Рішення № 102692245, 13.01.2022, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/18316/21

Провадження № 2/522/8453/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

13 січня 2022 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.

за участю секретаря – Звонецької І.М.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського національного медичного університету про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Одеського національного медичного університету, в якій позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Одеського національного медичного університету від 30.08.2021 № 445-л «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді старшого викладача закладу вищої освіти на 1,0 ставки кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права Одеського національного медичного університету; стягнути з Одеського національного медичного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу на день постановлення судового рішення у справі; стягнути з Одеського національного медичного університету на користь ОСОБА_1 10000 гривень на відшкодування моральної шкоди; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що з вересня 2017 року була працевлаштована на кафедрі соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права Одеського національного медичного університету за основним місцем роботи. На підставі наказу Одеського національного медичного університету від 09.10.2020 №618/1-л працювала на посаді старшого викладача закладу вищої освіти на 1,0 ставки. Відповідно до наказів відповідача від 17.06.2021 № 266-о «Про введення в дію рішення Вченої ради Одеського національного медичного університету від 17.06.2021 року» та від 17.06.2021 №268-о «Про затвердження змін до Структури та Структури і штатної чисельності Одеського національного медичного університету» відбулися зміни в організації виробництва і праці відповідача, що спричинило звільнення позивача з посади за п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Своє звільнення та оскаржений наказ Одеського національного медичного університету вважає незаконним, оскільки відповідачем не дотримано порядок звільнення, визначений трудовим законодавством, - не запропоновано позивачу іншу роботу в Одеському національному медичному університеті. Також ОСОБА_1 посилається на те, що незаконне звільнення з роботи та порушення її трудових прав спричинило їй моральну шкоду, розмір відшкодування якої позивач оцінює у 10000 грн.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.09.2021 року відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.11.2021 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Витребувано від Одеського національного медичного університету засвідчену копію штатного розпису ОНМедУ (загальний та спеціальний фонд) станом на 29.06.2021 року; засвідчену копію чинного штатного розпису ОНМедУ (загальний та спеціальний фонд); перелік вакантних посад в ОНМедУ за період з 29.06.2021 по 31.08.2021 року (станом на кожний день протягом зазначеного періоду).

19.11.2021 року до суду від Одеського національного медичного університету надійшов Відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі та зазначала, що призначення на ту чи іншу посаду та визначення обсягу необхідної кваліфікації працівника належить власнику або уповноваженому ним органу. Представник відповідача посилалась на те, що на момент звільнення ОСОБА_1 вакантних посад, які б відповідали її кваліфікації не було та термін дії Сертифікату №005727 лікаря-спеціаліста, виданого ОСОБА_2 , закінчився 27 червня 2019 року.

30.11.2021 року представником позивача подано до суду Відповідь на відзив Одеського національного медичного університету, у якій представник позивача наголошувала на тому, що роботодавець має обов`язок запропонувати вакантні посади одночасно з попередженням про наступне вивільнення та такий обов`язок зберігається до моменту звільнення, що відповідачем виконано не було. Також представник позивача зазначала про те, що в матеріалах справи наявна копія посвідчення ОСОБА_1 № 1127 від 19.06.2019 про присвоєння кваліфікації зі спеціальності Неонатологія, яке дійсне до 19 червня 2024 року.

У Запереченні на відповідь на відзив від 06.12.2021 представник Одеського національного медичного університету вказала, що лікар має право здійснювати лікарську діяльність в межах терміну дії відповідного сертифікату з посиланням на Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 02.10.2015 року № 650, а також зазначила, які документи та відомості використовуються під час визначення кваліфікації працівника.

На виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 02.11.2021 про витребування доказів, відповідачем надано до суду копії штатних розписів на 2021 рік Одеського національного медичного університету (загальний та спеціальний фонд) та Перелік вакантних посад, які були вакантними в Одеському національному медичному університеті з 29.06.2021 по 31.08.2021, наданих зі службової запискою в.о. начальника відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи.

У судове засідання, призначене на 07.12.2021 року, з`явилися представники сторін. Представник позивача позов підтримала та просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача проти позову заперечував у повному обсязі, вважаючи звільнення позивача таким, що проведено у відповідності до вимог законодавства, та підтвердив факт відсутності пропозицій іншої роботи позивачу при виконанні процедури звільнення. У розгляді справи оголошено перерву.

