Рішення № 102709432, 21.01.2022, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/1860/21

провадження №2/176/71/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2022 року Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кучми В.В.,

з участю секретаря с/з Петренко Н.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, у м. Жовті Води, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Фінансова компанія» Довіра та Гарантія» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свій позов обґрунтували тим, що 23.01.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії АG3914649 відповідно до умов якого первісний кредитор надав позичальнику кредит у сумі 4100 гривень строком до 22.02.2019 року на споживчі потреби з відсотковою ставкою в день 0,50% реальна відсоткова ставка 178,80 % річних. Загальна вартість кредиту становить 4711,00 грн. Додатковою угодою №АМ 9851360 від 25.01.2019 надано кредит на суму 6875,00 грн. Так загальна сума кредиту становила 6875,00 грон., загальна вартість кредиту - 7793,00 грн. Договір кредитної лінії укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», який має силу договору, укладеного в письмовій формі та підписаний сторонами. Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 6785,00 грн., в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість. Згідно детального розрахунку заборгованості станом на 09.06.2020 загальний розмір заборгованості становив 13459,00 грн., яка складалась з тіла кредиту в розмірі 6800 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом 993,00 грн., заборгованість за комісіями 2266,65 грн., заборгованість по нарахованому штрафу 3400,00 грн. Згідно розділу «Умови кредитної лінії Спеціальні умови для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії №АG3914649» вказано, штраф 50% від суми кредиту (6800,00х50%=3400,00 грн.).

01.07.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №01072019 на підставі якого відбулося відступлення вимоги за кредитним договором №АG3914649за яким ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора відносно відповідачки та у звязку з чим просить стягнути заборгованість згідно кредиту в сумі 15806,17 гривень .

Ухвалою від 08 жовтня 2021 року відкрито провадження по вищезазначеній справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін.

12.11.2021 року відповідачки ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позов , де остання просила відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано жодних доказів про те, що з нею було укладено спірний договір. Крім того,, Закон України «Про електронну комерцію» на думку відповідачки не застосовуються у відносинах, які виникли між сторонами відносно кредитного договору. Позивачем не надано підтверджень, що саме спірний договір розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, а також те, що цей договір взагалі містив умови кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пнні, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цьому договорі розмірах і порядках нарахування. Відповідно до п. 6.2.1 договору кредитор передає, а новий кредитор приймає права вимоги в розмірі Портфеля заборгованості. Відповідно до Витягу з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги №01072019 та даних вказаних у Витягу видно, що заборгованість ОСОБА_1 складає (кредит у сумі 6800 грн., де відсоткова ставка 178,80 грн., сума заборгованості по відсотках 993,00 грн. сума заборгованості по штрафах 3400 грн.), але загальна сума заборгованості 13459,65 грн. не відповідає арифметичним підрахункам шляхом складання вищезазначених сум. Крім того, позивач не надав жодних бухгалтерських документів, підтверджень, повідомлень, що їй було відомо про зміну кредитора. Довідка, яку надав позивач про те, що нею, 06.11.2020 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором було сплачено на користь позивача кошти у розмірі 496,07 грн. не можна вважати підтвердженням того, що їй було відомо про зміну кредитора. Жодних рахунків вона не сплачувала , ніяких грошових переказів на рахунок нового кредитора вона не проводила.

Ухвалою від 03 грудня 2021 року клопотання ОСОБА_1 , задоволено, витребувано від позивача документи, що підтверджують перерахування ОСОБА_1 06.11.2020 року 496,07 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №AG3914649 від 21.01.2019 року (бухгалтерські докумени, чеки) та підтвердження направлення письмового повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні від нового кредитора.

