня 2015 року та видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 від 10 грудня 2015 року.

Прокурор вважає, що дане розпорядження Черкаської районної державної адміністрації № 326 від 30 листопада 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність», в частині затвердження проекту із землеустрою та передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, а також зміни її цільового призначення, підлягає визнанню протиправним та скасуванню, оскільки не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, зокрема: в частині неможливості перебування земель водного фонду (штучні водосховища) у приватній власності; в частині порушення порядку встановлення цільового призначення земельних ділянок; відсутності погодження проекту із землеустрою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства; не проведення обов`язкової експертизи землевпорядної документації; відведення ділянки за рахунок захисної гідроспоруди – Будище-Свидівської захисної дамби.

Так, прокурор вказує, що земельна ділянка загальною площею 4,3148 га, за рахунок якої у подальшому і сформовано спірну земельну ділянку, відведену у приватну власність ОСОБА_2 , належить до виду угідь – «піски», на підставі затвердженої розпорядженням Черкаської РДА № 222 від 04 серпня 2015 року технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації зазначеного масиву.

Однак, згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 10-23-0.4-4752/2-20 від 23 червня 2020 року, спірна земельна ділянка, що сформована за рахунок загального масиву площею 4,3148 га, до проведення його інвентаризації обліковувалась як землі загального користування, у розрізі угідь «штучні водосховища».

У подальшому, розпорядженням Черкаської РДА № 255 від 09 вересня 2015 року надано дозвіл 13 громадянам, у тому числі і ОСОБА_2 , на розробку проектів землеустрою щодо оформлення права власності на земельні ділянки для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташовані в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту, за рахунок попередньо проінвентаризованого масиву загальною площею 4,3148 га.

Пунктом 3 спірного розпорядження Черкаської районної державної адміністрації № 326 від 30 листопада 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, передану у власність ОСОБА_2 , віднесено до категорії земель рекреаційного призначення.

З огляду на вищевикладене, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка, до відведення її у власність ОСОБА_2 , обліковувалась як землі загального користування та мала у своєму складі землі водного фонду, у розрізі угідь «штучні водосховища».

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення та підлягає погодженню в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України.

Таким чином, встановлення цільового призначення земельних ділянок мав здійснювати орган державної влади відповідно до наданих ЗК України повноважень.

Разом з тим, згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 10-23-0.9-4671/2-20 від 19 червня 2020 року, документація із землеустрою щодо відведення у приватну власність спірної земельної ділянки на проведення державної експертизи не надходила.

Затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої встановлено як землі рекреаційного призначення, до отримання позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації прокурор вважає грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, відповідно до листа Державного агентства водних ресурсів України № 3379/3/4/11-20 від 16 червня 2020 року, проектна документація щодо відведення у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки даною установою не погоджувалась, чим, на думку прокурора, не дотримано положень ч. 3 ст. 186-1 ЗК України.

Оскільки виділення спірної земельної ділянки відбулося із порушенням процедури зміни її цільового призначення, передбаченої чинним законодавством, на переконання прокурора, цільове призначення спірної земельної ділянки залишилось незмінним: «землі водного фонду, зайняті штучними водосховищами», щодо яких установлено особливий правовий режим використання.

Також, прокурор стверджує, що спірним розпорядженням Черкаської РДА № 326 від 30 листопада 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» у власність громадян, у тому числі ОСОБА_2 , фактично передано у приватну власність частину гідротехнічної споруди Будище-Свидівської захисної дамби, що суперечить ст.ст. 58, 59 ЗК України.

Крім того, прокурор наголошує на тому, що при прийнятті розпорядження Черкаської РДА № 326, Черкаським управлінням захисних масивів дніпровських водосховищ (на момент відведення – Черкаське регіональне управління водних ресурсів), як титульним володільцем спірної земельної ділянки, не надавалось погодження на відведення її у власність, що підтверджується листом Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ № 405/13 від 13 липня 2020 року та є порушенням вимог ч. 2 ст. 123 ЗК України.

За вказаних обставин, на думку прокурора, розпорядження Черкаської РДА № 326 від 30 листопада 2015 року, в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, а також зміни її цільового призначення, прийняте всупереч ст.ст. 20, 58, 59, 84, ч. 9 ст. 118, ст. 186-1 ЗК України, ст. 4 ВК України, у зв`язку з чим, на підставі ст.ст. 21, 152, 155 ЗК України, ст.ст. 16, 21, 393 ЦК України, підлягає визнанню судом незаконним та скасуванню.

Як наслідок, підлягає визнанню незаконним та скасуванню свідоцтво про право власності серія НОМЕР_2 від 10 грудня 2015 року, видане ОСОБА_2 .

Водночас, на підставі договору купівлі-продажу № 4247 від 30 травня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщуком С.О., до ОСОБА_3 перейшло речове право на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу № 1790 від 16 квітня 2020 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщуком С.О., до ОСОБА_1 перейшло речове право на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту.

На підставі рішення державного реєстратора Реєстру речових прав на нерухоме майно в особі приватного нотаріуса Фіщука С.О. № 51994825 від 16 квітня 2020 року, за ОСОБА_1 зареєстровано відповідне речове право № 36278178 від 16 квітня 2020 року.

