Рішення № 102729114, 17.01.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2022Справа № 910/16725/21Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом підприємства "Благодар" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України"

до Державної казначейської служби України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Головне Управління Державної казначейської служби України у м. Києві

Головне Управління ДПС у м. Києві

про стягнення 59 188, 20 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

Підприємство "Благодар" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення 59 188, 20 грн., з яких: 3 288,30 грн. сума інфляційних втрат за період із 07.04.2020 по 01.10.2020, 5 899,90 грн. сума за користування чужими коштами за період із 07.04.2020 по 01.10.2020 та суму моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2021 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

04.11.2021 до канцелярії суду позивач подав клопотання про усунення недоліків з доданими документами.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву. Залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне Управління Державної казначейської служби України у м. Києві (01601, місто Київ, вулиця Терещенківська, будинок 11-А, ідентифікаційний код: 37993783), Головне Управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, ідентифікаційний код: 44116011).

16.12.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позов в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

21.12.2021 до канцелярії суду Головним Управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві подано пояснення на позовну заяву в яких просить суд в задоволенні позову підприємства "Благодар" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" відмовити повністю.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що підприємство "Благодар" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення пені у розмірі 230 588,40 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2017 у справі №826/15767/15 позов підприємства "Благодар" Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення пені у розмірі 230 588,40 грн. задоволено частково.

Сума пені, стягнута рішенням у справі №826/15767/15, була нарахована відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, яким передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2019 заяву Підприємства "Благодар" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" про зміну способу виконання судового рішення залишено без задоволення.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/15767/15 від 04.12.2019 апеляційну скаргу підприємства "Благодар" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" задоволено. Скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року та ухвалено нове, яким задоволено заяву про зміну способу і порядку виконання рішення по справі № 826/15767/15, а саме: Стягнути з державного бюджету України на користь підприємства "Благодар" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" грошові кошти у розмірі 405 549,00 грн., згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за вересень 2014 року у зв`язку із невиконанням рішення по справі №826/15767/15.

На виконання рішення суду від №826/15767/15 від 04.12.2019 виданий виконавчий лист від 03.02.2020, який був поданий на виконання до Головного управління Казначейства 07.04.2020 та виконаний 01.10.2020.

В подальшому, підприємство "Благодар" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної казначейської служби України, третя особа-1 - Головне Управління Державної казначейської служби України у м. Києві, третя особа-2 - Головне Управління ДПС у м. Києві про стягнення коштів у сумі 40 554,90 за несвоєчасне виконання платіжного документа.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/15515/20 за позовом підприємства "Благодар" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" до Державної казначейської служби України, третя особа-1 - Головне Управління Державної казначейської служби України у м. Києві, третя особа-2 - Головне Управління ДПС у м. Києві про стягнення коштів у сумі 40 554,90 грн., яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2021, в задоволенні позову відмовлено.

В рішенні господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/15515/20 судом встановлено, що позивачем не було надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів як на підтвердження фактів порушення відповідачем порядку та строків опрацювання документів зі справи №826/15767/15, так і на підтвердження реального порушення власних прав та законних інтересів діями відповідача у справі.

В постанові Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2021 у справі №910/15515/20, зокрема, зазначено, що: «при цьому апеляційний господарський суд зважає на посилання у відзиві відповідача та поясненнях третьої особи на той факт, що у зв`язку із набранням чинності 18.04.2020 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» тимчасово, до набрання чинності цим Законом до 01.01.2021 не застосовувалась ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України, якою передбачено здійснення Казначейством списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду.

На підставі вказаних обставин безспірне списання коштів на користь позивача було зупинено Казначейством до 01.01.2021, відповідно до пп. 14 п. 13 Порядку № 845 та поновлено одразу ж після визнання рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020/230/20 таким, що не відповідає Конституції положення абз. 9 п. 2 розділу ІІ «Прикінцевих положень» вказаного вище Закону у порядку черговості надходження виконавчих документів.

Тобто, Казначейство було позбавлене можливості виконати виконавчий лист Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/15767/15 в результаті законодавчо встановленої заборони. При цьому після того, як така заборона була скасована, Казначейством з врахуванням положень вказаного рішення Конституційного Суду виконано виконавчий лист в порядку черговості надходження виконавчих документів.

За таких обставин відсутні підстави для нарахування пені за несвоєчасне виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва, а відтак, правомірним є рішення суду першої інстанції про відмову в позові у цій справі».

Позивачем зазначено, що виправлення помилок, допущених при ухваленні законів, передбачено саме ст. 152 Конституції України, а захист прав та інтересів осіб, яким внаслідок дії законів, що не відповідали Конституції України, завдано матеріальної чи моральної шкоди, визначений саме прямою нормою ч. 3 ст. 152 Конституції України.

