Рішення № 102753472, 24.01.2022, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/7631/21

Провадження № 2/639/908/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 року

Жовтня районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді - Рубіжного С.О.,

за участю секретаря - Чубенко О.С.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Харкова цивільну справу №639/7631/21 за позовною заявоюОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини, суд

ВСТАНОВИВ:

12 листопада 2021 року позивач звернулася до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовною заявою, яка була уточнена, до ОСОБА_2 , в якій просила суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з її матір`ю ОСОБА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що вона познайомила з відповідачем у 2013 році.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дитина - ОСОБА_3 .

Після народження дитини відповідач піклувався про доньку.

Однак, після того, як дитині виповнилося 2 роки відповідач почав уникати виконання своїх батьківських обов`язків, перестав цікавитися дитиною, не надає кошти на утримання дитини.

Позивач вважає, що в інтересах доньки ОСОБА_3 проживати саме з позивачем, а не з її батьком.

Позивач проживає разом із донькою за адресою: АДРЕСА_1 .

Квартина належить на праві спільної сумісної власності матері, батьку та дідусю позивача. Квартира відремонтована та обладнана всім необхідним для нормальних умов проживання, виховання та утримання доньки. В квартирі обладнана кімната для дитини, вона має належні умови для навчання, відпочинку, розвитку.

Позивач судимості не має, до кримінальної чи адміністративної відповідності не притягалася, не має хронічних захворювань, на обліку в психоневрологічному та інших диспансерах не перебуває, спиртними напоями не зловживає, не палить, за місцем роботи характеризується позитивно, добре відносить до доньки, постійно піклуючись про неї.

Позивач працює, як ФОП ОСОБА_1 лікарем стоматологом.

Позивач має нормований робочий день, тому вона має час відводити дочку до дитячого садочку, гуляти з нею та всіляко піклуватися про неї. Позивач має стабільний дохід.

Позивач вказує, що відповідач неодноразово повідомляв, що заперечує щоб місце проживання дитини було визначено з позивачем.

У зв`язку з вище викладеним позивач і була змушена звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 листопада 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Надано строк для усунення вказаних недоліків, протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

01 грудня 2021 року на адресу суду від позивача надійшла уточнена позовна заява із усуненням вказаних в ухвалі суду недоліків.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі. Призначено підготовче судове засідання.

23 грудня 2021 року через канцелярію суду від відповідача по справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що позовні вимоги він визнає, проти визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з її матір`ю, ОСОБА_1 , не заперечує, але вважає за необхідне акцентувати увагу суду на деяких обставинах життя сторін, викладених позивачем у своїй заяві, які є нею надуманими і не відповідають дійсності.

Так, відповідач зазначає, що він обожнює свою єдину доньку, ставиться до неї, як справжній люблячий батько, з любов`ю і ніжністю, завжди, і як би не склалося життя, буде поруч.

Але відповідачу постійно заважають бачити дитину, спілкуватися з нею, виховувати її, приймати участь у повсякденному житті дівчинки, піклуватися її здоров`ям, фізичним і моральним станом.

Позивач всупереч положень сімейного законодавства (Глави 13 СК України) постійно здійснює відповідачу такі перешкоди, внаслідок чого він позбавлений належним чином виконувати свої батьківські обов`язки. Мати дитини під різними причинами забороняє відповідачу бачити дитину і використовує любі приводи, щоб уникнути мого спілкування з донькою.

Відповідач також вказує, що він не є алкоголіком, ні наркоманом, ні монстром, ні психопатом. Ніколи не перебував на обліку у нарколога чи психіатра, не скоював ніяких протиправних дій, завжди поводиться належним чином, контролює свою поведінку, намагаюся ні з ким не сваритися і нікого не ображати. З самого народження і доки позивач не почала жорстко перешкоджати відповідачу бачитися з донькою, відповідач теж був з нею нерозлучний.

Отже, ОСОБА_2 є цілком нормальною людиною, працює, не має ніяких шкідливих звичок. Дитина батька любить і завжди з великим задоволенням йде на спілкування з ним.

Окрім того, щодо предмету спору, якого насправді взагалі ніколи не існувало.

Відповідач вказує, що між сторонами відразу було вирішено, що дівчинка залишиться жити зі своєю матір`ю.

Посилання позивача в уточненій позовній заяві, на відміну від первісної заяви, що відповідач, нібито, «неодноразово в усній формі повідомляв, що заперечую проти проживання дитини з матір`ю», є неправдою. Таким чином позивач просто намагається переконати суд після залишення її позову без руху ухвалою від 19.11.2021 року про наявність між сторонами суперечки з цього питання.

Отже, відповідач наполягає, що між сторонами ніколи не виникало спору щодо визначення подальшого місця проживання дитини, з часу фактичного припинення спільного проживання, сторонами жодного разу навіть не обговорювалось це питання, і відповідач ніколи не намагався забрати дитину до себе, хоча із задоволенням це б зробив.

Позивач вказує, що 10.05.2021 року відповідач, нібито, відмовився надати такий дозвіл. Позивач знов обманює суд, оскільки він у черговий раз спрямував до нотаріуса, але позивач сама його зупинила, бо раптово змінилися її плани.

Відповідач вказує, що він добровільно надавав гроші на дитину до травня 2021 року, доки позивач не почала позбавляти його дитини.

21 січня 2022 року через канцелярію суду від Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради надійшов висновок про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В підготовче судове засідання позивач та її представник не з`явилася, від останньої надійшла заява про слухання справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити.

Відповідач та його представник в підготовче судове засідання не з`явилися, від останньої надійшла заява про розгляд справи без їх участі, проти позовних вимог не заперечувала, просила суд розглянути справу з урахуванням відзиву на позов.

Третя особа в підготовче судове засідання не з`явилася, про день , час та місце слухання справи повідомлялася належним чином.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася - ОСОБА_3 , батьками якої є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 17.03.2017 року. (а.с. 10)

З довідки про зареєстрованому у житловому приміщені осіб вбачається, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована разом з її матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.11)

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 20.05.1998 року, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної власності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 (а.с.15)

З висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 19.01.2022 року №63 вбачається що за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 . (а.с. 73-74)

З акту обстеження умов проживання вбачається що, квартира розташована на 4 поверсі, складається з 3 кімнат. Квартира підключена до водо-, газо-, електропостачання, водовідведення, опалення, забезпечена меблями та побутовою технікою для проживання, квартира з ремонтом.

У дитини окреме спальне місце, стіл для навчання, шафа для одягу, забезпечена в повному обсягу речами та одягом відповідно сезону, розвиваючими іграшками та підручниками. (а.с.75)

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини другої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

За змістом ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги інтереси малолітньої дитини, а також, те що позов визнано відповідачем, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки це відповідає інтересам дитини та вважає за доцільне визначити місце проживання дитини разом з матір`ю.

Питання про стягнення судових витрат вирішується судом відповідно до ст.ст. 141-142 ЦПК України.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги до початку розгляду справи по суті, суд відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову в розмірі 454,00 грн., а іншу частину судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 454,00 грн. стягнути з відповідача на користь позивача на підставі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 206, 259, 263, 264, 265 ЦПК України суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини- задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у Новобаварському районі м. Харкова повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні відповідно до квитанції № 7 від 11.11.2021 року.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, місцезнаходження: м. Харків, вул. Чернишевська, 55.

Повний текст рішення складено 24 січня 2022 року.

Суддя С.О. Рубіжний