Рішення № 102798358, 26.01.2022, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/2296/20

2/357/570/22

Категорія 81

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 січня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Сокур О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про захист прав споживачів та повернення депозитних вкладів, -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до АТ КБ «ПриватБанк`про захист прав споживачів та повернення депозитних вкладів, мотивуючи тим, що 06.12.2013 року між ним та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070028566200, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було розміщено депозитний вклад у розмірі 16207,11 доларів США строком на 366 днів під 10 % річних. На підставі п. 3 даного договору вищевказаний депозитний договір неодноразово продовжувався. Станом на день подання позову даний договір продовжено строком до 06 грудня 2020 року. Керуючись п. 5 договору № SAMDNWFD0070028566200 26.12.2019 на адресу АТ КБ «ПриватБанк» було направлено заяву вих. № 309/12-2019 від 26.12.2019, в якій позивач повідомив банк про дострокове розірвання депозитного договору № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 з 13 січня 2020 року.

Листом від 08.01.2020 року АТ КБ «ПриватБанк» відмовило у поверненні ОСОБА_1 його депозиту у зв`язку із припиненням діяльності банку на території АР Крим.

09.01.2013 рокуміж ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDN25000732037052, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було розміщено депозитний вклад у розмірі 9950,08 євро строком на 366 днів під 8 % річних.На підставі п. 3 даного договору вищевказаний депозитний договір продовжувався. Договір продовжено строком до 09.01.2021 року.

27.01.2020 рокуна адресу банку було направлено заяву позивача вих. № 093/01-2020 від 27.01.2020 про дострокове розірвання з 01.02.2020 року депозитного договору № SAMDN25000732037052 від 09.01.2013 р. Відомості про надходження відповіді на вказане звернення у позивача відсутні.

08.02.2020 року до АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 звернувся із заявою від 07.02.2020 р., в якій повторно повідомив про розірвання вищевказаних депозитних договорів та просив повідомити адресу відділення АТ КБ «ПриватБанк», в якому він може одержати його депозити разом із нарахованими відсотками. Відповідь на вказане звернення позивачу не надходила.

Таким чином, позивачвважає, що АТ КБ «ПриватБанк» відмовляється виконувати свої зобов`язання за депозитними договорами з повернення його вкладів, що змушує звернутись до суду для захисту його порушених прав та інтересів.

Просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача 28 762,20 доларів США за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 р., з яких 16 207,11 доларів США - сума депозитного вкладу, а 12 555,09 доларів США - сума нарахованих відсотків згідно з договором та стягнути 16 808,25 Євро за депозитним договором № SAMDN25000732037052 від 09.01.2013 р., з яких 9 950,08 Євро - сума депозитного вкладу, а 6 858,17 Євро - сума нарахованих відсотків згідно з договором ( а. с. 1-4 том 1 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2020 року ( а. с. 28 том 1) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 06 березня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 до акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів та повернення депозитних вкладів була залишена без руху ( а. с. 31-33 том 1 ).

Ухвалою судді від 23 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 29 квітня 2020 року ( а. с. 40-41 том 1 ).

28 квітня 2020 року за вх. № 16026 судом отримано заяву про зміну предмета позову ( а. с. 56-61 том 1 ).

21 травня 2020 року за вх. № 19001 судом отримано відзив, в якому просили суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі ( а. с. 77-85 том 1 ).

01 червня 2020 року за вх. № 20341 судом отримано відповідь на відзив АТ КБ «ПриватБанк» ( а. с. 98-101 том 1 ).

