Рішення № 102747256, 20.01.2022, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 січня 2022 року м. ТернопільСправа № 921/813/21

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Охотницької Н.В.

за участі секретаря судового засідання Качунь І.Є.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Деражнянське хлібоприймальне підприємство", 32200, Хмельницька обл., Деражнянський р-н, м. Деражня, вул. Миру, будинок 74А ( адреса для листування: 29000, м. Хмельницький, вул. Соборна, 29, оф. 22)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес", 47823, Тернопільська обл., Підволочиський р-н, село Токи

про стягнення заборгованості в загальній сумі 114 730,62 грн, з яких: 98 280,00 грн боргу, 3 794,42 грн 3 % річних, 10 828,10 грн інфляційних втрат, 1 828,10 грн пені.

Представники сторін в судове засідання не прибули.

Згідно ч.3 ст. 222 ГПК України, фіксація судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Деражнянське хлібоприймальне підприємство" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" про стягнення заборгованості в загальній сумі 114 730,62 грн, з яких: 98 280,00 грн боргу, 3 794,42 грн 3 % річних, 10 828,10 грн інфляційних втрат, 1 828,10 грн пені, а також 12 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно умов договору купівлі-продажу № 2201-1 від 22.01.2020 в частині розрахунків із позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість в заявленій до стягнення сумі.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 16 грудня 2021 року позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Деражнянське хлібоприймальне підприємство" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено дану справу до розгляду у судовому засіданні на 20 січня 2022 року.

В судове засідання 20.01.2022 повноважний представник позивача не прибув, причин неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся у відповідності до ст. 120 ГПК України. В той же час, суд відмічає, що явка представника "Деражнянське хлібоприймальне підприємство" в судове засідання 20.01.2022 обов`язковою не визнавалась.

Відповідач також в судове засідання 20 січня 2022 року не прибув, заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні та письмового відзиву на позов не подав, причин неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся у відповідності до ст. 120 ГПК України, про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулось на адресу суду 28.12.2021, із відміткою про вручення 20.12.2021 ТОВ "Агробізнес" ухвали суду від 16.12.2021 про відкриття провадження у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Отже, оскільки відповідач правом на подання заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні, а також відзиву на позов не скористався, враховуючи вжиті судом заходи із забезпечення повідомлення відповідача про розгляд судом справи №921/813/21 засобами поштового зв`язку, суд, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, дійшов висновку в контексті гарантій ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо розумного строку розгляду справи, про необхідність розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до неї докази.

У судовому засіданні 20.01.2022 справу розглянуто по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

22.01.2020 між Приватним акціонерним товариством "Деражнянське хлібоприймальне підприємство" (32200, Хмельницька обл., Деражнянський р-н, місто Деражня, вул.Миру, будинок 74А, код ЄДРПОУ 00956738) (далі Позивач, Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (47823, Тернопільська обл., Підволочиський р-н, село Токи, код ЄДРПОУ 30915832) (далі Відповідач, Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 2201-1 (далі Договір), згідно з п. 1.1. якого Продавець зобов`язується передати, а Покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в Договорі, Повидло не стерилізоване та сік прямого віджиму, асортимент, кількість та ціна якого вказується у видаткових накладних на товар та є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п. 1.3. Договору, право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання видаткової накладної представниками Сторін.

Як вказано у п.2.1. Договору, ціна продукції є договірною ціною між Продавцем та Покупцем і вказується в накладних на товар, які є невід`ємною частиною Договору.

Приписами п. 3.1. Договору, встановлено, що постачання та передача товару здійснюється партіями на умовах визначених Сторонами.

Як вказано у п. 4.1. Договору, кожна сторона зобов`язується виконати обов`язки, покладені на неї цим Договором.

За приписами п.4.3. Договору, сторона, яка порушила зобов`язання відповідно до умов цього Договору, повинна усунути ці порушення за власний рахунок.

Розглядаючи дані позовні вимоги, господарський суд враховує положення статті 67 Господарського кодексу України, відповідно до якої відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 265 Господарського кодексу України передбачає, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ч. 1 ст. 712 ЦК України, встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що рішенням одноосібного акціонера Приватного акціонерного товариства "Деражнянське хлібоприймальне підприємство" від 27.07.2020 року (копія рішення долучена до матеріалів справи), припинено діяльність Приватного акціонерного товариства "Деражнянське хлібоприймальне підприємство" шляхом перетворення в Товариство обмеженою відповідальністю "Деражнянське хлібоприймальне Підприємство".

Відповідно до протоколу № 1 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Деражнянське хлібоприймальне підприємство" від 05.10.2020 року (копія протоколу долучена до матеріалів справи) прийнято рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Деражнянське хлібоприймальне підприємство" шляхом перетворення Приватного акціонерного товариства "Деражнянське хлібоприймальне підприємство" у Товариство з обмеженою відповідальністю "Деражнянське хлібоприймальне підприємство".

