Рішення № 102718619, 24.01.2022, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/17149/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Виниченко Л.М., розглянувши в приміщенні суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу № 755/17149/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Споживчий центр» про визнання недійсним кредитного договору № 12.04.2021-100004783 від 12.04.2021 р.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12 квітня 2021 року між сторонами було укладено кредитний договір № 12.04.2021-100004783, за умовами якого протягом трьох робочих днів з дати підписання цього договору кредитор надає позичальнику фінансовий кредит у розмірі 2 500,00 грн. строком користування кредитом 28 календарних днів з дати надання кредиту; проценти за користування кредитом за умовою «Короткий кредит» - 3,50 грн., що становить 0,01 % в процентному значенні за 28 календарних днів користування кредитом; проценти за користування кредитом понад 28 календарних днів - 2,5% в день; пеня - 50,00 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконання/неналежного виконання зобов`язання.

Позивач вважає, що при укладенні зазначеного кредитного договору були порушені її права, як споживача, згідно норм Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про захист персональних даних», у зв`язку з чим у досудовому порядку нею неодноразово направлялись листи про припинення порушень з боку відповідача, проте такі вимоги були залишені без задоволення, через що змушена звернутись до суду.

Позивач зазначає, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту відповідач не ознайомив її з умовами кредитування, не надав їй повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору. Будь яке письмове підтвердження про ознайомлення її з такою інформацією відсутнє. Вона не мала можливості детально ознайомитися з умовами кредитування перед укладенням договору, для цього їй повинна була бути надана можливість і достатній час. Забороняється, як такі, що вводять в оману, зокрема: з метою спонукання споживачів для прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Позивач стверджує, що в порушення пункту 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» відповідачем в договорі зазначено третейське застереження викладене у пунктах 10.1-10.3 кредитного договору. Також в порушення норми ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», є несправедливим пункт 1.3 кредитного договору яким встановлена сплата процентів за користування кредитом понад 28 календарних днів - 2,5% в день. Поряд з цим, відповідно до п. 5.4 кредитного договору у випадку невиконання/неналежного виконання грошових зобов`язань за договором кредитодавець залишає за собою право нарахування неустойки, відповідно пункту 1.3 договору, зокрема, нараховується пеня - 50,00 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання. Таким чином, за прострочення оплати по кредиту на 30 днів сплачуються проценти у розмірі 1 875,00 грн. та пеня 1 500,00 грн., що становить більше 50% та відповідно п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою, що є підставою для визнання пунктів 1.3 та 5.4 кредитного договору недійсними. Пункт 8.2 кредитного договору передбачає розірвання договору лише в односторонньому порядку кредитором, тобто лише в інтересах відповідача, що має дискримінаційну ознаку. Договір укладено без строку договору та порядку його припинення. Також договір не містить умов про відповідальність відповідача. Пункт 9.4 договору, яким начебто позивач надає свою однозначну, безумовну та безвідкличну згоду на обробку будь-яких персональних даних, є незаконним та суперечить абз. 5, 11 п. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних».

Позивач вважає, що порушення наведених норм чинного законодавства є підставою згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України для визнання кредитного договору недійсним.

У позовній заяві позивач просить розглянути справу без її участі.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20.10.2021 року відкрите провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

10.12.2021 року до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач ТОВ «Споживчий кредит» в особі представника Митрофанової Є.Г. просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначено, що на час звернення позивачкою до суду з позовною заявою зобов`язання за спірним кредитним договором № 12.04.2021-100004783 від 12.04.2021 року сторонами виконані в повному обсязі. ОСОБА_1 сплачений кредит та проценти за користування кредитом 25.04.2021 року. Твердження позивачки про ненадання інформації, необхідної для укладення договору, є недостовірними та не відповідають дійсним обставинам справи. Максимальний розмір процентів вказаний і погоджений сторонами в договорі та не суперечить жодній нормі закону. Пунктом 5.4 кредитного договору встановлено обмеження нарахування максимального розміру неустойки відповідно до законодавства України. Розмір штрафу (неустойки) не є компенсацією вартості продукції; неустойка за кредитним договором не нараховувалась. Третейська угода повністю відповідає вимогам чинного законодавства. У відповідача існують підстави для обробки персональних даних позивача незалежно від наявності згоди на обробку, що повністю відповідає Закону України «Про захист персональних даних» та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». В кредитному договорі наявні всі умови, які повністю відповідають чинному законодавству, заява про недобросовісну діяльність відповідача не знайшла свого підтвердження. ТОВ «Споживчий кредит» є фінансовою установою яка здійснює свою діяльність відповідно до вимог чинного законодавства України і має для цього всі необхідні дозволи та ліцензії.

Ухвалою суду від 21.01.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ТОВ «Споживчий центр» Митрофанової Є.Г. про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 12 квітня 2021 року між кредитором ТОВ «Споживчий центр» та позичальником ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 12.04.2021-100004783 (далі - кредитний договір, а.с. 8, 8 зв.).

