Рішення № 102786151, 19.01.2022, Скадовський районний суд Херсонської області

Справа № 663/1523/21

Провадження № 2/663/60/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2022 року м. Скадовськ Херсонської області

Скадовський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого, судді Пухальського С. В.,

секретаря судового засідання Когутовської Ю. М.,

представника позивача – адвоката Данченко Ю. М.,

представника відповідача – адвоката Ганги Д. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське товариство «Івашківський інкубатор» про визнання недійсними договорів оренди землі, усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та скасування запису про державну реєстрацію договорів оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаною позовною заявою в обґрунтування вимог якої зазначила, що вона є власником земельної ділянки загальною площею 2,65 га, яка складається із земельних ділянок з кадастровими номерами 6524784500:13:003:0016 площею 0,2703 га та 6524784500:13:003:0017 площею 2,3799 га, які розташовані на території Тарасівської сільської ради, Скадовського району, Херсонської області.

01 березня 2008 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юрмаш-Універсал» було укладено договір оренди землі, за умовами якого вона передала ТОВ «Юрмаш-Універсал» у строкове платне користування належну їй земельну ділянку загальною площею 2,65 га строком на три роки.

12 вересня 2009 року між сторонами договору було укладено додаткову угоду №1 про продовження терміну дії договору оренди землі.

У 2014 році представниками ТОВ «Юрмаш-Універсал» та ТОВ «Сільськогосподарське товариство «Івашківський інкубатор» (як зазначає позивачка – одні і ті самі особи) її було повідомлено, про те, що ТОВ «Юрмаш-Універсал» відмовився від права користування належною їй землею на користь ТОВ «Сільськогосподарське товариство «Івашківський інкубатор» (далі по тексту – ТОВ «СТ «Івашківський інкубатор», Відповідач, Товариство), а також про те, що додаткова угода про продовження строку договору оренди від 12 вересня 2009 року не зареєстрована, тому договір оренди землі з ТОВ «Юрмаш-Універсал» припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку його дії.

Натомість, вказані особи (представники) ТОВ «СТ «Івашківський інкубатор» запропонували укласти нові договори оренди з ТОВ «Сільськогосподарське товариство «Івашківський інкубатор».

01 серпня 2014 року нею було підписано договір оренди землі з Відповідачем щодо належних їй земельних ділянок.

Підписані екземпляри вказаних договорів оренди землі та акти прийому передачі землі представник Відповідача забрав та їх копії їй не надавалися.

Позивачка зазначає, що в грудні 2020 року вона дізналася про те, що договір оренди землі з ТОВ «Юрмаш Універсал» є діючим і ніколи не припинявся.

Стверджує, що якщо б вона мала достовірну інформацію про чинність договору оренди з ТОВ «Юрмаш-Універсал», вона б не укладала договори оренди з ТОВ «СТ «Івашківський інкубатор».

З огляду на вищевказане, позивач вважаючи, що договори оренди землі від 01 серпня 2014 року є недійсними, такими, що порушують її права та законні інтереси як власника землі, адже вона як власник землі була позбавлена права щодо вибору контрагента (орендаря) за договором, введення її в оману з цього приводу відповідачем, посилаючись на положення статей 202, 203, 215, 317, 321, 391, 626, 627 Цивільного кодексу України, статтю 152 Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», просила суд:

- визнати недійсними договори оренди землі №б/н, укладені між нею та ТОВ «СТ «Івашківський інкубатор» щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6524784500:13:003:0016 та 6524784500:13:003:0017;

- зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні належними їй земельними ділянками;

- скасувати запис про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 02 червня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (т. 1 а.с. 26-27).

13 липня 2021 року позивачкою подано до суду заяву про відмову від позову (т. 1 а.с. 31).

22 липня 2021 року позивачкою подано до суду заяву про відкликання заяви про відмову від позову (т. 1 а.с. 37).

22 жовтня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовної заяви просив відмовити у задоволенні заявлених в ній вимог та стягнути з позивачки понесені Товариством судові витрати (т. 1 а.с. 64-68).