09.12.2021 року від представника позивача судом отримано заяву про виконання ухвали суду, відповідь на відзив та заяву про вступ у справу як третьої особи на стороні позивача, або відповідача, де позивач просить суд залучити ТОВ «ФК «Дінеро» в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог та витребувати у них завірену Кредитором зведену таблицю з ідентифікаційними даними Боржника з облікової системи кредитора, виписку від платіжного агента Кредитора, зведеними за унікальним ідентифікатором платежу, розрахунок заборгованості позичальника за період (від дати укладення кредитного договору до дати укладення договору факторингу), довідку про ідентифікацію позичальника, докази відправлення одноразового ідентифікатора, який було надіслано до позичальника на його фінансовий номер телефону, докази перерахування коштів на рахунок позичальника.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що судова практика та положення цивільних норм, вказує на можливість застосування ЗУ «Про електронну комерцію» у відповідних кредитних відносинах. Також доводить до відома суду , що відповідно із платіжним дорученням №18283 від 06.11.20 року на погашення боргу у виконавчому провадженні №63216723, боржник ом ОСОБА_1 із заробітної плати за жовтень 2020 року було сплачено 496,07 грн. Рішенням від 01.03.2021 року у справі №176/29/21 виконавчий напис №48197 від 21 вересня 2020 року на підставі якого було відкрито провадження №63216723, було визнано таким, що не підлягає виконанню. На момент оплати виконавче провадження було законним, оскільки здійснювалось на підставі виконавчого напису. Також позивач зазначає, що на сайті кредитодавця вказується порядок ідентифікації особи за допомогою Е-підпису (одноразового ідентифікатора). Так, з метою укладання договору кредитної лінії та додаткової угоди та задля отримання грошових коштів, відповідачем було зазначено особисті данні, а саме номер та серія паспорта, ідентифікаційний номер, місце проживання та надсилання попередньому кредиторові фотознімка на якому відображено відповідачку з копією свого паспорта. Наявність фотографії відповідача разом з власним паспортом свідчить про намір відповідачки укласти з кредитодавцем договір та отримати грошові кошти. Позивач також просить суд звернути увагу на те, що відповідачка не наголошувала у своєму відзиві на те, що не укладала договору та додаткової угоди.

Ухвалою суду від 17 грудня 2021 року відмовлено представнику ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» Кошиль Дмитру Сергійовичу у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи , ТОВ «ФК «Дінеро» та витребування у них доказів по справі.

20.12.2021 року від відповідачки ОСОБА_1 отримано заперечення щодо відповіді на відзив які зводяться до обставин. Зазначених відповідачкою у відзиві на позов.

Крім того, позивачка додала клопотання де просила витребувати у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименко Р.В, документи, що підтверджують стягнення з неї 496,07 грн. в примусовому порядку відповідно до виконавчого провадження №63216723, однак необхідно зазначити що у витребуванні такого доказу немає потреби, оскільки позивач у своїй відповіді на відзив не заперечував, що дану суму було утримано із заробітної плати відповідачки на виконання вищезазначеного виконавчого провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судом встановлено що 23.01.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії АG3914649 відповідно до умов якого первісний кредитор надав позичальнику кредит у сумі 4100 гривень строком до 22.02.2019 року на споживчі потреби з відсотковою ставкою в день 0,50% реальна відсоткова ставка 178,80 % річних. Загальна вартість кредиту становить 4711,00 грн. Додатковою угодою №АМ 9851360 від 25.01.2019 надано кредит на суму 6875,00 грн. Так загальна сума кредиту становила 6875,00 грон., загальна вартість кредиту - 7793,00 грн. Договір кредитної лінії укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», який має силу договору, укладеного в письмовій формі та підписаний сторонами. Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 6785,00 грн., в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість. Згідно детального розрахунку заборгованості станом на 09.06.2020 загальний розмір заборгованості становив 13459,00 грн., яка складалась з тіла кредиту в розмірі 6800 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом 993,00 грн., заборгованість за комісіями 2266,65 грн., заборгованість по нарахованому штрафу 3400,00 грн. Згідно розділу «Умови кредитної лінії Спеціальні умови для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії №АG3914649» вказано, штраф 50% від суми кредиту (6800,00х50%=3400,00 грн.) 01.07.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №01072019 на підставі якого відбулося відступлення вимоги за кредитним договором №АG3914649за яким ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що за ОСОБА_1 станом на 01.07.2019 року рахується заборгованість в розмірі 13459,65 грн., а також відповідальність за порушення грошового зобов`язання згідно ст.625 ЦК України, яка нарахована за період з 06.11.2020 року по 25.08.2021 року становить 2843,17 гривень. Загальна сума заборгованості складає 15806,17 гривень.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (частина 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, ч. ст. 78 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

На обґрунтування вимог про стягнення заборгованості позивач посилається на кредитний договір №AG 3914649 від 23.01.2019 року, який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дінеро» та ОСОБА_1 та засвідчений електронним підписом.

