Рішення № 102806535, 21.01.2022, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2/235/217/22

Справа № 235/3979/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2022 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого – судді Назаренко Г.В.

за участю секретаря судового засідання Овчаренко В.В.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення у жиле приміщення та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Покровська міська рада Донецької області, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Покровська міська рада Донецької області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона та відповідач зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , яка є неприватизованою. Головним квартиронаймачем цієї квартири є їх батько ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . До нього цю квартиру отримав за ордером його батько, а її дід ОСОБА_5 , який також помер.

Вона та відповідач мають ті самі права на спірну квартиру, що і наймач.

З 18 травня 2010 року відповідач зареєстрована в цій кватирі, але не проживає в ній.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 9 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2018 року по справі № 235/4629/17 за її позовом до відповідача про визнання її такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, відмовлено.

Цим же рішенням встановлено, що відповідач не проживала у спірній кватирі з поважних причин. Однак тоді другим відповідачем по справі був її син ОСОБА_6 , який на той час був неповнолітнім, а тому підставою відмови у позові було саме відсутність у нього будь-якого іншого майна. На даний час він є повнолітнім, у спірній кватирі не зареєстрований та не користується нею.

Таким чином, поважність відсутності у спірній квартирі відповідача встановлена до ухвалення цього рішення, тобто до 9 лютого 2018 року.

Відповідач як член сім`ї наймача була відсутня у квартирі АДРЕСА_1 з поважних причин понад шість місяців, і в силу вимог ст.71 ЖК України строк за її заявою міг бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом.

Однак відповідач не намагалася продовжити строк зберігання жилого приміщення шляхом подання заяви до наймодавця (у цьому випадку – до Покровської міської ради Донецької області) та не зверталася із позовом про продовження строку зберігання жилого приміщення до суду.

Коли 1 червня 2021 року вона зустріла відповідача, то вона сказала їй, о не має наміру приватизувати квартиру.

Згідно акту від 31 травня 2021 року відповідач зареєстрована в квартирі, але з 9 лютого 2018 року там не проживає. Це свідчить про відсутність з її боку наміру користуватися цією квартирою.

29 квітня 2021 року вона звернулась до відповідача з пропозицією щодо приватизації кватири шляхом надання заяви-згоди на приватизацію квартири.

30 квітня 2021 року її пропозиція була отримана відповідачем, але вона на надала ані заяви-згоди, ані взагалі будь-якої відповіді, отже відповідач перешкоджає реалізації її права на приватизацію квартири.

Листом Покровської міської ради Донецької області від 11 травня 2021 року їй було відмовлено у приватизації квартири у зв`язку з ненаданням відповідачем відповідних документів, а витягом з рішення Покровської міської ради Донецької області від 14 квітня 2021 року № 132 їй було відмовлено у зміні договору найму жилого приміщення з її батька на неї у зв`язку з відсутністю згоди інших членів сім`ї.

На підставі наведеного просила визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.2-4).

Ухвалою судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 червня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи (а.с.29).

У встановлений судом строк відповідач ОСОБА_1 подала зустрічний позов до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Покровська міська рада Донецької області, про вселення у жиле приміщення та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що наймачем двокімнатної квартири АДРЕСА_1 був їх батько ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя батько проживав в кватирі, разом із ним проживали їх мати, вона та ОСОБА_3 батько наголошував, що квартира залишиться їм з ОСОБА_7 на двох. За життя її сестра ОСОБА_3 проживає в кватирі зі своєю родиною: чоловіком та чотирма дітьми. Вона була вимушена разом із сином піти з квартири та знімати житло, оскільки іншого житла у неї немає.

ОСОБА_3 після смерті батька вже неодноразово зверталась до суду з позовом про визнання її такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2015 року її сестрі відмовлено у задоволенні позову. Рішення переглядалось в Апеляційному суді Донецької області і було залишено без змін.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 9 лютого 2018 року її сестрі також відмовлено у задоволені позову. Рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області.

Іншого житла вона не має, вимушена працювати на трьох роботах, щоб заробити собі на життя. Вимоги по оплаті найманого житла постійно зростають.