Діями та рішеннями Держави України було порушено право власності позивача (правомірні очікування позивача на отримання коштів згідно виконавчого документу у сумі 405 549,00 грн. у повному розмірі, гарантовані остаточним рішенням у адміністративному процесі, не були реалізовані Державою Україною), чим завдано шкоду підприємству "Благодар" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України".

Так, 03.02.2020 на виконання рішення суду №826/15767/15 від 04.12.2019 видано виконавчий лист на суму 405 549,00 грн, поданий до виконання до Головного Управління казначейства 07.04.2020 та виконаний 01.10.2020. Фактично часовий проміжок між поданням виконавчого листа (07.04.2020 року) та виконанням (01.10.2020) склав 177 календарних днів.

У зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі статті 625 ЦК України суму інфляційних втрат за період із 07.04.2020 по 01.10.2020 у розмірі 3 288,30 грн., суму за користування чужими грошовими коштами (3% річних) за період із 07.04.2020 по 01.10.2020 у розмірі 5 899,90 грн. та моральну шкоду внаслідок антиконституційної норми закону у розмірі 50 000,00 грн.

Відповідно до ч.1, 2 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно з статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов`язковими до виконання на території України.

Проте, акти Конституційного Суду України не регулюють суспільні відносини, оскільки до повноважень Конституційного Суду України не входить нормотворчість. Акти Конституційного Суду України конкретизують чинне законодавство, здійснюють тлумачення положень Конституції.

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

За таких обставин, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 по справі № 1-14/2020/230/20, на яке посилається позивач як на підставу для відшкодування майнової шкоди, на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Таким чином, Конституція України не передбачає зворотню дію в часі рішень Конституційного Суду України. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України у рішенні від 24.12.1997 №8-зп зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з Державного бюджету України інфляційний витрат та суми за користування чужими коштами за період дії Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553- IX є незаконною, з огляду на фактичне зупинення Законом № 553-IX механізму безспірного списании коштів державного бюджету визначеного статтею 25 Бюджетного кодексу України.

Частиною 3 статті 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

При цьому, положення ч. 3 ст. 152 Конституції України прямо відсилається на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, аніж у встановленому законом порядку.

Проте, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий. А до прийняття такого закону відшкодування державою шкоди відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України на підставі загальних правил здійснюватись не може.

Крім того, статтею 95 Конституції України встановлено правило, за яким виключно Законом «Про Державний бюджет України» визначаються будь-які видатки держави, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Так само пунктом 8 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України закріплено принцип цільового використання бюджетних коштів, згідно з яким бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Таким чином, оскільки на сьогодні механізм відшкодування шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними, будь-яким законом не врегульований, а також не передбачені бюджетні призначення на відшкодування вищенаведеного виду шкоди, то у суду відсутні правові підстави для стягнення даної майнової шкоди.

Крім того, щодо посилання позивача на статтю 625 ЦК України суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто статтею 625 ЦК України встановлено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та ці норми поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадку відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав.

Так, постановами Касаційного господарського суду від 12.07.2018 по справі №910/13314/17, від 25.06.2018 по справі № 910/13889/17 та постановою Касаційного адміністративного суду від 18.07.2018 по справі № 2а-11853/10/1570 підтверджено правову позицію щодо неможливості нарахування та стягнення індексу інфляції та 3% річних у правовідносинах, урегульованих спеціальним законодавством, зокрема, у сфері виконання судових рішень, а також неможливості одночасного стягнення шкоди та відповідних санкцій.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

За таких підстав, норми ЦК України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин, що виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, не застосовуються.

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Вищезазначене також підтверджується позицією Верховного Суду викладеною у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 по справі № 826/17656/16.

У зв`язку з вищезазначеним, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат за період із 07.04.2020 по 01.10.2020 у розмірі 3 288,30 грн. та суми за користування чужими грошовими коштами (3% річних) за період із 07.04.2020 по 01.10.2020 у розмірі 5 899,90 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч. 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 статті 23 ЦК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (ч.5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995).

Відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі наявності у діях правопорушника усіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності, а саме: неправомірної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою та вини заподіювана шкоди. Законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт завдання такої шкоди відповідачем та її розмір.

Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду належних, достовірних та достатніх доказів порушення його прав, які б свідчили про приниження честі, гідності, ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням його ділової репутації, внаслідок дій відповідача. У позові відсутні також посилання на стан здоров`я позивача, тяжкість чи зазнавав він вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, чи потрібен позивачу час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Також, відсутнє обґрунтування суми відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди, тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до положень вказаної норми Закону України "Про судовий збір" за позов заявлений у цій справі, справляння судового збору не передбачено.

Беручи до уваги те, що скаржник в силу приписів пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у порядку визначеному статтею 129 ГПК України.

У зв`язку з відмовою у задоволенні витрат на правову допомогу та поштові витрати у порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 74, 76, 77, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий