Ухвала суду № 102804848, 27.01.2022, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №344/2693/16-к

Провадження № 1-кп/345/28/2022

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.01.2022 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого-судді Онушканича В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України,

з участю: секретаря судового засідання Бандури Г.М.,

прокурора Мельника В.М.

представників особи, щодо якої вирішується питання про скасування арешту ОСОБА_3 , ОСОБА_4

в с т а н о в и в:

На розгляді в Калуському міськрайонному суді знаходиться вищевказане кримінальне провадження.

ОСОБА_5 подано до суду клопотання про скасування арешту на належну їй на праві власності 1/2 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Клопотання мотивує тим, що ухвалою слідчого судді від 17.12.2015 року за клопотанням прокурора накладено арешт на вищевказане майно. Згідно даної ухвали слідчий суддя врахував дані відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №49310581 від 08.12.2015 року. Дійсно на момент накладення арешту на 1/2 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в ЄДРП відсутні дані про реєстрацію речового права на спірну частину квартири, тому суд дійшов помилкового висновку, що майно належить на праві власності підозрюваному ОСОБА_1 .

Проте ОСОБА_1 станом на момент накладення арешту вже не був власником 1/2 частини вищевказаної квартири, оскільки ще 29.04.2010 року подарував цю частину квартири ОСОБА_5 , що підтверджується договором дарування, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за номером 473. Таким чином власником спірної частини квартири з 29.04.2010 року є власне ОСОБА_5 , а не обвинувачений ОСОБА_1 . Незаконне накладення обтяження у вигляді арешту на належну ОСОБА_5 частку квартири позбавляє її можливості в повній мірі користуватися та розоряджатися належний їй на праві власності житлом. Тому в порядку ч.1 ст.174 КПК України ОСОБА_5 змушена звернутися до суду про скасування арешту на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Представники ОСОБА_5 – адвокати Борис Л.Д. та Добрянський І.В. в судовому засідання клопотання про скасування арешту підтримали. Наголосили, що ОСОБА_5 є одноосібником власником квартири АДРЕСА_2 . Накладення арешту на належне ОСОБА_5 майно порушує її права, як власника, на володіння, користування та розпорядження майном.

Прокурор в судовому засіданні не заперечив щодо задоволення клопотання ОСОБА_5 про скасування арешту.

Інші учасники кримінального провадження в судове засідання не зявились, хоча були завчасно та належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засдання.

Суд, заслухавши пояснення представників ОСОБА_5 , прокурора, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень,охорона прав,свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Статтею 7 КПК України визначено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема відносяться: верховенство права; законність; недоторканість права власності.

Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В силу ст.13 розділу І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч.1 і 5 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

17.12.2015 року, в рамках досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №1201309002000058 від 06.01.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України, ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду було задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на майно, що на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , зокрема на 1/2 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Крім того, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно підпункту 1 ч.2 ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

З договору дарування від 29.04.2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мельничук Р.Л. та зареєстрованого в реєстрі за №473, вбачається, що ОСОБА_5 набула право власності на 1/2 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали провадження не містять даних про те, що договір дарування від 29.04.2010 року визнаний судом недійсним та що взагалі він оскаржувався до суду, а отже вказаний договір є дійсним, а ОСОБА_5 вважається добросовісним набувачем 1/2 частки вищевказаної квартири.

Таким чином, 1/2 частина квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на яку ухвалою слідчого судді від 17.12.2015 року було накладено арешт, не належить на праві власності обвинуваченому ОСОБА_1

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 09 червня 2005 року у справі «Бакланов проти Російської Федерації», рішення ЄСПЛ від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Отже, оскільки власник арештованого майна ОСОБА_5 не є обвинуваченою у вищенаведеному кримінальному провадженні, протягом тривалого часу необґрунтовано позбавлена можливості володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном, з огляду на приписи національного законодавства та вимоги ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог вищевказаного клопотання про скасування арешту майна.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 174, 303-307, 372 КПК України,

п о с т а н о в и в:

Клопотання ОСОБА_5 задоволити.

Скасувати арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17.12.2015 року, судова справа № 344/17367/15-к (провадження №1-кс/344/4512/15) в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №1201309002000058 від 06.01.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України, на наступне майно: 1/2 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала може бути оскаржена, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проглошеня.

Суддя