01 червня 2020 року за вх. № 20343 судом отримано заяву про збільшення позовних вимог, з урахуванням збільшення позовних вимог позивач просив суд стягнути з акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 28895, 41 доларів США за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013, з яких 16207,11 доларів США - сума простроченого депозиту, а 12 688,30 доларів США - сума нарахованих відсотків згідно з договором станом на 26.05.2020 р.; 16808,25 євро за депозитним договором № SAMDN25000732037052 від 09.01.2013 р., з яких: 9950,08 євро простроченого депозиту та 6 858,17 євро відсотки згідно з договором; 1 286 860,73 гривень пені згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення строків повернення депозиту в доларі США за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013; 980 831,11 гривень пені згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення строків повернення відсотків за депозитним в євро за договором № SAMDN25000732037052 від 09.01.2013; 656 435,27 гривень пені згідно ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення строків повернення процентів за користування вкладом в доларі США за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 та 471 012, 26 гривень пені згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення строків повернення процентів за користування вкладом за депозитним в євро за договором № SAMDN25000732037052 від 09.01.2013 р. ( а. с. 105-108 том 1 ).

У відзиві на позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» зазначив про переведення в 2014 році боргу по вкладах позивача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», м. Дніпро. Зазначає про те, що депозитний договір № SAMDN25000732037052 від 09.01.2013 (в євро) був розірваний 13.01.2014 року, відтак не вважає себе відповідачем у справі та зобов`язаною особою у депозитних (грошових) правовідносинах з позивачем. Заперечує розмір та під ставність нарахування пені за порушення прав споживача банківських послуг. У зв`язку з розірванням 13.01.2014 депозитного договору в євро вважає, що проценти за користування не повинні нараховуватися. Вважає також, що пеня за порушення прав позивача як споживача банківських послуг, має нараховуватися не на суму депозиту, а на суму процентів.

Ухвалою суду від 01.06.2020 залучено ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ( а. с. 132-133 том 1 ).

Ухвалою суду від 01 липня 2020 року закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи до судового розгляду по суті на 30 липня 2020 року ( а. с. 152-154 том 1 ).

Розгляд справи проводився судом неодноразово ( а. с. 177-180, 201-203 том 1 ) танеодноразово відкладався у зв`язку із поданням сторонами заяв та клопотань про відкладення ( а. с. 208-209, 212, 218-219 том 1 ).

Ухвалою суду від 22.12.2020 року провадження по справі було зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 320/5115/17 ( а. с. 235-237 том 1 ).

Ухвалою суду від 30.11.2020 року провадження по справі було поновлено та призначено розгляд справи на 30.12.2021 року ( а. с. 243-24 том 1 ).

30 грудня 2021 року судове засідання проводилося в режимі конференції та оголошено перерву в судовому засіданні до 26.01.2022 року ( а. с. 11-15 том 2 ).

Сторони скористалися своїм процесуальним правом надати письмові пояснення за наслідками поновлення провадження у справі та ухвалення Верховним Судом постанови від 09.11.2021 по справі № 320/5115/17.

В поясненнях від 16.12.2021 року позивач зазначив, що відсутні підстави вважати депозитні договори розірваними, укладення договору переводу боргу з відповідача на третю особу вчинене з порушенням ст. 520 Цивільного кодексу України у зв`язку з тим, що відбулось без згоди позивача, посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що базою нарахування пені по ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» є суми неповернених вчасно вкладів та зазначає про те, що сума нарахованої пені є обґрунтованою та не перевищує суму збитків більш ніж вдвічі, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 20.03.2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

В поясненнях від 29.12.2021 року відповідач зазначив про розірвання депозитного договору № SAMDN25000732037052 від 09.01.2013 року та переукладення з позивачем нового депозитного договору SAMDNWFD0070056674900 від 13.01.2014 року у зв`язку із переведенням суми вкладу в сумі 10881,62 євро на рахунок № НОМЕР_2 , відповідач посилається на розірвання договору вкладу у доларі США з дня отримання банком заяви позивача про розірвання договору та повернення вкладу, а саме з 14.02.2020 року, а тому вважає відсутніми підстави для нарахування процентів та пені за вказаними договорами з урахуванням наведеної ним практики Верховного Суду. Крім того, в додатках до цих пояснень відповідач надав виписку по картковому рахунку позивача № НОМЕР_3 , згідно із якою вклад з процентами за договором № SAMDN25000732037052 від 09.01.2013 року в сумі 10881,62 євро на вкладний рахунок, відкритий на підставі укладеного з позивачем депозитного договору від 13.01.2014 року.

