Рішення № 102729541, 13.01.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.01.2022Справа № 910/20515/21

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

справу № 910/20515/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Справедливі Справи";

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву;

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут ім. І.Сікорського"

про визнання недійсним одностороннього правочину та визнання договору оренди

поновленим

Представників сторін:

від позивача: Котік О.С.;

від відповідача: Артеменко П.М.;

від третьої особи: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Справедливі Справи" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву про визнання недійсним одностороннього правочину та визнання договору оренди поновленим.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що односторонній правочин - заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву № 30-06/3759 від 12.05.2020 про припинення чинності Договору № 7847 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.05.2017, є недійсним, оскільки був вчинений відповідачем всупереч положенням п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", відтак, підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, а Договір № 7847 оренди нерухомого майна від 31.05.2017 - продовженим на тих же умовах і на той самий строк.

13.12.2021 та 14.12.2021 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 відкрито провадження у справі № 910/20515/21 та ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання. Судове засідання призначено на 13.01.2022. Залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут ім. І.Сікорського". Відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів

06.01.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на їх безпідставність.

10.01.2022 від третьої особи до суду надійшли пояснення по справі та заява про розгляд справи без участі представника; від позивача - клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 13.01.2022 представник позивача підтримав позовні вимоги з посиланням на обставини, наведені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

31 травня 2017 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПРАВЕДЛИВІ СПРАВИ» (надалі - орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7847 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - вигороджену частину нежитлового приміщення коридору на цокольному поверсі будівлі навчального корпусу № 7 загальною площею 64,66 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 37к (реєстровий номер майна 02070921.1.БДЧАХЯ031), що перебуває на балансі Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (балансоутримувач).

Згідно з п. 1.2 Договору, майно передається в оренду з метою розміщення їдальні, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи у навчальному закладі.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Відповідно до п. 7.1 Договору, орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим Договором.

Даний Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 31 травня 2017 до 30 квітня 2020 року (п. 10.1 договору).

Пунктом 10.4 Договору встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (п. 10.6.1 договору).

31.05.2017 Регіональне відділення передало, а ТОВ «СПРАВЕДЛИВІ СПРАВИ» прийняло в строкове платне користування нежитлове приміщення, площею 64,66 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги, 37к (реєстровий номер майна 02070921.1.БДЧАХЯ031), що перебуває на балансі Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», що підтверджується актом приймання-передавання орендованого майна від 31.05.2017, підписаним орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем.

Регіональне відділення звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «СПРАВЕДЛИВІ СПРАВИ» про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.05.2017 р. № 7847 та виселення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.01.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/91/20.

ТОВ «СПРАВЕДЛИВІ СПРАВИ» направило на адресу Регіонального відділення звернення вих. № 1/20 від 20 лютого 2020 року щодо продовження строку дії договору оренди державного нерухомого майна № 7847 від 31.05.2017.

15 травня 2020 року Регіональним відділенням було направлено ТОВ «СПРАВЕДЛИВІ СПРАВИ» та НТУУ «Київський політехнічний інститут імені І. Сікорського» заяву №3006/3759 від 12.05.2020 про припинення чинності договору оренди N 7847 від 31.05.2017, у зв`язку із закінченням строку його дії. У заяві Регіональне відділення, як орендодавець за даним договором, повідомив ТОВ «СПРАВЕДЛИВІ СПРАВИ» про відмову в продовженні строку його дії та про те, що вважає цей договір припиненим. Також, Регіональне відділення доручило балансоутримувачу - Національному технічному університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», у тижневий строк з моменту отримання даного листа прийняти майно з орендованого користування, оформивши належним чином та направивши на адресу позивача підписані акти приймання-передачі (повернення) у трьох примірниках, а в іншому випадку, повідомити позивача про звільнення (не звільнення) орендарем орендованих площ.

02 червня 2020 року до Господарського суду Київської області від Регіонального відділення надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій останнє просило суд виселити ТОВ «СПРАВЕДЛИВІ СПРАВИ» в примусовому порядку з державного нерухомого майна вигородженої частини нежитлового приміщення коридору на цокольному поверсі будівлі навчального корпусу 7, загальною площею 64,66 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 37к.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.06.2020 у справі №911/91/20 позов задоволено частково. Виселено Товариство з обмеженою відповідальністю Справедливі справи в примусовому порядку з державного нерухомого майна вигородженої частини нежитлового приміщення коридору на цокольному поверсі будівлі навчального корпусу № 7, загальною площею 64,66 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 37к (реєстровий номер майна 02070921.1.БДЧАХЯ031). В частині позовної вимоги про розірвання договору № 7847 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.05.2017 р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПРАВЕДЛИВІ СПРАВИ», провадження у справі закрито.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що оскільки договір оренди № 7847 від 31.05.2017 припинено після подання позовної заяви до суду 28.12.2019, відтак, провадження у справі в цій частині позову підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

23 лютого 2021 року Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2020 у справі № 911/91/20 залишено без змін.

15 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалив постанову, якою рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 911/91/20 залишено без змін.

Станом на сьогоднішній день рішення суду у справі № 911/91/20 виконано. Дані обставини під час розгляду справи учасниками справи не заперечувались.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає слідуючі обставини.

12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та заборонено відвідування закладів освіти її здобувачами до 3 квітня 2020 року, з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), який продовжено до 22 травня 2020 року (в редакції від 16.05.2020 року)

Основним видом діяльності ТОВ «СПРАВЕДЛИВІ СПРАВИ» є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (КВЕД 56.10), тобто на час введення карантинних заходів з 12.03.2020 по 22.05.2020 діяльність позивача була заборонена.

Згідно Закону України від 17 березня 2020 року № 530-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон, зі змінами та доповненнями) пункту 1 розділу II цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, пункти 3, 4, 5 та 10 розділу I цього Закону діють протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону.

Відповідно до підпункту 6 пункту 2 розділу I «Прикінцевих та перехідних положень» Закону внесено зміни до пункту 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVD-19)» доповнено підпунктом 5 такого змісту:

« 5) для суб`єктів господарювання, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/іх закінчення;

Постановою КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 (в редакції від 23.12.2020) затверджено Перелік основних видів економічної діяльності, стосовно яких здійснюються обмежувальні протиепідемічні заходи, пов`язані із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в тому числі КВЕД 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.

Тобто, діяльність ТОВ «СПРАВЕДЛИВІ СПРАВИ» на час введення карантинних заходів спочатку була заборонена, пізніше обмежена, таким чином на Позивача поширюються положення Закону від 17 березня 2020 року № 530-IX (зі змінами та доповненнями) діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення.

Станом на сьогоднішній день Постановою КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 (зі змінами та доповненнями) карантинні заходи продовжено до 31 грудня 2021 року.

Фонд державного майна України щодо Закону від 04 грудня 2020 року № 1071-IX надав свої роз`яснення від 30 грудня 2020 р. вих. 10-16-26785 за результатами аналізу положень Закону Фонд повідомляє. Підпунктом 5 передбачена можливість орендарів, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, продовжувати договір оренди на період дії карантину (обмежувальних заходів) та ще на один місяць після його/іх закінчення. Таким чином, принциповою новелою Закону в частині продовження договору оренди є встановлення його строку - до дати припинення карантину плюс один місяць. Таким чином, цей підпункт Закону має бути реалізований на підставі заяв орендарів, чиї договори закінчуються в період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), які орендарі подають на підставі частин 8 19 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

З огляду на викладене позивач вважає, що Регіональне відділення, направивши заяву № 30-06/3759 від 12.05.2020 про припинення чинності договору оренди N 7847 від 31.05.2017, порушило вищевказані нормативно-правові акти і законні права та інтереси ТОВ «СПРАВЕДЛИВІ СПРАВИ», оскільки станом на дату направлення заяви N 30-06/3759 від 12.05.2020 вже діяли положення вищеперерахованих Постанов КМУ від 11.03.2020 року № 211, від 15.07.2020 № 611 та Законів України від 30.03.2020 N 540-IX, від 17 березня 2020 року № 530-IX, від 13.04.2020 № 553-IX, тому строк дії договору оренди № 7847 від 31.05.2017, відповідно до підпункту 5 пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який закінчився у період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), повинен бути продовженим на період карантину та обмежувальних заходів.

Заява № 30-06/3759 від 12.05.2020 про припинення чинності договору оренди № 7847 від 31.05.2017 Регіональним відділенням є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця та створює обов`язки для ТОВ «СПРАВЕДЛИВІ СПРАВИ».

Такої ж правової позиції дотримується велика Палата Верховного суду України у постанові від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19.

Аналіз норм цивільного законодавства свідчить, що вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору, як вид одностороннього правочину, належить до тих, які розраховані на їх сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий правочин не зумовлює розірвання договору.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.11.2021 року у справі №756/2312/18, що вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом).

Оскільки у справі № 911/91/20 рішенням Господарський суд Київської області від 11 червня 2020 р. в частині позовної вимоги про розірвання договору №7847 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.05.2017, провадження у справі закрито, позивач вважає, що немає судових рішень щодо розірвання або визнання недійсним договору №7847 оренди нерухомого майна, а щодо підстав розірвання договору на вимогу Орендодавця передбачено ряд чітких підстав, які Орендар в свою чергу не порушив.

Отже, позивач вважає, що його права були порушені, у зв`язку з чим звернувся до суду та просить:

- визнати недійсним односторонній правочин, а саме заяву Регіонального відділення Фонду Державного майна по м. Києву від 12.05.2020 № 30-06/3759 про припинення чинності договору оренди № 7847 від 31.05.2017;

- визнати таким, що продовжив свою дію договір оренди нерухомого майна № 7847 від 31.05.2017 укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПРАВЕДЛИВІ СПРАВИ» на тих же умовах і на той самий строк, на який він був укладений.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який діяв у редакції станом 28.01.2020, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 759 ЦК України та ч. 1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч. 3 ст. 283 ГК України об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також визначені у ст. 764 ЦК України, якою встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Положення ст. 764 ЦК України передбачають таку правову конструкцію як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.