За вказаних обставин, зважаючи на те, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту, вибула з власності держави в особі уповноваженого органу – Черкаської обласної державної адміністрації – не з її волі, остання, на думку прокурора, має бути повернута незаконним володільцем ОСОБА_1 на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ.

Крім того, враховуючи, що розпорядження Черкаської РДА № 326 від 30 листопада 2015 року є особливим видом правочину, прокурор вважає обґрунтованою необхідність застосування наслідків його недійсності, що полягає, у тому числі, у скасуванні державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 на незаконно набуту земельну ділянку та у визнанні незаконною і скасуванні державної реєстрації спірної земельної ділянки.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 12 січня 2021 року задоволено частково заяву першого заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку площею 0,0550 га, кадастровий номер: 7124986000:01:001:0032, що розташована у межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, з цільовим призначенням – для індивідуального дачного будівництва, та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . В іншій частині заяви відмовлено /т. 1 а.с. 120-124/.

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 22 січня 2021 року відкрито провадження у справі; вирішено проводити її розгляд у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 24 лютого 2021 року; встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання пояснень третьої особи /т. 1 а.с. 134-138/.

16 лютого 2021 року представником відповідача – заступником начальника Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Дмитром Мироненком засобами поштового зв`язку направлено на адресу суду письмове пояснення, яке отримано судом 17 лютого 2021 року. У даному письмовому поясненні зазначено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області проведено перевірку дотримання Черкаською РДА вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю у процесі укладення цивільно-правових договорів та передачі у власність, зокрема, спірної земельної ділянки. У ході перевірки встановлено, що розпорядження Черкаської РДА № 326 від 30 листопада 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, зокрема: в частині неможливості перебування земель водного фонду (штучні водосховища) у приватній власності; в частині порушення порядку встановлення цільового призначення земельних ділянок; відсутності погодження проектів із землеустрою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства; не проведення обов`язкової експертизи землевпорядної документації; відведення ділянок за рахунок захисної гідроспоруди – Будище-Свидівської захисної дамби. У зв`язку з цим 28 липня 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області звернулося до Черкаської ОДА з клопотанням про приведення у відповідність до вимог чинного законодавства оскаржуваного розпорядження. Водночас, на момент реєстрації спірної земельної ділянки оскаржуване розпорядження РДА було чинним, а тому дії Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, на думку представника відповідача, були законними. З урахуванням наведеного, у разі задоволення позову, просить не стягувати судові витрати з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області /т. 1 а.с. 159-162/.

Вказані письмові пояснення долучено судом до матеріалів справи.

24 лютого 2021 року у зв`язку з неявкою відповідача ОСОБА_1 та поверненням підприємством зв`язку поштового відправлення, направленого судом на адресу останньої, із зазначенням причин: «адресат відсутній за вказаною адресою», проведення підготовчого розгляду справи відкладено до 01 квітня 2021 року, вирішено відповідача ОСОБА_1 про проведення судового засідання та можливість отримання процесуальних документів з позовною заявою додатково повідомити у порядку, визначеному частиною 11 статті 128 ЦПК України.

У підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 01 квітня 2021 року, уточнено анкетні дані (а саме по-батькові) відповідача ОСОБА_1 , ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 01 квітня 2021 року відмовлено ОСОБА_4 в допуску до участі у даній цивільній справі в якості представника відповідача ОСОБА_1 та роз`яснено ОСОБА_1 , що вона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, який повинен являтися адвокатом; підготовче судове засідання відкладено до 19 травня 2021 року /т. 1 а.с. 197, 200-203/.

19 травня 2021 року за клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Шахова О.М., який вступив у справу, проведення підготовчого розгляду справи відкладено до 30 червня 2021 року.

02 червня 2021 року представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Шаховим О.М.засобами поштового зв`язку направлено на адресу суду відзив на позовну заяву разом з доказами направлення його копії іншим учасникам справи, який отримано судом 03 червня 2021 року /т. 2 а.с. 1-13/.

У вказаній заяві по суті справи зазначено, що вимоги прокурора, обставини, на які він посилається як на підставу таких вимог, викладені у позовній заяві, а також правові підстави позову ОСОБА_1 не визнає повністю, вважає їх необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення, виходячи з наступного. Згідно інформації, яка розміщена на Публічній кадастровій карті України, спірна земельна ділянка має цільове призначення: "07.03 Для індивідуального дачного будівництва", тобто відноситься до категорії земель «землі рекреаційного призначення». Лист Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 10- 23-0.4-4752/2-20 від 23.06.2020 року, згідно якого земельна ділянка станом на 01.01.2015 обліковувалась як землі загального користування (в розрізі угідь – «штучні водосховища»), а станом на 31.12.2015 – як землі запасу (в розрізі угідь – «піски»), на переконання представника відповідача, не доводить, що дана земельна ділянка відноситься та/або відносилась саме до категорії земель "землі водного фонду". Жодних доказів на підтвердження цього факту прокурором, на думку представника відповідача, не надано. Не погоджується відповідач ОСОБА_1 також і з твердженням прокурора про те, що обов`язковою умовою для виділення спірної земельної ділянки є проведення державної експертизи землевпорядної документації та погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. В обґрунтування такої позиції представник відповідача зазначає, що відповідно до ст. 1 ВК України водосховищем є штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку. Відтак, у випадку перебування земельної ділянки під "штучними водосховищами", її поверхня повинна бути покрита водою або на ній мають бути зосереджені води. Водночас, спірна земельна ділянка не покрита водою та на ній не зосереджені води, а тому вона не може бути штучним водосховищем та/або розміщуватись на/в штучному водосховищі. Крім того, представник відповідача вважає, що прокурор не надає жодних доказів, які б підтверджували той факт, що спірна земельна ділянка розташована (розміщена) на/в штучному водосховищі. Також, представник відповідача зауважує, що прокурор не конкретизує, на території якого саме штучного водосховища знаходиться земельна ділянка, в той час як що на території Черкаської області функціонує 38 водосховищ. До того ж, до матеріалів справи не додано ані технічного проекту, ані паспорту такого штучного водосховища, на території якого розміщено земельну ділянку. Жодний з долучених до позовної заяви письмових доказів, на думку представника відповідача, не доводить, що земельна ділянка розташована на/в штучному водосховищі, а листування між прокурором та іншими особами, без надання такими особами доказів, які б підтвердили інформацію, зазначену в таких листах, не є належними, допустимими та достатніми доказами у розумінні вимог ст.ст. 77-81 ЦПК України. У відповідь на твердження прокурора про порушення Черкаською РДА порядку встановлення цільового призначення земельної ділянки, представник відповідача, з посиланням на вимоги ст.ст. 1, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 року № 586-XIV, ст.ст. 17, 20, 116, 118, 122, 186, 186-1 ЗК України, Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, Наказ Держгеокадастру № 19 від 03.03.2015 року "Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру у Черкаській області", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зазначає, що органом виконавчої влади, який уповноважений передавати у власність земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва, що розташовані за межами населеного пункту, є Черкаська РДА. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність мав бути погодженим територіальним органом Держгеокадастру, а саме: Управлінням Держгеокадастру у Черкаському районі. Відтак, порядок передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , власником якої на даний час є ОСОБА_1 , на думку представника відповідача, було дотримано. Не погоджується представник відповідача і з доводами прокурора про необхідність погодження документації із землеустрою з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, та обов`язковістю проведення державної експертизи землевпорядної документації, оскільки необхідною умовою для їх здійснення є відведення земель, які належать до категорії "землі водного фонду", чого прокурором, на його переконання, не доведено. Також, представник відповідача вважає необґрунтованими твердження прокурора про те, що відведення спірної земельної ділянки відбулось за рахунок захисної гідроспоруди – Будище-Свидівської захисної дамби, оскільки жодних доказів, які б давали можливість стверджувати про існування такого об`єкту нерухомості, як Будище-Свидівоцька захисна дамба, перебування її на балансі та оперативному віданні Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, про державну реєстрацію речових прав на даний об`єкт нерухомого майна та її місце розташування (координати), позивачем не надано. З огляду на вищевикладене, представник відповідача просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а судові витрати покласти на позивача.

Відзив долучено судом до матеріалів справи.

08 червня 2021 року від адвоката Шахова О.М. на адресу суду надійшла заява про дострокове розірвання за ініціативою клієнта Договору про надання правової допомоги № 24/02/21 від 24 лютого 2021 року, укладеного між ним та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , з 07 червня 2021 року /т. 2 а.с. 59/.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 30 червня 2021 року замінено у даній цивільній справі орган прокуратури, який діє в інтересах держави, з Черкаської місцевої прокуратури на Черкаську окружну прокуратуру; замінено позивача – Черкаську обласну державну адміністрацію на її правонаступника за законом – Будищенську сільську раду Черкаського району Черкаської області; прийнято до розгляду відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Шаховим О.М., який надійшов на адресу суду 03 червня 2021 року; підготовче судове засідання відкладено до 06 вересня 2021 року /т. 2 а.с. 74-79/.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 06 вересня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26 жовтня 2021 року; встановлено загальний порядок дослідження доказів у справі /т. 2 а.с. 147-150/.

25 жовтня 2021 року представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Шаховим О.М. подано до канцелярії суду заяву про застосування строку позовної давності /т. 2 а.с. 175/.

26 жовтня 2021 року за клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Шахова О.М. проведення розгляду справи відкладено до 30 листопада 2021 року.

30 листопада 2021 року за клопотанням учасників справи у судовому засіданні оголошено перерву до 24 січня 2022 року.

У судовому засіданні прокурор Пітюренко М.В. заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, виходячи з підстав, наведених у позові. Наголосив на тому, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 09.03.2021 у справі № 310/228/15-ц, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції. Кременчуцьке водосховище є водним об`єктом. Спірна земельна ділянка хоч і не знаходиться під водним об`єктом, але виконує захисну функцію, тому відноситься до земель водного фонду України. Черкаська РДА не може розпоряджатися землями водного фонду, оскільки такі повноваження належать до виключної компетенції Черкаської ОДА. Щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність Управлінням Держгеокадастру у Черкаському районі прокурор зауважив, що вказаний орган перевіряє не законність відведення земельної ділянки, а відповідність наданої документації вимогам закону. Крім того, у ньому прямо зазначено про те, що у разі, якщо проект землеустрою підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області. Згідно вимог чинного на той час законодавства така експертиза була обов`язковою. Всі долучені прокурором до позовної заяви докази, у тому числі листування, вважає належними і допустимими, оскільки вони відповідають вимогам ст.ст. 77-78 ЦПК України та містять інформацію про предмет доказування. У відповідь на доводи представника відповідача про те, що до матеріалів справи не долучено доказів, які б давали можливість стверджувати про існування такого об`єкту нерухомості, як Будище-Свидівоцька захисна дамба, вказав, що остання була здана в експлуатацію у 1973-1974 роках, в той час як база даних гідротехнічних споруд функціонує з 2019 року. До того ж, виготовлення відповідної технічної документації потребує значних державних коштів, а відсутність документації не свідчить про відсутність самої споруди.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Шахов О.М. заявлені позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у позові та надав пояснення, аналогічні змісту відзиву на позовну заяву. Додатково зазначив, що вимога прокурора про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності серія НОМЕР_2 від 10.12.2015, виданого ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові № 469/1044/17 від 15.09.2020, не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду. Додатково наголосив на тому, що у проекті землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,0550 га /т. 1 а.с. 40/ будь-які обмеження щодо використання земельної ділянки відсутні, а з План-схеми розміщення земельних ділянок /т. 1 а.с. 72/ не можливо встановити, від чого відштовхувався спеціаліст, що її склав, та які брав вихідні дані, визначаючи 116-ти метрову технічно-експлуатаційну зону Будище-Свидівоцької захисної дамби. Також просив застосувати позовну давність до спірних правовідносин.

Представник позивача – Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області – Острівна К.В. направила на офіційну електронну адресу суду клопотання про проведення розгляду справи без її участі.

Представник відповідача – Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Сіроштан О.М. також скерувала на електронну адресу суду клопотання про проведення розгляду справи у відсутності представника Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, у якому просила врахувати надані ними пояснення, що містяться у матеріалах справи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С.О. засобами поштового зв`язку направив на адресу суду лист, у якому просив дану цивільну справу слухати у його відсутності, у вирішенні питання щодо можливості задоволення заявлених вимог поклався на розсуд суду.

Представник позивача – Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, представник відповідача – Черкаської районної державної адміністрації, відповідач ОСОБА_2 , представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів, - Державної екологічної інспекції Центрального округу та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи, у судове засідання не з`явилися повторно, про причини неявки суд не повідомили.

Правом на подачу відзиву на позовну заяву у встановлений законом строк відповідачі Черкаська районна державна адміністрація та ОСОБА_2 не скористалися.

Згідно з частиною 8 статті 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим провести судове засідання за даної явки учасників справи.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заслухавши вступне слово прокурора та представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Шахова О.М., дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд виходить із таких міркувань.

Судом установлено, що розпорядженням Черкаської районної державної адміністрації № 326 від 30 листопада 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» затверджено проекти землеустрою та передано у приватну власність 13 громадян, у тому числі ОСОБА_2 , земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, площею 0,0550 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва, а пунктом 3 спірного розпорядження дану земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення /т. 1 а.с 30-31/.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 236037607 від 08 грудня 2020 року, на підставі рішення державного реєстратора реєстру речових прав на нерухоме майно Черкаського районного управління юстиції Бавикіна В.І. № 26947126 від 10 грудня 2015 року внесено запис № 12464066 від 09 грудня 2015 року про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності за на земельну ділянку загальною площею 0,055 га, кадастровий номер 7124986000:01:001:0032, з цільовим призначенням: для індивідуального дачного будівництва; підстава для державної реєстрації – свідоцтво про право власності серія НОМЕР_2 від 10 грудня 2015 року /т. 1 а.с 32-36/.

Зі змісту пояснювальної записки до проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,0550 га у приватну власність для індивідуального дачного будівництва вбачається, що земельна ділянка знаходиться в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту. Згідно з довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем), земельна ділянка за цільовим призначенням відноситься до земель запасу (згідно розпорядження від 04.08.2015 за № 222), в розрізі угідь – відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним (пісок). Проектом землеустрою земельну ділянку відведено у землі рекреаційного призначення. Код цільового призначення визначено як 07.03 – для індивідуального дачного будівництва. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню з відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Черкаської РДА та з управлінням Держгеокадастру в Черкаському районі Черкаської області /т. 1 а.с. 38/.

Відповідно до висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у разі якщо проект землеустрою підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області /т. 1 а.с. 53-54/.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 10-23-0.9-4671/2-20 від 19 червня 2020 року документація із землеустрою щодо спірної земельної ділянки на проведення експертизи не надходила /т. 1 а.с. 60/.

Відповідно до листа Державного агентства водних ресурсів України від 16 червня 2020 року № 3379/3/4/11-20, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту, Держводагенством та сектором у Черкаській області Держводагенства не погоджувалися /т. 1 а.с. 63/.

