Рішення № 102730882, 20.01.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2022 р. м. Київ Справа № 911/3371/21

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенікс" до Державного підприємства "Український карантинний розсадник" про стягнення 73766,36 грн

без виклику учасників процессу

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кенікс" (далі - позивач) подало до суду позов до Державного підприємства "Український карантинний розсадник" (далі - відповідач) про стягнення 73766,36 грн заборгованості, з яких 24000,00 грн – основного боргу, 1269,70 грн – пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 233,00 грн 3% – річних, 263,66 грн – інфляційних витрат, 48000,00 грн – штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов Договору № 28/02/21-01 від 28.02.2021 про участь у постійно діючій виставці-продажу, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Ухвалою від 22.11.2021 Господарський суд Київської області залишив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенікс" без руху, у зв`язку з недотриманням п. п. 2, 3, 9 ч. 3 та ст. ст. 162, 164, 174 ГПК України, надавши 10 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви.

01.12.2021 на адресу Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенікс" супровідним листом з додаткам на виконання вимог ухвали від 22.11.2021 надійшла заява щодо усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 06.12.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів відправки копії відзиву позивачу у строк, передбачений ч. 1 ст. 251 ГПК України – протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву та доказів відправки копії відповіді на відзив відповідачу у строк, визначений судом згідно з вимог ч. 4 ст. 166 ГПК України, - до 10.01.2022 (включно), а відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 21.01.2022 (включно).

Копія відповідної ухвали суду отримана позивачем 09.12.2021, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103280744585.

При цьому, поштове відправлення № 0103280744356, у якому направлено відповідачу копію ухвали суду про відкриття провадження у даній справі, повернуто з довідкою відділення зв`язку, у якій причиною повернення вказано: “адресат відсутній за вказаною адресою”.

Водночас, поштове відправлення направлено за адресою відповідача, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань .

В силу п.4 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки, зокрема, про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

10.01.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву № 10/01/22-01 від 10.01.2022 без доказів направлення його копії позивачу. Відповідач у відзиві зазначив, що відповідно до умов договору підприємство дійсно отримало від позивача кошти в сумі 24000,00 грн, як передоплату за календарний місяць участі у виставці. Підприємство планувало організувати виставки-продаж, однак в ході підготовки з`ясувалось, що дану територію вже зайняли треті особи, яким належать сусідні земельні ділянки, у зв`язку з чим організувати виставку-продаж та виконати умови договору не вдалось. Водночас, відносно підприємства відкрито виконавче провадження, банківський рахунок арештовано, кошти повернути немає можливості. Як стверджує відповідач, після закриття виконавчого провадження ДП "Український карантинний розсадник" повністю розрахується з ТОВ "Кенікс".

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

28.02.2021 року між Державним підприємством «Український карантинний розсадник» (організатор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кенікс» (учасник) укладено Договір № 28/02/21-01 про участь у постійно діючій виставці - продажу (далі - договір).

У відповідності до п. 1.1 договору, для укладання найвигідніших умов з третіми особами учасник на умовах даного договору приймає участь в організованій організатором постійно діючої виставці - продажу квітково-декоративної, садивної продукції, посадкового матеріалу, дерев та кущів, а також супутніх товарів для садівництва (чорнозем, інший грунт, суміші, добрива та інше).

Як передбачено п. 1.2 договору, виставка - продаж проводиться організатором у приміщеннях та території виробничоскладської бази, яка знаходиться на балансі організатора, розташованих за адресою: с. Мила, вул. Комарова 2В у Київській області в період травень-жовтень 2021 р.

Згідно п. 2.1 договору, продукція та товари Учасника (надалі Експозиція), що відповідають направленості виставки - продажу розміщуються на обумовлених Сторонами місцях в межах територій, що надаються Організатором.

Місце розташування експозиції: складські будівлі та частина прилеглої до фасаду території, які визначається графічно у Додатку № 1, що є невід`ємною частиною Договору. Місце розташування Експозиції може змінюватись за згодою Сторін (п. 2.2 договору).

Пунктом 2.3 договору сторонами погоджено, що у зв`язку із необхідністю проведення часткового ремонту будівлі складу та благоустрою території Експозиції за рахунок здійснення учасником передплати у розмірі визначеному п. 4.1. цього договору, організатор зобов`язується надати Учаснику Додаток № 1 через 15 днів після здійснення учасником передплати.

Згідно з п. 5.8 договору, у разі несвоєчасного виконання зобов`язань в частині строків визначених цим договором, організатор сплачує учаснику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення та штраф у подвійному розмірі здійсненої Учасником передплати.

Відповідно до п. 5.9 договору, у разі розірвання договору з вини організатора або безпідставної відмови організатора виконувати умови цього договору, організатор зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми договору у відповідності до п. 4.1. цього договору.

Всі розходження і спірні питання, які можуть виникнути при виконанні умов даного договору, сторони намагаються вирішувати шляхом переговорів (п. 7.1 договору).

Згідно п. 7.2. договору, у випадку не досягнення згоди такий спір вирішується у судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору та у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Пунктом 8.1 визначено, що сторони домовились, що даний договір діє з 01 травня 2021 року.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на виконання вимог договору в якості передоплати Товариство з обмеженою відповідальністю "Кенікс" перераховано Державному підприємству "Український карантинний розсадник" 24000,00 грн відповідно до платіжного доручення № 120 від 24.06.2021.

Проте, відповідач умови договору у встановлений строк не виконав, місце розташування експозиції позивача не надав, що і слугувало підставою для звернення позивача до суду.

Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України, зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем не виконані взяті на себе зобов`язання, що відповідачем не спростовано шляхом подання доказів зворотного, суд вважає заявлені вимоги в частині основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 1269,70 грн – пені за період з 10.07.2021 по 05.11.2021.

В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до п. 5.8 договору, у разі несвоєчасного виконання зобов`язань в частині строків визначених цим договором, організатор сплачує учаснику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що такі розрахунки є арифметично вірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 48000,00 грн – штрафу.

У відповідності до п. 5.8 договору, у разі несвоєчасного виконання зобов`язань в частині строків визначених цим договором, організатор сплачує учаснику штраф у подвійному розмірі здійсненої Учасником передплати.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем порушено строк зобов`язань визначених цим договором (15 днів після здійснення учасником передплати), перевіривши розрахунок, суд дійшов висновку, що позові вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу 48000, 00 грн штрафу є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 233,00 грн 3% – річних, 263,66 грн – інфляційних витрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та втрат від інфляції, суд зазначає, що здійснені позивачем розрахунки є арифметично вірними, у зв`язку з чим вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до п. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.

Пунктами 1 та 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно змісту якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Враховуючи викладене, оскільки борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашено, відповідач порушив умови договору, позов за підставою та предметом не оспорив, доказів сплати заборгованості та/або інших доказів на спростування позовних вимог суду не надав,господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими у відповідності до вимог чинного законодавства, підтвердженими належними доказами, які є в матеріалах справи, та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також позивач просить суд відшкодувати з відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кенікс" (клієнт) та адвокатом Несвітом О.В. укладено договір про надання правової допомоги № 16/10, відповідно до умов якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правничу допомогу та представляти інтереси клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, а також в інших органах під час розгляду правових спорів.

Також, 16.10.2021 сторони уклали Додаткову угоду до Договору № 16/10 від 16.10.2021, в якій узгоджено тарифи та суму орієнтовної попередньої оплати вартості наданої правової допомоги.

Так, сторони дійшли згоди визначити розмір гонорару за одну годину витраченого Адвокатом часу у сумі 500, 00 грн (п`ятсот гривень 00 коп.). Клієнт здійснює оплату наданих послуг, відповідно до умов Договору № 16/10 від 16.06.2021, шляхом безготівкого розрахунку на банківський рахунок Адвоката додаткового наданий ним або готівкового розрахунку, на підтвердження здійснення готівкового розрахунку Адвокат видає особі квитанцію.