Наведена норма Закону визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому, для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і у такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Норма ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не вказує на те, що відповідна вимога про припинення чи зміну договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17 та від 03.04.2019 у справі № 911/928/18.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.12.2020, ухваленим по справі №911/91/20, яке набрало законної сили, встановлено наступне.

15.05.2020 позивачем було направлено ТОВ «Справедливі справи» та НТУУ «Київський політехнічний інститут імені І. Сікорського» заяву № 3006/3759 від 12.05.2020 про припинення чинності договору оренди № 7847 від 31.05.2017 у зв`язку із закінченням строку його дії.

У заяві позивач, як орендодавець за даним договором, повідомив ТОВ «Справедливі справи» про відмову в продовженні строку його дії та про те, що вважає цей договір припиненим. Також, позивач доручив балансоутримувачу - Національному технічному університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», у тижневий строк з моменту отримання даного листа прийняти майно з орендованого користування, оформивши належним чином та направивши на адресу позивача підписані акти приймання-передачі (повернення) у трьох примірниках, а в іншому випадку, повідомити позивача про звільнення (не звільнення) орендарем орендованих площ.

Направлення вказаної заяви орендарю та балансоутримувачу підтверджується копією списку згрупованих внутрішніх рекомендованих листів з рекомендованими повідомленнями від 15.05.2020 та копіями фіскальних чеків від 15.05.2020.

Як вже зазначалось, 15.05.2020 позивач направив, у тому числі на адресу відповідача заяву № 30-06/3759 від 12.05.2020 про припинення дії договору оренди № 7847 від 31.05.2017, у зв`язку із закінченням строку його дії.

Враховуючи те, що строк дії договору оренди № 7847 від 31.05.2017 встановлено до 30.04.2020, то позивачем було своєчасно повідомлено відповідача про припинення договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії, що відповідає положенням оренди.

Відтак, договір № 7847 оренди нерухомого майна, що належить до власності від 31.05.2017, укладений з ТОВ "Справедливі справи", припинив свою дію у зв`язку із закінченням його строку.

Згідно ч. 4. ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Крім того, відповідно у п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99) зазначено: "Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів."

Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду, міститься і у справах Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші.

Таким чином, факти, встановлені у рішенні Господарського суду Київської області від 11.12.2020 у справі № 911/91/20, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи та мають обов`язкову силу для вирішення даної справи.

Отже, доведеним є факт, що договір оренди є припиненим 30.04.2020 з підстав направлення Регіональним відділенням та отриманням Позивачем листа за вих. № 30-06/3759 від 12.05.2020 року, за яким Регіональне відділення, як орендодавець по Договору оренди, відмовило Позивачу, як орендарю, в продовженні його на новий строк.

Цей факт не підлягає новому доказування по справі №910/20515/21, оскільки зроблений у судовій справі №911/91/20, рішення в якій набрало законної сили.

Крім того, при встановленні вказаного факту, судом у справі №911/91/20 досліджувались обставини звернення Регіонального відділення Фонду Державного майна по м. Києву з заявою від 12.05.2020 № 30-06/3759 на предмет правомірності такого звернення та відповідності чинному законодавству.

Також, позивач посилається на підпункт 5 пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-IX від 17.03.2020, відповідно до якого для суб`єктів господарювання, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/ix закінчення.

Однак, пункт 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-IX від 17.03.2020 було доповнено зазначеним підпунктом 5 згідно із Законом № 1071-IX від 04.12.2020, який набрав чинності 10.12.2020.

Згідно з статтею 58 Конституції України «закони та інші нормативноправові акти» не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Прямої вказівки щодо надання зворотної дії в часі Закон № 1071-IX від 04.12.2020 не містить.

Таким чином, положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-IX від 17.03.2020 (в редакції Закону № 1071IX від 04.12.2020) на правовідносини між позивачем та відповідачем щодо строку дії договору оренди не поширюються.

Відтак, посилання позивача на викладений Закон як на підставу для визнання недійсною заяви Регіонального відділення Фонду Державного майна по м. Києву від 12.05.2020 № 30-06/3759 та продовження Договору оренди є необґрунтованим.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не наведено обґрунтованих підстав для визнання недійсним одностороннього правочину - заяви відповідача від 12.05.2020 № 30-06/3759.

Фактично, здійснення обґрунтування позивачем підстав недійсності вказаного одностороннього правочину зводиться до зазначення норм законодавства та правових позиції Верховного Суду без зазначення конкретних підстав, за яких він вважає вказану заяву відповідача від 12.05.2020 № 30-06/3759 недійсною.

При цьому, послання на норми та правові позиції Верховного Суду щодо розірвання договорів, судом не приймаються до уваги, оскільки у спірних правовідносинах відбулось припинення договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії та наявності заперечень орендодавця щодо продовження його на новий строк, а не дострокове його розірвання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним одностороннього правочину - заяву Регіонального відділення Фонду Державного майна по м. Києву від 12.05.2020 № 30-06/3759 про припинення чинності договору оренди № 7847 від 31.05.2017 та визнання таким, що продовжив свою дію договір оренди нерухомого майна № 7847 від 31.05.2017, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим відмовляє в їх задоволенні.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 18.01.2022.

Суддя А.І. Привалов