Рішення № 102730493, 13.01.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.01.2022Справа № 910/931/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 910/931/20

за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Атек»

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

про визнання незаконними дій щодо нарахування плати з постачання теплової енергії та зобов`язання зробити перерахунок

За участю представників сторін:

від позивача Войтенко В.В. (адвокат за ордером від 20.02.2020 серія КС № 716662);

від відповідача Комісар С.П. (адвокат за довіреністю від 25.11.2020 № 25/11/20-26), Лелюх В.М. (адвокат за довіреністю від 25.11.2020 № 25/11/20-29).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся Житлово-будівельний кооператив «Атек» (далі - Кооператив) з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - Підприємство) про:

- визнання незаконними дій відповідача щодо нарахування плати з постачання теплової енергії у гарячій воді позивачу за період з 14.02.2019 по 01.04.2019, проведеного розрахунковим способом на підставі усереднених показників приладів обліку за попередні три доби з коригуванням відповідно до фактичної температури зовнішнього повітря, при цьому термін застосування розрахункових значень не повинен перевищувати 15 діб на рік;

- зобов`язання Підприємства зробити Кооперативу перерахунок плати з постачання теплової енергії у гарячій воді за період з 14.02.2019 по 01.04.2019, з врахуванням вимог статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а саме з урахуванням середнього споживання теплової енергії протягом попереднього опалювального періоду.

Позовні вимоги обґрунтовані неврахуванням відповідачем статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Мельник В.І.) від 11.12.2020 у справі № 910/931/20 позов задоволено повністю; визнано незаконними дії Підприємства щодо нарахування плати з постачання теплової енергії у гарячій воді Кооперативу за період з 14.02.2019 по 01.04.2019, проведеного розрахунковим способом на підставі усереднених показників приладів обліку за попередні три доби з коригуванням відповідно до фактичної температури зовнішнього повітря, при цьому термін застосування розрахункових значень не повинен перевищувати 15 діб на рік; зобов`язано відповідача зробити позивачу перерахунок плати з постачання теплової енергії у гарячій воді за період з 14.02.2019 по 01.04.2019, з врахуванням вимог статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а саме з урахуванням середнього споживання теплової енергії протягом попереднього опалювального періоду; стягнуто з Підприємства на користь Кооперативу судовий збір у розмірі 4 204 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2020 у справі № 910/931/20 залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/931/20 касаційну скаргу Підприємства задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у справі № 910/931/20 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2021 справу № 910/931/20 передано на розгляд судді Удаловій О.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 справу № 910/931/20 прийнято до свого провадження та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.10.2021.

18.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення.

19.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову та пояснення.

У підготовчому засіданні 21.10.2021 відповідачем подано клопотання про долучення доказів, які долучено судом до матеріалів справи та оголошено перерву до 11.11.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2021 задоволено заяву Кооперативу про забезпечення позову, постановлено заборонити Підприємству вчиняти дії щодо відключення, припинення чи обмеження централізованого постачання гарячої води (постачання теплової енергії у гарячій воді) за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 18, 20, з підстав наявної за період з 14.02.2019 по 01.04.2019 заборгованості у розмірі 896 555,65 грн, правомірність нарахування якої є предметом розгляду у цій справі.

02.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача та від відповідача надійшли заяви про роз`яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 22.10.2021 про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 03.11.2021 призначено до розгляду заяви позивача та відповідача про роз`яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 22.10.2021 про забезпечення позову у справі № 910/931/20 в судовому засіданні на 11.11.2021.

10.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 11.11.2021 судом оголошено протокольну ухвалу про поновлення позивачу процесуального строку на подачу доказів, долучено подані позивачем докази до матеріалів справи, оголошено вступну та резолютивну частини ухвали про роз`яснення ухвали суду від 20.10.2021, оголошено перерву до 02.12.2021.

Ухвалою суду від 11.11.2021 роз`яснено ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.10.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/931/20 до судового розгляду по суті на 02.12.2021.

У судовому засіданні 16.12.2021 було оголошено перерву до 13.01.2022.

