Ухвала суду № 102737542, 24.01.2022, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 24.01.2022 ЄУН 937/528/22

1-кс/937/337/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2022 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

слідчого судді – Юрлагіної Т.В.

за участю секретаря – Бондаренко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції Феняка А.В. погоджене з прокурором Мелітопольської окружної прокуратури Слиньком Д.О., у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.01.2022 року за №12022082140000129, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Білогірська, АР Крим, українця, громадянина України, який має вищу освіту, одруженого, має двох малолітніх дітей, працюючого директором « ПП Гідро-Стандарт» зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не засудженого,

який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,

за участю:

прокурора – Слинька Д.О.

слідчого – Феняка А.В.

підозрюваного – ОСОБА_1

захисників підозрюваного – Рощина В.С., Медвідь Є.М.

В С Т А Н О В И В:

24 січня 2022 року до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області надійшло клопотання слідчого Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції Феняка А.В. погоджене з прокурором Мелітопольської окружної прокуратури Слиньком Д.О., у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.01.2022 року за №12022082140000129, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Клопотання обґрунтовано тим, що 22 січня 2022 року, приблизно о 01 годині 20 хвилин, водій ОСОБА_1 , перебував в стані алкогольного сп`яніння, керував автомобілем «Mercedes-Benz GLE 350D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по вул. Дружби з боку пр. Богдана Хмельницького в напрямку вул. Павла Сивицького, в м. Мелітополь, Запорізької області.

В цей же час, на проїзній частині вул. Дружби, в районі буд. № 243, біля правого краю проїзної частини в напрямку пр. Богдана Хмельницького, перебував пішохід ОСОБА_2 , який знаходився поруч із стоячим автомобілем «Opel Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_2 (Польща), передня частина кузова якого була направлена в напрямку пр. Богдана Хмельницького, при цьому до задньої частини кузова вказаного автомобіля «Opel Vectra», на буксировочному тросу, передньою частиною кузова був приєднаний автомобіль «ВАЗ 2109», реєстраційний номер НОМЕР_3 .

В процесі свого руху, водій ОСОБА_1 , в районі буд. 243, вул. Дружби, м. Мелітополь, у зв`язку зі зниженням уваги і реакції, а так само порушення координації дії, викликаних вживанням алкогольних напоїв, діючи із злочинною недбалістю, не впорався з керуванням, змінив напрямок свого руху вліво в наслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , відразу ж за яким допустив зіткнення з автомобілем «Opel Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_2 (Польща), після чого продовжуючи рух допустив також зіткнення з автомобілем «ВАЗ 2109», реєстраційний номер НОМЕР_3 , від контакту з яким, автомобіль «Mercedes Benz GLE 350D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перекинувся на праву бічну частину кузова.

Своїми діями водій ОСОБА_1 , порушив вимоги п.п. 2.9 а, 10.1, Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 зі змінами та доповненнями, відповідно до яких: п. 2.9. «Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»; п. 10.1. «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди. Пасажир автомобіля «Opel Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження з якими був госпіталізований до КНП «ТМО «Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» Мелітопольської міської ради Запорізької області.

Таким чином, ОСОБА_1 , вчинив кримінальнео правопорушення (злочин), передбачений ч. 3 ст. 286-1 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого.

Відомості про вказане кримінальне правопорушення (злочин) внесені 22.01.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022082140000129, за ознаками кримінального правопорушення (злочину)? передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

22.01.2022 ОСОБА_1 , повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч.3 ст. 286-1 КК України.

Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 286-1 КК України підтверджується наступними зібраними під час досудового розслідування доказами: протоколом огляду місця події від 22.01.2022 та схемою до нього; протоколом обшуку від 22.01.2022; допитом свідка ОСОБА_4 ; допитом свідка ОСОБА_5 ; допитом свідка ОСОБА_3 ; допитом свідка ОСОБА_6 ; допитом свідка ОСОБА_7 ; повідомленням про підозру ОСОБА_1 ; лікарським свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 .

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме підозрюваний може: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.

Так, ОСОБА_1 , підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст. 286-1 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до десяти років. Усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення та невідворотність покарання за його вчинення, є ризик того, що підозрюваний ОСОБА_1 , буде переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Крім того, після вчинення вказаного кримінального правопорушення підозрюваний ОСОБА_1 , покинув місце вчинення кримінального правопорушення та намагався сховатись, при цьому не викликавши ні швидку ні працівників поліції.