З листа Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 10-23-0.4-4752/2-20 від 23 червня 2020 року вбачається, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, згідно форми 6-зем, станом на 01.01.2015 обліковувалася як землі загального користування (в розрізі угідь – штучні водосховища), станом на 31.12.2015 обліковувалася як землі запасу (в розрізі угідь – піски) на підставі розпорядження Черкаської РДА від 04.08.2015 № 222, яким було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки площею 4,3148 га. Станом на 01.01.2005 та на 01.01.2010 обліковувалася як землі загального користування (в розрізі угідь – штучні водосховища) /т. 1 а.с. 57-58/.

Листом ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» № 10-28-0.5-1272/2-20 від 22 липня 2020 року скерувало на адресу Черкаської місцевої прокуратури план-схему розміщення земельних ділянок у межах технічно-експлуатаційної зони Будище-Свидівської захисної дамби /т. 1 а.с. 71,72/.

З відповіді Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на адвокатський запит № 29-23-0.2-3741/2-21 від 14 червня 2021 року, наданої представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Шаховим О.М., вбачається, що згідно з технічним звітом по корегуванню планового матеріалу зйомок минулих років Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, розробленим Черкаським філіалом Інституту землеустрою в 1998 році, землі, за рахунок яких у подальшому була сформована земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, обліковувалися за ЧРУВР (Черкаське регіональне управлінням водних ресурсів) за угіддями – вода, в т.ч. водосховище. Рішенням Свидівоцької сільської ради від 01.03.2001 № 14-6 припинено право користування Черкаському виробничому управлінню комплексного використання водних ресурсів землею водного фонду, які знаходяться під водою Кременчуцького водосховища. Враховуючи викладене та за інформацією Міськрайонного управління у Черкаському районі та м. Черкасах Головного управління, відповідно до державної статистичної звітності з земельних ресурсів, землі, за рахунок яких в подальшому була сформована земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, обліковувалася станом на 01.07.2015 як землі загального користування під штучними водосховищами. Розпорядженням Черкаської райдержадміністрації від 04.05.2015 № 222 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки» земельну ділянку площею 4,3148 га віднесено до земель запасу, вид угідь – піски. В розпорядженні не зазначена категорія земельної ділянки площею 4,3148 га. За результатами проведення інвентаризації земельна ділянка площею 4,3148 га не формувалася, кадастровий номер не визначався. Земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0032 сформована за рахунок земельної ділянки площею 4,3148 га /т. 2 а.с. 103-104/.

06 липня 2020 року Черкаська місцева прокурату звернулася з листом до Черкаської обласної державної адміністрації, у якому просила повідомити, чи вживалися Черкаською ОДА заходи реагування у зв`язку з відведенням, у тому числі спірної земельної ділянки, у власність громадянам з порушенням вимог чинного законодавства, та чи планується вживання таких заходів у майбутньому /т. 1 а.с. 73-78/.

16 липня 2020 року Черкаська ОДА надіслала на адресу Черкаської місцевої прокуратури лист, у якому вказала, що заходи відповідного реагування, у тому числі представницького характеру, не вживалися і не планувалися /т. 1 а.с. 79/.

03 липня 2020 року Черкаська місцева прокурату звернулася з листом до Державної екологічної інспекції центрального округу, у якому просила повідомити, чи вживалися Державною екологічною інспекцією центрального округу заходи реагування у зв`язку з відведенням, у тому числі спірної земельної ділянки, у власність громадянам з порушенням вимог чинного законодавства, та чи планується вживання таких заходів у майбутньому /т. 1 а.с. 80-86/.

21 липня 2020 року Державна екологічна інспекція центрального округу скерувала до Черкаської місцевої прокуратури лист, у якому зазначила про незаконність спірного розпорядження та просила вжити заходи представницького характеру, спрямовані на захист інтересів держави /т. 1 а.с. 87-89/.

03 липня 2020 року Черкаська місцева прокурату звернулася з листом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, у якому просила повідомити, чи вживалися Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області заходи реагування у зв`язку з відведенням, у тому числі спірної земельної ділянки, у власність громадянам з порушенням вимог чинного законодавства, та чи планується вживання таких заходів у майбутньому /т. 1 а.с. 90-96/.

27 липня 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області листом повідомило Черкаську місцеву прокурату про те, що за результатами перевірки виділення земельних ділянок громадянам, у тому числі і спірної, встановлено допущення порушення чинного земельного законодавства /т. 1 а.с. 97-99/.

З вище вказаного вбачається, що до передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для потреб індивідуального дачного будівництва, остання мала в своєму складі землі водного фонду (штучні водосховища).

Водночас, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 236037607 від 08 грудня 2020 року, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 4247 від 30 травня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщуком С.О., до ОСОБА_3 перейшло речове право на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту /т. 1 а.с 32-36/.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1790 від 16 квітня 2020 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщуком С.О., до ОСОБА_1 перейшло речове право на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту /т. 2 а.с. 18-19/.

На підставі рішення державного реєстратора Реєстру речових прав на нерухоме майно в особі приватного нотаріуса Фіщука С.О. № 51994825 від 16 квітня 2020 року, за ОСОБА_1 зареєстровано відповідне речове право № 36278178 від 16 квітня 2020 року /т. 2 а.с. 20/.

Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Як вбачається з положень частини другої статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом частин 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Приписами статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Частинами 2 та 5 статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об`єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки; реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об`єктів обов`язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.

Вказані вимоги були встановлені і Земельним кодексом України, зокрема, частиною 9 статті 118, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, яка передбачала, що в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом орган місцевого самоврядування або державної влади, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до наданих законом повноважень, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність виключно після отримання позитивного висновку такої експертизи.

З урахуванням наведеного, затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої встановлено як землі рекреаційного призначення, до отримання позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації, є грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про землеустрій» інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Матеріали інвентаризації земель у такому разі підлягають погодженню в порядку погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та затверджуються органами, які прийняли рішення про проведення інвентаризації.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр», до державної реєстрації права державної чи комунальної власності на земельні ділянки формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також встановлення їх цільового призначення може здійснюватися на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Ураховуючи, що вказаної процедури дотримано не було (в матеріалах технічної документації відсутні всі необхідні погодження), цільове призначення спірної земельної ділянки залишилось незмінним: «землі водного фонду, зайняті штучними водосховищами».

Статтею 3 Водного кодексу України закріплено, що усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

За змістом статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

Згідно з частиною першою статті 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Відповідно до пункту «а» частини першої та частини другої статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами. Для створення сприятливого режиму вздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водних об`єктів встановлюються водоохоронні зони, межі яких зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях. Відомості про межі водоохоронних зон вносяться до Державного земельного кадастру.

Відповідно до Переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (КВЗУ), викладеного у додатку 4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМ № 1051 від 17 жовтня 2012 року, підгрупа угіддя «штучні водосховища» включає штучні водойми місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудовані для створення запасу води та регулювання її стоку, та належить до групи «води», яка включає частину національної території, покриту поверхневими водами (природні і штучні водойми), що входять до складу природних ланок кругообігу води, яка обмежена лінією узбережжя. Підгрупа «піски» включає ділянки землі, які вкриті великими масами сипучої гірської породи, що складається з крупинок твердих мінералів, переважно кварцу (включаючи пляжі) та належить до групи «землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом», яка включає незабудовані землі, поверхня яких зовсім або майже не покрита будь-якою рослинністю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року в справі № 372/2180/15-ц дійшла висновку про те, що до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Як уже зазначалося, зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 10-23-0.4-4752/2-20 від 23 червня 2020 року встановлено, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, згідно форми 6-зем, станом на 01.01.2015 обліковувалася як землі загального користування (в розрізі угідь – штучні водосховища), станом на 31.12.2015 обліковувалася як землі запасу (в розрізі угідь – піски) на підставі розпорядження Черкаської РДА від 04.08.2015 № 222, яким було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки площею 4,3148 га. Станом на 01.01.2005 та на 01.01.2010 обліковувалася як землі загального користування (в розрізі угідь – штучні водосховища) /т. 1 а.с. 57-58/.

Отже, посилання представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Шахова О.М. на те, що прокурором не доведено факту віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду, суд відхиляє, так як вони не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Доводи представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Шахова О.М. про те, що листи органів державної влади, додані до позовної заяви, зокрема, лист Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 10-23-0.4-4752/2-20 від 23 червня 2020 року, не можуть бути доказами, є необґрунтованими, оскільки, як вбачається зі змісту даного листа, вказана у ньому інформація взята зі статистичної звітності (форма 6-зем).

Форма 6-зем відображає результат робіт із землеустрою – обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою (ст. 1 Закону України «Про землеустрій»).

На те, що форма 6-зем є доказом при встановленні цільового призначення землі, вказав і Верховний Суд України у постанові від 21 січня 2015 року в справі № 6-224цс14.

Статтею 59 Земельного кодексу України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Так, частиною 4 статті 59 Земельного кодексу України визначено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

За змістом частини 2 статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Пунктом «ґ» частини 4 статті 83 Земельного кодексу України закріплено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року в справі № 6-16цс14, згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що приймаючи оскаржуване розпорядження щодо передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 , Черкаська районна державна адміністрація діяла за межами наданих їй повноважень, з порушенням вимог Земельного та Водного кодексів України, та не у відповідності із суспільними та публічними інтересами.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам (пункт «а» статті 21 ЗК України).

Таким чином, за змістом частин 1, 2 статті 3, статті 4 Водного кодексу України, пункту "а" частини 1 статті 58, частини 4 статті 59, статті 60, частини 1 статті 84 Земельного кодексу України, у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, землі під водними об`єктами, зокрема, зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Згідно з частиною 2 статті 186-1 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

За таких обставин, необхідним було погодження на відведення спірної ділянки відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Черкаської РДА, що, в свою чергу, пов`язано із відповідністю самого проекту відведення вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що Черкаською районною державною адміністрацією було здійснено зміну цільового призначення оспорюваної земельної ділянки з порушенням вимог чинного законодавство, що в наслідку призвело до того, що землі водного фонду було передано у приватну власність.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною першою статті 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з частиною першою статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положення статті 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 321 Цивільного кодексу України, якими визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц, відповідно до якої землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Аналогічні за змістом висновки Верховного Суду наведені у постановах: від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.

