Рішення № 102724637, 20.01.2022, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 січня 2022 року Справа № 903/944/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи №903/944/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Алюпласт Україна”, м.Бровари Київської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛКОН”, с. Струмівка Луцького району Волинської області

про стягнення 82028,52 грн.

В с т а н о в и в: Товариство з обмеженою відповідальністю “Алюпласт Україна” звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛКОН” про стягнення 82028,52 грн., них: сума основного боргу в розмірі 70 000, 00 грн., збитки від інфляції у розмірі 9 351,80 грн., 3% річних по заборгованості у розмірі 2676,72 грн. та судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 2 270,00 грн. та витрат на правову допомогу, що становлять 7200,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки №183/14 від 04.12.2014 в частині своєчасної оплати.

Ухвалою від 23.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 23.11.2021 про відкриття провадження у справі, яка була направлена з рекомендованим листом на адресу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Алюпласт Україна” (07400, Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 53) повернута з відміткою відділення поштового зв`язку “адресат відсутній за вказаною адресою”.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю “Алюпласт Україна” (07400, Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 53), отже, суд направив ухвалу від 06.08.2021 за місцем державної реєстрації останнього.

У відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 10) частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, зокрема місцезнаходження юридичної особи.

За змістом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17 та підлягають застосуванню з огляду на ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач про розгляд справи судом повідомлений належним чином.

Представник позивача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву за вх.№01-68/2/22 від 11.01.2022 про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛКОН” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Алюпласт Україна” 62 028,52 грн., з них: сума основного боргу у розмірі 50 000,00 грн., збитки від інфляції у розмірі 9 351,80 грн., 3% річних по заборгованості у розмірі 2 676,72 грн. та судові витрат, які складаються з витрат на сплаченому судовому збору у розмірі 2 270,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 200,00 грн., у зв`язку з частковою оплатою відповідачем основного боргу в сумі 20 000 грн. в підтвердження долучив платіжне доручення та виписку банку.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов`язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відтак, оскільки зменшення розміру позовних вимог – це процесуальне право позивача, передбачене п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, судом прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог а відтак має місце нова загальна ціна позову – 62 028,52 грн., з якої й вирішується спір.

Відповідач ухвалу суду отримав 26.11.2021, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №4302001846648.

Строк для подання відзиву відповідачу встановлено по 13.12.2021.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Враховуючи те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежності від обставин справи та з розгляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

04 грудня 2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Алюпласт Україна” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АЛКОН” (покупець) був укладений договір поставки №183/14. (а.с. 11-15)

Відповідно до п.1.1. договору визначено, що постачальник зобов`язується передати покупцю товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором.

Згідно з п.1.2. договору поставки сторонами передбачено, що товар поставляється окремими партіями.

Відповідно до п.1.3. договору поставки сторони визначили, що найменування, кількість Товару, асортимент, ціна одиниці Товару та вартість Партії Товару визначається сторонами у Специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього Договору.

Ціна на товар погоджуються сторонами у специфікації. (п.2.1.1 договору поставки).

Якщо ціна на товар у прайс-листах зазначається в іноземній валюті- євро, то Постачальник зобов`язується привести таку ціну у відповідність до курсу національної України –гривні, на дату заповнення Специфікації. При цьому Сторони погодили, що ціна товару визначається Постачальником згідно середнього комерційного курсу купівлі євро, який склався на міжбанківському валютному ринку України (Міжбанку), станом на 12-00 години дати заповнення Специфікації. Сторони домовились про використання щодо визначення середнього комерційного курсу купівлі євро на міжбанківському валютному ринку України (Міжбанку) інформації, яка зазначена на сайті: http://www.bin.com.ua. (п.2.2. договору поставки).

Ціна на Товар та загальна вартість відповідної партії товару, яка зазначена у погодженій сторонами специфікації, встановлюється у національній валюті України – гривні. (п.2.3. договору поставки).

У призначенні платежу покупець зобов`язаний вказувати номер та дату рахунку-фактури. (п.2.4. договору поставки).

До ціни товарів включена вартість тари, упаковки і маркування. (п.2.5. договору поставки).

Відповідно до п. 3.1. договору сторони визначили, що оплата товару/партії товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника. Обов`язок покупця щодо оплати товару/партії товару вважається виконаним в момент зарахування грошових коштів в обсязі, передбаченому відповідно до погодженого Замовлення, на рахунок Постачальника.

Оплата товару/партії товару здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару/партії товару зазначеної у підписаній сторонами відповідній видатковій накладній, у межах кредитного ліміту, що за домовленістю не перевищує 200 000 грн. (п.3.3. договору поставки).

Товар може бути відвантажений покупцю тільки після отримання 100% попередньої оплати на розрахунковий рахунок Постачальника. (п.3.4. договору поставки).

Постачальник зобов`язується поставити товар на умовах FCA (пункт поставки – склад постачальника за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 355) згідно з міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів «Incoterms» в редакції 2010 року. (п.4.1. договору поставки).