Судами першої та апеляційної інстанцій за аналогічними позовами, з якими зверталася ОСОБА_3 , встановлено, що вона тривалий час проживала зі своїм чоловіком та сином на квартирах, які винаймала, але після розірвання шлюбу і звільнення з роботи опинилася в скрутному становищі, тому просила батьків знову зареєструвати її та сина в квартирі, в якій виросла з дитинства, що вони і зробили у 2010 році. Поживши два місяці в кватирі з батьками, сестрою та її родиною, вона вимушена була покинути квартиру, оскільки їх мати сказала, що в квартирі дуже мало місця, а тому вона заважає їм жити.

Судами було встановлено, що вона зареєстрована у спірній квартирі, проте не проживає в ній більше шести місяців з причини, яка визнана судами поважною. Спірна квартира надавалась на всіх членів їх родини, в тому числі й на них, дітей наймача – їх батька.

Протягом всього часу вона не втрачала інтересу до спірного житлового приміщення: постійно відбувалися переговори з ОСОБА_3 про вирішення питання щодо квартири. Йдучи на зустріч сестрі, вона намагалась з нею домовитися. Також вона зверталась до Покровського районного управління ГУНП в Донецькій області на неправомірні дії ОСОБА_3 щодо допуску її за місцем реєстрації.

На підставі наведеного просила вселити її у спірну квартиру і зобов`язати ОСОБА_3 не чинити їй перешкод у проживанні та користуванні вказаним житловим приміщенням, надавши вільний доступ, ключі від вхідних дверей цієї квартири (а.с.73-75).

Ухвалою судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 8 грудня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом (а.с.80).

У встановлений судом строк ОСОБА_3 надала відзив на зустрічний позов ОСОБА_1 , в якому зазначила, що вона та ОСОБА_1 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , яка не неприватизованою, таким чином квартира є власністю держави.

Головним квартиронаймачем цієї квартири є їх батько ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . До нього цю квартиру за ордером отримав його батько, а її дід ОСОБА_5 , який теж помер. Таким чином, вона та ОСОБА_1 мають ті самі права на квартиру, які мав й наймач.

ОСОБА_1 з 18 травня 2010 року зареєстрована у цій квартирі.

З моменту реєстрації вона не проживала у квартирі, оскільки у неї склалися неприязливі стосунки з матір`ю, яка в свою чергу вже давно проживає у Криму.

Як вказує ОСОБА_1 підставою для залишення нею квартири є те, що в цій квартирі проживає вона разом із своїм чоловіком та чотирма дітьми, а це не є перешкодою для користування житловим приміщенням, тому не зрозуміла з цих причин її позовна вимога про вселення. Як член сім`ї наймача ОСОБА_8 може користуватися квартирою, так як це є її невід`ємне право.

Як вірно зазначила ОСОБА_1 , рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 9 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2018 року за її позовом до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила паво користування житловим приміщенням, відмовлено. Цим же рішенням встановлено, що ОСОБА_1 не проживала у спірній кватирі з поважних причин. Однак тоді другим відповідачем по справі був її син ОСОБА_6 , який на той час був неповнолітнім, і тому підставою для відмови у позові було саме відсутність у нього будь-якого іншого житла. На даний час він є повнолітнім, але в спірній квартирі не зареєстрований та не проживає.

Таким чином, поважність відсутності у спірній квартирі ОСОБА_1 встановлена до ухвалення рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 9 лютого 2018 року, тобто до 9 лютого 2018 року.

Таким чином, вона була повинна подати заяву наймодавцю для продовження строку зберігання за нею жилого приміщення і тільки у азі виникнення спору між нею та наймодавцем подати відповідний позов про продовження такого строку судом.

Отже, після 9 лютого 2018 року почався відлік позовної давності для ОСОБА_1 для звернення до суду.

Однак, ОСОБА_1 протягом тривалого строку, починаючи з 9 лютого 2018 року не намагалася продовжити строк зберігання жилого приміщення шляхом подання заяви до наймодавця, не зверталася до суду з позовом про продовження строку зберігання за нею жилого приміщення та про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та про вселення.

