Рішення № 102797007, 27.01.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2022 р. м. Київ Справа № 911/3074/21

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Державного податкового університету (08200, Київська обл., Бучанський р-н, м. Ірпінь, вул. Університетська, 31)

до Фізичної особи-підприємця Домніка Андрія Григоровича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 217248,00 грн. грошових коштів,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Університет державної фіскальної служби України (далі – Університет ДФС України, позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Домніка Андрія Григоровича (далі – ФОП Домнік А.Г., відповідач) про стягнення 217248,00 грн. грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в Університеті ДФС України Державною аудиторською службою було проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності, за результатами якої були встановлені порушення законодавства, зокрема, у вигляді проведення зайвих виплат бюджетних коштів ФОП Домніку А.Г. за договорами № 8333174 від 05.03.2018 р., № 19275681 від 21.12.2019 р., № 18275154 від 22.12.2018 р., внаслідок чого Університету ДФС України завдано збитків на загальну суму 217248,00 грн., у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 217248,00 грн. грошових коштів, а також судовий збір.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену позивачем у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Університетом державної фіскальної служби України позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Домніка Андрія Григоровича про стягнення 217248,00 грн. грошових коштів на підставі акту ревізії фінансово-господарської діяльності Університету державної фіскальної служби України № 20-21/1 від 25.02.2021 р. за період з 01.01.2018 р. по 31.12.2020 р., підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.11.2021 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

04.01.2022 р. до господарського суду Київської області від ФОП Домніка А.Г. надійшов відзив № 335/21 від 30.12.2021 р. (вх. № 72/22 від 04.01.2022 р.), відповідно до якого відповідач просить суд застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності, відмовити у задоволенні позовних вимог та судові витрати покласти на позивача.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав, що позивач, як на підставу для стягнення коштів, посилається виключно на акт Державної аудиторської служби № 20-21/1 від 25.02.2021 р. щодо ревізії фінансово-господарської діяльності Університету ДФС України. При цьому, відсутнє посилання на норми матеріального права, які б передбачали виникнення у ФОП Домніка А.Г. обов`язку повернення грошових коштів позивачу, що виникли внаслідок завищення обсягів та вартості наданих послуг, та взагалі самого факту такого завищення. Порушення будь-яких умов договорів № 8333174 від 05.03.2018 р., № 19275681 від 21.12.2019 р., № 18275154 від 22.12.2018 р. позивачем також не доведено. Також відповідач відзначав, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що права позивача порушені з вини відповідача, та що саме відповідач має їх відновити. При цьому, посилання позивача, що саме по собі підписання договорів та актів надання послуг призвело до збитків, є необґрунтованим.

10.01.2022 р. до господарського суду Київської області від Університету ДФС України надійшла відповідь на відзив № 18/01-23 від 06.01.2022 р. (вх. № 305/22 від 10.01.2022 р.), за змістом якої позивач посилався на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", Кабінет Міністрів України затвердив Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами.

Згідно з п. 8.28 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби на IV квартал 2020 року та на підставі направлення на проведення ревізії від 01.12.2020 р. № 1247, виданого заступником Голови Держаудитслужби, начальником відділу контролю у галузі освіти, науки, спорту та інформації Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області та ревізійною групою було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Університету ДФС України за період з 01.01.2018 р. по 31.12.2020 р., а з питань повноти та правильності обліку необоротних активів з 01.03.2015 р. по 31.12.2020 р.

У результаті проведеної ревізії Держаудитслужбою складено акт від 25.02.2021 р. № 20-21/1 ревізії фінансово-господарської діяльності Університету ДФС України за період 01.01.2018 р. по 31.12.2020 р. та встановлено, зокрема, що ФОП Домнік А.Г., внаслідок завищення обсягів та вартості наданих послуг із чищення та санітарно-гігієнічної обробки контейнерів для збору ТПВ та послуг з прибирання та санітарно-гігієнічної обробки приміщень котелень, завдав збитків Університету ДФС України на загальну суму 217248,00 грн.

Відповідно до п. 52 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, органи державного фінансового контролю здійснюють контроль за усуненням об`єктами контролю порушень законодавства за результатами аналізу їх зворотного інформування про вжиті заходи, а також під час наступних ревізій цих об`єктів контролю, систематично вивчають матеріали ревізій і на підставі їх узагальнення вносять відповідним органам державної влади та органам місцевого самоврядування пропозиції щодо перегляду нормативно-правових актів, усунення причин і умов, що сприяли порушенням законодавства.

Отже, для усунення виявлених та зазначених в акті Держаудитслужби порушень, на підставі вищевикладеного, Університет державної фіскальної служби України просить відхилити викладені у відзиві заперечення щодо позовних вимог у даній справі № 911/3074/21 та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

10.01.2022 р. до господарського суду Київської області від Державного податкового університету надійшла заява № 19/01-23 від 06.01.2022 р. (вх. № 312/22 від 10.01.2022 р.) про процесуальне правонаступництво, згідно якої заявник на підставі ст. 104 ЦК України, ст. 52 ГПК України, просить суд замінити позивача у справі № 911/3074/21 про стягнення з ФОП Домніка А.Г. грошових коштів у сумі 217248,00 грн. з Університету державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 40233365) на його правонаступника - Державний податковий університет (код ЄДРПОУ 44550814), з огляду на те, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 р. № 1202-р «Про утворення Державного податкового університету» та наказу Міністерства фінансів України від 01.11.2021 р. № 574 «Деякі питання утворення Державного податкового університету», Університет державної фіскальної служби України (код ЄРДПОУ 40233365) припиняється в результаті реорганізації шляхом приєднання до Державного податкового університету (код ЄДРПОУ 44550814).

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.01.2022 р. вказану заяву було задоволено судом і замінено позивача - Університет державної фіскальної служби України (код ЄРДПОУ 40233365) на його правонаступника - Державний податковий університет (код ЄДРПОУ 44550814).

Поряд з цим, 18.01.2022 р. до господарського суду Київської області від ФОП Домніка А.Г. надійшли пояснення № 14/22 від 18.01.2022 р. (вх. № 1170/22 від 18.01.2022 р.), за змістом яких відповідач зазначав, що наразі договори та відповідні акти приймання наданих послуг, укладені між позивачем та відповідачем за період з січня 2018 по грудень 2020 року, не розірвані, не визнані недійсними або незаконними. Факт надання послуг та приймання їх без будь-яких зауважень не заперечується позивачем, тобто завищення обсягів та вартості наданих послуг не було. Таким чином, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які посилається в позовній заяві, а саме - не довів сам факт завдання шкоди, а також не довів, що шкоду завдано винними діями відповідача, у зв`язку з чим відсутні підстави для відшкодування такої шкоди та задоволення позовних вимог позивача.

У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

В Університеті державної фіскальної служби України Державною аудиторською службою України проводилась планова ревізія фінансово-господарської діяльності, за результатами якої було складено акт № 20-21/1 від 25.02.2021 р. ревізії фінансово-господарської діяльності Університету державної фіскальної служби України за період 01.01.2018 р. по 31.12.2020 р., а з питань повноти та правильності обліку необоротних активів з 01.03.2015 р. по 31.12.2020 р.

Згідно акту № 20-21/1 від 25.02.2021 р. Державною аудиторською службою України, зокрема, було встановлено наступне:

1) Між Університетом державної фіскальної служби України та Фізичною особою-підприємцем Домніком Андрієм Григоровичем було укладено договір № 8333174 від 05.03.2018 р., відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується надати послуги чищення та санітарно-гігієнічної обробки 20 контейнерів для збору твердих побутових відходів за кодом ДК 021:2015-90920000-2 (послуги із санітарно-гігієнічної обробки приміщень). Загальна сума договору становить 106248,00 грн.

Умовами договору № 8333174 від 05.03.2018 р., предметом якого є надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, а також у акті прийому-передачі євроконтейнерів для збору твердих побутових відходів, не передбачено оплату університетом окремих послуг з чищення та санітарно-гігієнічної обробки контейнерів, оскільки контейнери передаються у строкове безоплатне користування університету, що відповідно до умов зазначеного договору є складовою надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, у тому числі і утримання їх виконавцем у належному санітарно-технічному стані.

Таким чином, з акту ревізії слідує, що університетом проведено зайві виплати бюджетних коштів ФОП Домніку А.Г. внаслідок завищення обсягів та вартості наданих послуг на суму 106248,00 грн. (з ПДВ), чим завдано університету збитків на вказану суму.

2) Між Університетом державної фіскальної служби України та Фізичною особою-підприємцем Домніком Андрієм Григоровичем було укладено договір № 19275681 від 21.12.2019 р., відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується надати послуги чищення та санітарно-гігієнічної обробки контейнерів для збору ТПВ за кодом ДК 021:201590920000-2 (послуги із санітарно-гігієнічної обробки приміщень). Ціна договору 48000,00 грн., строк надання послуг - до 28.12.2019 р. В умовах договору та специфікації немає обґрунтування та розрахунків вартості послуг з чищення та санітарно-гігієнічної обробки контейнерів.