27 жовтня 2021 року представником позивачки подано відповідь на відзив, в яких зауважила, що доводи відповідача про необґрунтованість позовних вимог є хибними та такими, що не спростовують підстав позовної заяви (т. 1 а.с. 84-85).

Ухвалою суду від 05 листопада 2021 року постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (т. 1 а.с. 90-91).

21 грудня 2021 року представником позивачки подано заяву про уточнення позовних вимог (т. 1 а.с. 103-104), в якій в доповнення до первісної редакції позовної заяви, посилаючись на судову практику щодо правильного способу захисту порушених прав у подібних правовідносинах, висловлено прохання: скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Сільськогосподарське товариство «Івашківський інкубатор» щодо спірних земельних ділянок.

28 грудня 2021 року до суду надійшли заперечення щодо заяви про уточнення позовних вимог, в якій представник відповідача посилаючись на те, що позивач фактично просить суд змінити предмет позову з пропуском строку на вчинення вказаної процесуальної дії, просив залишити без розгляду заяву про уточнення позовних вимог (т. 1 а.с. 105-106).

Також, 28 грудня 2021 року до суду надійшли письмові пояснення, в яких представник відповідача посилаючись на обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав у вигляді вимоги про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, просив відмовити у задоволенні позовних вимог (т. 1 а.с. 108-109).

З цього приводу суд виходить з того, що у відповідності з пунктом 2 частини 2 статті 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту – ЦПК України) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Оскільки представником позивачки уточнено позовні вимоги після закінчення підготовчого засідання, суд розглядає вказаний позов у межах вимог заявлених до підготовчого засідання, що відповідає положенням статті 49 ЦПК України.

Під час судового розгляду представник позивачки – адвокат Данченко Ю. М. підтримала позовні вимоги з урахуванням їх уточнень.

Представник відповідача – адвокат Ганга Д. Г. просив відмовити у задоволенні заявлених позивачкою вимог з підстав наведених у відзиві, запереченні щодо заяви про уточнення позовних вимог та письмових поясненнях щодо обраного позивачем способу порушеного права.

Заслухавши доводи та заперечення учасників судового розгляду, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 3).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 12 ЦПК України).

З матеріалів справи та встановлених судом обставин убачається наступне.

На підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 20 травня 2004 року серії XC №018523, ОСОБА_1 належить земельна ділянка загальною площею 2,65 га, яка складається із земельних ділянок з кадастровими номерами: 6524784500:13:003:0017 площею 2,3799 га; 6524784500:13:003:0016 площею 0,2703 га, які розташовані на території Тарасівської сільської ради, Скадовського району Херсонської області, з цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1 а.с. 14).

01 березня 2008 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юрмаш-Універсал» було укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передала ТОВ «Юрмаш-Універсал» у строкове платне користування належну їй земельну ділянку загальною площею 2,65 га терміном на три роки (т. 1 а.с. 11-12).

12 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Юрмаш-Універсал» було укладено додаткову угоду №1, якою в тому числі продовжено термін договору оренди землі від 01 березня 2008 року на десять років, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07 грудня 2010 року про продовження дії договору оренди землі (т. 1 а.с. 13, 15-16).

01 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «СТ «Івашківський інкубатор» укладено договори оренди землі щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6524784500:13:003:0016 та 6524784500:13:003:0017, строком на сім років. За актами прийому-передачі Позивач передала Відповідачу вказані земельні ділянки в оренду. За цими Договорами оренди в Державному реєстрі було зареєстровано право оренди Відповідача (т. 1 а.с. 69-77).

Підписуючи вказані договори оренди позивачка погодилася, що будь-які треті особи не обробляють ці земельні ділянки та будь-які договори оренди з третіми особами власники не укладали, що підтверджується пунктами 2.7, 2.8, 8.1. Договорів, у яких вказано, що земельні ділянки не мають недоліків, обмежень, обтяжень, прав третіх осіб, що перешкоджають її використанню Орендарем.