29 квітня 2021 року вона звернулась до ОСОБА_1 з пропозицією щодо приватизації квартири шляхом надання заяви-згоди на приватизацію квартири, яка була отримана нею 30 квітня 2021 року.

Однак ОСОБА_1 не надала ані заяви-згоди, ані взагалі будь-якої відповіді, отже вона створює перешкоди у реалізації його права на приватизацію квартири.

Таким чином, відсутність ОСОБА_1 у спірній кватирі без поважних причин понад встановлені строки та ненадання згоди на приватизацію квартири є перешкодою для реалізації її права на приватизацію цієї квартири.

Вона отримала лист Покровської міської ради від 11.05.2021р., згідно якого їй було відмовлено у приватизації квартири у зв`язку з ненаданням ОСОБА_1 відповідних документів.

Також вона отримала витяг з рішення Покровської міської ради від 14.04.2021р. № 132, відповідно до якого їй було відмовлено у зміні договору найму жилого приміщення з її батька на неї у зв`язку з відсутністю згоди інших членів сім`ї.

Вважала зустрічний позов штучним та таким, що поданий з метою затьмити очі суду на те, що вона сам чинить перешкоди у реалізації права на приватизацію.

Сама ОСОБА_1 не бажає приватизувати цю квартиру, а це, на її думку, означає, що вона втратила інтерес до цієї квартири.

Доказів понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу не надано, а тому вони відшкодуванню не підлягають.

Просила відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , застосувавши позовну давність.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, надала клопотання, в якому позов підтримала, просила справу розглянути за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 первісний позов не визнали з підстав, зазначених у зустрічному позові, просила у первісному позові відмовити, підтримали зустрічний позов, просили його задовольнити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, надала клопотання, в якому просила справу розглянути за відсутності її представника, справу вирішити на розсуд суду (а.с.33).

Заслухавши відповідача та її представника, дослідивши письмові докази і оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, суд вважає, що в первісному позові необхідно відмовити, а зустрічний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі фактичні обставини та відповідна суть спірних правовідносин.

10 вересня 1958 року каменяру БУ № 11 треста «КЖІ» ОСОБА_9 був виданий ордер № 426 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 з 9 вересня 1958 року (а.с.9). 14).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер (а.с.10).

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є онуками ОСОБА_9 і рідними сестрами між собою (а.с.11, 13, 14).

ІНФОРМАЦІЯ_1 оку батько сторін ОСОБА_4 помер (а.с.12).

Станом на час розгляду справи судом в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 – з 18.11.1988р. по теперішній час, ОСОБА_10 (син) – з 04.09.2018р. по теперішній час, ОСОБА_11 (син) – з 04.02.2016р. по теперішній час, ОСОБА_12 (син) – з 04.07.2011р. по теперішній час, ОСОБА_13 (син) – з 04.07.2011р., ОСОБА_1 (сестра) з 18.05.2010р. по теперішній час (а.с.24).

Рішенням виконавчого комітету Покровської міської ради Донецької області від 14.04.2021р. № 132 «Про житлові питання та пропозиції громадської комісії з житлових питань від 30.03.2021» відмовлено в зміні договору найму жилого приміщення з ОСОБА_4 – основного наймача кватири – на дочку ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю згоди інших членів сім`ї (а.с.23).

Пропозиція ОСОБА_3 від 29 квітня 2021 року про надання заяви-згоди на приватизацію спірної квартири ОСОБА_1 залишено без задоволення (а.с.18-20).

З листа Покровської міської ради Донецької області № 02-06/7386 від 11.05.2021р. вбачається, що ОСОБА_3 відмовлено у здійснені приватизації та оформленні документів про передачу спірної кватири на ї користь через неповний пакет документів, зокрема, документів на ім`я ОСОБА_1 (а.с.21-22).

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 4 ЦПК України гарантовано право кожній особі на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно частини четвертої ст.9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Положеннями ст.64 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені у частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

У відповідності до ст.65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

За змістом статей 71, 72 ЖК Української РСР наймач або члени його сім`ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору – судом.