Додаткова угода набирає чинності з дати її підписання. Порядок приймання-передачі наданої правової допомоги: правова допомога вважається наданою по факту складання правових документів, участі Адвоката у судових засідання та по факту надання інших послуг, які передбачені в п.1.2 Договору або актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується Сторонами та скріплюється печатками (за наявності). Адвокат надає Клієнту акт приймання-передачі наданої правової допомоги, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов Договору, додаткові витрати, які були понесені адвокатом понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце). Умови Договору про надання правничої допомоги № 16/10 від 16.10.2021 цією Додатковою угодою не змінюються та залишаються в силі.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2021 між сторонами Договору № 16/10 від 16.10.2021 було підписано Акт приймання-передачі наданих послуг до Договору № 16/10 від 16.10.2021, відповідно до якого сторонами погоджено, що виконавець/Адвокат надав наступну правову допомогу: зустріч, консультація клієнта з правовим аналізом документів, кількість годин – 1 год, вартістю 500 грн, узгодження із клієнтом стратегії по справі та правової позиції, пошук практики Верховного Суду із даної правової позиції, виготовлення копій документів – кількість годин – 1 год, вартістю 500 грн, підготовка, формування та подання позовної заяви кількість годин – 1 год, вартістю 500 грн.

Виконавець надав перераховані вище послуги, а клієнт прийняв надані за цим договором про надання правової допомоги № 16/06 від 16.06.2021 послуги на загальну суму 3 000 (три тисячі) гривень 00 коп. Цим Актом обидві сторони підтвердили, що договірні умови взяті на себе кожною Стороною зобов`язання згідно переліку наведеного вище та у відповідності до умов Договору про надання правової допомоги № 16/10 від 16.10.2021 виконані якісно та в повному обсязі. Сторони не мають претензій по наданим/отриманим станом на 05.11.2021, послугам від Виконавця за цим Договором.

Таким чином, виконавець надав вищеперераховані послуги, а клієнт прийняв послуги на загальну суму 3 000,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 05.11.2021 та платіжним дорученням № 222 від 08.11.2021.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що визначено ч. 1 ст. 123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п. 1 ч. 3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як визначено ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина 3 відповідної норми вказує, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 такої норми, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГП України, в силу ч.5 такої норми, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що встановлено ч.6 такої норми.

Порядок розподілу судових витрат (окрім судового збору) визначено ч. ст. 129 ГПК України, відповідно до якої, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, ч. 5 ст.129 ГПК України унормовано, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 6 ст. 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Як визначено ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У Постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч. 5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній Постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст. 129 ГПК України.

Враховуючи правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19).

В силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і у суду не має повноважень визначати розмір такого гонорару.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 28); у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

Тому, керуючись ч. 5 ст. 129 ГПК України, з урахуванням предмета спору, обсягу зібраних доказів, змісту поданих заяв по суті, а також необхідного часу для їх складання, фактичного обсягу послуг, поведінки сторін, значення справи для сторін, суд врахував пов`язаність витрат з розглядом справи, їх обґрунтованість та пропорційність та дійшов висновку про обґрунтованість покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Також, судом враховано, що заперечень щодо розподілу витрат та клопотань щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги від відповідача не надходило.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку покласти обов`язок на Державне підприємство "Український карантинний розсадник" відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Кенікс" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000, 00 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача у розмірі 2270,00 грн.

Керуючись ст.ст. 74-79, 129, 232, 233, 236– 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенікс" до Державного підприємства "Український карантинний розсадник" про стягнення 73766,36 грн задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Український карантинний розсадник" (08112, Київська обл., Києво - Святошинський р-н, с. Мила, вул. Комарова, 2 – В, код ЄДРПОУ 35411469) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенікс"(03110, м. Київ, вул. Клінічна, буд. 23-25, код ЄДРПОУ 400009975) 24000,00 грн (двадцять чотири тисячі 00 коп) основного боргу, 1269,70 грн (одну тисячу двісті шістдесят дев`ять гривень сімдесят коп) пені, 233,00 грн (двісті тридцять три гривні 00 коп) 3% річних, 263,66 грн (двісті шістдесят три гривні шістдесят шість коп) інфляційних витрат, 48000,00 грн (сорок вісім тисяч гривень 00 коп) штрафу, 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп) судового збору та 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп) витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).

Суддя В.М. Антонова