У судові засідання, призначені на 20.12.2021 року та 13.01.2022 року представник відповідача не з`явився, подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю у іншому судовому засіданні.

Враховуючи відсутність доказів поважності причин неявки представника відповідача у судове засідання, призначене на 13.01.2022 року, суд ухвалив продовжити розгляд справи за відсутності представника відповідача, повідомленого належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що позивач відповідно до наказу Одеського національного медичного університету від 09.10.2020 року № 618/1-л «Про кадрові питання» працювала на посаді старшого викладача закладу вищої освіти на 1,0 ставки кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права Одеського національного медичного університету, з визначенням строку трудового договору з 09 жовтня 2020 року по 08 жовтня 2025 року.

Наказом Одеського національного медичного університету від 17.06.2021 року № 266-о «Про введення в дію рішення Вченої ради Одеського національного медичного університету від 17.06.2021 року» ліквідовано з 01 вересня 2021 року структурний підрозділ відповідача, у якому працювала позивач, - кафедру соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права Одеського національного медичного університету.

Зміни у структуру відповідача у зв`язку з ліквідацією кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права Одеського національного медичного університету було внесено наказом відповідача від 17.06.2021 року № 268-о «Про затвердження змін до Структури та Структури і штатної чисельності Одеського національного медичного університету».

Згідно з Додатком 2 до наказу Одеського національного медичного університету від 17.06.2021 № 268-о «Про затвердження змін до Структури та Структури і штатної чисельності Одеського національного медичного університету» посаду, яку обіймала позивач – старший викладач закладу вищої освіти кафедри соціальної медицини громадського здоров`я та медичного права виведено (скорочено) з 01.09.2021. Замість 2.75 ставок посади старший викладач закладу вищої освіти кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права введено посади: старший викладач закладу вищої освіти кафедри суспільних наук (0,5 ставки), асистент кафедри загальної та клінічної епідеміології та біобезпеки (1,75 ставки) та доцент кафедри симуляційних медичних технологій (0,5 ставки) (пункт 9 Змін до Структури та штатної чисельності Одеського національного медичного університету за КПКВК 2301070 «Підготовка і підвищення кваліфікації кадрів у сфері охорони здоров`я, підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів закладами фахової передвищої та вищої освіти»).

30.06.2021 року позивачу було вручено повідомлення про зміну в організації праці від 29.06.2021 за підписом ректора ОНМедУ, у якому міститься інформація про майбутнє звільнення позивача з займаної посади з 31.08.2021 року у зв`язку з ліквідацією структурного підрозділу Одеського національного медичного університету з 01.09.2021 року відповідно до наказу Одеського національного медичного університету від 17.06.2021 року № 268-о «Про затвердження змін до Структури і штатної чисельності Одеського національного медичного університету» та на підставі наказу Одеського національного медичного університету від 17.06.2021 року № 266-о «Про введення в дію рішення Вченої ради Одеського національного медичного університету від 17.06.2021 року». Будь-яких посад для переведення (працевлаштування) Одеським національним медичним університетом ОСОБА_1 одночасно з попередженням про вивільнення не запропоновано.

27.08.2021 року ОСОБА_1 звернулася до ректора Одеського національного медичного університету з заявою про надання переліку вакантних посад, на які вона може бути працевлаштована відповідно до її кваліфікації та спеціальності.

Листом Одеського національного медичного університету за підписом ректора від 30.08.2021 року № 01-09/271 повідомлено позивача про відсутність вакантних посад, що відповідають її спеціальності та кваліфікації.

Згідно з витягом із протоколу № 17 засідання профкому первинної профспілкової організації працівників Одеського національного медичного університету від 30.08.2021 року ухвалено згідно п.1 ст. 40 КЗпП України надати дозвіл на розірвання трудового договору з 31.08.2021року із ОСОБА_1 , старшим викладачем закладу вищої освіти кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права.