З вищезазначеного вбачається, що Черкаською районною державною адміністрацією при прийнятті розпорядження № 326 від 30 листопада 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» порушено порядок надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, оскільки не дотримано вимог чинного на той час законодавства.

Суд вважає доведеним, що спірна земельна ділянка, яка передана ОСОБА_2 за оскаржуваним розпорядження № 326 від 30 листопада 2015 року, належить до земель водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим (статті 20, 21, 60, 61 ЗК України та статті 88, 89 ВК України).

Крім того, вище встановлені обставини справи свідчать про те, що оскаржуваним розпорядженням Черкаської РДА змінено категорію земель та їх цільове призначення із земель водного фонду на землі рекреаційного призначення без дотримання передбаченої законом процедури, так як не була проведена обов`язкова на той час державна експертиза землевпорядної документації.

Отже, розпорядження Черкаської районної державної адміністрації № 326 від 30 листопада 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність», в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, загальною площею 0,0550 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва, а також в частині встановлення цільового призначення спірної земельної ділянки, є таким, що прийнято з порушенням діючого законодавства, та порушує інтереси держави, а тому його необхідно визнати незаконним та скасувати.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів є:

- судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

- судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

- судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав, законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19.

Відтак, позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку та визнання незаконною і скасування Державної реєстрації спірної земельної ділянки також підлягають до задоволення, оскільки вказані рішення прийняті на підставі оспорюваного розпорядження Черкаської РДА, яке в судовому порядку визнається незаконним та скасовується.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Таким чином, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

У такому разі позовну вимогу про повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

З огляду на вищевикладене, заява представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Шахова О.М. про застосування позовної давності до спірних правовідносин не підлягає до задоволення.

За таких обставин, суд вважає, що вимога усунути перешкоди держави в користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення ОСОБА_1 є законною та підлягає до задоволення і не потребує окремого скасуваня правочинів, за яким ОСОБА_3 та у подальшому ОСОБА_1 набули право власності на спірну земельну ділянку.

Водночас, слід зауважити, що упрактиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited»"проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону – нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Суд констатує, що у даній справі позбавлення відповідача ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку та зобов`язання останню її повернути територіальній громаді відповідає критерію законності, оскільки воно здійснюється на підставі норми статті 391 ЦК України у зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають критеріям доступності, чіткості, передбачуваності.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу – втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року). Крім того, Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року).

У пункті 105 постанови від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).

Таким чином, суд вважає, що заволодіння приватними особами земельними ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Суд констатує, що повернення у власність територіальної громади спірної земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі, переслідує легітимну мету контролю за збереженням земель водного фонду, їх раціональним використанням, забезпечення конституційного права кожного громадянина користуватися землями водного фонду у встановлений законом спосіб та відповідає загальним інтересам інших громадян і всього суспільства на безпечне довкілля, а також спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності.

Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки – належністю її до земель водного фонду.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

У цьому контексті слід зауважити, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, відповідачі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водоохоронного законодавства і, за необхідності, отримавши правову допомогу перед набуттям такої ділянки у власність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель водного фонду (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

При цьому, суд враховує, що у рішеннях у справах "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) від 20 жовтня 2011 року, "Кривенький проти України" (заява № 43768/07) від 16 лютого 2017 року, пов`язаних із земельними правовідносинами, Європейський суд з прав людини, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про те, що справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа – добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року (провадження № 14-76цс18) наголосила, що висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

Питання про компенсацію у випадку позбавлення її права власності на спірну земельну ділянку відповідач ОСОБА_1 не порушувала, а згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання.

Вжиття заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод відповідача ОСОБА_1 , окрім як скасування незаконного рішення органу державної влади та скасування державної реєстрації права приватної власності, не передбачено законом.

За таких обставин, суд вважає, що загальний інтерес у контролі за раціональним використанням земель водного фонду для гарантування безпеки довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку.

Відтак, суд дійшов висновку, що позбавлення відповідача ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Крім того, прокурор просить суд визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку від 10 грудня 2015 року серії СТА № 022452. Але з огляду на те, що свідоцтво про право власності тільки посвідчує право, яке з цього свідоцтва не виникає, суд вважає, що дана вимога задоволенню не підлягає.

Суд зауважує, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не свідоцтво про право власності на земельну ділянку. Таке свідоцтво лише посвідчувало відповідне право та не мало самостійного юридичного значення.

Враховуючи вказане, а також те, що зміна власника земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду, можлива лише у випадку, визначеному статтею 59 ЗК України, яку не застосовано у цій справі, суд вважає, що для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику, визнання недійсним свідоцтва про право власності не є необхідним.

Оскільки така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, яка належить до земель водного фонду, у її задоволенні слід відмовити.

Вказане узгоджується із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження 14-364цс19) та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Що стосується посилання позивача, як на підставу позову, на те, що спірна земельна ділянка є частиною захисної гідроспоруди Будище-Свидівської захисної дамби, слід зазначити, що, на думку суду, вказані обставини не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, з огляду на наступне.