У письмовому виступі в дебатах, який отримано судом 17.01.2022 року за вх. № 1630 представник позивача погодився з тим, що депозитний договір в євро є переоформленим на новий депозитний договір від 13.01.2014 року та не наполягав на задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за вкладом в євро від 09.10.2013 року. Інші наведені відповідачем доводи позивач заперечив. Зокрема, вважав що для розірвання договору вкладу в доларі США не достатньо тільки заяви позивача. Розірвання договору має бути вчинене в тій самій формі, що і договір. Позивач заперечив проти укладення між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» договору про перевід боргу за депозитами позивача, оскільки відсутність істотної умови щодо згоди кредитора дає підстави вважати такий договір неукладеним. Також зазначав про усунення допущеної в попередніх поясненнях від 16.12.2021 року помилки щодо суми позовних вимог. Представник позивача просив долучити до матеріалів справи письмовий виступ в дебатах від 13.01.2022 року.

Також, 25.01.2022 року за вх. № 3322 судом отримано тези промови в судових дебатах від представника відповідача Бригинець А.А., в яких остання просила позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, викладене ідентичне поясненням, які надавалися представником відповідача, як у письмових поясненнях та к і усно під час розгляду справи.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, 26.01.2022 року за вх. № 3419 судом отримано заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника, з урахуванням всіх поданих ним документів та пояснень, яке підписане адвокатом Романченко О.М.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, 25.01.2022 року за вх. № 3322 судом отримано клопотання про проведення судового засідання без участі представника, проти задоволення позовних вимог заперечують з підставі викладених у відзиві, письмових та усних поясненнях на позовну заяву. Позовні вимоги просили залишити без задоволення.

Третя особа ТОВ «ФК «Фінілон» в судове засідання свого представника не направила, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється ( ч. 2 ст. 247 ЦПК України ).

Оскільки учасники справи не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Оскільки позивач та відповідач звернулися до суду з заявами про розгляд справи у їх відсутність, відповідач надав до суду відзив, в якому виклав свою позицію щодо позовних вимог позивача, сторонами надано пояснення письмові та усні, суд приходить до висновку про можливість проведення судового розгляду за відсутності учасників справи за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши позиції учасників справи, надані у попередніх судових засіданнях, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Встановлено, що 06.12.2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070028566200, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було розміщено депозитний вклад у розмірі 16207,11 доларів США строком на 366 днів під 10 % річних.

Пунктом 3 договору передбачено, що він неодноразово продовжується за умови відсутності заяви вкладника про бажання забрати кошти.Матеріали справи не містять доказів розірвання цього договору.

В пункті 5 договору його сторони дійшли згоди, що у вкладника та у банку є право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два дні до дати розірвання договору ( а. с. 5 том 1 ).

На підтвердження розміщення депозиту в розмірі 16 207,11 доларів США у АТ КБ «ПриватБанк» свідчить наявна в матеріалах справи квитанція ( а. с. 6 том 1).

09.01.2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDN25000732037052, відповідно до умов якого позивачем було розміщено депозитний вклад у розмірі 9950,08 євро строком на 366 днів під 8 % річних.

На підставі п. 3 даного договору у різі, якщо по закінченню строку вкладу, Клієнт на заявив Банку про відмову в продовженні строку вкладу, вклад автоматично рахується продовженим ще на один строк, вказаний в Заяві. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки Клієнта до Банку ( а. с. 7 том 1).

На підтвердження внесення на рахунок 9 950,08 євро, свідчить квитанція, видана АТ КБ «ПриватБанк» ( а. с. 8 том 1 ).

26.12.2019 року на адресу АТ КБ «ПриватБанк» позивач направив заяву вих. № 309/12-2019 від 26.12.2019 року, в якій він повідомив банк про дострокове розірвання депозитного договору № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 р. з 13 січня 2020 року ( а. с. 9 том 1 ).

Листом від 08.01.2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовило у поверненні ОСОБА_1 його депозиту у зв`язку із припиненням діяльності банку на території АР Крим ( а. с. 11-12 том 1 ).