З акту ревізії слідує, що укладання університетом договору № 19275681 від 21.12.2019 р., підписання акта № 1 від 23.12.2019 р. здачі-приймання наданих послуг та їх оплата університетом призвело до безпідставної оплати останнім вартості наданих ФОП Домніком А.Г. послуг чищення та санітарно-гігієнічної обробки контейнерів на суму 48000,00 грн., оскільки у вартості іншого договору від 04.04.2019 р. № 19275406, укладеного з ФОП Домніком А.Г., враховано вартість послуг чищення та санітарно-гігієнічної обробки зазначених контейнерів (п. 3.3 договору № 19275406).

Таким чином, з акту ревізії слідує, що університетом проведено зайві виплати бюджетних коштів ФОП Домніку А.Г. внаслідок завищення обсягів та вартості наданих послуг на суму 48000,00 грн., чим завдано університету збитків на вказану суму.

3) Між Університетом державної фіскальної служби України та Фізичною особою-підприємцем Домніком Андрієм Григоровичем було укладено договір № 18275154 від 22.12.2018 р., предметом якого є надання послуг з прибирання та санітарно-гігієнічної обробки приміщень котелень (код ДК 021:2015-90900000-6 «Послуги з прибирання та санітарно-гігієнічні послуги». Перелік послуг зазначений у специфікації до договору (додаток 1), що є невід`ємною його частиною. Загальна сума договору становить 63000,00 грн. В умовах договору та специфікації немає об`єктів надання послуг, тобто відсутні перелік котелень, їх місце розташування (адреса), технічні характеристики, зокрема, площі приміщень, а також обґрунтування та розрахунки вартості послуг, у тому числі - вартості прибирання приміщень та вартості їх санітарно-гігієнічної обробки.

З акту ревізії слідує, що підписання договору № 18275154 від 22.12.2018 р., предметом якого є надання послуг з прибирання та санітарно-гігієнічної обробки приміщень котелень, акта надання послуг та перерахування коштів ФОП Домніку А.Г. призвело до збитків університету на суму 63000,00 грн.

З урахуванням зазначеного, як слідує з акту ревізії № 20-21/1 від 25.02.2021 р., ФОП Домнік А.Г. внаслідок завищення обсягів та вартості наданих послуг з чищення та санітарно-гігієнічної обробки контейнерів для збору ТПВ, а також послуг з прибирання та санітарно-гігієнічної обробки приміщень котелень, завдав збитків Університету ДФС України на загальну суму 217248,00 грн.

Університетом ДФС України було надіслано на адресу ФОП Домніка А.Г. лист № 1307/01-23 від 09.06.2021 р. з пропозицією сплатити 217248,00 грн. завданих збитків, встановлених Державною аудиторською службою України згідно акту № 20-21/1 від 25.02.2021 р.

Відповідь на лист отримано не було, грошові кошти не сплачено.

Відтак, оскільки відповідачем не було сплачено позивачу визначену Державною аудиторською службою України суму, позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Частиною 1 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За визначенням ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст. 6, 627, 628 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 180 ГК України, у свою чергу, встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

У відповідності зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються зі ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як слідує з акту ревізії, сторони підписали акти здачі-приймання наданих послуг за договорами № 8333174 від 05.03.2018 р., № 19275681 від 21.12.2019 р., № 18275154 від 22.12.2018 р., згідно з якими ФОП Домнік А.Г. виконав роботи/надав послуги. Зауваження щодо якості та обсягу робіт з боку Університету ДФС України у матеріалах справи відсутні.

Звертаючись з позовом у даній справі, Університет ДФС України вважає, що ФОП Домнік А.Г. завдав йому збитків, якими є сума неправомірного завищення вартості та обсягів виконаних робіт (наданих послуг) за договорами № 8333174 від 05.03.2018 р., № 19275681 від 21.12.2019 р., № 18275154 від 22.12.2018 р., та вказує, що зазначене завищення сталося внаслідок дій та з вини відповідача, оскільки саме він здійснював розрахунок та визначення обсягу і вартості робіт (послуг).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Стаття 623 ЦК України конкретизує положення по відшкодуванню збитків, завданих порушенням зобов`язання. Так, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Стаття 22 Цивільного кодексу України дає загальне для цивільного законодавства (як договірного так і деліктного зобов`язання) визначення збитків. Так, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки ч. 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Визначення поняття збитків наводиться також у ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Стаття 225 ГК України конкретизує, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних відносин, і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Предметом доказування наявності збитків є, окрім встановлення самого факту заподіяння збитків, встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань (виключає його відповідальність).

