Рішення № 102733532, 17.01.2022, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.01.2022м. СумиСправа № 920/1217/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/1217/21 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дивна логістика 2020” (вул. Екскаваторна, буд. 35, м. Київ, 03062; код ЄДРПОУ 41737583),

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард ТТМ” (вул. Центральна, буд. 1, с. Токарі, Сумський район, Сумська область, 42334; код ЄДРПОУ 42680975),

про стягнення 7236,17 грн.

УСТАНОВИВ:

11.11.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 7236,17 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн.

Ухвалою від 16.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/1217/21; задоволено клопотання позивача, заявлене в п. 1 прохальної частини позову, про розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін; постановлено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи. Копія зазначеної ухвали надіслані на адресу учасників справи.

Копія ухвали від 16.11.2021 про відкриття провадження у справі №920/1217/21, надіслана на адресу відповідача, зазначену позивачем у позовній заяві : ТОВ “Авангард ТТМ”, вул. Центральна, буд. 1, с. Токарі, Сумський район, Сумська область, 42334, повернута поштовим відділенням 23.11.2021 на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до витягу, сформованого за електронним запитом суду від 17.11.2021 №205448922035 місцезнаходження відповідача – ТОВ «Авангард ТТМ» (код ЄДРПОУ 42680975), є: 42334, Сумська область, Сумський район, с. Токарі, вул. Центральна, буд. 1.

Таким чином, місцезнаходження відповідача співпадає з адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві.

Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка” з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області, водночас відповідач відзиву на позов не подав.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для надання заяв по суті справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

08.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Дітрейд» (нова назва - Товариство в обмеженою відповідальністю «Дивна Логістика 2020») (далі – позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авангард ТТМ» (далі – відповідач, покупець) укладено договір поставки № СТД/834 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію (надалі – товар), а покупець зобов`язується приймати цей товар та оплачувати його в прядку і на умовах, передбачених цим договором.

Асортимент та ціна товару погоджуються сторонами у накладній на поставку товару, яка є невід`ємною частиною цього договору ( п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору поставка товару здійснюється партіями на умовах DDP - поставка до пункту призначення (склад чи магазин покупця, адреса якого зазначається в замовлені, або визначений сторонами в додатку до цього договору), згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього договору. Поставка здійснюється автотранспортом постачальника або за бажанням покупця шляхом самовивозу,

Згідно з п. 3.2. договору постачальник поставляє товар партіями протягом 48 (сорока восьми) годин, на підставі попередньої заявки, що подається покупцем постачальнику не пізніш як за 2 (два) робочі дні до передбачуваної дати поставки. Заявка може бути передана по факсу, електронній пошті, через представника постачальника, або іншим, зручним для покупця і постачальника способом.

За відсутності документально оформленої заявки підтвердженням факту узгодження умов поставки окремої партії Товару є підписана сторонами товарна чи товарно-транспортна накладна (п. 3.5. договору).

Пунктом 3.6. договору визначено, що датою поставки товару вважається дата його отримання покупцем.

Відповідно до п. 4.1. договору покупець здійснює оплату товару за ціною, яка передбачена у накладній на поставку товару до договору.

Згідно з п. 4.4. договору покупець зобов`язаний сплатити вартість поставленої партії товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника або шляхом внесення готівки в касу постачальника.

Розділ 6 договору встановлює відповідальність сторін за договором.

Відповідно до п. 9.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2022, а у частині проведення розрахунків – до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Якщо за місяць до закінчені строку дії даного договору жодна з сторін не заявить про своє бажання розірвати даний договір, останній вважається продовженим на один календарний рік і на тих же умовах.

Як зазначає позивач у позовній заяві, позивач на виконання умов договору здійснив поставку товару на загальну суму 7236,17 грн. Підтвердженням факту узгодження умов доставки є підписані сторонами товарно-транспортні накладні, а саме: від 29.08.2019 №С08272495 на суму 416,38 грн, від 29.08.2019 № С08272496 на суму 578,08 грн, від 30.08.2019 № С08283076 на суму 3956,76 грн, від 13.0.2019 № С09112417 на суму 252,60 грн, від 13.09.2019 № С09112416 на суму 440,20 грн, від 20.09.2019 №С09182454 на суму 256,86 грн, від 20.09.2019 №С09182455 на суму 101,40 грн, від 27.09.2019 №С09252625 на суму 710,55 грн, від 27.09.2019 № С09252624 на суму 523,34 грн.

Відповідач вартість поставленого товару не сплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі договору поставки №СТД/834 від 08.04.2019.

Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами та скріплений печатками підприємств сторін, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, є обов`язковим для сторін.

Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення боргу за поставлений товар.

Статтею 265 ГК України, яка кореспондується з положеннями ст. 712 ЦК України, встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 662, статтею 663, частиною 1 статті 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, – відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 у справі №910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 встановлені вимоги щодо оформлення первинних документів, згідно яких первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5 Положення).

Умовами укладеного сторонами договору встановлено, що постачальник поставляє товар партіями протягом 48 (сорока восьми) годин, на підставі попередньої заявки, що подається покупцем постачальнику не пізніш як за 2 (два) робочі дні до передбачуваної дати поставки. Заявка може бути передана по факсу, електронній пошті, через представника постачальника, або іншим, зручним для покупця і постачальника способом. За відсутності документально оформленої заявки підтвердженням факту узгодження умов поставки окремої партії Товару є підписана сторонами товарна чи товарно-транспортна накладна (п. 3.2. та п. 3.5. договору).

Позивачем, на підтвердження факту поставки товару, надані наступні товарно-транспортні накладні, а саме: від 29.08.2019 №С08272495 на суму 416,38 грн, від 29.08.2019 №С08272496 на суму 578,08 грн, від 30.08.2019 №С08283076 на суму 3956,76 грн, від 13.0.2019 №С09112417 на суму 252,60 грн, від 13.09.2019 №С09112416 на суму 440,20 грн, від 20.09.2019 №С09182454 на суму 256,86 грн, від 20.09.2019 №С09182455 на суму 101,40 грн, від 27.09.2019 №С09252625 на суму 710,55 грн, від 27.09.2019 №С09252624 на суму 523,34 грн.

В зазначених товарно-транспортних накладних відсутні: посади осіб зі сторони відповідача, відповідальних за здійснення господарської операції; дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції саме від імені відповідача та підписала товарно-транспортні накладні; відсутність печатки підприємства ТОВ «Авангард ТТМ», оскільки така печатка наявна у відповідача та була проставлена на самому договорі.

Дослідивши вказані товарно-транспортні накладні, суд встановив, що всі вони мають істотні недоліки, а саме всі зазначені товарно-транспортні накладні не містять у собі відомостей щодо отримання/передачі відповідного товару саме уповноваженій особі ТОВ «Авангард ТТМ», оскільки будь-які ідентифікуючи дані відповідача як отримувача товару у вказаних документах відсутні.

У постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Таким чином, вказані товарно-транспортні накладні не є належними і допустимими доказами, які б підтверджували поставку товару за договором відповідачу, а будь-яких інших доказів на підтвердження факту поставки товару позивачем не надано.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов`язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №922/1163/18, від 23.12.2020 у справі №910/2284/20).

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13ц (провадження № 14-400цс19).

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та умови договору, матеріалами справи підтверджується, що позивачем не було надано достатньо доказів, які у своїй сукупності дали б суду змогу дійти висновку про здійснення позивачем поставки (передачі) відповідного товару саме відповідачу, а наявні у матеріалах справи товарно-транспортні накладні зазначені обставини не підтверджують, отже, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу не підлягають задоволенню у зв`язку із недоведеністю.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Позивачем при зверненні до суду з позовом завлено до стягнення 2270,00 грн судового збору.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2270,00 грн покладається на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволені позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано 19.01.2022.

Суддя В.Л. Котельницька