Окрім вказаного, на цей час у вказаному кримінальному провадженні досудове слідство триває, на даний час у якості свідків допитано ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , повного кола осіб які були присутній в момент вчинення вказаного кримінального правопорушення не встановлено, тому є достатні підстави вважати що будучі на волі підозрюваний ОСОБА_1 , буде незаконно впливати на свідків в даному кримінальному провадженню.

Вважають, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, з наступних підстав: при обранні особистого зобов`язання та домашнього арешту підозрюваний зобов`язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, житла, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу слідчого. Враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу підозрюваного, є ризик того, що ОСОБА_1 , буде переховуватися від органів досудового розслідування та суду; особи, які заслуговують на довіру та поручаться за виконання підозрюваним ОСОБА_1 , обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України, відсутні, слідчому чи прокурору не надходили письмові звернення осіб, які поручаються за ОСОБА_1 , враховуючи те, що ОСОБА_1 , офіційно не працевлаштований, постійного джерела доходів не має, беручи до уваги майновий стан підозрюваного, застосування щодо ОСОБА_1 , запобіжного заходу у виді застави, неможливе.

У зв`язку з вищевикладеним, підозрюваний ОСОБА_1 , перебуваючи на умовах іншого більш м`якого запобіжного заходу зможе переховатися від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, та незаконно впливати на свідків, що дає можливість негативно впливати на повне та всебічне встановлення об`єктивної істини у кримінальному провадженні, тому вважають, що запобігти встановленим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, неможливо при застосуванні до ОСОБА_1 , запобіжного заходу, більш м`якого, ніж тримання під вартою.

Прокурор, слідчий в судовому засіданні підтримали зазначене клопотання в повному обсязі, зазначивши, що запобігти зазначеним ризикам, при застосуванні інших більш м`яких запобіжних заходів неможливо. З метою забезпечення дієвості даного кримінального провадження вважають доцільним застосувати вищевказаний запобіжний захід, також прокурор під час розгляду клопотання після надання відомостей стороною захисту про офіційне працевлаштування підозрюваного, не заперечував щодо визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.

Підозрюваний ОСОБА_1 в судовому засіданні свою причетність до скоєного визнав, пояснив що він напередодні ввечері, на роботі, вживав близько 50 грамів алкогольного напою «Віски», однак пояснити у якій годині поїхав з роботи, зазначити швидкість руху та яким чином сталась аварія та що він робив потім не може, оскільки також отримав травму та у нього сплутались усі події, проте зазначив напрямок яким прямував, також пам`ятає що працівники поліції його повезли на медичне освідчення. Зазначив що має намір відшкодовувати спричинені збитки потерпілим, раніше не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, є законослухняним громадянином, офіційно працевлаштований, має двох неповнолітніх дітей, одружений, має постійне місце проживання, його дружина є вагітною та з цих підстав просить не застосовувати найсуворіший запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Захисники адвокати Медвідь Є.М., Рощин В.С. заперечували щодо застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 , зазначивши що на даному етапі про обґрунтованість підозри говорити зарано, проте стороною обвинувачення не взято до уваги ряд чинників які свідчать про невілювання ризику втечі, а саме, особа вперше притягується до кримінальної відповідальності, мая родину двоє неповнолітніх дітей, дружину яка вагітна, офіційно працевлаштований, позитивно характеризується, є директором власного підприємства та засновником іншого, підозрюється у скоєнні неумисного злочину. Також не можливо ототожнювати попереднє ув`язнення з мірою покарання, яка буде призначена у майбутньому, а тому просять застосувати при обранні найсуворішого запобіжного заходу можливість внесення застави.

Допитана у якості свідка ОСОБА_9 , суду пояснила, що вона є дружиною загиблого ОСОБА_2 , вона не наполягає на застосуванні найсуворіший запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки їй від цього легше не стане, проте особі, яка винна у даних подіях потрібно взивати заходів щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Згідно ст. 107 КПК України здійснюється фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів.

Вислухавши думку учасників процесу, перевіривши матеріали клопотання, керуючись принципом правової визначеності, відповідно до положень ст.ст. 183, 331 КПК України, суд доходить наступного висновку.

