Рішення № 102729207, 17.01.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2022Справа № 910/6072/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизель Тур"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аронія Сістемс"

про стягнення 162978,54 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дизель Тур" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аронія Сістемс" (далі - відповідач) про стягнення 162978,54 грн, з яких: 137000,00 грн основний борг, 14900,97 грн пеня, 7548,70 грн інфляційні втрати та 3528,87 грн 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору про надання транспортних послуг №3-11 від 22.02.2018 в частині здійснення розрахунків за надані позивачем послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 судом відкрито провадження у справі №910/6072/21; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

05.05.2021 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив та серед іншого зазначив про часткову оплату заборгованості перед позивачем відповідно до наданих платіжних доручень, а також вказав, що оскільки позивачем не вживались заходи позасудового врегулювання спору, останній не може нараховувати 3% річних та інфляційні втрати.

У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тір Транс Авто" (виконавець, перевізник) (найменування змінене на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дизель Тур") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аронія Сістемс" (замовник) було укладено договір про надання транспортних послуг №3-11 (договір) відповідно до умов якого виконавець (перевізник) зобов`язується надати замовникові транспортні послуги автотранспортом виконавця (перевізника), пов`язані з прийманням та доставленням довіреного йому замовником вантажу до пункту призначення визначеного замовником та видавати вантаж особі, яка має право на одержання вантажу (далі - вантажоодержувач), а замовник зобов`язується надавати замовлення на виконання послуг, відповідно до умов цього договору, приймати та своєчасно сплачувати надані послуги. На підтвердження надання виконавцем (перевізником) послуг за цим договором, складаються відповідні акти виконаних робіт (п.п.1.1, 1.3).

Замовник зобов`язаний своєчасно, протягом 14 днів, оплачувати послуги виконавця, а виконавець (перевізник) зобов`язаний здійснювати перевезення технічно справними транспортними засобами на умовах, передбачених даним договором (п.п.3.1.13, 4.1.1 договору).

Замовник протягом 14 днів оплачує надані перевізником послуги виходячи з фактичного обсягу наданих послуг, зазначених в актах приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт). Ціна за надані транспортні послуги визначається згідно виставлених рахунків-фактур. Підставою для оплати послуг перевізника є акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), який складається перевізником і надається замовнику (п.п.5.1, 5.2 договору).

Пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату наданих послуг замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 включно (п.9.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, виконавцем були надані, а замовником прийняті послуги на загальну суму 144450,00 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами надання послуг №249 від 04.05.2020 на суму 8300,00 грн, №253 від 05.05.2020 на суму 21000,00 грн, №256 від 07.05.2020 на суму 15000,00 грн, №257 від 07.05.2020 на суму 10600,00 грн, №260 від 08.05.2020 на суму 15500,00 грн, №272 від 13.05.2020 на суму 18200,00 грн, №280 від 14.05.2020 на суму 17000,00 грн, №288 від 19.05.2020 на суму 20000,00 грн, №299 від 23.05.2020 на суму 18850,00 грн.

За твердженнями позивача, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, розрахунки здійснив частково, на суму 7450,00 грн.

Спір у справі виник внаслідок того, що як стверджує позивач, станом на 01.04.2021 за укладеним між сторонами договором у відповідача існує заборгованість перед позивачем по оплаті за надані послуги з перевезення вантажів у сумі 137000,00 грн, що відповідно є підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та про закриття провадження у справі № 910/6072/21 в частині стягнення основного боргу на суму 6000,00 грн на підставі положень п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором перевезення.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст.909 Цивільного кодексу України).

Стаття 307 Господарського кодексу України передбачає, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата( ч.1 ст.916 Цивільного кодексу України).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо надання відповідачу послуг з перевезення вантажу, загальна вартість яких склала 144450,00 грн, виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.5.1 укладеного між контрагентами правочину, за надані позивачем послуги у строки, погоджені між сторонами оплатив частково, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати послуг є таким, що настав.

Оскільки 500,00 грн боргу погашено відповідачем згідно платіжного доручення №2464 від 06.04.2021 до звернення позивача з позовом до суду (13.04.2021), позовні вимоги про стягнення зазначеної суми основного боргу є безпідставними.

Після звернення позивача з позовом до суду (13.07.2021) відповідачем було частково сплачено основний борг на суму 6000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями відповідача №2471 від 13.04.2021 на суму 500,00 грн, №2489 від 22.04.2021 на суму 500,00 грн та №2494 від 26.04.2021 на суму 5000,00 грн, які наявні в матеріалах справи.

Пунктом 2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акту державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

За таких обставин, враховуючи часткову оплату відповідачем після звернення позивача до суду з відповідним позовом суми основного боргу у загальному розмірі 6000,00 грн, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у справі №910/6072/21 в частині зазначених позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами.

Отже, станом на дату розгляду спору по суті, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, на суму 130500,00 грн, провадження у справі №910/6072/21 в частині стягнення основного боргу у загальному розмірі 6000,00 грн підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами, а позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у сумі 500,00 грн є безпідставними з огляду на їх погашення відповідачем до звернення позивача з позовом до суду.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 14900,97 грн, нараховану за порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань у період з 04.05.2020 по 01.05.2021.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст.610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст.612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до 6.2 договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату наданих послуг замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за надані послуги не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому у позивача виникло право на нарахування до сплати відповідачу пені.

В той же час відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховуються штрафні санкції і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Однак за висновками суду, долучений позивачем до позовної заяви розрахунок пені є таким, що здійснений без урахування наведених вище норм чинного законодавства України та умов договору щодо строку оплати за надані позивачем послуги, а отже є невірним.

Суд зауважує, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення пені шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем до стягнення сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Отже, за висновками суду, позовні вимоги про стягнення пені, які нараховані позивачем від загальної суми боргу у період нарахування з 04.02.2020 по 01.05.2021 є неправомірним та задоволенню не підлягають.

Крім того позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 7548,70 грн за період з червня 2020 року по лютий 2021 року та 3% річних на суму 3258,87 грн за загальний період прострочення оплати з 23.05.2020 по 01.04.2021.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті наданих позивачем послуг, то вимоги останнього про стягнення з відповідача 3% річних є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком суду, з урахуванням положень договору щодо строку оплати наданих послуг, норм ст.ст.253, 254 Цивільного кодексу України та періоду, який самостійно визначений позивачем у розрахунку до позовної заяви, тобто у розмірі 3337,96 грн за період з 09.06.2020 по 01.04.2021.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем наданих позивачем послуг, суд дійшов висновку про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аронія Сістемс" інфляційних втрат на суму 7548,70 грн.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизель Тур" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аронія Сістемс" та про закриття провадження у справі №910/6072/21 в частині стягнення основного боргу на суму 6000,00 грн на підставі положень п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог та закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження у справі на відповідача на підставі положень п.9 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизель Тур" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аронія Сістемс" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аронія Сістемс" (03040, місто Київ, вул. М. Стельмаха, будинок 6-А, ідентифікаційний код 39014817) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизель Тур" (25014, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, проспект Інженерів, будинок 11А, ідентифікаційний код 41838027) заборгованість за надані послуги на загальну суму 130500 (сто тридцять тисяч п`ятсот) грн 00 коп., 3% річних в сумі 3337 (три тисячі триста тридцять сім) грн 96 коп, інфляційні втрати у розмірі 7548 (сім тисяч п`ятсот сорок вісім) грн 70 коп. та судовий збір у розмірі 2120 (дві тисячі сто двадцять) грн 80 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Закрити провадження у справі № 910/6072/21 в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 6000,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені ст.ст.254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.01.2022.

Суддя М.Є.Літвінова