Рішення № 102729486, 12.01.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.01.2022Справа № 910/15951/21Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Вокзальна компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця" (01032, м. Київ, Вокзальна площа, 1, код ЄДРПОУ 43665271)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА ЕЛЕКТРОЮА" (03087, м. Київ, вул. Пітерська, 5-А, код ЄДРПОУ 42869331)

про стягнення 37 810,01 грн, розірвання договору та виселення,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Сердюк М.В

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА ЕЛЕКТРОЮА" про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна № К-П-1/10 від 21.10.2019 у 37 810,01 грн, з яких: 35 984,64 основного боргу та 1 700,38 грн штрафу; розірвання договору оренди нерухомого майна № К-П-1/10 від 21.10.2019 та виселення з частини Привокзальної площі перед Головним вокзалом зі сторони Східного пасажирського тунелю загальною площею 2 кв. м, розташованого в місті Києві, яке знаходиться за адресою: площа Вокзальна, 1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15951/21. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін; підготовче засідання призначено на 27.10.2021.

У засідання суду 27.10.2021 з`явився представник позивача.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 27.10.2021 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 відкладено підготовче засідання на 24.11.2021.

08.11.2021 на адресу Господарського суду міста Києва повернувся не врученим поштовий конверт з ухвалою суду від 06.10.2021 про відкриття провадження у справі з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою, вибули».

У підготовчому судовому засіданні 24.11.2021 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 24.11.2021 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києві від 24.11.2021 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 15.12.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києві від 15.12.2021 відкладено розгляд справи на 12.01.2022.

Представник позивача у судовому засіданні 12.01.2022 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 12.01.2022 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

12.01.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

21 жовтня 2019 року між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі-позивач, орендодавець) в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРУПА ЕЛЕКТРОЮА» (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №ПК/ВОК К-П-1/10 (далі по тексту - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору на умовах та в порядку, визначених цим договором, орендодавець передав орендарю в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 2,0 кв.м., а саме: частину привокзальної площі перед Головним вокзалом зі сторони Східного пасажирського тунелю, розташоване в місті Києві, яке знаходиться за адресою: площа Вокзальна, № 1 (далі по тексту - майно).

Зазначене майно орендодавцем було передано орендарю на підставі Акту приймання-передачі майна від 21.10.2019, який є додатком 1 до договору.

Відповідно до п. 2.3. договору передача майна в оренду це тягне за собою передачу права власності на це майно. Орендар користується майном протягом строку дії цього договору.

Згідно з п. 3.1. договору розмір орендної плати визначається за результатами електронних торгів (аукціону становить за перший базовий місяць жовтень 2019 користування за 1 кв.м. Майна 1500,50 грн, крім того ПДВ - 300,10 грн., а всього разом з ПДВ - 1800,60 грн.

Відповідно до п. 3.2. договору розмір орендної плати за перший базовий місяць жовтень 2019 користування майном становить 3001,00 грн, крім того ПДВ - 600,20 грн, а всього разом з ПДВ - 3601, 20 грн.

У разі підписання сторонами Акта приймання-передачі майна від орендодавця до орендаря у місяці, що не є місяцем проведення аукціону, розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць, визначений у пункті 3 договору, на індекс інфляції за місяць, що передують місяцю підписання таза місяць підписам сторонами Акта приймання-передачі майна від орендодавця до орендаря.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Сторони погодили, що для розрахунків приймається індекс інфляції розрахований Державною службою статистики України, та опублікований на офіційному ресурсі https://indexminfin.com.ua/economy/index/inflation/.

Відповідно до п.3.3. договору орендна плата нараховується починаючи з дати передачі майна за Актом приймання- передачі майна від орендодавця до орендаря та сплачується орендарем щомісяця, шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний банківський рахунок орендодавця до 20 числа поточного місяця, за попередній місяць, за який здійснюється розрахунок. Не виставлення рахунку орендодавцем не звільняє орендаря від сплати орендної плати за договором.

Згідно з п.3.4. договору орендна плата не включає вартість комунальних послуг (послуг з електропостачані теплопостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення), експлуатаційних та інших витрат, що безпосередньо пов`язані з майном.

Відповідно до п.8.2. договору у разі порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором, орендар стягує пеню від суми простроченого зобов`язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення грошового зобов`язання.

Згідно з п.8.4. договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість орендаря по її сплаті становить загалом більше ніж три місяці, орендар також зобов`язується сплатити штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Відповідно до п.11.1. договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення її підписів відбитками печаток сторін діє до 15.10.2022, та в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 11.9. договору передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

24 березня 2021 року та 13 липня 2021 року та 22 вересня 2021 року орендодавець направив на адресу орендаря листи № 269, № 767, 966 та 967 з вимогою сплатити існуючу заборгованість. Зазначені листи орендарем були залишені без відповіді.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, зокрема, не сплатив за період з 01.12.2020 по 31.08.2021 орендну плату в розмірі 35 989,64 грн.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань останньому нарахована пеня в розмірі 1 700,38 грн та штраф в розмірі 3%, що становить 119,99 грн.