Відповідно пункту 1.3 кредитного договору, протягом трьох робочих днів з дати підписання цього договору кредитор надає позичальнику фінансовий кредит у розмірі 2 500 грн. строком на 28 календарних днів з дати надання. З дати видачі до дня, наступного за 25.04.2021 застосовується «акційна ставка» відсотків у розмірі 0,01% за 1 день користування кредитом за умови, якщо вся сума кредиту повернута не пізніше останнього акційного періоду. Проценти у розмірі 3,5 грн. сплачуються до дня, наступного за 25.04.2021. Фіксована процентна ставка «стандарт» - 2,5% за 1 день користування кредитом застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, за умови, що вся сума кредиту не повернута до останнього дня акційного періоду. Сума кредиту у розмірі 2 500 грн. та проценти у розмірі 1 750 грн. сплачуються до 09.05.2021 року.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно норми ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди

За положеннями ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В обґрунтування вимог позивач, серед іншого, посилається на порушення відповідачем норм частин 2, 4 ст. 11; пункту 2 частини 2 ст. 19; пункту 3 частини 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»; пунктів 8, 9 частини 1 ст. 6; частин 2, 3, 4 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у зв`язку з чим згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України просить визнати недійсним кредитний договір.

За приписами частин 1, 3-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

До відносин споживчого кредитування Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування" (ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка набрала чинності з 10.06.2017 року).

Згідно пункту 1 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про споживче кредитування" (у редакції на час укладення спірного договору) цей Закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця.

Відповідно пунктів 8, 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: порядок зміни і припинення дії договору; права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

За нормою частин 2, 3, 4 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції на час укладення спірного правочину), фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про: 1) фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, якщо інше не передбачено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг; 2) умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість; 3) порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги; 4) правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги; 5) механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги; 6) реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів; 7) розмір винагороди фінансової установи у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами. Інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Позивач зазначає, що під час укладання кредитного договору були порушенні її права, як споживача, через не ознайомлення з умовами кредитування, не надання інформації про умови кредиту до підписання договору, спонукання відповідачем до швидкого підписання договору кредиту, також кредитний договір містить несправедливі умови.

Однак, такі доводи позивача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами та змістом спірного правочину, виходячи з наступного.

Кредитний договір між сторонами укладений 12.04.2021 року в письмовій формі та підписаний сторонами.

Розділом 11 кредитного договору, зміст якого виділено шляхом підкреслення тексту, позивач підтвердила, що інформація, зазначена у частині 2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» їй надана, примірник цього договору отримала. Для прийняття позичальником усвідомленого рішення та задля зручності надання інформації кредитор ТОВ «Споживчий кредит» до укладення договору надав позивачу всю необхідну інформацію у обсязі та формі, встановлених Законом України «Про споживче кредитування».

Також позивач у підписаній нею 12.04.2021 року Анкеті позичальника у пунктах 7.1, 7.2 вказала, що перед підписанням кредитного договору вона ознайомилась з пропозицією про укладення кредитного договору, яка розміщена на сайті ТОВ «Споживчий кредит»; підтверджує свою згоду на укладення кредитного договору на умовах, які містяться у зазначеній оферті та у заявці до кредитного договору (а.с. 28).

Крім того, позивач 12.04.2021 року підписала та отримала паспорт споживчого кредиту у якому зазначена вся інформація про умови кредитування, у тому числі про права споживача про відмову від договору про споживче кредитування.

Своїм підписом у паспорті споживчого кредиту ОСОБА_1 підтвердила отримання нею всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для неї (а.с. 31).

З урахуванням наведеного, суд вважає, що відповідач не обмежував права позивача у доступі до інформації, що стосується правил надання фінансових послуг, а також права позивача, як споживача щодо можливості ознайомитись з умовами кредитного договору.

Судом встановлено, що укладений між сторонами спірний правочин містить всі істотні умови договору, у тому числі предмет договору, умови надання і повернення кредиту, права і зобов`язання кредитора та позичальника, відповідальність сторін, строк дії договору, конфіденційність інформації, інші умови договору.

Позивач вважає, що умови пункту 8.2 кредитного договору, яким передбачено право кредитора розірвати договір в односторонньому порядку у разі порушення позичальником положень цього договору, мають дискримінаційні ознаки.

Натомість, розділом 6 кредитного договору визначені права позичальника, у тому числі достроково розірвати договір. Також пунктом 8.3 договору обумовлено, що позичальник має право відмовитися від договору у порядку, визначеному законодавством.

Згідно пункту 2 ч. 1, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, відповідно частин 1, 2, пункту 5 частини 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, і настання певних юридичних наслідків.

Позивач зазначає про несправедливі умови пунктів 1.3, 5.4 кредитного договору, якими встановлена сплата процентів за користування кредитом понад 28 календарних днів - 2,5% за день та сплата неустойки - пені 50,00 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання.

Однак, суд не приймає до уваги такі доводи позивача, як підставу для задоволення позову, оскільки нарахування саме процентів за користування кредитними коштами не являється нарахуванням неустойки, відповідно до ст. 549 ЦК України, та визначається погодженням сторін за кредитним договором.

Зокрема, за приписами частини 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, розмір процентів сторонами було погоджено умовами кредитного договору.

У частині нарахування пені, визначеної вищевказаним пунктом 1.3 кредитного договору, спірним правочином передбачено обмеження у такому нарахуванні щодо її суми, а саме пунктом 5.4 договору обумовлено, що максимальний розмір неустойки встановлюється законом.

Також позивач посилається на те, що відповідачем порушені норми встановлені п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки кредитний договір містить третейське застереження.

Відповідно пункту 10.1 кредитного договору, всі вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, окрім справ у спорах щодо захисту прав споживачів, підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду.

Враховуючи зміст вказаного третейського застереження, його умови містять обмеження, зокрема заборонено вирішення між сторонами спору у третейському суді стосовно захисту прав споживачів, що відповідає вимогам пункту 14 частини 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди».

Ще позивач вказує на незаконність пункту 9.4 кредитного договору, яким порушені норми абзаців 5, 11 п. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних».

Згідно пункту 9.4 кредитного договору, позичальник цим надає свою однозначну, безумовну та безвідкличну згоду на обробку будь-яких його персональних даних, включаючи, але не обмежуючись збиранням, реєстрацією, накопиченням, зберіганням, адаптуванням, зміною, поповненням, використанням і поширенням (розповсюдженням, реалізацією, передачею), знеособленням, знищенням відомостей про позичальника без будь-яких обмежень та з будь-якою метою.

Відповідно пунктів 5, 11 частини 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», на які посилається позивач, суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; відкликати згоду на обробку персональних даних.

За нормою ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних», згода суб`єкта персональних даних - це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.

Положеннями ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» серед іншого визначено, що мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки. Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім`я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідні документи з персональними даними позичальника необхідні для укладення кредитного договору з банківською (фінансовою) установою.

Статтею 11 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що підставами для обробки персональних даних є: 1) згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; 2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; 3) укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних; 5) необхідність виконання обов`язку володільця персональних даних, який передбачений законом.

Позивачем та відповідачем у розділі 9 кредитного договору погоджено умови про конфіденційність інформації та документів стосовно укладеного правочину.

Зокрема, пунктом 9.1 кредитного договору обумовлено, що сторони зобов`язані дотримуватися суворої конфіденційності стосовно цього договору, його змісту, всієї інформації та документів, що стосуються договору, і вони не можуть передавити та/або розголошувати таку конфіденційну інформацію третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони.

Згідно пункту 6 частини 1 ст. 3-1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», захист прав споживачів фінансових послуг ґрунтується на принципі забезпечення захисту персональних даних споживачів фінансових послуг.

Позивачем не надано доказів щодо порушення відповідачем законодавства стосовно використання персональних даних позивача.

Також суду позивачем не надано жодних доказів, що вона зверталась до відповідача після укладення договору із вимогами про припинення будь яких порушень з боку відповідача, на що вказує позивач.

За повідомленням сторони відповідача, ТОВ «Споживчий центр» видало позивачу кредитні кошти у розмірі 2 500 грн., що підтверджується чеком від 12.04.2021 року (а.с. 30), при цьому ОСОБА_1 сплатила кредит і відсотки за користування кредитом у повному обсязі 25.04.2021 року, неустойка за договором не нараховувалась. Отже, сторони виконали взяті на себе зобов`язання за укладеним кредитним договором, що свідчить про факт погодження позивача з умовами спірного правочину.

Таким чином, суд приходить до висновку, що підстави для визнання недійсним кредитного договору відсутні, до укладення спірного правочину позивач була ознайомлена з умовами кредитування, суду не доведено введення відповідачем позивача в оману щодо істотних умов договору, наявність несправедливих умов договору, позивач погодилась на отримання кредитних коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення позивача на отримання кредиту було вільним, умови кредитного договору не суперечать нормам чинного законодавства.

За правилами ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За наведених обставин, позов не підлягає до задоволення, оскільки не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 3, 11, 15, 16, 203, 215, 230, 525, 526, 530, 549, 626, 627, 628, 638, 639, 1050, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України "Про споживче кредитування", Законом України «Про захист персональних даних», ст. ст. 4, 12, 76, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України суд,-

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місце знаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133, літера А, офіс 1, код ЄДРПОУ 37356833.

Повне судове рішення складено 24.01.2022 року.

Суддя