У судових засіданнях 16.12.2021 та 13.01.2022 суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 13.01.2022 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, пояснення, тощо, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Підставами для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів у справі стало те, що попередні судові інстанції:

- не навели мотивів відхилення зазначених доводів відповідача, не надали правової оцінки умовам чинного договору, яким врегульовано порядок нарахування, та не зазначили положень чинного законодавства, відповідно до яких дії відповідача щодо нарахування плати з постачання теплової енергії визнано незаконними. Крім того, суди не надали правової оцінки укладеній позивачем та відповідачем угоді про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію за договором та визнання відповідачем факту заборгованості, а також наявності між сторонами спору у справі № 910/3491/20 про стягнення заборгованості за той же період і з тих же підставах;

- не з`ясували, в чому полягає порушення прав позивача та чи можуть бути поновлені його права за допомогою такого способу захисту як визнання незаконними дій щодо нарахування плати з постачання теплової енергії. Також судами не враховано, що оспорювання правильності нарахування плати за постачання теплової енергії чи за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими) чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, споживачі вправі в разі пред`явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 по справі № 591/5619/17, постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 462/5889/16-ц;

- не дослідили належним чином зібрані у справі докази, не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, не застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про теплопостачання» та інші нормативно-правові акти, які регулюють правовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, тому ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими.

Верховним Судом у постанові від 31.08.2021 зі справи № 910/931/20 вказано, що під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У новому розгляді справи Господарським судом міста Києва встановлено таке.

30.10.2018 Підприємством (постачальник) і Кооперативом (споживач) було укладено договір за № 1410271 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), із змінами та доповненнями, внесеними Додатковою угодою від 21.08.2019, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в Договорі.

Згідно з умовами Договору (додатки до Договору № 1 (пункт 1.3), № 2 (пункти 2, 3, 4, 5), № 3) кількість спожитої споживачем теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії з урахуванням теплових втрат на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку, які складають 0,00536 Гкал/годину.

До складу Кооперативу входять багатоквартирні житлові будинки № 18 та № 20 на вулиці Уборевича в місті Києві, у яких встановлено вузли комерційного обліку теплової енергії.

У серпні 2018 року, у зв`язку з необхідністю заміни комерційних приладів обліку теплової енергії, позивач (замовник) уклав договори з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма СЕМПАЛ КО ЛТД» (далі - ТОВ «Фірма СЕМПАЛ КО ЛТД») (виконавець), відповідно до яких виконавець зобов`язувався передати замовнику три теплолічильники СВТУ-10М та виконати проектні, монтажні і пусконалагоджувальні роботи у будинках за адресою: вул. Уборевича, 18 та вул. Уборевича, 20.

На виконання вказаних договорів від 14.02.2019 за участю уповноваженого представника відповідача було демонтовано старі лічильники, про що було складено відповідні акти зняття пломб на приладах комерційного обліку позивача за № 07-02/350, 07-02/351 та № 07-02/352.

02.04.2019 ТОВ «Фірма СЕМПАЛ КО ЛТД» за участю уповноваженого представника Підприємства замінено та встановлено нові теплолічильники, про що було складено акти прийняття теплового вузла обліку Кооперативу до роботи за № 07/04-312, № 07/04-314 та № 07/04-313.

Відповідачем за період з 14.02.2019 до 01.04.2019 (за період відсутності у позивача вузлів комерційного обліку теплової енергії у зв`язку з їх заміною) було нараховано позивачу плату як споживачу, який отримує послуги теплопостачання без використання засобів обліку без урахування середнього споживання, в результаті чого утворилася заборгованість за Договором у розмірі 1 275 628,04 грн з врахуванням ПДВ.

24.09.2019 позивачем і відповідачем було підписано угоду № Р-1410271/2019/09 (далі - Угода), відповідно до якої затверджено графік погашення заборгованості у період з вересня 2019 року до серпня 2020 року.

Позивач не погодився з нарахуванням суми заборгованості за період з 14.02.2019 до 01.04.2019 та просив відповідача здійснити перерахунок нарахувань за послуги теплопостачання за вказаний період з урахуванням середнього споживання теплової енергії протягом попереднього опалювального періоду відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та внести відповідні зміни до Угоди (лист від 21.11.2019 № 29).

Разом з тим, Підприємство у листі-відповіді від 21.12.2019 відмовило Кооперативу у здійсненні коригування нарахувань за теплову енергію житлових будинків та повідомило, що оскільки відповідач не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для мешканців житлових будинків, дія Закону України «Про комерційний облік силової енергії та водопостачання» не поширюється на взаємовідносини між позивачем і відповідачем. Підприємство також послалося на законодавство, яким керувалося під час нарахування оплати та умови Договору, згідно з якими у разі виходу з ладу теплолічильника або в разі потреби повірки приладів обліку теплової енергії до поновлення їх працездатності облік теплової енергії здійснюється розрахунковим способом на підставі усереднених показників приладів обліку за попередні три доби з коригуванням відповідно до фактичної температури зовнішнього повітря, при цьому термін застосування розрахункових значень не повинен перевищувати 15 діб на рік (лист-відповідь від 21.12.2019).