Крім того, позивач просить суд розірвати Договір та виселити відповідача з частини привокзальної площі перед Головним вокзалом зі сторони Східного пасажирського тунелю загальною площею 2 кв.м., розташованого в місті Києві, яке знаходиться за адресою: площа Вокзальна, № 1.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. п.3.3. договору орендна плата нараховується починаючи з дати передачі майна за Актом приймання- передачі майна від орендодавця до орендаря та сплачується орендарем щомісяця, шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний банківський рахунок орендодавця до 20 числа поточного місяця, за попередній місяць, за який здійснюється розрахунок. Не виставлення рахунку орендодавцем не звільняє орендаря від сплати орендної плати за договором.

Проте відповідач свого обов`язку зі сплати передбаченої договором оренди орендної плати, зокрема, орендар не сплатив за період з 01.12.2020 по 31.08.2021 орендну плату в розмірі 35 989,64 грн.

Матеріали справи доказів протилежного не містять.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем перераховано на рахунок орендаря гарантійний платіж у розмірі 7 202,40 грн без ПДВ.

Під час розгляду справи у судових засіданнях позивач повідомив, що відповідно до п. 4.3. договору у разі повного та належного виконання орендарем усіх грошових зобов`язань за цим договором за наявності у орендодавця гарантійного платежу, а також у разі дострокового розірвання договору з ініціативи орендодавця, гарантійний платіж зараховується у якості плати за останні два місяці оренди.

Отже, оскільки спірний період по даній справі не включає два останні місяці орендної плати, то підстави для врахування гарантійного платежу у суду відсутні.

Враховуючи викладене вище, з відповідача підлягає стягненню заборгованість зі сплати орендної плати за договором оренди за період з 01.12.2020 по 31.08.2021 у розмірі 35 989,64 грн, з огляду на що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, за неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань останньому нараховані пеня в розмірі 1 700,38 грн та штраф в розмірі 3%, що становить 119,99 грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу частини другої статті 230 Господарського кодексу України суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а саме: суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина перша статті 231 Господарського кодексу України).

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина четверта статті 231 Господарського кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Оскільки судом встановлено, що відповідач у встановлений договором оренди строк свого обов`язку по перерахуванню коштів по сплаті орендної плати не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Приписами ч. 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь Орендодавця відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати (п. 3.7 Договору оренди).

Відповідно до п.8.2. договору у разі порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором, орендар стягує пеню від суми простроченого зобов`язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення грошового зобов`язання.

Згідно з п.8.4. договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість орендаря по її сплаті становить загалом більше ніж три місяці, орендар також зобов`язується сплатити штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Судом перевірено розрахунки позивача, встановлено їх правильність та відповідність вимогам чинного законодавства.

Таким чином, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача штраф в розмірі 3%, що становить 119,99 грн та 1 700,38 грн пені .

Що ж до вимог позивача про розірвання договору оренди, то вказані вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналогічні положення щодо можливості розірвання договору за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду також містяться у ч. 3 ст. 653 ЦК України та ч. 4 ст. 188 ГК України.

При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Отже, приписи ст. 651 ЦК України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу суддівського розсуду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Наведена правова позиція щодо застосування норм ст. 651 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 30.01.2018 у справі № 908/491/17.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 924/522/17.

Суд зазначає, що вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.".

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб.

Несплата орендної плати та інших обов`язкових платежів, вочевидь порушує принцип добросовісності.

Відповідно до статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Як передбачено пунктом 11.9. договору, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Частиною третьою статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Як встановлено статтею 773 Цивільного кодексу України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору.

Відповідно до положень статті 783 Цивільного кодексу України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору.

Згідно частини четвертої статті 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягай згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Отже, дані норми встановлюють умови одностороннього розірвання договору оренди на вимогу наймодавця (орендодавця).

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Судом встановлено, що відповідач істотно порушив умови договору оренди, а саме - не здійснив належним чином сплату орендних платежів, що є підставою для розірвання договору та виселення з об`єкту оренди.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про розірвання договору оренди нерухомого майна №ПК/ВОК К-П-1/10 від 21.10.2019, укладений між Акціонерним товариством "Українська залізниця" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРУПА ЕЛЕКТРОЮА", є правомірною та підлягає задоволенню.

З системного аналізу вищевикладеного, беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Розірвати договір оренди нерухомого майна №ПК/ВОК К-П-1/10 від 21.10.2019, укладений між Акціонерним товариством "Українська залізниця" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРУПА ЕЛЕКТРОЮА".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА ЕЛЕКТРОЮА" (03087, м. Київ, вул. Пітерська, 5-А, код ЄДРПОУ 42869331) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Вокзальна компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця" (01032, м. Київ, Вокзальна площа, 1, код ЄДРПОУ 43665271) заборгованість у розмірі 35 989 (тридцять п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять) грн 64 коп., пеню у розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) грн 38 коп., штраф у розмірі 119 (сто дев`ятнадцять) грн 99 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 6810 (шість тисяч вісімсот десять) грн 00 коп.

Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРУПА ЕЛЕКТРОЮА" (03087, м. Київ, вул. Пітерська, 5-А, код ЄДРПОУ 42869331) з частини привокзальної площі перед Головним вокзалом зі сторони Східного пасажирського тунелю загальною площею 2 кв.м., розташованого в місті Києві, яке знаходиться за адресою: площа Вокзальна 1.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.01.2022

Суддя І.О. Андреїшина