Рішення № 102733481, 11.01.2022, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.01.2022м. СумиСправа № 920/1214/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 910/1214/21

за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 20077720),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» (вул. Снайпера, буд. 13, м. Охтирка, Сумська область, 42704, ідентифікаційний код 40050036),

про стягнення 168 155,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 168 155,93 грн. заборгованості за договором № 640418-ТЕ постачання природного газу від 13.04.2021, з них: збитки за березень у сумі 126 680,09 грн та збитки за квітень у сумі 41 475,84 грн; а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2 522,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 640418-ТЕ постачання природного газу від 13.04.2021 щодо сплатити збитки на підставі пунктів 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 126 680,09 грн за різницю між замовленим в березні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем у березні 2019 року природного газу за договором; та в розмірі 41 475,84 грн за різницю між замовленим в квітні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем у квітні 2019 року природного газу за договором.

У позовній заяві позивач посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просить суд визнати справу малозначною та прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 2 522,34 грн.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою від 15.11.2021 постановлено відкрити провадження у справі № 920/1214/21; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами; розгляд справи по суті призначити на 11.01.2020, 11:00; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України до 24.12.2021; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 ГПК України до 27.12.2021.

07.12.2021 від відповідача до суду надійшов відзив від 03.12.2021 № 1127-юр (вх. № 10037/21 від 07.12.2021), в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених порушенням відповідачем неналежним виконанням зобов`язань за договором, а погодження сторонами в договорі порядку визначення розміру збитків не звільняє від обов`язку кредитора довести повний склад цивільного правопорушення як підстави для застосування такої форми майнової відповідності, як відшкодування збитків. Таким чином, як зазначає відповідач, враховуючи відсутність належних доказів на підтвердження реальності понесення АТ «НАК «Нафтогаз України» витрат та недоведення зменшення майна АТ «НАК «Нафтогаз України» у результаті врегулювання небалансу, вбачається відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

24.12.2021 представником позивача надіслано до суду відповідь на відзив від 24.12.2021 б/н (вх. № 10531/21), де представник позивача заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позов та зазначає, що відповідачем належними та достатніми доказами не доведено суду наявності підстав для відмови у позові. Представник позивача підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання для розгляду даної справи по суті та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Згідно зі статтею 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Частиною четвертою статті 240 ГПК України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

01.10.2018 між сторонами укладено договір № 6404/18-ТЕ-29 постачання природного газу (далі - договір), на виконання умов якого позивач, у період жовтень 2018 року - квітень 2019 року, передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 57 291 411,23 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу.

Відповідно до п. 11.2 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018), пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз. 2) підп. 3.9.2 п. 3.9, п. 3.13, п. 5.7, абз. п`ятий підп. 5) п. 6.2, підп. 8) п. 6.2, підп. 4) п. 6.3, абз. третій підп. 2) п. 6.4 цього договору застосовуються з дня, зазначеного в повідомленні позивача, яке направляється не електронну адресу відповідача, зазначену в п. 12 договору та розміщується на офіційному сайті позивача.

Відповідно, пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз. 1) підп. 3.9.2 п. 3.9, абзац четвертий підп. 5) п. 6.2, абзац другий підп. 2) п.6.4 договору з 01 березня 2019 року втрачають чинність.

Крім цього, відповідно до додаткової угоди № 6 від 24.04.2020 до договору, пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз. 2) підп. 3.9.2 п. 3.9, 3.13, 5.7, абз. п`ятий підп. 5) п. 6.2, підп. 8) п. 6.2, підп. 4) п.6.3, абз. третій підп. 2) п. 6.4 цього договору застосовуються сторонами з 01.03.2019.

Пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз. 1) підп. 3.9.2 п. 3.9, абзац четвертий підп. 5) п. 6.2, абзац другий підп. 2) п. 6.4 цього договору з 01.03.2019 втрачають чинність.

Пунктами договору, що застосовуються з 01.03.2019, передбачено, зокрема, наступне. Пунктом 3.13 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного відповідачем природного газу більше ніж на 5 % відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 договору), відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки в порядку, визначеному п. 5.7 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018). При цьому, розмір збитків визначається таким чином:

3.13.1 якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;

3.13.2 якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, відповідач зобов`язаний відшкодувати збитки за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:

В = (Уф - Уп) х Ц х К,

де: Уф – об`єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений позивачем відповідачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу;

Уп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 договору;

Ц - ціна природного газу за цим договором; К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.