14.01.2020 Підприємство надіслало Кооперативу лист про розірвання Угоди.

Отже, даний господарський спір виник у зв`язку з наявністю/відсутністю правових підстав для визнання незаконними дій Підприємства щодо нарахування плати з постачання теплової енергії у гарячій воді Кооперативу та зобов`язання відповідача зробити позивачу перерахунок плати з постачання теплової енергії у гарячій воді за період з 14.02.2019 до 01.04.2019 у інший спосіб, зокрема відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а саме з урахуванням середнього споживання теплової енергії - протягом попереднього опалювального періоду.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема, на те, що: до даних правовідносин слід застосовувати, зокрема, Закон України «Про теплопостачання»; позивачем було підтверджено заборгованість шляхом укладення Угоди.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Стаття 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до частин першої та другої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Отже, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором постачання теплової енергії споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання.

Враховуючи викладене, суд погоджується з твердженнями відповідача, що відносини, які виникли між сторонами, регулюються саме Законом України «Про теплопостачання», у свою чергу, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» не застосовується, оскільки був введений в дію з 01.05.2019, а спірний період визначено з 14.02.2019 по 01.04.2019.

Разом з тим, Закон України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» не підлягає застосуванню у даному випадку, виходячи з такого.

Преамбулою Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначено, що цей Закон визначає засади забезпечення комерційного, у тому числі розподільного, обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та забезпечення відповідною обліковою інформацією споживачів таких послуг.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», цей Закон регулює відносини щодо: 1) комерційного обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги); 2) розподілу між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг; 3) встановлення, обслуговування, заміни вузлів обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії; 4) формування та надання споживачам рахунків на оплату комунальних послуг; 5) забезпечення споживачів обліковою інформацією.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» у разі виходу з ладу або втрати вузла комерційного обліку, зазначеного в частині першій цієї статті, до відновлення його роботи або заміни комерційний облік здійснюється розрахунково відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, з урахуванням середнього споживання: теплової енергії - протягом попереднього опалювального періоду; гарячої та питної води - протягом попередніх 12 місяців.

Таким чином, статтею 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» встановлено підстави для здійснення розрахунку відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, якими є: вихід з ладу або втрата вузла комерційного обліку. Тому для застосування положень цього Закону при здійсненні розрахунку необхідним є встановлення підстав, перелічених у частині третьої статті 9 цього Закону.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що у даному випадку не було ні виходу з ладу, ані втрати вузла комерційного обліку.

Так, відбувалася заміна на підставі договору укладеного позивачем з ТОВ «Фірма СЕМПАЛ КО ЛТД» старих лічильників на нові, однак жодного документального підтвердження, що старі лічильники вийшли з ладу та були втрачені суду не подано.

Отже, відсутні підстави для застосування в даному випадку приписів статті Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Позивачем заявлено вимогу про визнання незаконними дій Підприємства щодо нарахування плати з постачання теплової енергії у гарячій воді позивачу за період з 14.02.2019 по 01.04.2019, проведеного розрахунковим способом на підставі усереднених показників приладів обліку за попередні три доби з коригуванням відповідно до фактичної температури зовнішнього повітря, при цьому термін застосування розрахункових значень не повинен перевищувати 15 діб на рік.

Разом з тим, Кооперативом ні під час першого розгляду справи, ані під час нового розгляду не було визначено, на підставі яких нормативно-правових актів дії відповідача є незаконними.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 21.10.2015 у справі № 3-649гс15.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право особи на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Також, слід зазначити, що оспорювання правильності нарахування плати за постачання теплової енергії чи за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими) чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, споживачі вправі в разі пред`явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 по справі № 591/5619/17, постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 462/5889/16-ц.

Так, Підприємством було подано до Кооперативу позов про стягнення 923 697,95 грн, з яких: заборгованість за спожиту теплову енергію в гарячій воді за Договором (у тому числі, за період з 14.02.2019 по 01.04.2019) - 896 555, 65 грн, 3% річних - 2 726,51 грн, пеня - 24 415,79 грн і у провадженні суду перебувала справа № 910/3491/20.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 зі справи № 910/3491/20 позовні вимоги були задоволені повністю.

Наразі, вказане рішення не набрало законної сили, було оскаржено та перебуває на розгляді у апеляційній інстанції (ухвалою від 01.02.2021 провадження у справі було зупинено).

З огляду на викладене, у задоволенні позову в частині визнання незаконними дій відповідача слід відмовити, а Кооператив не позбавлений права викласти свої заперечення щодо правильності нарахування в апеляційній інстанції в межах розгляду справи № 910/3491/20.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтями 525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 6 додатку 2 Договору у разі виходу з ладу теплолічильників або в разі потреби повірки приладів обліку теплової енергії до поновлення їх працездатності облік теплової енергії здійснюється розрахунковим способом на підставі усереднених показань приладів за попередні три доби з коригуванням відповідно до фактичної температури зовнішнього повітря. Термін застосування розрахункових значень не повинен перевищувати 15 діб на рік.

Вказаний пункт Договору відповідає пункту 7.2.40 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом від 14.02.2007 № 71 (зі змінами) Міністерства палива та енергетики України (далі - Правила), відповідно до якого у разі виходу з ладу теплолічильника або в разі потреби повірки приладів обліку теплової енергії до поновлення їх працездатності облік теплової енергії здійснюється розрахунковим способом на підставі усереднених показів приладів за попередні три доби з коригуванням відповідно до фактичної температури зовнішнього повітря. Термін застосування розрахункових значень не повинен перевищувати 15 діб на рік.

Таким чином, відповідач, здійснюючи нарахування за період з 14.02.2019 до 01.04.2019 (за період відсутності у позивача вузлів комерційного обліку теплової енергії у зв`язку з їх заміною) позивачу плату як споживачу, який отримує послуги теплопостачання без використання засобів обліку без урахування середнього споживання, діяв відповідно до умов Договору та вищевказаних Правил.

Твердження позивача про те, що умови Договору є нікчемними через невідповідність приписам частини третьої статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», не беруться судом до уваги, оскільки, як визначено вище, спірні правовідносини вказаний Закон не регулює.

Крім того, позивач не звертався до суду з відповідними вимогами про визнання спірного пункту Договору нікчемним та/або недійсним.

Відповідач, здійснюючи нарахування, діяв відповідно до умов Договору та Правил, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання здійснити перерахунок.

Крім того, суду на виконання вказівок Верховного Суду слід надати оцінку Угоді, відповідно до якої сторонами було врегульовано питання реструктуризації заборгованості за Договором.

24.09.2019 позивачем і відповідачем було підписано Угоду, відповідно до пункту 1 якої споживач визнав та підтвердив заборгованість перед Підприємством за Договором станом на 01.09.2019 загальною сумою 1 275 628,04 грн, з урахуванням ПДВ.

Таким чином, Кооператив, уклавши вказану Угоду, визнав станом на 01.09.2019, у тому числі, заборгованість за період з 14.02.2019 по 01.04.2019.

З матеріалів справи вбачається, що позивач частково виконував вказану Угоду, здійснюючи оплату реструктуризованої заборгованості та по суті визнав факт заборгованості та її розмір.

Також, слід зазначити, що 06.10.2021 позивачем і відповідачем було підписано угоду № Р-1410271/2021/10 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 30.10.2018 № 1410271 (далі - Угода від 06.10.2021), відповідно до пункту 1 якої споживач визнав та підтвердив заборгованість перед Підприємством за Договором станом на 01.01.2021 загальною сумою 1 291 108,18 грн, з урахуванням ПДВ, в тому числі:

1.1 заборгованість загальною сумою 896 555,65 грн залишок основного боргу за рішенням Господарського суду міста Києва за період з 01.11.2018 по 01.09.2019;

1.2 заборгованість сумою 394 552,53 грн, що виникла за період з 01.04.2021 по 01.10.2021.

Таким чином, Кооператив, уклавши Угоду від 06.10.2021, визнав станом на 01.10.2021, у тому числі, заборгованість за період з 14.02.2019 по 01.04.2019.

Що ж до тверджень позивача про відсутність рішення органів управління Кооперативу щодо погодження на укладення Угоди 24.09.2019, то слід зазначити, що в силу приписів статті 204 ЦК України вказаний правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

За приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на позивача.

Відповідно до частин дев`ятої та десятої статті 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Таким чином, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2021 зі справи № 910/931/20, підлягають скасуванню, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись статтями 129, 145, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Атек» (03164, м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 18-20; ідентифікаційний код 22908958) до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5; ідентифікаційний код 40538421) 8 408 (вісім тисяч чотириста вісім) грн судового збору за подання касаційної скарги та 6 306 (шість тисяч триста шість) грн судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2021 зі справи № 910/931/20.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2021 зі справи № 910/931/20, зберігають свою дію до набрання законної сили даним рішенням суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24.01.2022.

Суддя О.Г. Удалова