27.01.2020 року на адресу відповідача позивач направив заяву з вих. № 093/01-2020 від 27.01.2020 року про дострокове розірвання з 01.02.2020 року депозитного договору № SAMDN25000732037052 від 09.01.2013 року ( а. с. 13 том 1 ).

08.02.2020 року до АТ КБ «ПриватБанк`ОСОБА_1 звернувся із заявою від 07.02.2020 року, в якій повторно повідомив про розірвання вищевказаних депозитних договорів та просив повідомити адресу відділення АТ КБ «ПриватБанк», в якому він може одержати його депозити разом із нарахованими відсотками ( а. с. 15 том 1 ).

Матеріали справи не містять відповіді відповідача на це звернення.

Оскільки відповідач не повернув позивачу депозитні вклади, останній звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою з вимогою стягнення з відповідача вкладів за депозитами, нарахованих відсотків та пені.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява № 38722/02).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами між клієнтом та банком.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Діяльність відокремленого підрозділу відповідача на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя було припинено постановою правління Національного банку України «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 06 травня 2014 року № 260. Згідно з пунктом 5 цієї постанови банкам, серед яких зазначено і ПАТ КБ «ПриватБанк», визначено припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 516 і чинного на час укладення договору банківського вкладу (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Статтею 1064 ЦК України установлено, що укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунку за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунку, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред`явлення ощадної книжки у банк. Відомості про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунку за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред`явлення ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред`явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку.

Отже, операції за рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструкцією № 492, а також Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137 (із змінами) (далі - Положення), та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до пункту 4.14. Положення емітенти платіжних карток зобов`язані в порядку та строки, визначені договором, надавати клієнтам виписки про рух коштів на їх картрахунках за операціями, що виконані клієнтами та їх довіреними особами. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) за картковими рахунками клієнтів обумовлюються у договорі банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського рахунку під час відкриття банком карткового рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі 201/8674/14-ц, доказом укладення такого договору.

Отже судом встановлено, що виникли між позивачем та відповідачем договірних відносин, які виникли на підставі депозитних договорів№ SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 року та № SAMDN25000732037052 від 09.01.2013 року, за умовами яких позивач вніс кошти на депозит за кожним із них, що підтверджується відповідними квитанціями.

З наявних в матеріалах справи договору, виписки по картковому рахунку позивача № НОМЕР_3 та пояснень представника відповідача судом встановлено, що вклад з процентами за договором № SAMDN25000732037052 від 09.01.2013 року в сумі 10881,62 євро переведений на вкладний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий позивачу на підставі укладеного з позивачем депозитного договору SAMDNWFD0070056674900 від 13.01.2014 року.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою від 24.07.2020 року за підписом головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк», завіреним належним чином платіжним дорученням № E0113VM43J від 13.01.2014 року про підтвердження переведення суми депозиту в розмірі 9 950,08 Євро на картковий рахунок позивача № НОМЕР_3 , завіреним належним чином платіжним дорученням № E0113VM43 від 13.01.2014 року про підтвердження факту перерахування коштівв розмірі 10881,62 Євро з карткового рахунку позивача № НОМЕР_3 для відкриття депозитного договору № SAMDNWFD0070056674900 від 13.01.2014 року ( рахунок НОМЕР_2 ), та випискою по картковому рахунку № НОМЕР_3 , якою підтверджується, що кошти по депозитному договору № SAMDN25000732037052 було виплачено 13.01.2014 року на картковий рахунок позивача № НОМЕР_3 та в подальшому ( '13.01.2014 року ) позивачем було відкрито інший депозитний договір № SAMDNWFD0070056674900 від 13.01.2014 року.

Тому, позовні вимоги позивача про стягнення коштів за договором № SAMDN25000732037052 від 09.01.2013 року є безпідставними, оскільки такий депозит був закритий у зв`язку із закриттям його та відкриттям нового і відповідно перерахуванням на нього.