Згідно п.п 10.1 договору визначено, що договір вступає в дію з дати його підписання уповноваженими особами сторін і діє до 31.12 поточного року (року протягом якого був укладений договір) включно. Строк дії договору щорічно продовжується відповідно до п. 10.2 даного договору.

У разі відсутності до дати закінчення чергового строку дії договору офіційного письмового повідомлення рекомендованим листом від будь-якої із Сторін до іншої Сторони про небажання продовжувати договірні відносини, строк дії цього договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного року включно. (п.10.2. договору поставки).

Даний договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками, у встановленому порядку не оспорено, не розірвано та не визнано недійсним, а отже є дійсним, укладеними належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов`язки відповідно до договору.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Предметом даного судового розгляду є стягнення заборгованості за поставлений товар на умовах договору поставки №183/14 від 04.12.2014 та на підставі видаткової накладної РН-0001575 від 24.09.2020.(а.с. 17-19)

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було поставлено, а відповідачем було прийнято товар на загальну суму 3 795 070,66 грн.

Відповідно до ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

За період з 24.09.2020 (дата поставки товару покупцю) і по 18.11.2021 відповідач частково оплатив товар на суму 27 231,26 грн, зокрема, платежем від 13.11.2020 на 2000,00 грн. та платежем від 15.04.2021, 28.04.2021, 12.05.2021, 27.05.2021, 18.06.2021 – по 1 000,00 грн. та 11.10.2021 на суму 14 231,26 грн., що підтверджується випискою з системи «клієнт-банк» із вказаним призначенням платежів, у відповідності до вимог п.2.4. Договору поставки.

Позивач на адресу відповідача направив претензію за вих.№390 від 13.09.2021, в якій просить у найкоротші терміни сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Алюпласт Україна” залишеної суми основного боргу в сумі 113 218,40 грн., пеню за несвоєчасно оплачений товар у розмірі 5 686,20 грн., штраф за прострочений на понад 30 днів платіж – у розмірі 8 415,29 грн., збитки від інфляції у розмірі 10 275,64 грн., 3% річних у розмірі за період заборгованості – 3063,61 грн.

Відповідач на вимогу претензії оплатив частину суми заборгованості у розмірі 20 000, 00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №1100 від 29.11.2021 та випискою з системи «клієнт-банк» Товариства з обмеженою відповідальністю “Алюпласт Україна” від 29.12.2021. (а.с. 39).

Отже, враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 50 000 грн. основного боргу є обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат в розмірі 9 351,8 грн. з 25.10.2020 по 31.10.2021 та 3% річних в сумі 2 676,72 грн. за період з 25.10.2020 по 02.11.2021, суд зазначає таке.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки, відповідачем не виконано умови договору поставки, він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і зі будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст.625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки, сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 9 351,8 грн. з 25.10.2020 по 31.10.2021 та 3% річних в сумі 2 676,72 грн. за період з 25.10.2020 по 02.11.2021, вважає що останні підставні та підлягають до задоволення.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі 2270,00 грн. покладаються на відповідача.

Позивачем в прохальній частині заяви позовної заяви та заяви про зменшення позовних вимог заявлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛКОН” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛЮПЛАСТ УКРАЇНА” судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 200,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЮПЛАСТ УКРАЇНА" (клієнт) та Адвокатом Луцюком Володимиром Вікторовичем укладений Договір про надання правової допомоги, за змістом якого адвокат усіма законними методами та способами правової допомоги надає послуги клієнту у справі про стягнення грошової заборгованості за договором поставки №183/14 від 04.12.2014.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Згідно п.3.1. договору про надання послуг правової допомоги від 09.09.2021 сторони визначили обсяг та вартість правової допомоги в сумі 7 200,00 грн.

Відповідно до матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу долучено до матеріалів справи договір про надання послуг правової допомоги від 09.09.2021, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЮПЛАСТ УКРАЇНА" (Клієнт) та Адвокатом Луцюком Володимиром Вікторовичем, оригінал ордеру на представництво інтересів позивача в Господарському суді Волинської області, акт приймання-передачі надання послуг №б/н від 23.12.2021, рахунок на оплату №143 від 23.12.2021 на суму 7 200,00 грн., платіжне доручення №1697 від 30.12.2021.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими та співмірними вимоги заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЮПЛАСТ УКРАЇНА" про покладення на Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛКОН" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 200,00 грн, пов`язаних із розглядом справи №903/944/21.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛКОН" (45600, Волинська область, м Луцький район. с. Струмівка, вул. Старицького, 84, код ЄДРПОУ 25092189) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЮПЛАСТ УКРАЇНА" (07400, Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 53, код ЄДРПОУ 33296856) 62 028,52 грн., з них: сума основного боргу у розмірі 50 000,00 грн., збитки від інфляції у розмірі 9 351,80 грн., 3% річних по заборгованості у розмірі 2 676,72 грн. 2270,00 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору та 7200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено

20.01.2022

Суддя В. М. Дем`як