Пунктом 5.7 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) передбачено, що відшкодування позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 Договору, здійснюється наступним чином:

- позивач на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо відповідач порушив п. 3.9 договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 п. 3.13 договору;

- позивач після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;

- відповідач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту- претензії, зобов`язаний відшкодувати позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.

Відповідно до підп. 8) п. 6.2 договору, відповідач зобов`язаний, зокрема, відшкодувати позивачу збитки, розраховані відповідно до п. 3.13 договору.

Відповідно до підп. 4) п. 6.3 договору, позивач має право вимагати від відповідача відшкодування збитків, що виникли через порушення відповідачем умов п. 2.1 договору у разі, якщо відхилення фактично використаних відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5 % (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.

Вказані пункти договору узгоджується з положеннями п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу (далі - Правила), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2496 (із змінами), а саме: відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:

1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;

2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:

В = (Уф- Уп) х ЦхК,

де: Уф – об`єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу;

Уп - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період;

Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу;

К - коефіцієнт, який визначається постачальником та не може перевищувати 0,5.

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник передає споживачу у березні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 1 600,000 тис. куб м. та у квітні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 450,000 тис. куб м.

Актом приймання-передачі від 31.03.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 1 046,28800 тис. куб. м. та актом приймання- передачі від 30.04.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 261,79700 тис. куб. м.

Таким чином, відповідач у березні 2019 року фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 553,712 тис. куб. м. та у квітні 2019 року фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 188,203 тис куб. м., ніж було узгоджено сторонами відповідно до п. 2.1. договору.

21.05.2019 позивач направив на адресу відповідача акт-претензію за вих. № 26-1540- 19, змінену відповідно в частині розрахунку суми збитків листом від 07.11.2019 за вих. № 26/10-3091-19, яким позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та п. 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 126 680,09 грн, за різницю між замовленим в березні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного Відповідачем у березні 2019 року природного газу за договором, згідно детального розрахунку, наданого до даного позову.

13.06.2019 позивач направив на адресу відповідача акт-претензію за вих № 26-2202-19, змінену відповідно в частині розрахунку суми збитків листом від 22.11.2019 за вих. № 26/10-4025-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та п. 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 41 475,84 грн, за різницю між замовленим в квітні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем у квітні 2019 року природного газу за договором, згідно детального розрахунку, наданого до даного позову.

Вищезазначені акти-претензії про суми збитків отримані відповідачем, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, які додані позивачем до позовної заяви, проте, станом на момент звернення із цим позовом до суду, збитки позивача в добровільному порядку відповідачем не відшкодовані.

Таким чином, розмір збитків, завданих позивачу неналежним виконанням відповідачем п. 2.1. договору, розрахований на підставі п. 3.13. та п. 5.7. договору та п. 1 Розділу VI Правил, складає: за березень 126 680,09 грн та за квітень 41 475,84 грн. Отже, загальна сума боргу відповідача перед позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 168 155,93 грн.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно вимог статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Частиною першою статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов`язання є встановлене договором або законом відшкодування збитків.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1 ст. 623 ЦК України).

Згідно з частинами першою та третьою статті 626 цього ж Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, які в свою чергу належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (висновок, викладений в пункті 7.3. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).

За частинами першою, четвертою, сьомою статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Дана норма відображає співвідношення норм загального та спеціального права, в даному випадку - норм, що регулюють відносини з постачання природного газу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 12 ГК України Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Відповідно до преамбули Закону України «Про ринок природного газу», цей Закон визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Таким чином, відносини у сфері використання природного газу регулюються Законом України «Про ринок природного газу» (далі - Закон), який є спеціальним нормативно- правовим актом по відношенню до Цивільного та Господарського кодексів України.

Відповідно до частини першої та пункту 17 частини третьої статті 4 Закону державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства. До компетенції Регулятора на ринку природного газу належить, зокрема, затвердження правил постачання природного газу.