Направляючи на адресу суду виступ у дебатах, які отримані судом 17.01.2022 року, представник позивача підтвердив, що дійсно депозитний рахунок позивача в Євро № SAMDN25000732037052 від 09.01.2013 року є розірваним та замісить нього був переукладений депозитний договір № SAMDNWFD0070056674900 від 13.01.2014 року «Стандарт» на суму 10 881,62 Євро під 8% річних, тому позивач не підтримує позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача 9950,08 Євроза депозитним договором № SAMDN25000732037052 від 09.01.2013 року є такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення з відповідача депозиту у розмірі 9950,08 Євро, не підлягають задоволенню і вимоги позивача в частині стягнення відсотків та пені.

Стосовно вимог позивача в частині повернення доларового депозиту № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 року у розмірі 16 207,11 гривень, нарахованих відсотків в розмірі 12 688,30 гривень, пені за порушення строків повернення депозиту в сумі 1 286 860,73 гривень та пені в розмірі 656 435,27 гривень за порушення строків повернення процентів за користування вкладом, суд приходить до наступного.

За статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у вказаній справі майном позивача є грошові кошти.

З огляду на зазначене, власник рахунку мав легітимні очікування на видачу вкладу на його вимогу, тобто, законні очікування щодо здійснення права власності.

Так, судом встановлено, що 06.12.2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070028566200, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було розміщено депозитний вклад у розмірі 16 207,11 доларів США строком на 366 днів під 10 % річних.

Зазначеними умовами вказаного депозитного договору передбачено, що він неодноразово продовжується за умови відсутності заяви вкладника про бажання забрати кошти, а також сторони дійшли згоди, що у вкладника та у банку є право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два дні до дати розірвання договору.

Скориставшись своїм правом, позивач 26.12.2019 року за вих. № 309/12-2019 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про дострокове повернення депозитного вкладу та відмову від автоматичного продовження депозитного вкладу ( а. с. 9 том 1 ).

Судом встановлено і це не заперечується відповідачем, що останній отримав заяву позивача про повернення йому сум вкладу із нарахованими на нього процентамиза депозитним договором в доларі США № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 року.

У відповіді від 08.01.2020 року відповідач посилався на припинення діяльності своїх відокремлених підрозділів, розташованих на території Автономної Республіки Крим ( а. с. 11-12 том 1 ).

Вказаним листом відповідач не відреагував на заяву позивача про повернення депозитного вкладу у зв`язку з чим останній вимушений був звернутися до суду.

Під час розгляду даної справи заперечуючи вимоги позивача в частині стягнення суми депозиту № SAMDNWFD0070028566200, відсотків та пені, представником відповідача зазначалося, АТ КБ «ПриватБанк» вчинив перевід боргу за депозитним договором позивача на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому відповідати повинно саме ТОВ «ФК «Фінілон».

Крім того, з боку відповідача було посилання на відсутність у нього доступу до документів його Кримської філії як на підставу звільнення відповідача від виконання зобов`язання з повернення вкладів із нарахованими на них процентами, а також від сплати пені за його прострочення.

Відповідно до ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

У зв`язку з цим суд не погоджується із доводами відповідача АТ КБ «ПриватБанк» на відсутність у нього доступу до документів його Кримської філії як на підставу звільнення відповідача від виконання зобов`язання з повернення вкладів із нарахованими на них процентами, а також від сплати пені за його прострочення, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки зі змісту депозитних договорів вбачається, що вони укладені безпосередньо з юридичною особою - АТ КБ «ПриватБанк». Про наведене свідчить також і зміст квитанцій про одержання банком коштів вкладів.

Відповідальність АТ КБ «ПриватБанк» за вкладами його клієнтів не обмежується виключно відповідальністю його кримської філії. Таку відповідальність несе саме АТ КБ «ПриватБанк», як юридична особа.

Викладене узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 712/13783/15-ц, 19.09.2018 у справі № 761/46145/16, від 05.12. 2018 у справі № 201/10374/14-ц, від 26.12.2018 року у справі № 522/5246/16-ц.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 по справі № 761/46145/16 Верховним Судом зазначено про те, що саме на відповідача покладається обов`язок довести належне виконання своїх зобов`язань за договором банківського вкладу, а саме доказів того, що кошти були повернуті вкладникові, а також про відсутність коштів на депозитному рахунку позивача. Проте, банком таких доказів надано не було.

