Рішення № 102729211, 17.01.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2022Справа № 910/14559/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобаліст"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прінт - Текс"

про стягнення 10 030, 75 грн

Без виклику представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобаліст" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прінт - Текс" (далі - відповідач) про стягнення 10 030, 75 грн, з яких: 7888, 06 грн основний борг, пеня у розмірі 1 048, 44 грн, 3 % річних у розмірі 231, 43 грн та інфляційні втрати у розмірі 862, 82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 11-2020/3 про переведення боргу від 01.11.2020 в частині повної та своєчасної сплати за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 позовну заяву залишено без руху.

У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 13.09.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 судом відкрито провадження у справі № 910/14559/21, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив (якщо такий буде подано) - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Відповідач, у строк, визначений законом, відзиву не надав.

Конверт, в якому наявна ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 13.09.2021, яка надсилалась на адресу: 04214, м. Київ, пр. Оболонський, буд. 39-А, кв. 79 був повернутий відділенням поштового зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Інших адрес місцезнаходження відповідача суду не повідомлено.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03 вересня 2020 року між ТОВ «ГЛОБАЛІСТ» (далі - постачальник) та ТОВ «ПРЕПРЕС ПЛЮС» (далі - покупець) було укладено Договір поставки № 3, за яким постачальник зобов`язується передавати у власність покупця Товар, найменування, кількість, вартість та строки поставки якого зазначаються в електронних заявках, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити на умовах, визначених Договором та електронними заявками.

01 листопада 2020 року між ТОВ «ПРЕПРЕС ПЛЮС» (далі - «Первісний боржник»), ТОВ «ПРІНТ-ТЕКС» (далі - «Новий боржник», відповідач) та ТОВ «ГЛОБАЛІСТ» (далі - «Кредитор», позивач) було укладено Договір №11-2020/3 про переведення боргу (далі -договір).

Відповідно до п. 1.1 договору первісний боржник переводить на нового боржника борг у розмірі 22 388 грн. 06 коп. (двадцять дві тисячі триста вісімдесят вісім гривень 06 коп.), що виник на підставі основного договору, а новий боржник погоджується виконати зазначені зобов`язання на користь кредитора у зазначений в цьому Договорі строк.

В пункті 1.3. Договору про переведення боргу вказано, що грошове зобов`язання виникло на підставі Основного договору, у зв`язку з невиконанням первісним боржником зобов`язань за такими документами: Рахунок № 277 від 03.09.2020, Рахунок № 280 від 04.09.2020, Рахунок № 288 від 10.09.2020, Рахунок № 295 від 14.09.2020, Рахунок № 304 від 22.09.2020, Рахунок № 315 від 25.09.2020 на загальну суму 22 388,06 грн.

Новий боржник зобов`язується до 31 грудня 2020 року виконати перед кредитором взяте зобов`язання (п. 2.1 Договору).

Однак, не зважаючи на це, відповідач своє зобов`язання належним чином не виконав, та не здійснив оплату на користь позивача у розмірі 22 388,06 грн до 31 грудня 2020 року.

Як зазначає позивач, відповідач здійснив часткову оплату у розмірі 14 500,00 грн. (а саме: 04.12.2020- 3 000,00 грн, 29.01.2021 - 1 500,00 грн., 05.02.2021 - 1 500,00 грн., 18.02.2021 - 3 000,00 грн., 05.03.2021. - 2 000,00 грн., 18.06.2021 - 2000,00 грн., 14.07.2021 - 1 500,00 грн.), що підтверджується платіжними дорученнями на суму 14 500,00 грн., копії яких додано до позовної заяви.

Позивач звертався до відповідача з претензією - вимогою про сплату боргу у розмірі 9 388, 06 грн, пені 868, 50 грн, 3 % річних у розмірі 196, 69 грн та інфляційних втрат у розмірі 829, 67 грн та просив впродовж семи днів з моменту отримання вимоги сплатити вищевказані суми.

Відповіді на претензію відповідач не надав, вказану заборгованість не погасив.