Як на доказ того, що спірна земельна ділянка є частиною захисної гідроспоруди Будище-Свидівської захисної дамби і в даному випадку порушено право Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, прокурор посилається на листи Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ від 21.07.2020 року та 12 червня 2020 року /т. 1 а.с. 65,66/, у яких зазначено, що спірна земельна ділянка частково знаходиться на укосі Будище-Свидівської захисної дамби, а також на записку про відвід земель під будівництво Будище-Свидівської дамби /а.с. 67-68/.

Дані докази суд оцінює критично та вважає їх такими, що не доводять обставини, на які посилається прокурор, з огляду на наступне.

Відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України № 21 від 16 січня 2014 року «Про затвердження Положення про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за гідротехнічними спорудами воднотранспортного комплексу» (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та є чинним і на даний час) в Україні діє база даних гідротехнічних споруд, яка формується і ведеться регістром. ГТС вноситься до бази даних гідротехнічних споруд після проведення регістром первісного огляду на підставі заявки експлуатуючої організації та акту огляду гідротехнічної споруди.

Для внесення ГТС до бази даних гідротехнічних споруд або зміни інформації, що вже міститься у базі, фізична або юридична особа, яка володіє ГТС на праві власності або користується такою спорудою на інших законних підставах, подає до Регістру такі документи: копію установчих документів (для юридичної особи); копії документів, що підтверджують право власності експлуатуючої організації або право користування ГТС, яка заявляється до огляду; довідку або копію наказу заявника про взяття ГТС на баланс або на позабалансовий рахунок (із зазначенням інвентарного номера ГТС).

Разом з тим, жодних доказів того, що Будище-Свидівська дамба взагалі є гідротехнічною спорудою, суду не надано.

Посилання на те, що у 1955 році була виділена земельна ділянка під її будівництво не свідчить про те, що дана споруда була побудована, перебуває у власності чи користуванні експлуатуючої організації, перебуває на балансі експлуатуючої організації і внесена до реєстру гідротехнічних споруд.

З відповіді КП «Черкаське ООБТІ» на адвокатський запит Шахова О.М. № 377 від 08 червня 2021 року вбачається, що інвентаризаційна справа на захисну гідроспоруду - Будище-Свидівську захисну дамбу в архіві відсутня /т. 2 а.с. 108/.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 263545986 від 29 червня 2021 року, жодне речове право на Будище-Свидівська дамбу за Черкаським управлінням захисних масивів дніпровських водосховищ не зареєстровано /т. 2 а.с. 109-112/.

За таких обставин, суд вважає, що вимога, щодо усунення перешкод державі в користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою в особі саме Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ задоволенню не підлягає.

Детальну оцінку повноважень прокурора на звернення до суду з даним позовом надано в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Інші аргументи та доводи сторін специфічними, доречними, важливими та суттєвими не являються і не здатні вплинути на рішення суду.

Згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року, § 58).

Питання щодо судових витрат судом вирішуються відповідно до положень статті 141 ЦПК України, а тому з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Решту судових витрат суд залишає за позивачем.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2-5, 7-13, 17, 19, 43, 49, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов виконувача обов`язків керівника Черкаської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Черкаської районної державної адміністрації № 326 від 30.11.2015 «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність», у частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, площею 0,0550 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва, та віднесення її до категорії земель рекреаційного призначення.

Скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, площею 0,0550 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва, з одночасним припиненням речового права на неї.

Визнати незаконною та скасувати Державну реєстрацію земельної ділянки від 09.12.2015 за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, площею 0,0550 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва.

Усунути перешкоди державі в особі Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за кадастровим номером 7124986000:01:001:0032, площею 0,0550 га, розташованою в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва, шляхом її повернення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області на користь Черкаської обласної прокуратури документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Черкаської обласної прокуратури документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на користь Черкаської обласної прокуратури документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення в електронній формі сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Сторони:

Позивачі:

- Черкаська окружна прокуратура, місцезнаходження: вул. Богдана Хмельницького, 60, м. Черкаси;

- Будищенська сільська рада Черкаського району Черкаської області, місцезнаходження: вул. 30-річчя Перемоги, буд. 42, с. Будище, Черкаський р-н, Черкаська обл., код ЄДРПОУ: 26323723;

- Черкаське управління захисних масивів дніпровських водосховищ, місцезнаходження: вул. Надпільна, 332, м. Черкаси, код ЄДРПОУ: 05510154;

Відповідачі:

- Черкаська районна державна адміністрація Черкаської області, місцезнаходження: вул. В`ячеслава Чорновола, 157, м. Черкаси, код ЄДРПОУ: 04061317;

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;

- Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, місцезнаходження: вул. Смілянська, 131, м. Черкаси, код ЄДРПОУ: 39765890;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Державна екологічна інспекція Центрального округу, місцезнаходження: вул. Коцюбинського, буд. 6, м. Полтава, код ЄДРПОУ: 42149108;

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 ;

- приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Фіщук Сергій Олексійович, місцезнаходження: бул. Шевченка, 258, оф.1, м. Черкаси.

Повне рішення складено та підписано: 28 січня 2022 року.

Суддя: Т. А. Миколаєнко