Крім того, доводи відповідача, що саме ТОВ ФК «Фінілон» повинно повертати банківський вклад замість АТ КБ «ПриватБанк», є безпідставними та не ґрунтуються на законі виходячи з наступного.

Відповідно до ст.520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.3 ст.205 ЦК України, у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Депозитний договір №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 року не містять положень про внесення змін про переуступку АТ КБ «ПриватБанк» банківського вкладу іншим особам шляхом мовчання.

Відповідно до ч.1 ст.654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.2 ст.1059 ЦК України, у разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Отже, будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними.

З врахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що Договір про переведення боргу №б/н від 17.11.2014, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» ( а. с. 87 -88 том 1 ) шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1 , яка є стороною письмового договору банківського вкладу, є нікчемним в силу положень ч.1 ст.520, ч.1 ст.654, ч.2 ст.1059 ЦК України.

Відповідно до ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частиною 5 ст.216 ЦК України передбачено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Велика Палата ВС в своїй постанові від 04.06.2019 за результатами розгляду справи №916/3156/17 дійшла наступного правового висновку: «68.Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №577/5321/17 щодо того, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. 69.Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі №6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі №357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемний правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. 70.Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. 75.За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. 76.Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц (провадження №14-90цс19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав…».

Таким чином, для належного та ефективного захисту прав позивача з врахуванням позиції Великої Палати ВС викладеної в постанові від 04.06.2019р, не має необхідності окремо визнавати недійсним нікчемний «Договір про переведення боргу №б/н від 17.11.2014 р.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача саме до АТ КБ «ПриватБанк» про повернення депозитного вкладу та нарахованих відсотків на нього, що передбачені вказаним депозитним договором є цілком обґрунтованими.

Оскільки відповідач на вимогу позивача, з якою останній звернувся 26.12.2019 року не повернув депозит у розмірі 16 207,11 доларів США, то такі вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню та відповідно стягнення вказаної суми з відповідача на користь позивача.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягненню з відповідача на користь позивача суму нарахованих відсотків згідно з договором у розмірі 12 688,30 доларів США ( 12 555,09 + 133,21 ), то такі вимоги позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи наступного.

Отже, умовами договору банківського вкладу №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 р, який є предметом розгляду у даній справі, встановлено строк дії договору до 06.12.2014 р з правом подальшої автоматичної лонгації без укладання додаткових угод до договору та з можливістю дострокового розірвання договору на вимогу вкладника (п. 5 Договору).

Як встановлено та підтверджено матеріалами справи, позивачем 26.12.2019 р. було направлено заяву про дострокове повернення депозитного вкладу та відмову від автоматичного продовження депозитного вкладу.

В зазначеній заяві позивача, останній посилався, що виникла необхідність у достроковому розірванні даного договору та посилався на п. 5 договору№ SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 р. та повідомляв про дострокове розірвання вказаного договору з 13 січня 2020 року ( а. с. 9 том 1).

Тобто, направляючи вказану заяву, позивач скористувавшись своїм правом на розірвання договору №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013р.

Як встановлено в судовому засіданні вказана заява позивача була отримана відповідачем 08 січня 2020 року, що не спресовується, а навпаки підтверджується наявним в матеріалах справи листом відповідача ( а. с. 11-12 том 1 ).

Заперечень щодо розірвання договору депозиту, з боку відповідача на адресу позивача не надходило.

У відповіді відповідача від 08.01.2020 року на заяву позивача від 29.12.2019 року про дострокове розірвання договору та повернення депозитного вкладу разом із відсотками, відповідач посилався лише не те, що на території Автономної Республіки Крим де відповідно були оформлені банківські договори та рахунки, визнано тимчасово окупованою територією України та неможливістю здійснювати банківське регулювання та контроль.