Позивач зазначає, що у відповідача виникла заборгованість з оплати поставленого позивачем товару у розмірі 7 888, 06 грн. за Договором № 11-2020/3 про переведення боргу від 01.11.2020.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, заперечень не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Стаття 527 ЦК України визначає, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Підписавши договір № 11-2020/3 від 01.11.2020 про переведення боргу боржник фактично визнав, що у нього наявна заборгованість, яка становить 22 388, 06 грн.

Згідно вимог статей 628 та 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У зв`язку з укладенням договору про переведення боргу № 11-2020/3 від 01.11.2020 до ТОВ «Глобаліст» перейшло право вимоги до ТОВ «Прінт - Текс`у розмірі суми боргу 22 388, 06 грн.

Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до суду з позовом про визнання нечинним (недійсним) і скасування Договору про переведення боргу № 11-2020/3 від 01.11.2020, та про застосування наслідків його недійсності, а відтак відповідно до положень ст. 204 ЦК України, якою встановлено презумпцію правомірності договору, яка означає, що до моменту її спростування всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

В свою чергу відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору, виконання грошового зобов`язання відповідача по сплаті 7 888, 06 грн, станом на момент розгляду справи, настало.

Оскільки, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за Договором належним чином доведений та документально підтверджений, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 7 888, 06 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 048, 44 грн, 3 % річних у розмірі 231, 43 грн, інфляційні втрати у розмірі 862, 82 грн.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.2 договору за несвоєчасне виконання своїх грошових зобов`язань, новий боржник зобов`язується сплатити кредитору за його вимогою пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку зі сплати заборгованості за договором не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню

у розмірі 1 048, 44 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних на суму 231, 43 грн та 862, 82 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, з урахуванням допущених помилок суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі 224, 03 грн.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, долучені позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо їх необґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 862, 82 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 447, 85 грн, яка розрахована на суму 11 338, 06 грн за період березень 2021 - червень 2021, інші періоди розраховані без урахування Методики розрахунку інфляційних втрат, а тому є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн. з огляду на наступне.

Ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги № 27/08-21 від 19.08.2021, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобаліст» (замовник) та адвокатським об`єднанням «Сталеві адвокати» (виконавець), рахунок на оплату № 27/08-21 від 27.08.2021, платіжне доручення № 612 від 30.08.2021 на суму 3 000, 00 грн, ордер про надання правової допомоги серії АХ № 1060230 від 31.08.2021, свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю № 1007 від 06.07.2010.

В п. 3.1 договору вказано, що вартість послуг за цим договором складає 3 000, 00 грн.

Замовник сплачує виконавцю вартість послуг, на підставі рахунку, наданого виконавцем (п. 3.2 договору).

Вартість послуг виконавця, що надаються замовнику за цим договором складається з підготовки, складання та подача до суду позовної заяви про стягнення заборгованості з товариства з обмеженою відповідальністю «Прінт - Текс», вартість робіт - 3 000, 00 грн.

Наразі, позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Глобаліст» в межах справи на суму 3 000, 00 грн.

Відповідач заперечень щодо заявлених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 3 000, 00 грн не надав.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір та витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобаліст» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прінт - Текс" (пр. Оболонський, буд. 39-А, кв. 79; м. Київ, 04214; код ЄДРПОУ 43762602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобаліст" (вул. Валентинівська, буд. 18, кв. 15, м. Харків, 61170; код ЄДРПОУ 42714453) заборгованість у розмірі 7 888 (сім тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн 06 коп, пеню у розмірі 1 048 (одна тисяча сорок вісім) грн. 44 коп, 3% річних у розмірі 224 (двісті двадцять чотири) грн. 03 коп, інфляційні втрати у розмірі 447 (чотириста сорок сім) грн 85 коп, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 174 (дві тисячі сто сімдесят чотири) грн 42 коп, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 873 (дві тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 68 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 17.01.2022.

Суддя М.Є.Літвінова