У своєму відзиві відповідачка посилається на те, що позивачем не надано жодних доказів, що нею було укладено даний договір, але, разом з цим не заперечує факту укладення такого договору, підписання його електронним підписом та отримання нею кредитних коштів.

Так, порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про електронну комерцію».

Разом з тим, п.6,7 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов`язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред`явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів.

Згідно з ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Відповідно до ч.1, 2 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно з ч. 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З огляду не вищезазначене, вчинення правочину між сторонами відбулося відповідно до вищезазначених норм Закону, а заперечення відповідачки, що норми вищезазначеного закону застосуванню не підлягають судом не беруться до уваги, оскільки сам факт укладання даного договору відповідачка не заперечувала.

Крім того, відповідачка заперечуючи проти позову вказує на те, що він не отримував письмового повідомлення ні від ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про зміну кредитора.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч.1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Як встановлено судом, між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу про відступлення прав грошової вимоги, зокрема за кредитним договором №АG3914649 та позивачем підтверджено, що первісний кредитор передав новому кредитору документи, що засвідчують права та інформацію, зокрема, щодо права вимоги за кредитним договором №АG3914649 від 23.01.2019 року укладеним із ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.2 ст. 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до ч.2 ст. 518 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Разом з тим, відповідачка заперечуючи проти вимог нового кредитора, які вона має проти первісного кредитора, щодо порядку укладення договору та розрахунку заборгованості за кредитним договором, зустрічних позовних вимог згідно ст. 193, 194 ЦПК України не заявляє, як і не заявляє зустрічних вимог про визнання укладеного договору недійсним.

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Ст. 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Ст. 1082 ЦК України зобов`язує боржника здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

При цьому аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов`язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором.

При цьому, неповідомлення про заміну кредитора може тягти наслідки для боржника лише у вигляді виконання зобов`язання не новому, а колишньому кредитору.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що відповідно до умов договору факторингу про відступлення прав грошової вимоги за кредитними договорами ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» відступило ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» право вимоги за кредитним договором №АG3914649, тому новий кредитор набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за спірним кредитним договором.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №01072019 від 01.07.2019 року новому кредитору передано право вимоги від ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №АG3914649 від 23.01.2019 року у сумі 13459,65 грн., яка включає у себе 6800,00 грн. - заборгованість за виданим кредитом, 178,80 - відсоткова ставка по кредиту, 993,00 грн. сума заборгованості по відсотках у валюті кредиту, 3400,00 грн. сума заборгованості по штрафах, що відповідає умовам спірного кредитного договору.

Разом з тим, відповідач зазначає, що сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №АG3914649, на момент позовної заяви до суду, становить 12963 грн. тому саме така сума повинна бути стягнута з відповідачки.

При вирішенні спору щодо стягнення з відповідача на користь позивача коштів згідно ст.625 ЦК України (3% річних та інфляційні втрати) суд виходить з наступного.

Ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, дана норма передбачає отримання кредитором гарантій належного виконання зобов`язань боржником у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, однак вже після закінчення строку виконання основного зобов`язання.

При вирішенні питання про стягнення коштів, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 06.02.2019 року у справі № 175/4753/15-ц, яким роз`яснено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, умовами кредитного договору №АG3914649 від 23.01.2019 року передбачена сплата позичальником процентів 178,80% річних та узгоджена відповідальність за несвоєчасне виконання або невиконання зобов`язань за договору у вигляді сплати штрафу 50%.

З огляду на зазначене, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків та 3% річних у сумі 2843,17 грн.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача стягненню підлагає заборгованість за кредитним договором №АG3914649від 23.01.2019 року у розмірі 12963,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, пропорційно до задоволених вимог, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати у розмірі 2270 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 76 - 81, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», код ЄДР 38750239, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «Альфа Банк», юридична адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8 заборгованість за кредитним договором №АG3914649від 23.01.2019 року у розмірі 12963,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», код ЄДР 38750239, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «Альфа Банк», юридична адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8 судові витрати у розмірі 2270,00 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області В.В. КУЧМА