Як правило, чинність укладеного договору припиняється зі спливом встановленого строку його дії та виконанням сторонами зобов`язань. Однак, через об`єктивні або суб`єктивні причини вкладник може виступити ініціатором дострокового припинення дії договору банківського вкладу, пред`явивши банку вимогу про дострокове повернення вкладу. Порядок реалізації такого права вкладника передбачається законодавством України та умовами укладеного ним договору з банком.

За договором банківського строкового вкладу, банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за ним зі спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів на його вимогу до спливу строку можливе виключно у випадках, передбачених договором.

Отже, як зазначено вище, умовами договору банківського вкладу №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 р, який є предметом розгляду у даній справі, передбачена можливість дострокового розірвання договору на вимогу вкладника (п. 5 Договору).

Отже, враховуючи те, що за період користування депозитом ( з 06.12.2013 року - дата укладання депозиту по 13.01.2020 рік - дата розірвання депозиту ) відповідач не сплачував позивачу відсотки, передбачені депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 р. в розмірі 10% річних, які нараховуються на суму вкладу, що не було спростовано з боку відповідача жодними належними та допустимими доказами, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача відсотки передбачені вищевказаним договором депозиту за період з 06.12.2013 року по 13.01.2020 рокуу розмірі 9 879,67 доларів США( 16 207,11 доларів США х 10% х 2 225 днів: 100 : 365 ).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.01.2019 по справі №373/2054/16-ц - в разі, якщо предметом договору була іноземна валюта, то виконання договору та штрафні санкціі за його невиконання повинні визначатися в іноземній валюті.

Стосовно вимог позивача в частині стягнення відсотків з відповідача у розмірі 133,21 доларів США за період з 22.04.2020 року по 22.05.2020 року, згідно розрахунку, який міститься в заяві про збільшення позовних вимог ( а. с. 105-108 том 1 ), то такі вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ч. 1 та ч. 3 ст.651 ЦК України - зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 3 ст.653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Отже, право клієнта на розірвання депозитного рахунку в односторонньому порядку безумовне. Договір вважається розірваним з моменту отримання банком заяви про розірвання договору.

Відповідно до умов договору банківського вкладу №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013р., з огляду на наявність передбаченого права для вкладника на дострокове розірвання договору на його вимогу, договір банківського вкладу №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 р. в силу вимог ч. 3 ст. 651 ЦК України - є розірваним з 13.01.2020 р.

Таким чином, умовами депозитного договору передбачений окремий випадок припинення його дії у випадку дострокового розірвання з ініціативи вкладника та після розірвання договору його умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами (Банком та вкладником) здійснюється виключно на законодавчих, а не на договірних підставах, оскільки розірвання договору у контексті ст.ст. 598, 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язань на вимогу однієї із сторін.

З огляду на вищевикладене вбачається, що з дня розірвання договору банківського вкладу, відсутні будь-які підстави для нарахування відсотків на вклад.

Тому, нараховані позивачем відсотки розмірі 133,21 доларів США за період з 22.04.2020 року по 22.05.2020 року є безпідставними, а вимоги щодо стягнення таких відсотків такими, що не підлягають заваленню.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 1 286 860,73 гривень згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення строків повернення депозиту за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 та пені в розмірі 656 435,27 гривень згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення строків повернення процентів за користування вкладом, суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду з позовними вимогами щодо стягнення пені, позивач в заяві про збільшення позовних вимог посилався, що сума пені нараховується за період з 22.04.2020 року по 26.05.2020 року ( а. с. 107 том 1 ).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 09.11.2021р. у справі № 320/5115/17 зазначила: «Розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).

Законом № 1023-Х11 врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Відповідно до частини п 'ятої статті 10 Закону № 102З-XIIу разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІ1, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу.

Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджені судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання ".