На виконання вказаної норми Закону, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор) від 30.09.2015 № 2496 затверджено Правила постачання природного газу (далі - Правила), які регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (пункт 1 Розділу І Правил). Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС (пункт 2 Розділу І Правил).

Розділом VI Правил визначено перелік дій, які можуть нанести збитки суб`єктам ринку природного газу іншими суб`єктами ринку та затверджено порядок розрахунку та відшкодування таких збитків.

Так, у відповідності до пункту 1 Розділу VI Правил, відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:

1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;

2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об`єму (обсягу) природного газу.

Тобто правовідносини суб`єктів ринку природного газу зазнають імперативного регулятивного впливу держави, яка приймає нормативно-правові акти щодо функціонування ринку природного газу України. На виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належать і Правила постачання природного газу, які, зокрема, визначають поняття збитків у сфері постачання природного газу, порядку розрахунку та відшкодування таких збитків.

Отже, незалежно від того, що загальні правила відшкодування збитків викладені в положеннях Цивільного та Господарського кодексів України, порядок відшкодування збитків, завданих суб`єктам ринку природного газу у правовідносинах між постачальниками та споживачами природного газу імперативно регулюються Розділом VI Правил постачання природного газу, застосування яких є обов`язковим до даного виду правовідносин.

Статтею 12 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» договір постачання повинен містити такі істотні умови: 1) обов`язок постачальника забезпечити споживача всією необхідною інформацією про загальні умови постачання (у тому числі ціни), права та обов`язки постачальника та споживача, зазначення актів законодавства, якими регулюються відносини між постачальником і споживачем, наявні способи досудового вирішення спорів з таким постачальником шляхом її розміщення на офіційному веб-сайті постачальника; 2) обов`язок постачальника забезпечити споживача інформацією про обсяги та інші показники споживання природного газу таким споживачем на безоплатній основі; 3) обов`язок постачальника повідомити споживачу про намір внесення змін до договору постачання природного газу в частині умов постачання до початку дії таких змін та гарантування права споживача на дострокове розірвання договору постачання, якщо нові умови постачання є для нього неприйнятними; 4) обов`язок постачальника забезпечити споживачу вибір способу оплати з метою уникнення дискримінації; 5) обов`язок постачальника забезпечити споживача прозорими, простими та доступними способами досудового вирішення спорів з таким постачальником; 6) порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання.

Керуючись Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання природного газу, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, Кодексом газотранспортної системи, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493, Кодексом газорозподільних систем, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494, постановою КМУ № 867 від 19.10.2018 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу», іншими нормативними актами (преамбула договору), між позивачем та відповідачем укладено договір постачання природного газу.

При цьому, згідно з пунктом 1 статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На виконання умов договору позивач у період жовтень 2018 року - квітень 2019 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 57 291 411,23 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, що додані до цього позову.

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник передає споживачу у березні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 1 600,000 тис. куб м. та у квітні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 450,000 тис. куб м.

Актом приймання-передачі від 31.03.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 1 046,28800 тис. куб. м. та актом приймання- передачі від 30.04.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 261,79700 тис. куб. м.

Таким чином, відповідач у березні 2019 року фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 553,712 тис. куб. м. та у квітні 2019 року фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 188,203 тис куб. м., ніж було узгоджено сторонами відповідно до п. 2.1. договору.

21.05.2019 позивач направив на адресу відповідача акт-претензію за вих. № 26-1540- 19, змінену відповідно в частині розрахунку суми збитків листом від 07.11.2019 за вих. № 26/10-3091-19, яким позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та п. 5.7. договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 126 680,09 грн, за різницю між замовленим в березні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем у березні 2019 року природного газу за договором, згідно детального розрахунку, наданого до даного позову.

13.06.2019 позивач направив на адресу відповідача акт-претензію за вих. № 26-2202- 19, змінену відповідно в частині розрахунку суми збитків листом від 22.11.2019 за вих. № 26/10-4025-19, якою позивач вимагав у Відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та п. 5.7. договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 41 475,84 грн, за різницю між замовленим в квітні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем у квітні 2019 року природного газу за договором, згідно детального розрахунку, наданого до даного позову.

