Рішення № 102781261, 19.01.2022, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/9644/21

Провадження № 2-о/201/12/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2022 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,

при секретарі – Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просить встановити факт належності договору купівлі-продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 від 19.12.2012 року, який був 19.12.2012 року нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л.М., зареєстрований в реєстрі за №2003 покупцю ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків (раніше ідентифікаційний номер) НОМЕР_1 .

В обґрунтування заявлених вимог заявниця зазначила, що 19.12.2012 року між ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна за умовами якого ОСОБА_2 здійснила відчуження, а ОСОБА_1 придбала у останньої 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Вказаний договір був підписаний його сторонами та 19.12.2012 року нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л.М., зареєстровано в реєстрі за №2003. Також нотаріусом Колодій Л.М. був сформований витяг з Державного реєстру правочинів за №12334548 від 19.12.2012 року.

Оскільки чинне законодавство містить положення про обов`язок особи зареєструвати набуте на нерухоме майно право власності, але не містить термінів виконання такого обов`язку, то у 2021 році ОСОБА_1 вирішила на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу зареєструвати своє право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , але до того, як подати документи для проведення державної реєстрації права власності на придбане нерухоме майно, ОСОБА_1 виявила, що незважаючи на те, що вона надавала нотаріусу Колодій Л.М. в оригіналі свій ідентифікаційний номер – НОМЕР_1 та нотаріус виготовляла його копію, у договорі купівлі-продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 та у витягу з Державного реєстру правочинів за №12334548 від 19.12.2012 року вказано невірно, що ОСОБА_1 присвоєний ідентифікаційний номер (наразі реєстраційний номер облікової картки платника податків) – НОМЕР_2 , що можна вважати технічною помилкою нотаріуса. За таких обставин провести реєстрацію права власності на набуте майно на підставі договору-купівлі продажу, який частині даних покупця частково містить недостовірні дані, належним чином є неможливим.

Також за інформацією, що розміщена за Інтернет-адресою https://ern.minjust.gov.ua/pages/notary.aspx?search=name нотаріус Колодій Л.М. наразі вже не здійснює свою діяльність, що унеможливлює звернення до нотаріуса Колодій Л.М. для виправлення помилки у договорі купівлі-продажу та стало підставою для звернення до суду з цією заявою, оскільки виправлення помилки іншим нотаріусом чинним законодавством не передбачено.

Від представника ОСОБА_1 до суду надійшла заява, у якій останній просив заяву про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити та розгляд справи проводити без його участі.

Від представника Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області надійшла заява про розгляд справи без його участі згідно діючого законодавства.

Суд, розглянувши подані заявником матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950, ратифікована в Україні Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Судом встановлено, що 19.12.2012 року між ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна за умовами якого ОСОБА_2 здійснила відчуження, а ОСОБА_1 придбала у останньої 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Вказаний договір був підписаний його сторонами та 19.12.2012 року нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л.М., зареєстровано в реєстрі за №2003. Також нотаріусом Колодій Л.М. був сформований витяг з Державного реєстру правочинів за №12334548 від 19.12.2012 року.

Водночас, як вбачається т.ч. з витребуваних за ухвалою суду документів, що були надані Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області, у договорі купівлі-продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , що був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зазначено невірно інформацію про ідентифікаційний номер (наразі реєстраційний номер облікової картки платника податків) ОСОБА_1 – НОМЕР_2 , замість НОМЕР_1 , незважаючи на те, що з боку ОСОБА_1 нотаріусу було надано оригінал (дублікат) картки фізичної особи-платника податків, який містить інформацію, про одержання ОСОБА_1 ідентифікаційного номеру НОМЕР_1 .

Таким чином при заповненні даних про покупця у вказаному договорі була допущена помилка щодо ідентифікаційного номеру покупця – ОСОБА_1 , внаслідок чого існує невідповідність між документами, що стосуються особи ОСОБА_1 та даними, які зазначені у договорі купівлі-продажу, що перешкоджає заявниці здійснити реєстрацію права вланості на набуте нею нерухоме майно.

Виправлення помилки у договорі –купівлі продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 (чотири) від 19.12.2012 року для заявниці є неможливим в силу того, що на теперішній час нотаріус Колодій Л.М. наразі вже не здійснює свою діяльність, що унеможливлює звернення до нотаріуса ОСОБА_4 для виправлення помилки у зазначеному договорі купівлі-продажу.

Суд вважає вимоги заяви обґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною 1 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Юридичні факти це обставини чи життєві факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Встановлення юридичних фактів у порядку окремого провадження сприяє реалізації конституційних прав громадян. Умовами, за наявності яких можливим є звернення до суду для встановлення фактів, що мають юридичне значення є те, що згідно із законом ці факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих немайнових чи майнових прав фізичних осіб; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; встановлення факту потрібне заявникові для конкретної мети.

Відповідно до листа ВСУ від 01 січня 2012 року "Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення", в разі, якщо установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, громадяни мають право звернутися до суду. Проте сам по собі факт належності документу не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають з цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" N 5 від 31 березня 1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У даному конкретному випадку з доданих до цієї заяви доказів вбачається, що ідентифікаційний номер ОСОБА_1 , який зазначений нотаріусом у договорі –купівлі продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 (чотири) від 19.12.2012 року не збігається з ідентифікаційним номером, який був їй присвоєний органом Державної податкової служби.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного суду України N 5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" встановлено, що при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

На день звернення з цією заявою нотаріус Колодій Л.М., не має можливості внести до договору купівлі-продажу відповідні виправлення у зв`язку з припиненням діяльності. Від встановлення факту належності заявниці договору купівлі-продажу залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав, а саме права власності на нерухоме майно та заявниця не має іншої можливості у інший спосіб встановити факт належності їй зазначеного договору. Встановлення даного факту має юридичне значення, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Заявник заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно заінтересованої особи по можливим незаконним (з точки зору вказаної особи) діям відносно нього, предмета спору, а заінтересована особа цього не довела, можливе твердження вказаної особи про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

За таких обставин суд доходить висновку, що оскільки всі інші дані, окрім ідентифікаційного номеру ОСОБА_1 , у договорі –купівлі продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 від 19.12.2012 року, співпадають повністю з встановленими судом даними на підставі зібраних доказів, спору про право фактично немає, та суд вважає можливим заяву ОСОБА_1 задовольнити та встановити юридичний факт про те, що договір купівлі-продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 від 19.12.2012 року, який був 19.12.2012 року нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л.М., зареєстрований в реєстрі за №2003, належить покупцю ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків (раніше ідентифікаційний номер) НОМЕР_1 .

Отже обставини заяви знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового розгляду та заява підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55,124,129 Конституції України, ст. ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 293, 315, 319 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення – задовольнити.

Встановити факт належності договору купівлі-продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 від 19.12.2012 року, який був 19.12.2012 року нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л.М., зареєстрований в реєстрі за №2003 покупцю ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків (раніше ідентифікаційний номер) НОМЕР_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев