Рішення № 102755523, 08.12.2021, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 761/7057/19

провадження № 2/753/1583/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Мицик Ю.С.,

при секретарях Пугач Д.С., Римар М.М., Сердюковій Г.В., Куцолабській І.А.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача 1Плачинди К.О.

представника відповідача 2 Карапетяна А.Р.

третьої особи ОСОБА_3

представника третьої особи3 ОСОБА_7

інші учасники не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк» Фінанси та Кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ес.Ді.Сі.груп», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марини Анатоліївни, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_5 , про визнання частково недійсним договору про відступлення прав вимоги та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшов зазначений вище позов, який позивач мотивує тим, що 17 вересня 2007 року між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» в особі Філії «Центральне регіональне управління ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» (далі - Відповідач 1) та ОСОБА_4 (далі - Позичальник) було укладено договір №126-07-Ил/09 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого ОСОБА_4 було відкрито невідновлювальну кредитну лінію в сумі 155 590 доларів США строком до 16 вересня 2022 року зі сплатою 13,3% річних за користування кредитними коштами. Для обліку виданих у рахунок невідновлювальної кредитної лінії кредитних ресурсів Банк відкриває Позичальнику позичкових рахунок № НОМЕР_1 . За надання кредитних ресурсів Позичальник сплачує комісію в розмірі 0,2% від кожної суми траншу. Комісія сплачується на рахунок № НОМЕР_2 . Зазначений договір ОСОБА_4 уклав для задоволення власних побутових потреб.

Того ж дня, відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України Позивач надала свою згоду на укладення ОСОБА_4 з ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» договору про відкриття кредитної лінії №126-07-Ил/09.

З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору 17 вересня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрований в реєстрі за № 5080 (далі - Іпотечний договір), відповідно до умов якого: квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_4 передається в іпотеку ВАТ «Банк» Фінанси та Кредит» як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за Договором про відкриття кредитної лінії № 126-07-ИЛ/09 від 17 вересня 2007 року на суму 155 590 доларів США строком до 16 вересня 2022 року, а також процентів за користування кредитними ресурсами, виходячи з процентної ставки 13,3 % річних, а також комісійної винагороди за кредитним договором: неустойки за цим договором або за Кредитним договором, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за Кредитним договором, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі.

Також, 17 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір поруки №12б-07-П1/09 (далі - Договір поруки).

Порука ОСОБА_1 була припинена на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 04 березня 2010 року.

22 травня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та громадянином ОСОБА_4 укладена додаткова угода №1 до Кредитного договору № 126-07-Ил/09 від 17 вересня 2007 року, згідно якої внесені зміни до пунктів 2.1 та 1.4 Кредитного договору і встановлена процентна ставка 16% річних.

У грудні 2018 року позивачем було отримано вимогу про усунення порушень та повернення заборгованості за Кредитним договором №126-07-Ил/09 від 17 вересня 2007 року із повідомленням, що 26 грудня 2018 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Ес.Ді.Сі.груп»(далі - відповідач 2) укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, за яким до нового кредитора перейшло права вимоги за Кредитним договором та договорами іпотеки та поруки.

На думку позивача, договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26 грудня 2018 року є нічим іншим, як договір факторингу, оскільки заміна кредитодавця-банка, який є фінансовою установою і має право на здійснення фінансових операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу - відповідача 2 (ТОВ «Ес.Ді.Сі.груп»), який не відноситься до фінансових установ у розумінні вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», надає підстави для визнання цього договору недійсним в частині відступлення прав вимоги за: договором про відкриття кредитної лінії №126-07-Ил/09 від 17 вересня 2007 року; іпотечним договором від 17 вересня 2007року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрований в реєстрі за № 5080; договором поруки № 126-07-П1/09 від 17 вересня 2007 року.

Крім того, позивач просить скасувати: рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марини Анатоліївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44839337 від 26 грудня 2018 року; рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марини Анатоліївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44839573 від 26 грудня 2018 року, оскільки цими рішеннями приватного нотаріуса змінено іпотекодержателя за договором іпотеки на ТОВ «Ес.Ді.Сі.груп» та внесено зміни до державного реєстру, відповідно до яких заборона на нерухоме майно накладена в інтересах ТОВ «Ес.Ді.Сі.груп». Таким чином, на думку позивача, згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду щодо недійсності правочину зумовлює виникнення обов`язку скасування рішення про державну реєстрацію. За відсутності такого рішення суду, реалізувати рішення суду про визнання правочинів недійсними, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо.

Заявлена також вимога про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме суму сплаченого судового збору та суму витрат на професійну правничу допомогу.

Одночасно з позовом 18 лютого 2019 року до суду надійшло клопотання представника позивача адвоката Бабенка С.С. про забезпечення позову (а.с.7-8).

22 лютого 2019 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва вказану справу передано на розгляд до Дарницького районного суду м. Києва за підсудністю (а.с.46-47, 50).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду вказаної справи визначено головуючого суддю Мицик Ю.С. (а.с.52).

10 квітня 2019 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків (а.с.53-54).

10 квітня 2019 року ухвалою відмовлено у задоволені заяви Бабенка С.С. - представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно. (а.с.55-57).

22 квітня 2019 року та 25 квітня 2019 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшла заява позивача ОСОБА_1 та її представника про виконання вимог ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2019 року (а.с.59-61, 66-67).

13 травня 2019 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання на 18 липня 2019 року (а.с.77-78).

16 липня 2019 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшло клопотання директора ТОВ «Ес.Ді.Сі.груп» про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю представника Шигімагіна В.О. в іншому судовому процесі (а.с.86).

25 листопада 2019 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшла заява позивача ОСОБА_1 про закриття підготовчого провадження по справі № 761/7057/19 (а.с.95).

25 листопада 2019 року ухвалою суду справу призначено до розгляду по суті на 31 березня 2020 року о 16 год. 00 хв., закрито підготовче засідання (а.с.100-101).

31 березня 2020 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшла заява адвоката Карасюка Олександра Володимировича - представника третьої особи Малки Андрія Борисовича про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням за межами м. Києва і першою неявкою в судове засідання (а.с.107-108).

20 серпня 2020 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшло письмове пояснення третьої особи ОСОБА_4 , в якому останній просить залишити позов без задоволення. При цьому посилається на правомірність укладення 26 грудня 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Ес.Ді.Сі.груп» Договору відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги за кредитним договором № 126-07-Ил/09 від 17 вересня 2007 року. Вказує, що зі змісту Договору відступлення права вимоги вбачається, що сторони цього договору під час його укладення керувалися положеннями ст.ст.512-519 ЦК України, які регулюють правовідносини саме щодо укладення між сторонами договору відступлення права вимоги, а не договору факторингу. Відносини ж факторингу регулюються нормами Глави 73 ЦК України і ст.ст.1077-1086 ЦК України. (а.с.128-131).

01 грудня 2020 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшли письмові пояснення представника відповідача 2 (ТОВ «Ес.Ді.Сі.груп»), в яких останній заперечує проти задоволення позовної заяви ОСОБА_1 . Вважає, що договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26 грудня 2018 року та рішення про державну реєстрацію права та обтяжень є законними, підстави, на які посилається позивач у позовній заяві, не ґрунтуються на положеннях закону. Твердження позивача, що договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги укладений з порушенням норм цивільного законодавства, не відповідає дійсності. Похідною вимогою є скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Сторони оспорюваного правочину скористалися своїми правами та визначили умови договорів та уклали саме Договір про відступлення права вимоги, а не Договір факторингу, як стверджує позивач. Позивачем не надано доказів, які б спростували дійсність вказаного договору, укладеного між відповідачем -1 та відповідачем -2 (а.с.140-144).

07 грудня 2020 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва за заявою представника позивача до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_3 (а.с.161-162).

04 березня 2021 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшли пояснення третьої особи ОСОБА_3 , в яких він заперечує проти вимог позову ОСОБА_1 , посилаючись на, те що волевиявлення учасників правочину було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Зі змісту спірного Договору вбачається, що сторони цього договору на час його укладення керувалися саме положеннями ст.ст.512-519 ЦК України, що регулюються правовідносини щодо укладення між сторонами договору відступлення права вимоги, а не договору факторингу. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). ОСОБА_3 зазначає, що положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банків, допускають продаж майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким організаціям, у тому числі без статусу фінансової установи. Отже, на думку ОСОБА_3 , підстави для визнання недійсним договору від 26 грудня 2018 року про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитним договором з додатками, додатковими угодами про внесення змін до нього, відсутні (а.с.165-166).

23 березня 2021 року ухвалою суду до участі у справі залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (а.с.203-205).

01 липня 2021 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшла заява від ОСОБА_5 про розгляд справи без її участі. (а.с.207).

13 грудня 2021 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшло пояснення представника третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Так, у поясненні зазначено, що відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року № 230, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону № 4452-УІ, заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській Олені Степанівні на два роки з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року включно. З 19 грудня 2017 року призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Ірклієнка Ю.П. уповноваженою особою Фонду та делеговано повноваження ліквідатора ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах. Відповідно до п. 6. ст. 51 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Пунктом 1 Розділу VI Положення щодо організації продажу визначено, що на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися такі види активів (майна) банку, що ліквідується: основні засоби; майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу; майно банку, щодо обороту якого встановлене обмеження; дебіторська заборгованість; права вимоги. Таким чином, активи банку, які включені до ліквідаційної маси підлягають продажу на відкритих торгах (аукціоні). Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, тоді як метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. Ще однією відмінністю між цесією і факторингом є те, що при цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. З урахуванням наведеного, спірний Договір про відступлення прав вимоги за своїм змістом є договором купівлі-продажу прав вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а тому не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства. За таких умов, для укладення Договору про відступлення прав вимоги покупець права вимоги не повинен в обов`язковому порядку мати статус фінансової установи та мати відповідний дозвіл (ліцензію). Окрім того, послався, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. З огляду на викладене та згідно приписів чинного законодавства України в сфері гарантування вкладів фізичних осіб позивачем не доведено, в чому саме після проведення торгів і укладення сторонами договору відступлення прав вимоги порушено право позивача, оскільки її обсяг прав та обов`язків не змінився, адже фактично був змінений лише кредитор в існуючому зобов`язанні.

Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали заявлені вимоги і просили задовольнити позов в повному обсязі.

Представники відповідачів та третіх осіб заперечили проти позову і просили відмовити в його задоволенні.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Встановлено, що 17 вересня 2007 року між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» в особі Філії «Центральне регіональне управління ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 було укладено договір №126-07-Ил/09, відповідно до умов якого ОСОБА_4 було відкрито невідновлювальну кредитну лінію в сумі 155 590 доларів США строком до 16 вересня 2022 року зі сплатою 13,3% річних за користування кредитними коштами.

Для обліку виданих у рахунок невідновлювальної кредитної лінії кредитних ресурсів Банк відкрив позичальнику ОСОБА_4 позичковий рахунок № НОМЕР_1 .

За надання кредитних ресурсів Позичальник сплачує комісію в розмірі 0,2% від кожної суми траншу. Комісія сплачується на рахунок № НОМЕР_2 .

