Рішення № 102695221, 20.01.2022, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/5332/21

Провадження № 2/204/303/22

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мащук В.Ю.,

при секретарі Максименко Я.О.,

за участю представника позивача адвоката Маслова С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» про скасування запису про обтяження та заборони відчуження, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати заборону в частині 1/2 частини домоволодіння, яке належить ОСОБА_1 , накладену приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Кучмій Н.В. при укладанні договору іпотеки, від 21.05.2007 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на домоволодіння АДРЕСА_1 , виключивши з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону на нерухоме майно в частині належної ОСОБА_1 1/2 частини домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про обтяження 20169620, дата реєстрації 21.05.2007 року), виключивши зазначений запис з Державного реєстру іпотек (номер запису про іпотеку 20169896, дата реєстрації 21.05.2007 року); стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановлений 6-місячний строк, вона звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Окрім позивача спадкоємицею 1 черги після смерті матері була рідна сестра ОСОБА_3 , яка надала довіреність ОСОБА_2 , та уповноважила отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про спадщину. ОСОБА_2 незаконно отримала на ім`я ОСОБА_3 свідоцтво про спадщину на все домоволодіння, включаючи і частку позивача.

В подальшому ОСОБА_3 незаконно продала весь будинок АДРЕСА_1 , ОСОБА_2

21 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ПРИВАТБАНК» було укладено договір іпотеки будинку по АДРЕСА_1 .

Дізнавшись, що сестра позивача незаконно позбавила її спадщини - Ѕ частини домоволодіння, позивач звернулась до суду за захистом порушених прав. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2008 року та ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2009 року, ухвалою Верховного суду від 01 грудня 2010 року визнано частково недійсним в частині свідоцтво про право на спадщину за законом, визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння Ѕ частини, визнано частково недійсним договір іпотеки, укладеного 21.05.2007 року в частині Ѕ його частки, за ОСОБА_1 було визнано право власності в порядку спадкування за законом на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 . Під час розгляду справи 20.07.2007 року ухвалою Красногвардійського районного суду в порядку забезпечення позову, було накладено заборону на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 , яку 14 квітня 2011 року було скасовано ухвалою Красногвардійського районного суду.

Нотаріусом Кучмій Н.В. при посвідченні договору іпотеки було, також накладено заборону на це домоволодіння в цілому, про позивачу стало відомо з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

На сьогоднішній день з боку представників АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ніяких дій щодо зняття обтяження з належної позивачу Ѕ частини домоволодіння, зроблено не було.

У зв`язку з тим, що заборону було накладено нотаріусом Кучмій Н.В., позивач звернулась до нотаріуса з заявою про зняття заборони, накладеної за договором іпотеки, з належної Ѕ частини домоволодіння, та отримала усну відмову, письмові звернення до нотаріуса залишались не розглянутими.

Позивач зверталась до суду з позовом до нотаріуса і просила суд скасувати заборону в частині Ѕ частини домоволодіння, яке належить ОСОБА_1 , накладену приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Кучмій Н.В. при укладанні договору іпотеки від 21.05.2007 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПРИВАТБАНКОМ» на домоволодіння АДРЕСА_1 , виключивши з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону на нерухоме майно в частині належної ОСОБА_1 Ѕ частини домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , виключивши зазначений запис з Державного реєстру іпотек.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

07 червня 2021 року позивач звернулася до відповідача з проханням зняти заборону на нерухоме майно, на що отримала відмову, з роз`ясненням, що відповідач може вчинити дії лише в процедурі виконання судового рішення на підставі виконавчого листа, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, які зазначені в позовній заяві.

Представник відповідача в дане судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до поданого суду відзиву на позовну заяву відповідач зазначив, що заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на неступне, 21 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено кредитний договір. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ПриватБанк і ОСОБА_2 21.05.2007 року уклали договір іпотеки. Згідно з договором іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею79,5 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21.05.2007 року.

