Ухвала суду № 102707233, 24.01.2022, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1230/21

Провадження № 1-кп/147/26/22

УХВАЛА

24 січня 2022 року смт. Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Натальчук О.А.,

із секретарем Подолян Т.І.,

з участю:

прокурора Басюк Т.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника обвинуваченого, адвоката Бодачевської М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020020300000145 від 08.07.2020 р., про обвинувачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 2 ст.307 КК України,

встановив:

В провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 307 КК України.

24.01.2022 року прокурором через канцелярію суду було подано клопотання щодо продовження строку застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В судовому засіданні прокурор підтримала клопотання про продовження раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 строком на 60 днів, оскільки ризики встановлені під час обрання запобіжного заходу не зникли. Додатково зазначила, що ОСОБА_1 може переховувати від суду з метою уникнення відповідальності та впливати на свідків.

Захисник обвинуваченого, адвокат Бодачевська М.В., в судовому засіданні заперечили щодо задоволення клопотання заявленого прокурором, при цьому посилалася на відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, необхідних для збереження найсуворішого виду запобіжного заходу. Також подала письмове клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

В обґрунтування клопотання зазначила, що ОСОБА_1 до обрання йому запобіжного заходу постійно проживав у будинку АДРЕСА_1 , раніше не судимий, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, а відтак у нього не було ніколи спроб переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню шляхом неявок до суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому наявність вказаних прокурором ризиків нічим не обґрунтовано, доказів цьому не надано, та ґрунтується виключно на припущеннях. Обвинувачений не збирається переховуватися від суду, впливати на свідків та вчиняти інші кримінальні правопорушення. Також вказала, що ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи загального захворювання, постійно хворіє, зокрема потребує лікування через отриману черепно – мозкову травму, забій головного мозку. Він з 1998 року лікується у Вінницькому психоневрологічному диспансері, Тростянецькій лікарні, ВОЛ ім. Ющенка. З відповіді, яка надійшла із медичної частини № 1 Філії «Центр охорони здоров`я Державної кримінально – виконавчої служби України» у Вінницькій області на адвокатський запит видно, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: трофічна виразка нижньої третини правої гомілки та ступні, а тому він потребує належної допомоги фахівцем відповідної спеціальності. Окрім того, обвинувачений має стійкі соціальні зв`язки, що підтверджується письмовими поясненнями матері, колишньої дружини, доньки, колишньої тещі, сестри, які додані до клопотання.

Також захисник зазначила, що мати обвинуваченого, ОСОБА_2 є інвалідом ІІІ групи, знаходиться на «Д» обліку у Тростянецькій ЦРЛ з приводу цукрового діабету, важка форма, стадія декомпенсації. Діабетична проліферативна ретинопатія. Хвора знаходиться на інсулінотерапії (введення препарату двічі на добу) та потребує сторонньої допомоги. При цьому вона постійно проживає із сином, а дочка проживає окремо зі своєю сім`єю та не має можливості двічі в день навідувати матір.

Захисник просила суд застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, оскільки даний запобіжний захід з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини не вплине на виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав клопотання свого захисника. Додатково зазначив, що дійсно має незадовільний стан здоров`я та пояснив, що неодноразово звертався за медичною допомогою в установу, в якій він утримується. Однак, установа не забезпечена тими ліками, яких він потребує. ОСОБА_1 отримує лише ліки, які знімають больовий синдром. В умовах ізоляції він не має можливості пройти відповідне обстеження та отримати належну медичну допомогу. В задоволенні клопотання прокурора просив відмовити.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши надані матеріали, дійшов наступного висновку.

Під час судового розгляду, за нормами ч.1, ч.2 ст.331 КПК України, суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, який суттєво обмежує конституційне право людини на свободу та особисту недоторканість. Будучи природним воно має бути забезпечене підвищеним захистом у сфері кримінального судочинства, а тому й може бути обмежене лише при дотриманні загальноприйнятих принципів виходячи із критеріїв розумності та об`єктивності.

За нормами ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства", запобіжний захід у вигляді взяття під варту продовжується лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Крім того, не допускається застосування найбільш суворого запобіжного заходу лише з мотиву тяжкості вчиненого підозрюваним кримінального правопорушення.

Частиною 1 ст. 194 КПК України, визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує слідчий або прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам зазначеним у клопотанні.

За нормами ч.1 ст.183 КПК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом; - ст.5 Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод, ч.2 ст.129 Конституції України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2017 від 23.11.2017 року, слідчий, прокурор звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Окрім того, наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід розглядати у кожній справі окремо з урахуванням її особливостей (Рішення ЄСПЛ «Jecius проти Литви» заява №34578/97 від 31.07.2000).

З матеріалів провадження убачається, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 2 ст. 307 КК України.

Також судом встановлено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_1 обрано ухвалою слідчого судді від 09.09.2021 строком на 60 днів, та востаннє продовжено судом 02.12.2021 на строк 60 днів, а саме до 31.01.2022.

Згідно ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати розгляду кримінального провадження іншим чином.

У своєму клопотанні прокурор посилається на наявність ризиків, визначених ст.177 КПК України, зокрема переховуватися від суду, може втекти в метою уникнення відповідальності, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko v, Russia (Панченко проти Росії), § 106).

Окрім того, ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови) § 58).