Положеннями п. 1.3. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Деражнянське хлібоприймальне підприємство", затвердженого рішенням загальних зборів учасників від 05.10.2020 року (копія Статуту додається) встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Деражнянське хлібоприймальне підприємство" є повним правонаступником всього майна, прав та обов`язків перетвореного Приватного акціонерного товариства "Деражнянське хлібоприймальне підприємство".

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Деражнянське хлібоприймальне підприємство" є повним правонаступником всього майна, прав та обов`язків перетвореного Приватного акціонерного товариства "Деражнянське хлібоприймальне підприємство".

Так, на виконання умов Договору та відповідно до накладних та товарно – транспортних накладних, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Позивач здійснив поставку Товару Відповідачу на загальну суму 438 267,00 грн.

У свою чергу, відповідачем, згідно платіжних доручень та рахунків, копії яких долучені до матеріалів справи, здійснено оплату за товар на загальну суму 339 987,00 грн.

Частина 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ч.2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до до п. 2.4 Договору, розрахунок за поставлений товар повинен бути проведений протягом 14 днів з моменту постачання партії товару.

Таким чином, загальна сума боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Деражнянське хлібоприймальне підприємство", згідно Договору купівлі-продажу № 2201-1 від 22.01.2020 року становить (438 267,00 грн - 339 987,00 грн) 98 280,00 грн.

Сума боргу в розмірі 98 280,00 грн відображена і в долученому позивачем до матеріалів справи Акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 24.10.2021.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 916/499/20, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018р. у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018р. у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019р. у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Разом із тим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Отже, враховуючи, що позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 438 267,00 грн, відповідачем проведено часткову оплату в сумі 339 987,00 грн, що підтверджується первинними документами, які засвідчують здійснення усіх господарських операцій (поставку всього товару та здійснення часткової проплати), а тому суд вважає, що станом на момент ухвалення рішення сума основного боргу становить 98 280,00 грн.

Отже, доводи позивача про порушення його майнових прав на суму 98 280,00 грн вартості поставленого товару є правомірними, документально підтвердженими первинними документами, а також не заперечені відповідачем, а тому згідно ст.15 ЦК України, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 98 280,00 грн боргу.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), у разі чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.ст. 610, 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем за несвоєчасну оплату товару нараховані відповідачу 3 794,42 грн 3% річних та 10 828,10 грн інфляційних нарахувань.

Судом перевірено представлений розрахунок 3% відсотків річних та інфляційних втрат в межах боргових періодів та визначено, що сума 3% річних складає 3 194, 86 грн, інфляційних нарахувань – 9 669, 70 грн.

Таким чином, до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає 3% річних в сумі 3 194, 86 грн та 9 669, 70 грн інфляційних нарахувань, тоді як в частині позовних вимог про стягнення 599,56 грн - 3% річних та 1 158,40 грн інфляційних нарахувань в позові слід відмовити.

Здійснені судом розрахунки долучені до матеріалів справи.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені за порушення виконання зобов`язання щодо розрахунку за поставлений Товару в сумі 1 828,10 грн.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, згідно частини першої статті 199 Господарського кодексу України.

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 231 ГК україни).

За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). При цьому такий порядок обрахування штрафних санкцій не поставлено в залежність від того, яке зобов`язання порушене-грошове чи не грошове.

Отже, чинним законодавством передбачено можливість визначення сторонами в договорі окремої від визначених в статті 549 Цивільного кодексу України форм неустойки штрафних санкцій, в тому числі можливість застосування за порушення не грошового зобов`язання штрафної санкції, порядок обчислення якої встановлено сторонами аналогічно до порядку обчислення пені - у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

Вказана правова позиція щодо можливості застосування договірної санкції, яка не передбачена ст. 549 Цивільного кодексу України узгоджується з правовою позицією Верховного суду України та Верховного суду, викладеною, зокрема в постановах: від 22.11.2010 у справі № 14/80-09-2056, від 25.06.2018 у справі №912/2483/17, від 25.07.2018 у справі №904/7589/17, від 25.07.2018 у справі №904/8299/17, від 03.09.2018 у справі №908/2411/17.

За змістом наведених вище положень законодавства, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Така сама правова позиція щодо застосування норм статті 231 Господарського кодексу України викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Згідно п. 5.1. Договору, у випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність визначену ним та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання із порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Отже, в спірному Договорі сторонами не обумовлено розмір та базу нарахування штрафних санкцій, а лише зазначено, що сторони несуть відповідальність визначену ним та чинним законодавством.

Таким чином, у суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені в сумі 1 828,10 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч. 2 ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, не заперечені належними доказами відповідачем у справі, підлягають до задоволення частково, а саме: 98 280,00 грн - основний борг; 3 194, 86 грн – 3% річних та 9 669, 70 грн - інфляційних нарахувань.

Разом з тим, при ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (п.5 частини 1статті 237 ГПК України).

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.

Статтею 126 ГПК України унормовано, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (1); розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (2).

За статтею 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), що подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За приписами частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами 3 - 6 статті 126 ГПК України визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (1); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (2); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (3); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).

Виходячи з аналізу вказаних статей для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати критерії складності справи, обсяг наданих адвокатом послуг, кваліфікації і досвіду адвоката, ціну позову, керуватися принципами розумності та справедливості.

Тобто, судові витрати на професійну правничу допомогу повинні бути фактичними, неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд стягнути із відповідача витрати по оплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.

Як встановлено судом 18.11.2021 між ТОВ "Деражнянське хлібоприймальне підприємство" та адвокатом Осадкуком В.В. укладено договір про надання правової допомоги № 1811/21.

Відповідно до Договору про надання правової допомоги Клієнт сплачує гонорар у день підписання акту надання послуг (п. 7 Розділу ІІІ).

Адвокатом Осадчук В.В. та ТОВ "Деражнянське хлібоприймальне підприємство" 29.11.2021 підписано акт наданих послуг за зазначеним вище договором, відповідно до якого адвокатом витрачено 8 години: 2 години на детальний аналіз договору купівлі – продажу № 2201 -1від 22.01.2020 та первинних документів до нього, проведений аналіз судової практики та надання клієнту юридичної консультації щодо судової перспективи по стягненню заборгованості по договору купівлі - продажу № 2201 -1від 22.01.2020; 2 години на проведення розрахунків суми основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми по договору купівлі – продажу № 2201 -1від 22.01.2020 та надання консультації клієнту щодо розміру та порядку оплати судового збору; 4 години на написання та подання позовної заяви до Господарського суду Тернопільської області та підготовка доказів по справі (сканування документів доданих до позовної заяви). Загальна вартість послуг склала 12 000,00 грн.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження його витрат на послуги адвоката надано суду копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 818 від 18.09.2012 Осадчука В.В., копію посвідчення адвоката № 818 від 18.09.2012, копію ордеру серії АА № 133169 від 18.11.2021 та докази оплати наданих послуг, а саме: платіжне доручення № 1501 від 08.12.2021 на суму 12 000, 00 грн.

Отже, беручи до уваги ступінь складності даної справи (малозначність спору, що не потребує вивчення великого обсягу фактичних обставин справи та аналізу значного обсягу судової практики), характер та обсяг наданих адвокатом послуг (включаючи підготовку справи до розгляду та подачу позову до суду) (при цьому, за висновком судом, обсяг часу, затраченого адвокатом у ході представництва інтересів клієнта під час судового розгляду спору не є значним), з огляду на те, що розгляд справи здійснювався судом за правилами спрощеного позовного провадження, із врахуванням ціни заявленого позову (114 730,62 грн), часткове задоволення позовних вимог, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, керуючись частиною 4 статті 129 ГПК України, вирішив покласти на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11 625,60 грн.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Таким чином, позивачу, за рахунок відповідача, має бути відшкодований сплачений судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у сумі 2 199, 17 грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 73, 74, 79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (47823, Тернопільська обл., Підволочиський р-н, село Токи, код ЄДРПОУ 30915832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Деражнянське хлібоприймальне підприємство" (32200, Хмельницька обл., Деражнянський р-н, м. Деражня, вул. Миру, будинок 74А ( адреса для листування: 29000, м. Хмельницький, вул. Соборна, 29, оф. 22) код ЄДРПОУ 00956738):

98 280 (дев`яносто вісім тисяч двісті вісімдесят) грн 00 коп. – основного боргу;

3 194 (три тисячі сто дев`яносто чотири) грн 86 коп. - 3% річних;

9 669 (дев`ять тисяч шістсот шістдесят дев`ять) грн 70 коп. – інфляційних нарахувань;

2 199 (дві тисячі сто дев`яносто дев`ять) грн 17 коп. витрат по оплаті судового збору;

11 625 (одинадцять тисяч шістсот двадцять п`ять) грн 60 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

5. Копію рішення надіслати рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення:

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Деражнянське хлібоприймальне підприємство", адреса для листування: 29000, м. Хмельницький, вул. Соборна, 29, оф. 22;

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Агробізнес", 47823, Тернопільська обл., Підволочиський р-н, село Токи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст. 241 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст.ст. 256-257 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 25.01.2022.

Суддя Н.В. Охотницька