Рішення № 102781280, 17.01.2022, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/10770/21

Провадження № 2/201/823/2022

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в особі головуючого - судді Батманової В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору,-

В С Т А Н О В И В:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування даної позовної заяви зазначено, що 22.11.2005 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №DNHDGF01430250. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: надання готівки через касу на строк до 20.11.2020 року у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 45 700 доларів США. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 679,38 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами банку відповідно до п.п.2.2.9,4.3. 14.06.2006 між Приватбанком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №DNHDGF01430250 від 22.11.2005. Відповідно до додаткової угоди №1 від 14.06.2006 року до вищевказаного кредитного договору передбачена необхідність сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. Встановивши в кредитному договорі обов`язок позичальника щодо сплати щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,44 % (в період з 22.11.2005 року по 14.06.2006 року), та у розмірі 0, 21% (починаючи з 14.06.2006) від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати позичальник порушив вимоги чинного законодавства та права позичальника. Відтак просив суд визнати частково недійсним договір №DNHDGF01430250 щодо обов`язку сплатити комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,44 % від суми виданого кредиту (в період з 22.11.2005 року по 14.06.2006 року), та у розмірі 0, 21% від суми виданого кредиту (починаючи з 14.06.2006).

Від представника АТ Комерційний банк «Приватбанк» надійшов відзив, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 22.11.2005 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №DNHDGF01430250.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: надання готівки через касу на строк до 20.11.2020 року у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 45 700 доларів США. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 679,38 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами банку відповідно до п.п.2.2.9,4.3.

14.06.2006 між Приватбанком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №DNHDGF01430250 від 22.11.2005.

Відповідно до п.1.1. кредитного договору №ПМНВОР01430250 від 22.11.2005 року, укладеного між Приватбанком та ОСОБА_1 , передбачена необхідність сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,44 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 14.06.2006 року до вищевказаного кредитного договору передбачена необхідність сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3,5,6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до ч..1,2 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 129 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи визнається недійсним.

Роз`ясненнями, викладеними в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», встановлено, що відповідно до ст. ст. 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Відповідно до ЦК України, договір вважається укладеним з моменту настання згоди сторін щодо усіх істотних умов договору. Пунктом 2.2.3 кредитного договору передбачено обов`язок позивальника сплачувати банку комісію згідно п.1.1 та 3.11 даного договору.

Пунктом 2.3.3 кредитного договору встановлено, що при настанні перелічених подій банк на власний розсуд має право зажадати дострокового повернення кредиту, сплати комісії й відсотків за його користування та виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом спрямування відповідного повідомлення. На цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, комісію й відсотки за фактичний стан користування.

Про обов`язковість сплати щомісяця комісії за розрахунково-касове обслуговування % від суми виданого кредиту в період сплати також свідчить пункт 3.3. кредитного договору.

Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про споживче кредитування», споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладання договору про споживчий кредит відмовитися від договору без пояснення ним причин, у тому числі в разу отримання ним коштів. Протягом семи календарних днів з дати подання письмового повідомлення про відмову від договору про споживчий кредит споживач зобов`язаний повернути кредитодавцю одержані кошти.

Тобто, якщо позивач вважав що договір суперечить законодавству України, що він укладений зі значними порушеннями законодавства, та умови даного договору виявились для позивача не зрозумілими, та, на його думку, порушують права його як споживача, він мав право відмовитися від договору протягом 14 днів з дня укладання договору. Але, як вбачається з позовної заяви, усі вищезазначені вимоги до суду від позивача з`явилися пізніше, після унеможливлення оплати боргових зобов`язань.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом -насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Відтак позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про недобросовісність банківської установи при укладенні кредитного договору, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, які б мали наслідком визнання договору кредиту недійсним, також не надано суду доказів вчинення щодо нього обману та тиску. Відповідно до ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що в задоволені позовних вимог слід відмовити, оскільки суду не надано та судом не встановлено належних та достатніх доказів на підтвердження доводів зазначених позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 16,203,215,230,231 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 76-81, ч. 6 ст. 82, ст.ст. 89, 141, ч.4 ст.223, ч.2 ст.247, ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя : В.В. Батманова