Відповідно до положень ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст. 73, 76 ГПК України).

З викладеного слідує, що положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наведена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31.08.2020 р. у справі № 922/3582/19.

Суд констатує, що у даній справі позивач не довів належними доказами існування жодного з наведених вище елементів складу правопорушення, за яким може наставати відповідальність відповідача.

Так, з акту ревізії слідує, що вартість робіт (послуг) була встановлена за взаємною згодою сторін та відображена у договорах, яких позивачем до матеріалів справи (як і будь-яких інших доказів на підтвердження обставин виконання вказаних договорів) не надано.

Крім того, матеріали справи не містять доказів недійсності чи розірвання сторонами договорів № 8333174 від 05.03.2018 р., № 19275681 від 21.12.2019 р., № 18275154 від 22.12.2018 р. або зміни їх умов в частині ціни чи обсягів послуг.

При цьому, твердження відповідача про належне та повне виконання ним зобов`язань за договорами № 8333174 від 05.03.2018 р., № 19275681 від 21.12.2019 р., № 18275154 від 22.12.2018 р., які без зауважень були прийняті позивачем, останнім жодним чином не спростовані.

Водночас, посилання позивача на акт Державної аудиторської служби України № 20-21/1 від 25.02.2021 р. ревізії фінансово-господарської діяльності Університету державної фіскальної служби України за період 01.01.2018 р. по 31.12.2020 р., а з питань повноти та правильності обліку необоротних активів з 01.03.2015 р. по 31.12.2020 р., як на належний і достатній доказ недобросовісного виконання відповідачем своїх зобов`язань за зазначеними вище договорами та завдання позивачу шкоди, є необґрунтованими з наступних підстав.

Оскільки правовідносини між сторонами спору є договірними, акт аудиторської служби не є підставою для безспірного визнання наявності порушень та саме в діях відповідача щодо завищення вартості та обсягів робіт, а тому такий доказ має оцінюватись у сукупності з іншими належними доказами.

Згідно з п. 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20.04.2006 р., акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта.

У даному випадку акт ревізії складено з приводу наявності певних порушень в діяльності Університету державної фіскальної служби України, і вказаний акт містить лише висновки органу, який його склав, він не є рішенням суду, а тому викладені в такому акті висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто сам лише акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних останнім відповідно до умов договорів.

Судом враховано, що сам по собі акт ревізії, складений за наслідками проведення перевірки діяльності позивача, не визначений законодавством як безумовний доказ господарського чи цивільно-правового правопорушення. Цей документ є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. При цьому, обставини, вказані в такому акті ревізії, в господарському судочинстві повинні підтверджуватися належними доказами у відповідності до ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

Поряд з цим, суд зазначає, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 р. у справі № 910/12793/17, від 21.05.2018 р. у справі № 922/2310/17, від 16.10.2018 р. у справі № 910/23357/17, від 18.10.2018 р. у справі № 917/1064/17, від 26.03.2019 р. у справі № 910/26948/15.

Крім того, акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу ст. 19 Господарського кодексу України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Таким чином, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись і як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

У той же час, виявлення вказаних порушень може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством України порядку.

Оскільки, як слідує з акту ревізії, акти приймання виконаних робіт (наданих послуг) за договорами, укладеними між відповідачем та позивачем, останні підписали без зауважень та заперечень, і позивач не надав будь-яких доказів, які свідчили б про допущені відповідачем недоліки в наданих послугах чи про завищення їх обсягів або вартості, то правові підстави для стягнення з відповідача 217248,00 грн. грошових коштів та, відповідно, для задоволення позовних вимог є відсутніми.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову Державного податкового університету до Фізичної особи-підприємця Домніка Андрія Григоровича про стягнення 217248,00 грн. грошових коштів у повному обсязі, з огляду на недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

Поряд з цим, суд відзначає, що відповідачем у відзиві на позов було заявлено про застосування до вимог позивача у даній справі наслідків спливу строку позовної давності.

Згідно з приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної даності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частиною третьою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 ст. 267 ЦК України).

Водночас, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, яка звернулася з позовом до суду.

З огляду на викладене, у даній справі позовна давність не може бути застосована, оскільки судом було встановлено відсутність підстав для задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Решта долучених до матеріалів справи документів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог Державного податкового університету (08200, Київська обл., Бучанський р-н, м. Ірпінь, вул. Університетська, 31) до Фізичної особи-підприємця Домніка Андрія Григоровича ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 217248,00 грн. грошових коштів відмовити повністю.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складене 27.01.2022 р.

Суддя В.М. Бабкіна