При укладенні Договорів оренди та їх подальшої державної реєстрації державним реєстратором перевірялись відомості щодо наявності інших речових прав на вказані земельні ділянки, які б унеможливили укладення договорів оренди та відповідно, здійснити їх державну реєстрацію. Таких речових прав виявлено не було, у зв`язку з чим було здійснено реєстрацію права оренди земельних ділянок за ТОВ «СТ «Івашківський інкубатор» (т. 1 а.с. 69 (зворотній бік)-70, 73 (зворотній бік)-74).

01 грудня 2019 року Позивач уклала із Відповідачем Додаткові угоди щодо продовження права оренди за Договорами оренди, що між ними укладені. Право оренди за цими додатковими угодами було належним чином зареєстроване в Державному реєстрі речових прав (а.с. 79-80).

Також, матеріалами справи підтверджується отримання позивачкою від відповідача орендної плати за користування належними їй земельними ділянками, а саме: з 2018 року по 2021 рік включно ОСОБА_2 отримала по 5300,00 грн. орендної плати за кожен рік, що підтверджується копіями платіжних відомостей за вказані роки, що свідчить про виконання відповідачем умов договорів оренди землі в цій частині (т. 1 а.с. 81-82).

Згідно з частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі по тексту – ЗК України) право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини 4 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі врегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов?язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди укладається в письмовій формі і за бажанням сторін може бути посвідчено нотаріально.

В силу частини 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладення спірних договорів) істотними умовами договору оренди землі є:

об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

умови збереження стану об`єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін;

умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною 2 статті 386 Цивільного кодексу України (далі по тексту – ЦК України) власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Із положень частини 1 статті 391 ЦК України слідує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнути внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права.

У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами.

Цивільне законодавство встановлює презумпцію свободи договору, яка полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини, а також у вільному визначенні особою умов договору, в яких фіксуються взаємні права та обов?язки його сторін.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов?язки, доки ця презумпція не буде спростована.

У разі неспростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов?язки підлягають виконанню.

Підставами для визнання правочину недійсним є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, в тому числі вимог щодо змісту правочину та волевиявлення його учасників.

Якщо правочин суперечить нормам чинного законодавства, то його може бути визнано судом недійсним відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, тому кожна сторона зобов?язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, в порядку реституції.

Згідно з вимогами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 та частиною 2 статті 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Положеннями статті 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно норм статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул`янов проти України)).

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд вважає, що наведені позивачкою підстави для задоволення позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки нею не надано доказів, які б свідчили про введення її в оману відповідачем при укладенні спірних договорів оренди, що позбавило її права вибору контрагента (орендаря) за договорами.

На момент укладення спірних договорів відповідачу на відміну від позивачки не було відомо про укладені між ТОВ «Юрмаш-Універсал» та позивачкою договорів оренди земельних ділянок, й доказів протилежного суду не надано, як не надано й доказів того, що ТОВ «Юрмаш-Універсал» та ТОВ «СТ «Івашківський інкубатор» є однією і тією ж особою.

Підписуючи спірні договори позивачка погодилася, що земельні ділянки не мають недоліків, обмежень, обтяжень, прав третіх осіб, що перешкоджають її використанню Орендарем, про що зазначалося вище.

Суд також враховує, що на момент звернення позивачки до суду термін дії укладених між нею та ТОВ «Юрмаш-Універсал» договорів оренди землі закінчився, у зв?язку із чим сторони не вбачали підстав для залучення вказаного Товариства до участі в справі.

Таким чином, оцінюючи в сукупності обставини, на яких ґрунтуються заявлені позивачкою вимоги, аналізуючи надані сторонами докази, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, суд вважає, що позовна заява задоволенню не підлягає, оскільки позивачкою та її представником не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б в сукупності свідчили про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське товариство «Івашківський інкубатор» про визнання недійсними договорів оренди землі, усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та скасування запису про державну реєстрацію договорів оренди землі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Херсонського апеляційного суду безпосередньо або через Скадовський районний суд Херсонської області з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 26 січня 2022 року.

Суддя Пухальський С. В.