Як роз`яснено у пунктах 10 та 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил статті 212 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Згідно акту Комунальної установи Покровський координаційний комітет самоорганізації населення № 01-12/2250 від 31.05.2021р. ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 18 травня 2010 року, але не проживає з 9 лютого 2018 року по теперішній час, місце її находження невідомо (а.с.15).

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. ЦІ дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частина 1 статті 81 ЦПК України зобов`язує сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2015 року у цивільній справі № 235/6681/14-ц, яким ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , Красноармійського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Покровської міської ради Донецької області, про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням і зобов`язанні зняти з реєстраційного обліку, яке ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 квітня 2015 року залишено без змін, встановлено, що ОСОБА_1 не мешкала в квартирі АДРЕСА_1 з 18 червня 2010 року з поважних причин – напружених відносин між сторонами та змушення піти з квартири у зв`язку з тіснотою та незручністю для інших членів сім`ї (а.с.76-77).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 9 лютого 2018 року у цивільній справі № 235/4629/17, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Покровська міська рада Донецької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовлено, яке постановою Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2018 року залишено без змін, встановлено, що ОСОБА_1 з 18 травня 2010 року не мешкала в квартирі АДРЕСА_1 з 18 травня 2010 року з тих же поважних причин, що зазначені в рішенні Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2015 року (а.с.16-17, 78-79).

Свідок ОСОБА_14 показала суду, що знайома із сім`єю сторін, так як їх мати є її кумою. Їй відомо, що після смерті батька сторін в їх батьківській квартирі АДРЕСА_1 хотіла проживати ОСОБА_3 , а її сестра ОСОБА_1 все життя вимушена винаймати житло. Їй відомо, що ОСОБА_1 ходила за місцем проживання своєї сестри для вирішення житлового питання, пропонувала вселитися у квартиру або продати це житло і поділити гроші, але ОСОБА_3 не захотіла із нею спілкуватися, а також перешкоджає ОСОБА_1 мешкати в квартирі.

Факт наявності конфліктної ситуації між сторонам 2 червня 2021 року підтверджується також й копією довідки старшого інспектора-чергового чергової частини СМ Покровського РУП від 02.07.2021р. (а.с.52).

Будь-яких інших доказів поважності причин не проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі ОСОБА_3 суду надано не було, позиція ОСОБА_1 про наявність конфліктної ситуації між нею та сестрою ОСОБА_3 , а також відсутність у неї власного житла, ОСОБА_3 спростована не була.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про те, що первісний позов ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_15 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задоволенню не підлягає, а зустрічний позов ОСОБА_1 про вселення у жиле приміщення та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням підлягає задоволенню.

Щодо позиції ОСОБА_3 щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності, про що вона заявила у відзиві на зустрічну позовну заяву, суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Аналогічні висновки містяться також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року, ухваленій у справі № 205/4349/16-ц (провадження № 61-15065св19).

Таким чином, зустрічний позов ОСОБА_1 про вселення у жиле приміщення та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням є негаторним позовом, на який позовна давність не застосовується, а тому суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не було порушено строку позовної давності, а тому посилання на це ОСОБА_3 є безпідставним.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням зустрічного позову і відмовою в задоволенні первісного позову понесені ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 грн підлягають покладенню на ОСОБА_3 , а понесені ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 грн підлягають покладенню не неї (а.с.1, 72).

Згідно ст.47 Конституції України, ст.ст.9, 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР, керуючись ст. ст.4, 19, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В первісному позові ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Покровська міська рада Донецької області (м. Покровськ Донецької області, площа Шибанкова, 11, код ЄДРПОУ 04052933), про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Покровська міська рада Донецької області (м. Покровськ Донецької області, площа Шибанкова, 11, код ЄДРПОУ 04052933), про вселення у жиле приміщення та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням, задовольнити повністю.

Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкод у проживанні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 , надавши вільний доступ, ключі від вхідних дверей цієї квартири.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування сплаченого судового збору 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Згідно п.3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 731-ІХ від 18.06.2020 року під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Дата складання повного судового рішення – 26 січня 2022 року.

Суддя Г.В. Назаренко

Вступна та резолютивна частини рішення складені 21 січня 2022 року. Повне рішення складене 26 січня 2022 року.

Суддя Г.В. Назаренко