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 09.11.2021р. у справі № 320/5115/17 щодо відсутності споживчих правовідносин між сторонами (Банком та вкладником) після розірвання договору банківського вкладу та, відповідно, відсутності підстав для застосування до таких правовідносин норм Закону України "Про захист прав споживачів" - з дати розірвання (13.01.2020) договору банківського вкладу №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 р., згідно заяви позивача, суд приходить до висновку, про неможливість нарахування пені за вищевказаних обставин на підставі ч. 5 ст.10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Постановою Верховного суду у справі №757/51306/17 від 14.12.2021 року зазначено: "У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України». "

«Суди встановили, що 05 грудня 2014 року вкладник звернувся із заявою до банку з вимогою розірвати договори від 22 квітня 2011 року та від 17 липня2012 року, повернути вклад разом з нарахованими відсотками. Банк отримав відповідну заяву 09 грудня 2014 року. Відповідно до пункту 16 вказаних договорів сторони мають право достроково розірвати договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору. Сторони визнали те, що вказані договори є розірваними з 12 грудня 2014 року (а. с. 131, т. 1; а. с. 6, т. 2)».

За таких обставин суди не врахували, що з моменту розірвання договору про депозит нарахування передбачених договорами процентів припиняється, які підлягають стягненню за період з 01 березня 2014 року по 11 грудня 2014 року, починаючи з 12 грудня 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов 'язання».

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного суду від 21.12.2021р. у справі №369/7118/18, в якій Верховний Суд зазначив: «....За таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок про часткове задоволення вимоги про стягнення пені за період з 02 липня 2017року до 09 січня 2018 року, оскільки у зв`язку з достроковим розірванням депозитних договорів за заявою вкладника від 04 серпня 2014 року з 10 серпня 2014 року між сторонами припинено правовідносини за цими договорами, тому частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини. "

Такий висновок міститься і в постанові Верховного суду від 08.12.2021 р у справі №757/26746/17, в якому суд дійшов до наступного: "У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків».

За таких обставин суди зробили помилковий висновок про часткове задоволення вимоги про стягнення пені за період з 15 травня 2016 року до15 травня 2017 року, оскільки у зв`язку з розірванням вказаних договорів банківських вкладів за заявою вкладника від 27 жовтня 2014 року (а. с. 8, т. 1) між сторонами припинено правовідносини з цих договорів, тому частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тому, враховуючи вищенаведене та позиції викладені у постановах Верховного Суду, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 1 286 860,73 гривень згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення строків повернення депозиту за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 та пені в розмірі 656 435,27 гривень згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення строків повернення процентів за користування вкладомє такі, що не підлягають задоволенню, так як були нараховані за період з 22.04.2020 року по 26.05.2020 року ( після розірвання договору депозиту 13.01.2020 року ).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, надавши оцінку доводам та запереченням сторін, а також поданим доказам кожного окремо та в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

При зверненні до суду з вказаними вимогами, позивач ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України "Про судовий збір").

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи і рішенням, а у випадках звільнення від сплати цих людей - це витрати держави, яку воно несе у зв`язку з рішенням конкретної справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ( ч. 6 ст. 141 ЦПК України ).

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивач ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Ставки судового збору на час подачі вказаної позовної заяви у 2020 році встановлювалися в такому розмірі: фізичною особою або фізичною особою - підприємцем1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, мінімум - 840,80 грн., максимум - 10 510,00 грн.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України та часткове задоволення позовних вимог позивача, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в розмірі 10 510 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 11, 15, 16, 202, 205, 216, 509,520,526,530,549, 591, 598, 610,611, 626, 628,631, 651-654, 665, 1058,1060, 1061ЦК України,ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 82, 89, 133, 141, 211, 247, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність»,п. 3.3 глави 3 Положення «Про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», затвердженого Постановою Правління НБУ № 516 від 03.12.2003, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про судоустрій і статус суддів»,п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про судовий збір», суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», - задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ:14360570) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) суму вкладу за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 року в розмірі 16 207,11 доларів США та суму нарахованих відсотків в розмірі 9 879,67 доларів США, загалом 26 086,78 доларів США ( двадцять шість тисяч вісімдесят шість доларів сімдесят вісім центів ).

В решті позивних вимог, - відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір в розмірі 10 510 ( десять тисяч п`ятсот десять ) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" ( адреса місцезнаходження:01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д, код ЄДРПОУ 14360570 ).

Повне судове рішення складено 26 січня 2022 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов