Рішення № 102747432, 13.01.2022, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" січня 2022 р. Справа № 924/159/14 (910/6053/19)

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюк І.В., за участю секретаря судового засідання Виноградова Б.С., розглянувши матеріали справи ( в межах справи №924/159/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-центр")

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр", м. Хмельницький

до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м. Київ

про стягнення 14 653,03 грн. інфляційних втрат, 4 176,28 грн. 3% річних

Представники учасників справи:

позивач: не з`явився;

відповідач: М.С. Єремов (в режимі ВКЗ) згідно витягу з ЄДР

арбітражний керуючий: не з`явився

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 24.07.2014 порушено провадження у справі № 924/159/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Октант-центр» (далі - ТОВ «Октант-Центр», боржник, позивач), визнано грошові вимоги ініціюючих кредиторів до боржника в загальній сумі 789 819,70 грн., в тому числі Національної акціонерної компанії «Украгролізинг» в особі Хмельницької філії (далі - НАК «Украгролізинг», кредитор) в сумі 301 386,11 грн.

ТОВ «Октант-Центр» звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (далі - ДПАТ «НАК «Украгролізинг», відповідач) про стягнення 14 653,03 грн. інфляційних втрат, 4 176,28 грн. 3% річних. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018 у справі № 924/159/14, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2019, було відмовлено у задоволенні позовної заяви ТОВ «Октант-Центр» до ДПАТ «НАК «Украгролізинг» про стягнення 46 530,25 грн. безпідставно отриманих коштів, сплачених позивачем на користь відповідача згідно платіжного доручення № 189 від 08.09.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2019 передано справу №910/6053/19 за позовом ТОВ «Октант-Центр» до ДПАТ «НАК «Украгролізинг» про стягнення 14 653,03 грн. інфляційних втрат, 4 176,28 грн. 3% річних за підсудністю до Господарського суду Хмельницької області для розгляду в межах справи № 924/159/14 про банкрутство ТОВ «Октант-Центр».

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 06.10.2020 у справі №910/6053/19 відмовлено у позові ТОВ «Октант-Центр» до ДПАТ «НАК «Украгролізинг» про стягнення 14 653,03 грн. інфляційних втрат, 4 176,28 грн. 3% річних.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 апеляційну скаргу ТОВ «Октант-Центр» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.10.2020 у справі №910/6053/19 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.07.2021 у справі касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Октант-Центр» задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.10.2020 у справі № 910/6053/19 (№ 924/159/14) скасовано. Справу № 910/6053/19 (№ 924/159/14) направлено на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.

При цьому, суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій передчасно, без визначення моменту виникнення зобов`язання з повернення безпідставно сплачених грошових коштів в порядку статті 1212 ЦК України вказали на необхідність застосування в цьому випадку приписів статей 536, 1214 ЦК України, не врахували позиції як Великої Палати Верховного Суду так і Верховного Суду, що містять висновки про застосування норм матеріального права, зокрема 625, 1212, 1214 ЦК України, не дослідили та не дали належної правової оцінки як наявної у відповідача перед позивачем заборгованості, так і періоду, потягом якого мало місце невиконання відповідачем грошового зобов`язання, не здійснили перевірку нарахувань інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням встановленого строку (терміну) виконання зобов`язання з повернення суми в порядку статті 1212 ЦК України.

Відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату суду від 31.08.2021 №53/21 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи та витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2021 справу передано на розгляд судді Заярнюк І.В.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06.09.2021р. прийнято справу №910/6053/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр", м. Хмельницький до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м. Київ про стягнення 14 653,03 грн. інфляційних втрат, 4 176,28 грн. 3% річних (в межах справи №924/159/14 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю Октант-Центр) до свого провадження. Підготовче засідання призначено на 08.10.2021 року.

У підготовчому засіданні 08.10.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про продовження строку підготовчого провадження у справі на тридцять днів та про оголошення перерви у судовому засіданні до "10" листопада 2021 року.

У засіданні 10.11.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 01.12.21р.

У засіданні 01.12.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про оголошення перерви до 11.01.2022року.

У засіданні 11.01.2022р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про оголошення перерви до 13.01.2022року.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача 14 653,03 грн. інфляційних втрат, 4 176,28 грн. 3% річних. В обґрунтування позовних вимог позивач у позові та поясненнях від 08.12.2021р. вказує, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018р. у справі №924/159/14, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2019р., було відмовлено у задоволенні позовної заяви ТОВ "Октант-Центр" до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про стягнення 46 530,25 грн. безпідставно отриманих коштів, сплачених позивачем на користь відповідача згідно платіжного доручення №189 від 08.09.2011р.

Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позивачем на користь відповідача було безпідставно сплачено кошти згідно платіжного доручення №189 від 08.09.2011р. в сумі 46 530,25 грн. з призначенням платежу "оплата лізингову платежу за трактор ХТЗ-17221 згідно дог. №22-07-687 спл від 18.10.2007р. в т.ч. ПДВ 20% 7 755,04 грн.", оскільки правової платежу не було у зв`язку із розірванням договору лізингу. Проте, в задоволенні заяви про стягнення коштів було відмовлено у зв`язку із спливом строку давності.

Однак, позивач вказує, що зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення про відмову у позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється. Тому зобов`язання відповідача перед позивачем не припинилось та продовжує існувати.

На підставі ст. 625 ЦК України на суму 46 530,25 грн. безпідставно отриманих коштів, сплачених позивачем на користь відповідача згідно платіжного доручення №189 від 08.09.2011р., позивачем нараховано до стягнення 14 657,03 грн. інфляційних втрат за період з травня 2016 року по березень 2019 року та 4 176,28 грн. 3% річних за період з 08.05.2016р. по 07.05.2019р.

У відзиві на позов №28 від 07.06.2019р. , поясненнях від 12.01.2022р. відповідач вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню.

В обґрунтування своїх заперечень вказує, що стаття 625 ЦК України передбачає можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення саме грошового зобов`язання. Однак прийняття відповідачем безпідставно сплачених коштів позивачем не є наслідком порушення грошового зобов`язання, оскільки такі дії виникли не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань.

Крім того, відповідач наголошує, що момент, коли у відповідача міг виникнути обов`язок щодо повернення безпідставно сплачених коштів, не є встановленим, і нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат починаючи з травня 2016 року не має обґрунтувань.

У поясненнях від 12.01.2022р. відповідач наголошує на тому, що спірні правовідносини мали місце 08.09.2011, а позовна заява подана у травні 2019, строк позовної давності сплинув, в зв`язку з чим даний позов не може бути задоволено. Стверджує, що момент, коли у Відповідача міг виникнути обов`язок щодо повернення безпідставно сплачених коштів, не є встановленим, і нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат починаючи з травня 2016 року є безпідставним.

Також відповідачем подано суду заяву про застосування позовної давності, у якій зазначено, що звертаючись із позовом до суду Позивач мав би довести факт користування Відповідачем коштами у розмірі 46 530,25 грн та період часу, з якого Відповідач користувався такими коштами. Проте, на підтвердження зазначеного, Позивачем не долучено докази, зокрема, банківської виписки із зазначенням часу та дати банківської операції про переказ коштів у розмірі 46 530,25 грн з рахунку Позивача на рахунок Відповідача. Платіжне доручення № 189 від 08.09.2011 р. не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки не підтверджує факту отримання коштів Відповідачем. До позовної заяви ТОВ «Октант-Центр» не долучено доказів та не надано аргументів про факт та час отримання Відповідачем повного тексту ухвали господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018 р. у справі № 924/159/14, не надано суду доказів про те, коли саме Відповідач дізнався про зміст цієї ухвали.

Позивач представника у судове засідання не направив

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 15.03.2017р. відмовлено у позові ТОВ "Октант-центр" до Державного публічного акціонерного товариства "НАК" Украгролізинг" про стягнення 46 530,25 грн.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017р. скасовано ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 15.03.2017р. в частині відмови у позові ТОВ "Октант-центр" до Державного публічного акціонерного товариства "НАК" Украгролізинг" про стягнення 46 530,25 грн.; провадження в частині розгляду позовної заяви ТОВ "Октант-центр" припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.08.2017р. скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017р. у справі №924/159/14; справу передано на розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

За результатами нового апеляційного розгляду, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.10.2017р. ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 15.03.2017р. у справі №924/159/14 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16.05.2018р. касаційну скаргу ТОВ "Октант-Центр" задоволено частково; постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.10.2017р. та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 15.03.2017р. у справі №924/159/14 скасовано; справу №924/159/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.

При цьому, суд касаційної інстанції вказав на те, що місцевий суд, в порушення приписів ч. 1 ст. 261 ЦК України, застосував позовну давність при розгляді спору у даній справі без встановлення факту порушення прав ТОВ "Октант-центр", проте, суд апеляційної інстанції на зазначені вище недоліки місцевого суду уваги не звернув та не дав їм належної оцінки.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018р. у справі №924/159/14 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр" до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про стягнення 46 530,25 грн. позивачу у позові відмовлено.

В ухвалі судом встановлено, що кошти в сумі 46 530,25 грн. згідно платіжного доручення №189 від 08.09.2011р. були сплачені позивачем на рахунок відповідача безпідставно у відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Однак судом відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропущенням ним строку позовної давності.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2019р. ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018р. залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2019р. ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018р. та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2019р. у справі №924/159/14 залишено без змін.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом враховується наступне.

За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.

Судом встановлено, що Господарським судом Хмельницької області ухвалою від 26.12.2018р. у справі №924/159/14 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр" до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про стягнення 46 530,25 грн. відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропущенням строку позовної давності.

В ухвалі судом встановлено, що кошти в сумі 46 530,25 грн. згідно платіжного доручення № 189 від 08.09.2011 були сплачені позивачем на рахунок відповідача безпідставно у відповідності до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 05.02.2019р. ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018р. залишив без змін.

Зазначеним спростовуються доводи відповідача про те, що позивач мав би довести факт користування Відповідачем коштами у розмірі 46 530,25 грн та період часу, з якого Відповідач користувався такими коштами.

Однак, позивач 10.05.2019р. звернувся до господарського суду із вимогою про стягнення із відповідача 14 653,03 грн. інфляційних втрат, 4 176,28 грн. 3% річних за невиконання зобов`язання з повернення безпідставно сплачених коштів згідно платіжного доручення №189 від 08.09.2011р. в сумі 46 530,25 грн.

Позивач наголосив, що хоч і господарський суд у справі №924/159/14 ухвалою від 26.12.2018р. відмовив позивачу у позові з підстав пропуску позовної давності, однак встановив, що такі кошти підлягали поверненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Отже, позивачем у господарській справі є особа, яка вважає, що у спірних правовідносинах її право або охоронюваний законом інтерес порушується, оспорюється чи не визнається.

Відповідачем є особа, яку позивач вважає такою що порушила, оспорює чи не визнає право або охоронюваний законом інтерес позивача.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, кошти в сумі 46 530,25 грн. згідно платіжного доручення №189 від 08.09.2011 були сплачені позивачем на рахунок відповідача безпідставно у відповідності до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018 (залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2019) у справі №924/159/14 за заявою ТОВ “Октант-Центр” до ДПАТ “НАК “Украгролізинг” про стягнення 46 530,25 грн., позивачу у позові відмовлено у зв`язку із пропуском ним строку позовної давності.

Тобто судами встановлено порушене право ТОВ “Октант-Центр” та наявність у ДПАТ “НАК “Украгролізинг” нового зобов`язання щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів.

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Нормами ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання або закінчення договору не передбачено.

Також, враховуючи сталу судову практику та наведене вище, слід вказати на те, що відмова у задоволенні позову щодо стягнення безпідставно сплачених коштів не припиняє зобов`язання. Сплив строку позовної давності не припиняє невиконане зобов`язання, не припиняє суб`єктивне право кредитора на одержання від боржника виконання зобов`язання без використання судового примусу, зокрема у позасудовому порядку.

Предметом цього спору є вимоги позивача про стягнення нарахувань, в порядку статті 625 ЦК України на суму 46 530,25 грн., що були сплачені позивачем на рахунок відповідача безпідставно у відповідності до статті 1212 ЦК України.

Слід зауважити, що правомірність застосування у цьому випадку приписів статті 1212 ЦК України встановлена судами першої та апеляційної інстанцій, а також підтверджена під час касаційного провадження (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №924/159/14).

Положеннями частин першої, третьої статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі N 910/10156/17.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Правовідношення, в якому виникло зобов`язання повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти (у зв`язку з розірванням договору), є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Тобто, у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, відповідними доказами, а також судовими рішеннями у справі № 924/159/14.

За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.

За змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 916/806/19, від 10.06.2020 у справі № 914/2259/17, від 18.06.2020 у справі № 910/7707/19).

За змістом статті 45 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” Велика Палата Верховного Суду, зокрема у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

У частині 2 статті 315 ГПК зазначено, що у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 дійшла висновку, що наслідком неправомірного користування чужими грошовими коштами, тобто прострочення виконання грошового зобов`язання (як договірного, так і позадоговірного), є нарахування процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати сплату процентів, розмір яких визначений договором або законом.

Правовий висновок щодо застосування положень статті 625 та 1214 ЦК України також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

З огляду на зазначене ключовим у застосуванні наведених вище норм є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов`язання.

В частині щодо встановлення строку (терміну) виконання зобов`язання, слід вказати на те, що в силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При здійсненні перевірки заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат судом враховується, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд у постанові від 01 червня 2021 року , справа № 910/9544/19 наголошує, що за змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.

При перерахунку заявлених до стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання судом встановлено, що останні заявлено правомірно в межах можливих строків нарахування, а тому до стягнення з відповідача підлягає 4 176,28 грн. 3% річних.

В частині нарахувань втрат від інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19).

Також об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020р. у справі №905/21/19 зазначив, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Аналогічного висновку щодо механізму нарахування інфляційних втрат дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020р. у справі №918/631/19.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем втрат від інфляції за період з травня 2016 року по березень 2019 року, суд дійшов висновку, що останні заявлені в межах максимально можливого розміру, а тому до стягнення з відповідача підлягає 14 657,03 грн. інфляційних втрат .

Відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення заборгованості та нарахувань не подано.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року по справі № 522/1029/18).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року по справі № 183/1617/16).

За змістом статті 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 цього Кодексу позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Приписами ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч.1 ст.260 цього Кодексу).

Згідно зі ст. 253, ч. 1 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Згідно з положеннями ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до п.п. 2.3, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (яка є чинною) якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних відносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу. У зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Водночас, відповідно до частини 5 цієї статті ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в пункті 23.6 постанови від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) та в пунктах 61, 62 постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19).

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд у постанові від 01 червня 2021 року , справа № 910/9544/19 дійшов висновку, що вирішуючи про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для позивача вчасно звернутись за захистом порушеного права.

Доведення цих обставин покладено на позивача, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для вчасного звернення позивача із вимогою про захист порушеного права.

А тому суду, з урахуванням положень статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав") належить також оцінити добросовісність поведінки як позивача, так і відповідача (відповідачів) протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення із позовом з урахуванням характеру спірних правовідносин між сторонами, особливостей їх нормативного регулювання: наданих сторонам прав та покладених на них обов`язків тощо.

При цьому, на відміну від визначення дати початку перебігу позовної давності, що є юридичним фактом, який встановлюється шляхом надання юридичної оцінки (кваліфікації) встановленим фактичним обставинам справи, визнання поважними причин пропуску позовної давності належить до процесуальних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 21.03.2018 у справі № 910/27026/14, від 08.05.2018 у справі № 911/2534/17, від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 19.09.2018 у справі № 911/2817/17, від 23.07.2019 у справі № 910/9077/18, від 25.07.2019 у справі № 910/14803/17, 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 03.12.2019 у справі № 916/2553/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, від 09.02.2021 у справі № 5023/5507/12.

Верховний Суд у постанові від 01 червня 2021 року , справа № 910/9544/19 наголошує, що за змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.

Аналіз положень статей 625, 1212 ЦК України у сукупності з положеннями глави 19 "Позовна давність" розділу V "Строки та терміни. Позовна давність" Книги Першої "Загальні положення" ЦК України про позовну давність дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей), передбачених в частині другій статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу), сплив якої, у разі заявлення стороною у спорі про її застосування, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У цьому висновку Верховний Суд у постанові від 01 червня 2021 року , справа № 910/9544/19 звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), в якій Суд погодився з аналогічними висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Таким чином, невиконання відповідачем як боржником грошового зобов`язання з повернення безпідставно сплачених коштів є триваючим правопорушенням, тому право на позов у ТОВ "Октант-Центр" про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України 14 653,03 грн. інфляційних втрат, 4176,28 грн. 3% річних виникло з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками (08.05.2016р. -08.05.2019р.), які передували подачі такого позову.

Зазначеним спростовуються доводи відповідача про те, що нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат починаючи з травня 2016 року є безпідставним.

У зв`язку із наведеним вимоги Позивача в частині сум, визначених у складі спірної суми, нарахованих Позивачем за правилами статті 625 ЦК України, що мають похідний характер від заявленої в межах справи №924/159/14 основної вимоги про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів, є обґрунтованими в тій їх частині, нарахування яких обмежується останніми трьома роками, що передували подачі цього позову, та підлягають задоволенню в цій частині за умови обґрунтованості та наявності підстав для задоволення основної вимоги (про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів); а також в повному обсязі - якщо суд визнає поважними причин пропуску позовної давності при зверненні і в цій частині вимог (в частині всієї суми похідних вимог, нарахованої за правилами статті 625 ЦК України). Таким чином, доводи відповідача про сплив строку позовної давності у зв`язку з тим що спірні правовідносини мали місце 08.09.2011, а позовна заява подана у травні 2019, є необґрунтованими.

Дослідивши та надавши правову оцінки вказаним позивачем обставинам на думку суду, позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права у межах строку позовної давності, а тому заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 1921,00 грн., апеляційної скарги в сумі 2881,50 грн., касаційної скарги в сумі 3842,00 грн. у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 232, 236, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр", м. Хмельницький до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м. Київ про стягнення 14 653,03 грн. інфляційних втрат, 4 176,28 грн. 3% річних задовольнити.

Стягнути з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16А, код 30401456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр" ( м. Хмельницький, вул. Озерна, буд. 20 , код 30145299) 14 653,03 грн. інфляційних втрат, 4 176,28 грн. 3% річних, 8644,50 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення до Північно - західного апеляційного господарського суду. Повний текст складено 24.01.2022р.

Суддя І.В.Заярнюк

Віддруковано 5 примірників:

1 - у справу;

2 - позивачу (29000, м. Хмельницький, вул. Озерна, буд. 20);

3 - відповідачу (01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16А);

4-5 - арбітражному керуючому Харитонюку Є.В. (а/с 71, 20301, м. Умань; 20301, Черкаська обл., м. Умань, вул. Старицького, буд. 5).