01 жовтня 2015 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська було винесено рішення щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за невиконання зобов`язань по кредитному договору. 27 жовтня 2017 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було отримано виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості.

24.01.2018 року приватним виконавцем виконавчого органу Дніпропетровської області Шаган О.А. було відкрито виконавче провадження. Станом на серпень 2021 року заборгованість ОСОБА_2 по кредитному договору від 21 травня 2007 року не погашена, виконавче провадження не закрито. У ОСОБА_2 існує заборгованість перед АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі - продажу нерухомого майна від 21 травня 2007 року, посвідченого нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., ОСОБА_3 (продавець) продає, а ОСОБА_2 (покупець) купує домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 24 лютого 2007 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської нотаріальної контори Демуш Є.В. за реєстром № 3-423 та зареєстроване в КП «Дніпропетровське МБТІ» 17 квітня 2007 року на підставі витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14265745 реєстраційний номер 17542644 (арк.с.10).

Відповідно до договору іпотеки будинку від 21 травня 2007 року, посвідченого нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., ОСОБА_2 надала «ПриватБанк» в іпотеку нерухоме майно, яке розташоване: АДРЕСА_1 , в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором (арк.с.11-13).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним на Ѕ частину свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 3-423 від 24 лютого 2007 року на домоволодіння АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Кучмій Н.В., та зареєстрований в реєстрі за № 2970. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 . Визнано частково недійсним договір іпотеки від 21 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», в частині п.35.3; 35.4; 35,5; 35,6.

Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивачки судові витрати у розмірі 51 грн. 00 грн. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивачки витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. 00 коп. (арк.с.14-19).

Відповідно до рішення Апеляційного Дніпропетровської області від 18 березня 2009 року апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2008 року в частині визнання недійсним договору купівлі - продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - змінено. Визнано недійсним в Ѕ частині договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який посвідченний приватним нотаріусом Кучмій Н.В., реєстровий № 2970.

В іншій частині рішення Красногвардійського районного суду м Дніпропетровська від 12 листопада 2008 року - залишено без змін (аркс.20-24).

Ухвалою Верховного суду України від 01 грудня 2010 року касаційна скарга закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - відхилена. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2008 року в частині визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 24 лютого 2007 року на ім`я ОСОБА_3 , і договору іпотеки, укладеного 21 травня 2007 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», частково недійсним та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2009 року в частині визнання частково недійсним договору купівлі - продажу, укладеного 21 травня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , залишено без змін (арк.с.25-26).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна Ѕ частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 . Відповідно до відомостей про державну реєстрацію іпотеки 21.05.2007 року на підставі договору іпотеки від 21.05.2007 року, посвідченого ПН ДМНО Н.В. Кучмій, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 34963451. Іпотекодержатель ЗАТ КБ «ПриватБанк», іпотекодавець ОСОБА_2 (арк.с.26-27).

07.06.2021 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з заявою про скасування заборони в частині Ѕ частини домоволодіння, яке належить ОСОБА_1 , накладену приватний нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. при укладанні договору іпотеки від 21.05.2007 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» на домоволодіння АДРЕСА_1 , виключивши з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону на нерухоме майно в частині належної ОСОБА_1 Ѕ частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , виключивши зазначений запис з реєстру іпотек (арк.с.38-39).

Відповідно до повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 09.06.2021 року, АТ КБ «ПриватБанк» рекомендувало ОСОБА_1 звернутися до Державної виконавчої служби з рішенням суду про зняття обтяження, що набуло чинності (арк.с.40-41).

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.317 та ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена лише у випадку і порядку, встановлених законом. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Так, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2008 року визнано недійсним на Ѕ частину свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 3-423 від 24 лютого 2007 року на домоволодіння АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Кучмій Н.В., та зареєстрований в реєстрі за № 2970. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 . Визнано частково недійсним договір іпотеки від 21 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», в частині п.35.3; 35.4; 35,5; 35,6.