У відповідності до пункту 2.4. договору перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися за ініціативою споживача шляхом підписання додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду (в даному випадку й надалі по тексту договору - газовий місяць в значенні Кодексу ГТС). Для цього споживач зобов`язаний надати постачальнику не пізніше ніж за три робочих дні до кінця місяця постачання газу два екземпляри належним чином оформленої додаткової угоди. Споживач зобов`язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно надавати додаткові угоди на коригування замовлених обсягів за цим договором.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у строки визначені пунктом 2.4. договору, відповідач звертався до позивача із вимогою про перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу у відповідні місяці.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно- господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).

За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (висновок, викладений в пункті 6.13. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина перша статті 231 ГК України передбачає, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається; частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобовязань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункти 8.22., 8.23.) вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компесації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повине доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до статті 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності, зокрема і в частині забезпечення функціонування ринку природного газу в тому числі шляхом імперативного регулювання договірних відносин постачальника і споживача природного газу - у спосіб встановлення відповідальності споживача за перевищення або недовикористання завчасно погоджених сторонами щомісячних обсягів природного газу у вигляді збитків, які фактично за своєю правовою природою, алгоритмом розрахунку, способом фіксації не відповідають правовій категорії «збитки», а за правовим змістом є господарською санкцією - штрафною санкцією (штрафом).

Відтак, неправильне або неточне застосування визначених цивільним або господарським законодавством термінів, в тому числі застарілих внаслідок змін законодавства, які в повній мірі не відображають характер спірних правовідносин, внаслідок виконання імперативних приписів відповідних норм законодавства учасниками ринку природного газу не змінює правову природу врегульованих сторонами відносин.

Зазначена невідповідність (неузгодженість) правової природи застосованих в договорі штрафних санкцій і позначених у ньому терміном «збитки» виникла внаслідок внесення змін до статті 225 ГК України, які набрали чинності 01.05.2016.

Так, частина п`ята статті 225 ГК України (в редакції до 01.05.2016) передбачала, що сторони господарського зобов’язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконаного зобов’язання чи строків порушення зобов’язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов`язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов`язань визначений законом.

Наведена норма, з огляду на порядок і алгоритм визначення розміру, фактично встановлювала особливий (спеціальний), відмінний від універсального, вид збитків як господарської санкції, який передбачав спрощений порядок відшкодування збитків у розмірі, задалегідь встановленому в договорі, без необхідності доведення їх розміру і наявності повного складу господарського правопорушення, тобто по суті в порядку, передбаченому для стягнення штрафу (неустойки).

В тому числі з метою подолання наведеної правової невизначеності у правозастосуванні Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 07.04.2015 № 289-VІІІ частини п`ята-сьома статті 225 ГК України були виключені. Зазначений Закон згідно з пунктом 1 його Прикінцевих положень набув чинності 01.05.2016.

Станом на момент підготовки тексту постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2496 «Про затвердження Правил постачання природного газу», якою була вперше запроваджена відповідальність споживача у вигляді обов`язку відшкодування збитків у разі перевищення/недовикористання визначених договором постачання природного газу обсягів природного газу, і державної реєстрації цієї постанови в Міністерстві юстиції України (06.11.2015) частина п`ята статті 225 ГК України діяла у відповідній редакції.

За цих умов (умов відповідності пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу приписам частини п`ятої статті 225 ГК України) визначені Правилами збитки відповідали правовому змісту збитків, природа і алгоритм розрахунку яких впроваджений був частиною п`ятою статті 225 ГК України.

Натомість, з 01.05.2016 - моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 07.04.2015 № 289-VІІІ, і відповідно втратою чинності частиною п`ятою статті 225 ГК України, зазначена правова узгодженість змісту збитків у Правилах постачання природного газу була втрачена з огляду на не внесення відповідних змін до цих Правил в частині регулювання правовідносин, пов`язаних з нарахуванням і відшкодуванням збитків, в тому числі шляхом заміни в тексті терміну «збитки» на «штраф».

Під час співіснування норми частини п`ятої статті 225 ГК України і пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу в судовій практиці по суті не виникало правових колізій чи правової невизначеності із нормою статті 231 ГК України.

Згідно з усталеною практикою господарських судів на той час (до 01.05.2016) норма частини п`ятої статті 225 ГК України передбачала окремий вид збитків і кваліфікувалась господарськими судами як спеціальна по відношенню до норм статей 22, 623 ЦК України та статей 224, 225, 232 ГК України.

Відповідні висновки наведені в тому числі в постановах Вищого господарського суду України від 21.07.2009 у справі № 16/15-09, від 14.10.2013 у справі № 41/64, від 05.09.2016 у справі № 916/247/16, від 23.07.2013 у справі № 910/26161, від 28.09.2010 у справі №13/25-09.

Отже, збитки у Правилах постачання природного газу під час існування норми частини п`ятої статті 225 ГК України і штрафна санкція (частини перша, четверта статті 231 ГК України) мали абсолютно ідентичну правову природу і лише наявність спеціальної норми частини п`ятої статті 225 ГК України наділяла такі збитки правовою самоідентичністю і у такий спосіб виокремлювала їх в окремий (відмінний від універсального) вид збитків.

Як вже зазначено, після виключення з Господарського кодексу України норми частини п`ятої статті 225 (01.05.2016) збитки, стягнення яких запроваджено Правилами постачання природного газу, втратили нормативну основу (підґрунтя), яка ідентифікувала ці майбутні потенційні витрати недобросовісного споживача природного газу - правопорушника як окремий спеціальний вид збитків.

Натомість, вилучення частини п`ятої статті 225 ГК України (з 01.05.2016) лише нівелювало цю самоідентичність і повернула збиткам, обов`язок відшкодування яких передбачено Правилами постачання природного газу, правову природу штрафної санкції (штрафу, неустойки), що в свою чергу в цілому не суперечить приписам частини другої статті 546 ЦК України і по суті є окремим, погодженим сторонами договору видом забезпечення зобов’язання споживачем за договором постачання природного газу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в пункті 33 постанови від 05.06.2019 у справі № 910/4927/18, враховуючи вимоги закону, перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити і інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Водночас, відповідно до положень частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування (зазначений висновок викладений в постановах Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/3987/20 та від 30.03.2021 № 908/2261/17).

Отже, встановлення якісних відмінностей (І) визначення сторонами в договорі заздалегідь (перед вчиненням цивільного правопорушення) встановленого розміру господарської санкції («збитків») у вигляді грошової суми у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, а не після завдання шкоди і розрахунку його суми, (II) сплата таких збитків у певному розмірі, розрахованому із застосуванням спеціального математичного алгоритму (формули) в залежності від ступеню неналежного виконання договору, а не у повному розмірі, як це визначено статтями 22 ЦК України та 226 ГК України для відшкодування збитків, зумовлюють необхідність визначення (тлумачення) іншої від універсальної (загальної) правової природи передбачених договором постачання природного газу збитків і яка з урахуваннях наведених характерних ознак і мети застосування відповідає правовому змісту штрафної санкції (штрафу як неустойки) і виступає способом забезпечення виконання зобов`язання відповідачем та компенсації майнових втрат постраждалої сторони.

Крім того, тлумачення умов укладеного сторонами договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем обов`язків дотримання споживання ним підтверджених обсягів природного газу має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями спеціального законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у правовідносинах, підставою виникнення яких є договір постачання природного газу. Серед спеціальних актів, є згадувані вище закони України «Про ринок природного газу» та «Про Національну комісію, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», Правила постачання природного газу, приписи яких є імперативними для учасників ринку природного газу.

У зв`язку з тим, що стаття 12 Закону України «Про ринок природного газу» і пункт 1 Розділу VI Правил постачання природного газу мають на меті стимулювати учасників ринку природного газу до добросовісного та розумного здійснення своїх прав і обов`язків за договором постачання природного газу, умову відшкодування збитків у разі допущення споживачем невідповідності фактично використаного об’єму замовленого споживачем і визначеному договором обсягам споживання природного газу слід вважати правомірною (легітимною) з метою в тому числі забезпечення на ринку природного газу надійного та безперебійного постачання необхідних обсягів природного газу споживачам.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6.-7.11) щодо співвідношення свободи договору і таких засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, як справедливість, добросовісність, розумність:

«Сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленність сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов’язку, як і його зміни та припинення.

Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв`язку з нормами відповідних законодавчих актів, а саме статей 3, 6, 549, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи».

Конституційний Суд України у Рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 вказав, що юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц суд з посиланням на дію принципу "суд знає закони", який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору відзначив, що активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні; при вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст правову природу, права та обов`язки) правовідносини сторін, які випливають з встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, така функціональність суду в силу відповідних процесуальних норм носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Містить принциповий правовий висновок щодо наслідків помилкового зазначення в договорі назв тих чи інших господарських санкцій і одночасно є показовим прикладом застосування судом принципу «суд знає закони» в частині «перекваліфікації» (надання правильної кваліфікації) одного виду господарської санкції, визначеної в договорі, в інший є постанова Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.02.2017 у справі № 910/29752/15.

Зокрема, в зазначеній постанові Верховний Суд України, встановивши, що розмір договірної санкції обраховано у відсотковому відношенні за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 ЦК України відповідає поняттю «пеня», дійшов наступного висновку, що між тим для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання.

Також в цій постанові суд відзначив, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК України).

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Ідентичний правовий висновок Верховного Суду викладений в пункті 33 постанови від 05.06.2019 у справі № 910/4927/18, а саме: враховуючи вимоги закону, перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити і інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Наявність наведених якісно відмінних ознак передбачених Правилами постачання природного газу і договором збитків виключає застосування до спірних правовідносин статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України, які визначають збитки як одну з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною і виражається в об’єктивному зменшенні будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Натомість, визначення правової природи і вирішення спору в цілому щодо стягнення передбачених Правилами постачання природного газу і договором збитків повинне відбуватися із застосуванням статей 546, 547, 548, 549 Цивільного кодексу України та статей 199, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, які визначають відповідно штраф (як одну з форм неустойки) і штрафну санкцію як один з видів господарських санкцій у разі неналежного виконання господарського зобов`язання.

Сама лише та обставина, що договір, Правила постачання природного газу, Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України містить термін «збитки» не має вирішального значення для висновку про їх ідентичну правову природу.

Правова природа передбачених договором і Правилами постачання природного газу збитків є відмінною від правової природи збитків в їх універсальному (традиційному) розумінні (як об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони), і саме тому дослідження і встановлення судом дійсної правової природи збитків в договорі і Правилах і повинне зумовити тлумачення змісту договору і перекваліфікацію відносин сторін, а внаслідок чого і застосування до спірних правовідносин іншого правового регулювання, а саме статей 230-232 ГК України та 546, 549, 551 ЦК України замість статей 224, 225 ГК України та статей 22, 623 ЦК України відповідно.

Відповідно до приписів вищенаведених норм права та договору, збитки позивача доведені актами приймання-передачі природного газу із яких вбачається споживання природного газу у обсязі меншому від замовленого у березні та квітні 2019 року, що свідчить про те, що відповідач не виконав обов`язку самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно надавати додаткові угоди на коригування замовлених обсягів за цим договором - фактичного споживання обсягів природного газу, у результаті бездіяльності відповідача нанесено збитки позивачу у загальній сумі 168 155,93 грн, розраховані відповідно до порядку розрахунку та відшкодування таких збитків визначених пунктом 1 Розділу VI Правил постачання природного газу (постанова НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496) та договору, про що відповідачу було направлено акти-претензії.

Отже, позовні вимоги про стягнення збитків у сумі 168 155,93 грн. грн є доведеними належними та допустимими доказами, а отже такими що підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 2 522,34 грн покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» (вул. Снайпера, буд. 13, м. Охтирка, Сумська область, 42704, ідентифікаційний код 40050036) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія» «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) збитки в сумі 168 155,93 грн (сто шістдесят вісім тисяч сто п`ятдесят п`ять гривень дев`яносто три копійки) та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 522,34 грн (дві тисячі п`ятсот двадцять дві гривні тридцять чотири копійки).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 17 січня 2022 року.

Суддя Ю.А. Джепа