Розглядаючи клопотання для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності зазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та обставини життя особи, які можуть свідчити про збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інші способи неналежної процесуальної поведінки.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК).

Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (частина 1 статті 131 КПК). Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам вчинення дій, передбачених частиною 1 статті 177 КПК.

На стадії досудового розслідування відповідно до ст. 194 КПК України під час вирішення питання застосування запобіжного заходу або продовження строку його дії має бути встановлена наявність трьох складових - чи є обґрунтованою підозра; чи наявні достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК України ризиків, на які вказує прокурор; чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.

Отже, до завершення судового розгляду оцінка доведеності винуватості особи є передчасною, тому неможлива.

Метою застосування запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_1 згідно ст. 177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним (обвинуваченим) покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та суду; незаконного впливу на свідка у цьому ж кримінальному провадженні.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КПК України, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити вищевказані дії, що зазначені в п.п. 1, 3 ст. 177 КПК України.

Не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій ОСОБА_1 виходячи з наданих стороною обвинувачення документів, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри.

Таким чином, підлягає встановленню існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного та можливість запобігання ризикам у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Частиною 5 ст. 9 КПК визначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Прецедентне право Європейської конвенції з прав людини сформулювало підстави, за наявності яких допускається безперервне тримання особи під вартою.

До цих підстав віднесені: наявність ризику, що підозрюваний не з`явиться до суду; вчинить дії, які перешкоджають правосуддю; скоїть інше кримінальне правопорушення; стане причиною громадських заворушень (Tiron v. Romania, § 37; Smirnova v. Russia, § 59; Piruzyan v. Armenia, § 94).

Ризик переховування обвинуваченого від суду, крім суворості покарання, має оцінюватись також з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити цей ризик, або продемонструвати, що він наскільки незначний, що не виправдовує попереднє ув`язнення особи. (Panchenko v. Russia, § 106).

Вказаний ризик підлягає врахуванню у світлі таких чинників, як характер людини, його моральні принципи, місце мешкання, робота, сімейні зв`язки та будь-які інші зв`язки з країною, у якій ведеться її переслідування. (Becciev v. Moldova, § 58).

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Clooth v. Belgium» серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб цей ризик був очевидним, а захід таким, що відповідає обставинам справи, зокрема, минулому та особі обвинуваченого.

Вказані підстави враховані у національному законодавстві.

Зокрема, згідно зі ст. 178 КПК України, суд при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов`язаний врахувати ризики неправомірної процесуальної поведінки, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого, наявність у нього родини та утриманців, його репутацію тощо.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Надаючи оцінку можливості ОСОБА_1 переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.

На користь реального існування вказаного ризику слід віднести ті обставини, що він підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за яке, у разі визнання його вини, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до десяти років. З урахуванням того факту, що за попереднім висновком в результаті дій підозрюваного загинула особа.

Співставлення негативних для обвинуваченого наслідків у виді його покарання у невизначеному майбутньому, тобто після його можливого затримання, з засудженням до покарання у разі доведення прокурором його винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим.

Стороною захисту це ризик не спростовано.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду – усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Так, маючи можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, а отже і з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків, підозрюваний ОСОБА_1 знатиме зміст наданих ними свідчень на стадії досудового розслідування.

Таким чином, за результатами встановлених у судовому засіданні обставин, з урахуванням доводів сторін кримінального провадження, суд дійшов переконання про доведеність чинників, які передбачені ч. 1 ст. 194 КПК.

Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_1 злочину свідчить про підвищену суспільну небезпеку. ОСОБА_1 хоча і вперше притягається до кримінальної відповідальності, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, офіційно працевлаштований, позитивно характеризується, частково відшкодував спричинену шкоду, однак підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст. 286-1 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, тому є достатні підстави вважати, що він з метою ухилення від кримінального покарання може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, чим перешкоджати кримінальному провадженню, а також має можливість впливу на свідків, що матиме суттєве значення для встановлення обставин події.

Окрім наявного обґрунтованого повідомлення про підозру, запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується підозрюваному. Наявні наведені ризики є дійсними.

Враховуючи стан здоров`я підозрюваного, суд вважає, що запобігти ризикам передбаченим ст. 177 КПК України неможливо, при застосуванні до нього запобіжного заходу, більш м`якого, ніж тримання під вартою.