У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (Idalov v. Russia (Ідалов проти Росії) [ВГТ], § 145; Garycki v. Poland (Гарицький проти Польщі), § 47, 6 лютого 2007 року; Chraidi v. Germany (Храїді проти Німеччини)§ 40; Ilijkov v. Bulgaria (Ілійков проти Болгарії) §§ 80-81).

Хоча загалом вираз «стан доказів» може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, сам по собі він не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Dereci v. Turkey (Дереджі проти Туреччини), § 38).

Суд, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 враховує, що аргументи за чи проти звільнення, у тому числі ризик того, що обвинувачений може перешкодити належному проведенню судового розгляду, не повинні прийматися абстрактно, але повинні бути підкріплені фактичними доказами. Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»).

Захисник обвинуваченого, адвокат Бодачевська М.В., звертаючись з клопотанням про заміну запобіжного заходу належно обґрунтувала зміну обстановки, погіршення стану здоров`я обвинуваченого, та зникнення ряду ризиків, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В судовому засіданні захисником надано достатні докази того, що ОСОБА_1 постійно проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає зі своєю хворою матір`ю, має незадовільний стан здоров`я, та неможливість надання ефективної допомоги у лікуванні в умовах перебування у слідчому ізоляторі.

Ці обставини підтверджуються письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи, в тому числі даними консультативних висновків лікарів та медичних обстежень ОСОБА_1 , тощо.

Беручи до уваги вимоги положень ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Так, у своєму рішенні «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 27.03.1991, Європейський суд зазначив про те, що наявність «обґрунтованої підозри» передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин.

Стороною обвинувачення не надано переконливих доводів (доказів) щодо неможливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , як і належного, на час прийняття рішення, доведення підстав продовження відносно нього виняткового запобіжного заходу.

Враховуючи дані, що характеризують особу обвинуваченого, його стан здоров`я, ступінь ризиків, які існують у кримінальному провадженні та недоведеність прокурором, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не здатний запобігти вказаним ризикам, те, що обвинувачений ОСОБА_1 з 09.09.2021 перебуває під вартою, як захід забезпечення даного кримінального провадження, суд вважає за необхідне, відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Беручи до уваги серйозність висунутого проти ОСОБА_1 обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальних правопорушеннях, наявні реальні ризики передбачені та частково доведені прокурором, правову позицію ЄСПЛ з питання щодо стану здоров`я особи, яка утримується під вартою, як захід забезпечення кримінального провадження, а саме, Справа «Кущ проти України» (Заява № 53865/11), Справа «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), рішення у справах "Кудла проти Польщі", "Ухань проти України", "Хумматов проти Азербайджану", "Петухов проти України", де Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що держава повинна забезпечити тримання ув`язненої особи в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а також належним чином забезпечити її здоров`я та добробут з огляду на практичні потреби ув`язнення, відсутність належної медичної допомоги може, таким чином, становити поводження, що суперечить ст.3 Конвенції, колегія суддів, ураховує висновки Кропивницького апеляційного суду (ухвала від 14.11.2019 року), щодо наявності ризиків, та вважає за можливе змінити обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт, що також дасть змогу останньому отримати належну медичну допомогу.

Суд також врахував, що ОСОБА_1 раніше не судимий, має стійкі соціальні зв`язки, має постійне місце проживання та реєстрації, незадовільний стан здоров`я, що може викликати незворотні тяжкі наслідки через неотримання належної медичної допомоги в умовах ізоляції, а також, те що зміна запобіжного заходу, не вплине на забезпечення ефективності та дієвості подальшого судового розгляду, що відповідає практиці Європейського суду і принципам об`єктивності, диспозитивності, законності та змагальності в кримінальному процесі.

Окрім того, ОСОБА_1 не зможе незаконно впливати на свідків, скільки перебуватиме під цілодобовим домашнім арештом.

Отже, суд дійшов висновку, що обвинувачений та його захисник довели можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, що зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, та враховує ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку,

Відповідно до ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Домашній арешт як запобіжний захід полягає в обмеженні свободи пересування підозрюваного шляхом його ізоляції за місцем проживання.

На думку суду запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту є таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_1 .

Згідно п.1 ч.3 ст.202 КПК України, у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово.

На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 181, 183, 193, 197, 331, 350 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені клопотання прокурора Тростянецького відділу Гайсинської окружної прокуратури про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , - відмовити.

Клопотання захисника обвинуваченого, адвоката Бодачевської М.В., - задовольнити.

Змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину України, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 307 КК України, у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 60 днів, а саме до 25.03.2022 включно.

Зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_1 прибувати за викликом до суду невідкладно; повідомляти прокурора, суд про зміну місця проживання; утримуватися від спілкування свідками; в разі наявності, здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт, інші документи, що дають право на виїзд з України.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього обов`язків.

Роз`яснити обвинуваченому, що в разі невиконання обов`язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.

Відповідно до ч.3 ст. 202 КПК України, доставити ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , звільнити з-під варти.

Ухвалу вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Виконання ухвали доручити органам Національної поліції, Вінницькій установі виконання покарань №1.

Контроль за виконанням ухвали покласти на групу прокурорів у даному кримінальному провадженні.

В судовому засіданні оголосити перерву до 14-00 год. 10 лютого 2022 року.

Ухвалу може бути оскаржено протягом семи днів з дня її оголошення до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2019 від 13.06.2019.

Повний текст ухвали виготовлено о 15.30 год. 24.01.2022 р.

Суддя О.А. Натальчук