17 вересня 2007 року, позивач надала свою згоду на укладення ОСОБА_4 з ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» договору про відкриття кредитної лінії №126-07-Ил/09 зі сплатою 13,3% річних за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору 17 вересня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрований в реєстрі за №5080, відповідно до умов якого квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_4 передається в іпотеку ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит" як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за Договором про відкриття кредитної лінії № 126-07-ИЛ/09 від 17 вересня 2007 року на суму 155 590 доларів США строком до 16 вересня 2022 року, а також процентів за користування кредитними ресурсами, виходячи з процентної ставки 13,3 % річних, а також комісійної винагороди за кредитним договором: неустойки за цим договором або за Кредитним договором, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за Кредитним договором, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі. Передбачено, що у випадку зміни сторонами Кредитного договору процентної ставки за користування кредитними ресурсами, Іпотекодавець зобов`язується невідкладно укласти з Іпотекодержателем відповідну додаткову угоду до цього договору ( п.4). Іпотечний договір укладено за згодою дружини Іпотекодавця ОСОБА_1 (п.18). За згодою сторін можуть вноситися зміни і доповнення до цього договору, що підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку (п.19).

Також 17 вересня 2007 року між ОСОБА_4 та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір поруки №12б-07-П1/09 (далі - Договір поруки). Відповідно до п.1.1 Договору поруки, Поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором №126-07-Ил/09 від 17 вересня 2007 року.

Порука ОСОБА_1 була припинена на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 04 березня 2010 року.

22 травня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та громадянином ОСОБА_4 укладена додаткова угода №1 до Кредитного договору № 126-07-Ил/09 від 17 вересня 2007 року, згідно якої внесені зміни до пунктів 2.1 та 1.4 Кредитного договору і встановлена процентна ставка з оплатою 16% річних.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 17.12.2015 № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення делегування повноважень ліквідатора банку, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Відповідно до Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.09.2019 № 2417 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора було продовжено строк здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на два роки по 17.12.2020 включно.

У грудні 2018 року позивачем було отримано вимогу про усунення порушень та повернення заборгованості за Кредитним договором №126-07-Ил/09 від 17 вересня 2007 року із повідомленням, що 26 грудня 2018 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Ес.Ді.Сі.груп» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, за яким до нового кредитора перейшло права вимоги за Кредитним договором та похідними договорами.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 ст. вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Пунктом 2 Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 № 388, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.04.2016 за № 606/28736, метою цього Положення є визначення порядку організації продажу активів (майна), що включені до ліквідаційної маси банку, що ліквідується, у тому числі визначення принципів та критеріїв черговості продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, які застосовуються при формуванні як планів продажу активів (майна) на рівні банків, що ліквідуються, так і пропозицій з продажу окремих активів/пулів активів.

Згідно п. 1 р. VІ Положення, на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися такі види майна банку, що ліквідується: основні засоби, майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу, майно банку, щодо обороту якого встановлено обмеження, дебіторська заборгованість, права вимоги.

Таким чином, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з дня початку процедури ліквідації Банку здійснює відчуження права вимоги боргу за кредитними договорами за договорами забезпечення виконання зобов`язання таких вимог, які належать Банку, на відкритих торгах (аукціоні).

Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 1 с. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 513 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.

В результаті відкритих торгів (аукціону) з продажу права вимоги за кредитним договором забезпечення, які оформлені протоколом електронних торгів № UA-EA-2018-10-11-000035-b від 03.12.2018, між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» було укладено договір про відступлення права вимоги від 26.12.2018, відповідно до якого Банк відступив ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», а останній набув належні Банку права вимоги до позичальника..

Згідно абз. 2 п. 5 VII Положення, у разі встановлення, що переможець відкритих торгів (аукціону) з продажу прав вимоги або за договором забезпечення виконання зобов`язання є боржником та/або поручителем за такими договорами, уповноважена особа Фонду інформує про це Фонд і результати відкритих торгів (аукціону) скасовуються. Гарантійний внесок такому переможцю відкритих торгів (аукціону) не повертається.

В свою чергу, зобов`язання позивача за кредитним договором та договорами забезпечення не підпадають під заборону визначену ч.1 ст. 515 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільні в укладенні договору та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч.4 ст.656 ЦК України, до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Відповідно до ч.3 ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачами під час укладання оспорюваного договору, було дотримано вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором.

Позивачем протягом розгляду справи не надано доказів того, що вказаний договір було укладений з порушенням вимог законодавства.

Щодо розмежування договору факторингу та відступлення права вимоги, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у Законі.

За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

При цьому, відповідно до пункту 51 постанови Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), в якій проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу, зазначено, що зі змісту статей 2, 512-518 ЦК України можна зробити висновок, що учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Таким чином, для укладення Договору про відступлення прав вимоги покупець права вимоги не повинен в обов`язковому порядку мати статус фінансової установи та мати відповідний дозвіл (ліцензію).

Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.03.2021року по справі № 906/1174/18.

Так, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила:

«48 Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

49. З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

50. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

51. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

52. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

57. Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

58. Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу».

Крім того, у зазначеній постанові від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19 суд прийшов до наступних висновків: «Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. У той же час процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452- VI, і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Договір відступлення прав вимоги було укладено 18 лютого 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» (який перебуває в стані ліквідації) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА 2 за результатами проведення 24 січня 2019 року електронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується. Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи. При цьому, враховуючи відкликання Національним банком України 04 червня 2015 року банківської ліцензії ПАТ «КБ «Надра», а також наслідки початку процедури ліквідації банку й цілі цієї процедури, обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги ПАТ «КБ «Надра» законодавством не визначені. Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів Фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання Фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України. Доводи позивача про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовим висновкам, викладеним у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки у цій справі (на відміну від справ № 909/968/16, № 465/646/11, № 638/22396/14-ц, судові рішення у яких ухвалені Великою Палатою Верховного Суду) спірний договір відступлення прав вимоги за кредитним договором був укладений у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами. Отже підстави для визнання недійсними договорів від 18 лютого 2019 року про відступлення права вимоги за кредитним договором та про відступлення прав за іпотечним договором відсутні».

З врахуванням наведеного у сукупності вбачається, що Договір від 26.12.2018 року про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, був укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Ес.Ді.Сі.груп» в період примусової ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Крім того, цей спірний Договір від 26 грудня 2018 року про відступлення прав вимоги, не має всіх обов`язкових ознак, притаманних договору факторингу.

Крім того, позивач, звертаюсь із цим позовом до суду зазначила, що оспорюваним договором, стороною якого вона не була, були порушені її права, але у відповідності до вимог ст.ст.76-81 ЦПК України жодних доказів цьому позивачем надано суду не було.

У відповідності до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, визначених законом, а за умовами п.26 вказаної постанови ПВСУ вказано про те, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочинів недійсними є насамперед сторони правочину.

Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Такої позиції дійшов Верховний Суд в постанові від 29.07.2020 р. у справі №143/1525/17-ц

Судом встановлено, що відповідачами 1, 2 при укладенні оспорюваного правочину дотримані вимоги законодавства, а жодних доказів того, що укладеним правочином порушено права та законні інтереси позивача, не надано.

Таким чином, відсутні підстави для визнання Договору від 26 грудня 2018 року про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, що укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Ес.Ді.Сі.груп», недійсним в частині відступлення прав вимоги за: договором про відкриття кредитної лінії №126-07-Ил/09 від 17 вересня 2007року; іпотечним договором від 17 вересня 2007року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрований в реєстрі за №5080; договором поруки №126-07-П1/09 від 17 вересня 2007 року.

Вимоги позивача про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марини Анатоліївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44839337 від 26 грудня 2018 року, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марини Анатоліївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44839573 від 26 грудня 2018 року також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимоги про визнання Договору відступлення недійсним, в задоволенні якої судом було відмовлено.

Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку у сукупності, суд, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає що вимоги позову не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 49, 76-83, 174, 175, 187, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк» Фінанси та Кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ес.Ді.Сі.груп», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марини Анатоліївни, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_5 , про визнання частково недійсним договору про відступлення прав вимоги та скасування рішень - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Ю.С.Мицик