Рішення № 102810248, 25.01.2022, Коломацький районний суд Харківської області

Справа № 625/334/21

Провадження № 2/625/8/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 року Коломацький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Лосєва Д.К.,

за участю секретаря Калюжної Л.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с. Різуненкове у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Шелестівського ліцею Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИВ:

15.11.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом. В обгрунтування якого з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог вказує, що працює на посаді вчителя фізичної культури Шелестівського ліцею Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області. 11.11.2021 відповідачем було винесено наказ №53-к, яким було відсторонено від роботи позивача без збережнення заробітної плати з 11.11.2021. Позивач зазначає, що в жодному докмуенті, що підписаний між позивачем та відповідачем, зобов`язання робити профілактичні щеплення з боку позивача відсутні, так саме і не передбачено повноважень відповідача на відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності профілактичних щеплень, крім того зазначає, що на сьогодні не встановлено законом окремого порядку про відсторонення від роботи з підстав відсутності у них щеплень від COVID-19. Щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим. У зв`язку з чим позивач просить суд визнати протиправним і скасувати наказ №53-к директора Шелестівського ліцею Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області від 11.11.2021 в частині вісдторонення від роботи ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача поновити допуск до роботи позивача на посаді учителя фізичної культури в Шелестівському ліцеї Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області, стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення його від роботи.

29.12.2021 відповідачем було подано відзив на позов, в якому зазначено, що відповідач повністю заперечує проти позову у зв`язку з тим, що відповідно до ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемчних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, за змінами, наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 вбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, всі працівники відповідача підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. Зазначив, що твердження позивача, що жодним законом не передбачено правової можливості відсторонення працівників від роботи із підстав відмови або ухилення від щеплення проти COVID-19 є безпідставним. Також зазначив, що відповідач не надав доказів, що він має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування, а томувважає даний наказ таким, що відповідає чинному законодавству, у зв`язку з чим відповідач просив відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову. (а.с. 32-39).

11.01.2022 позивач надав суду відповідь на відзив в якому зазначив, що на сьогодні усі зареєстровані в Україні вакцини проти COVID-19 є експерементальними лікарськими засобами, що перебувають на стадії клінічних досліджень та зареєстровані для екстреного застосування. остаточно не з`ясована їх дія на організм людини, якій вводиться вакцина, також зазначив, що вакцинація є добровільною для всіх груп населення, а тому просив задовольнити в повному обсязі (а.с. 74-91).

20.01.2022 відповідачем надані заперечення в яких відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, додатково зазначив, що також не згоден із розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з тим що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинен обраховуватись згідно постанови КМУ від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», а не самовільно, крім того зазначив, що Шелестівський ліцей Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області не є розпорядником бюжетних коштів (а.с. 94-96).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позов, просив задовольнити, з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача – директор Шелестівського ліцею Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області Токар Л.В. у судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні, з підстав, викладених у відзиві та запереченнях.

Суд, вислухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряжаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципівзмагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в Шелестівському ліцеї Коломацької селищної ради Коломацього району Харківської області з 15.08.2011 на посаді вчителя фізичної культури, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 10).

21.10.2021 на засіданні педагогічної ради №2 педагогічних працівників Шелесівського ліцею, присутніх на засідані педагогічної ради №2 від 21.10.2021 було ухвалено усім працівникам ліцею неухильно дотримуватися норматиїних документів щодо забезпечення протиепідемічних заходів з метою запобігання гострої респіраторної хвороби COVID-19, а саме: Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення караниту та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2»;, ст. 29 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.ст. 49,113 КЗпП України; наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (а.с. 45-48).

З акту про відмову від підпису від 02.11.2021 вбачається, що адміністрація Шелестівського ліцею Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області попередила в письмовій формі в кабінеті директора вчителя ОСОБА_1 про перелік професій, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням від 04.10.2021 №2153 наказом МОЗ України, постановою КМУ від 09.12.2020 №1236 та зі змінами цієї постанови від 20.10.2021 №1096, ст. 5,6, 27 ЗУ «Про забезпечення санітарного епідемічного благополуччя населння», ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних звороб», ст.ст. 46, 113 КЗпП України, наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 і просила, щоб ОСОБА_1 поставив підпис, що його було попереджено, але вчитель відмовився ставити свій підпис (а.с. 49-50).

Наказом Директора Шелестівського ліцею Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області від 11.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » №53-к відсторонено з 11.11.2021 ОСОБА_1 без збереження заробітної плати від виконання посадових обов`язків за посадою вчителя фізичної культури Шелестівського ліцею до усунення причин, що зумовили відсторонення, так як довідка, що була надана сімейним лікарем Шелестівської лікарні не підтвердила про відхилення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 і про те, що він переніс це захворювання не зафіксовано в сімейного лікаря (а.с. 9).

Стаття 46 КЗпП передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно зістаттею 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України (ст.12 ЗаконуУкраїни «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням`на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

П. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» передбачено, що заклад загальної середньої освіти - юридична особа, основним видом діяльності якої є освітня діяльність, що провадиться на певному рівні (рівнях) повної загальної середньої освіти.

З виписки з ЄДРПОУ вбачається, що основним видом діяльності Шелестівського ліцею Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області є загальна середня освіта (а.с. 42).

Отже, на підставі ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабітнету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" працівники Шелестівського ліцею Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області, як працівники закладу загальної середньої освіти, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, на період дії карантину.

При цьому, зазначеними документами не відокремлено, які самі працівники закладу загальної середньої підлягають обов`язковій вакцинації. Тобто, всі працівники закладу загальної середньої підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, на період дії карантину, в тому числі і позивач ОСОБА_1 , який вчителем фізичної культури.

Разом з тим, наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» передбачається, що щеплення проводиться, в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Відповідно до п. 3 Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем, який вирішує питання щодо проведення вакцинації відповідно до рекомендацій, викладених у цьому Переліку та інших національних настановах. За потреби для отримання додаткової інформації щодо верифікації діагнозу, перебігу захворювання, необхідності додаткових обстежень лікар скеровує пацієнта до профільного спеціаліста, за висновком якого остаточно приймає рішення щодо проведення вакцинації.

П.4 зазначеного Переліку визначені абсолютні протипоказання довведення вакцини, а саме наявність в анамнезі анафілактичної реакції на попередню дозу вакцини (підпункт 5.5 пункту 5 цього Переліку); вагітність-протипоказано введення живих вакцин (підпункт 5.12 пункту 5 цього Переліку); тяжка імуносупресія/імунодефіцит-протипоказано введенняживих вакцин (підпункти 5.6, 5.7 пункту 5 цього Переліку); гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 °C - протипоказання для рутинної вакцинації (підпункт 5.1 пункту 5 цього Переліку).

З офіційного сайту «Вакцинація від COVID-19» (https://vaccination.covid19.gov.ua) вбачається, що усі вакцини від COVID-19 не можна використовувати у разі: важкої алергічної реакція на їхні компоненти чи попередню дозу; гострого захворювання (температура тіла вище 38,5?C); Вакцину CoronaVac/Sinovac Biotech не можна застосовувати, у разі вагітності чи годування грудьми; синдром Гійєна-Барре в анамнезі. мРНК-вакцину виробника Pfizer/BioNTech не можна використовувати, якщо наявна тяжка алергічну реакцію після першої дози вакцини або до будь-якого з її компонентів (наприклад, анафілактичний шок тощо); негайну алергічну реакцію будь-якого ступеня тяжкості на першу дозу вакцини мРНК COVID-19 або будь-якого з її компонентів (включно з поліетиленгліколем) після введення вакцини; негайну алергічну реакцію будь-якого ступеня тяжкості на полісор.

Окрім того, суд зазначає, що протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем, який вирішує питання щодо проведення вакцинації відповідно до рекомендацій, викладених Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень та інших національних настановах.

Проте, доказів того, що у ОСОБА_1 наявні обставини, за яких не можна використовувати будь-яку вакцинацію, суду не надані.

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенцііїпро захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенціії «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цьогонаказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акту полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731).

Отже, у разі виникнення недовіри до вказаногонаказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Ст. 46 КЗпП передбачає - відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до постанови КМУ №1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП,частини другої статті 12 ЗУ«Про захист населення від інфекційних хвороб`та частини третьої статті 5 ЗУ «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуваннямчастини першої статті 94 КЗпП, частини першої статті 1 ЗУ «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 ЗУ «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.

Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під підпис.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 був ознайомлений із вказаним наказом негайно під підпис.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки застаттею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами,він може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осібвід двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Так, дійсно обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Проте, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло засобою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно додругого абзацу цієї статтітобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно наметі законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд зправ людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства,причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити засобою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Окрім того, в зазначеному рішенні ЄСПЛ вказано «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

«Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Окрім того, не можуть бути прийняті посилання ОСОБА_1 на ті обставини, що на сьогодні усі зареєстровані в України вакцини проти COVID-19 є експериментальними лікарськими засобами.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №95 від 08.02.2021 «Деякі питання державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування» , передбачено реєстрацію вакцин для профілактики COVID-19 дозволені для екстренного використання в Україні.

При зверненні до суду ОСОБА_1 посилався також на ті обставини, що порушено його право на працю.

Дійсно, обмеження прав громадян, зокрема права на працю можливе лише в умовах військового чи надзвичайного стану та мають встановлюватися виключно законом, ухваленим ВРУ. Однак в цьому випадку, обов`язкова вакцинація ОСОБА_1 з подальшим його відстороненням у разі відсутності щеплення тимчасово обмежило його право на працю з огляду на суспільні інтереси.

Окрім того, згідно з ст. 43 Конституції України право на працю включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Отже, ОСОБА_1 не позбавлений можливості обирати професію чи заняття, які не вимагають обов`язкової вакцинації.

Європейський суд з прав людини в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає «Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

У постанові Верховного Суду від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19 вказано, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто вданому питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підставитобто було виправданим. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, втому числі й самих дітей.

В цій же постанові Верховного Суду вказано, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту, а право дитини позивачки на освіту в шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси.

В даному випадку, суд вважає, що відсутнє порушення права позивача на працю, визначене ст. 43 Конституції України, оскільки ОСОБА_1 , відповідно до копії трудової книжки, займає посаду вчителя фізичної культури Шелестівського ліцею Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області, трудові відносини між позивачем та відповідачем не припинені, жодного наказу про звільнення позивача не видавалось, а обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини.

Враховуючи те, що відсторонення від роботи позивача є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення від роботи ОСОБА_1 робоче місце за працівником зберігається, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У зв`язку з вищевикладеним, суд також не знаходить підстав для задоволення похідних позовних вимог про поновлення допуску позивача до роботи та виплату невиплаченої заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи.

Оскільки у задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі, то понесені позивачем судові витрати, на підставі ст. 141 ЦПК України, розподілу між сторонами не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 11, 12, 13, 19, 81, 133, 141, 158, 175, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. 46 КЗпП України, ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Шелестівського ліцею Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 27 січня 2022 року.

Суддя: Д.К. Лосєв