Отже, зазначеним судовим рішенням, яке набрало законної сили та відповідно до ст. 82 ЦПК України має преюдиційне значення, визнано право власності за ОСОБА_1 . При цьому, рішенням суду встановлено, що при укладенні, зокрема договору іпотеки від 21 травня 2007 року, укладеним між ОСОБА_5 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» порушено права третьої особи, а саме спадкоємиці ОСОБА_1 , як співвласниці спірного домоволодіння та земельна ділянка, на якій розташоване домоволодіння. На підставі свідоцтва про право на спадщину було укладено договір купівлі - продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , кредитний договір та договір іпотеки будинку між ОСОБА_2 та ЗАТ «ПриватБанк», при укладенні вказаних договорів було порушено майнові права ОСОБА_1 (арк..18,19).

Таким чином, майнові права позивача на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 були відновлені відповідно до рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, право власності позивача на Ѕ частину домоволодіння зареєстровано. Однак, у зв`язку з наявною забороною на відчуження домоволодіння, та наявним записом про заборону на нерухоме майно позивач позбавлена права на повноцінну реалізацію своїх прав власника на Ѕ частину домоволодіння.

Отже, так як договір іпотеки від 21.05.2007 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» рішенням суду було визнано частково недійсним в частині п.35.3, 35.4, 35.5., 35.6, зазначеним договором було порушено право власності ОСОБА_1 на Ѕ частину домоволодіння по АДРЕСА_1 , то внесення відповідних записів до Державних реєстрів щодо обтяження належного їй майна порушують право власності ОСОБА_1 на Ѕ частину зазначеного домоволодіння щодо вільного володіння, користування та розпорядження майном, тому вказані записи мають бути виключені з реєстру.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За нормами ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, суд вважає, що позивач, відповідно до вимог ст.12 ЦПК України, довела, за допомогою належних та достатніх доказів, з урахуванням положень ст.ст.77-80 ЦПК України, зазначені нею обставини та приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Розглядаючи вимоги позивача про відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у сумі 12500 грн., суд приходить до висновку, що дана вимога задоволенню не підлягає, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розуміють: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, законодавець пов`язує можливість відшкодування витрат на професійну правничу допомогу із здійсненням даних витрат стороною у справі.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, на підтвердження витрат на правничу допомогу було надано: договір про надання юридичних послуг №31/05/21 від 31.05.2021 року, Акт виконаних робіт від 20 січня 2022 року, складеного адвокатом Маслови С.С. та ОСОБА_1, відповідно до якого виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги: консультація, ознайомлення з матеріалами справи, складення позовної заяви, супровід заяви у суді всього на суму 12500 грн.

Однак, позивачем не надано достатніх та допустимих доказів, в повному обсязі, на підтвердження понесених витрат, а саме: рахунків на оплату, дублікати (копії) квитанцій, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, відповідно до яких заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Таким чином, позивачем не доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу в сумі 12500 грн., а тому в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача - Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з мотивів викладених у мотивувальній частині рішення.

На підставі викладеного ст.ст. 15,16, 316, 317, 319, 321 ЦК України, ЗУ «Про іпотеку», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.4,5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» про скасування запису про обтяження та заборони відчуження - задовольнити частково.

Скасувати заборону в частині 1/2 частини домоволодіння, яке належить ОСОБА_1 , накладену приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Кучмій Н.В. при укладанні договору іпотеки, від 21.05.2007 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на домоволодіння АДРЕСА_1 .

Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону на нерухоме майно в частині належної ОСОБА_1 1/2 частини домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про обтяження 20169620, дата реєстрації 21.05.2007 року).

Виключити з Державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію обтяження № 20169896 від 21.05.2007 року у виді іпотеки, внесений на підставі договору іпотеки серія та номер DNU0G100001222 від 21.05.2007 року в частині належної ОСОБА_1 1/2 частини домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати по справі в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

В іншій частині позиву відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Ю. Мащук