Так, згідно зі ст.ст. 7-9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, доводи учасників, суд прийшов до висновку, що всі зазначені обставини в сукупності свідчать про те, що єдиною запобіжним заходом, адекватним особі підозрюваного, здатним забезпечити його належну поведінку та запобігти встановленим ризикам, є тримання під вартою.

Таким чином, з урахуванням того, що згідно наданих доказів ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину пов`язаного із грубим порушенням правил дорожнього руху, який спричинив загибель однієї особи, слідчий суддя вважає доведеними стороною обвинувачення заявлені ризики та необхідність застосування до підозрюваного саме найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Між тим, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою з урахування сукупності відомостей про особу підозрюваного, наявність у нього міцних соціальних зв`язків, обставин встановлених при розгляді клопотання, враховуючи думку сторони обвинувачення суд вважає за можливе визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Пункт 2 ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину може бути застосований у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.

Отже, розмір застави повинен, головним чином, визначатися виходячи з особи обвинуваченого, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховуючи той факт, чи буде втрата забезпечення чи дії проти поручителів у випадку неявки обвинуваченого в суд достатнім стримуючим фактором для обвинуваченого, щоб не здійснити втечу.

При цьому Європейський суд з прав людини також наголошує, що якщо на карту поставлене право на свободу, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, влада повинна приділяти питанню встановлення відповідного розміру застави таку ж увагу, якби це стосувалося обґрунтування необхідності тримання особи під вартою.

Дослідивши матеріали клопотання щодо розміру застави, слідчий суддя з урахуванням майнового та соціального стану підозрюваного, доведених ризиків, розміру завданої шкоди погоджується, що застава у межах, визначених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, здатна забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків.

На переконання слідчого судді, підозрюваному ОСОБА_1 , слід визначити заставу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 191440 (сто дев`яносто одна тисяча чотириста сорок) гривень. Ця сума є значною та, на думку слідчого судді, цілком здатною забезпечити виконання належної процесуальної поведінки з боку підозрюваного.

Окрім цього, суд вважає за необхідне відповідно до норм ч. 3 ст. 183 та ч. 5 ст. 194 КПК України у разі внесення застави покласти на підозрюваного такі обов`язки: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду, не відлучатися з міста Мелітополя без дозволу слідчого, прокурора або суду, утримуватися від спілкування з потерпілим, свідками, іншими особами з приводу обставин вчиненого ним кримінального правопорушення, здати на зберігання до органу відповідних органів Державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Керуючись ст. 29 Конституції України, ст. 177, 178, 182, 183, 193,194, 196, 197, 199, 202, 205, 309, 492 КПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання слідчого Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції Феняка А.В. погоджене з Мелітопольської окружної прокуратури Слиньком Д.О., у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.01.2022 року за №12022082140000129, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – задовольнити.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Строк тримання під вартою обчислювати з моменту фактичного затримання, тобто з 22 січня 2022 року з 02 години 10 хвилин до 23 березня 2022 року до 02 години 10 хвилин включно.

Визначити строк дії ухвали слідчого судді тривалістю до 23 березня 2022 року до 02 години 10 хвилин включно.

Одночасно визначити запобіжний захід у виді застави для забезпечення виконання ОСОБА_1 обов`язків, визначених КПК України.

Розмір застави визначити у межах 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 191 440 (сто дев`яносто одна тисяча чотириста сорок) гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок: на наступний депозитний рахунок: ТУ ДСА України в Запорізькій області, код ЄДРПОУ 26316700, р/р UA378201720355249002000001205, Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, обов`язково зазначати інформацію про постанову судді або ухвалу суду, який обрав заставу мірою запобіжного заходу, ПІБ обвинуваченого.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_1 наступні обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду;

- не відлучатися з міста Мелітополя без дозволу слідчого, прокурора або суду,;

- утримуватися від спілкування зі потерпілим, свідками, експертами та спеціалістами по даному кримінальному провадженню;

- здати на зберігання до Мелітопольського відділу Управління ДМС у Запорізькій області, свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити на строк 2 місяці.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розміру, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_1 з-під варти та повідомити усно і письмово прокурора та Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області.

У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_1 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Копію ухвали надіслати учасникам судового провадження та начальнику Запорізького СІЗО для виконання.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали проголошений 25 січня 2022 року о 08 годині 30 хвилин.

Слідчий суддя: Т.В. Юрлагіна