Наказом Одеського національного медичного університету від 30.08.2021 року № 445-л «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 31 серпня 2021 року звільнено з посади старшого викладача закладу вищої освіти на 1,0 ставки кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. З вказаним наказом позивач не погодилася, вважаючи своє звільнення таким, що проведене з порушенням установленого законом порядку.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи копії штатних розписів Одеського національного медичного університету на 2021 рік (загальний та спеціальний фонд), наказів відповідача від 17.06.2021 № 266-о «Про введення в дію рішення Вченої ради Одеського національного медичного університету від 17.06.2021 року» та від 17.06.2021 № 268-о «Про затвердження змін до Структури та Структури і штатної чисельності Одеського національного медичного університету», суд доходить висновку, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, зумовлені ліквідацією та реорганізацією структурних підрозділів Одеського національного медичного університету.

Поряд з цим, суд враховує те, що відповідно до наказу від 17.06.2021 року № 268-о «Про затвердження змін до Структури та Структури і штатної чисельності Одеського національного медичного університету» штатні одиниці реорганізованих та ліквідованих структурних підрозділів перерозподілено. З Додатку 2 до наказу відповідача від 17.06.2021 року № 268-о «Про затвердження змін до Структури та Структури і штатної чисельності Одеського національного медичного університету» вбачається, що 23.75 ставок скорочених посад кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права було перерозподілено на інші кафедри Одеського національного медичного університету, що зумовило введення нових посад.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 43 КЗпП України визначає, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

Судом встановлено, що відповідач попередив позивача про майбутнє вивільнення з дотриманням строку, визначеного статтею 49-2 КЗпП України, та отримав згоду виборного органу первинної профспілкової організації на розірвання трудового договору з позивачем відповідно до статті 43 КЗпП України, що підтверджується матеріалами справи.

Разом з тим, перевіряючи доводи позовної заяви стосовно невиконання Одеським національним медичним університетом свого обов`язку щодо надання позивачу пропозицій посад (іншої роботи) в Одеському національному медичному університеті, суд доходить висновку про їх обґрунтованість та їх підтвердження наявними в матеріалах справи доказами.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

В порушення вимог статті 49-2 КЗпП України при попередженні про наступне вивільнення відповідач не запропонував позивачу інших посад (іншої роботи) в Одеському національному медичному університеті. Одеський національний медичний університет не надав пропозицій посад ОСОБА_1 і надалі - протягом строку з моменту попередження до моменту звільнення позивача з посади.

З Переліку вакантних посад, які були вакантними в Одеському національному медичному університеті з 29.06.2021 року по 31.08.2021 року, наданого відповідачем на виконання ухвали суду, вбачається що протягом строку від підписання повідомлення про зміну в організації праці позивачу до звільнення позивача з посади в Одеському національному медичному університеті були наявними більше 100 вакантних посад у 65 структурних підрозділах Одеського національного медичного університету.

Суд відхиляє твердження представника відповідача про неможливість надання позивачу пропозицій посад педіатричного профілю у зв`язку з тим, що сертифікат 005727 лікаря-спеціаліста, виданий позивачу, був дійсним до 27.06.2019 року. Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 02.10.2015 № 650, на який посилається представник відповідача, вносить зміни до Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України 19.12.1997 № 359, яке втратило чинність на підставі Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 446 від 22.02.2019 року.

Відповідно до Порядку проведення атестації лікарів, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22.02.2019 № 446, атестація лікарів спрямована на покращення професійної діяльності лікаря для подальшого підвищення рівня якості надання медичної допомоги населенню. Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Порядку проведення атестації лікарів атестація на присвоєння або підтвердження кваліфікаційних категорій проводиться комісіями, що створюються при МОЗ (Центральна атестаційна комісія), Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділах з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Пунктом 13 Розділу ІІІ Порядку проведення атестації лікарів передбачено, що лікарям, яким присвоєно кваліфікаційну категорію, органом охорони здоров`я, при якому створена атестаційна комісія, видається посвідчення за формою, наведеною у додатку 3 до цього Порядку у місячний строк з дня атестації.

Позивачем до позову додано копію посвідчення № 1127, виданого про те, що 19.06.2019 року ОСОБА_1 пройшла атестацію в атестаційній комісії при Департаменті охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації та їй присвоєна кваліфікація зі спеціальності Неонатологія, категорія друга, дійсного до 19.06.2024 року.

Поряд з цим, суд також враховує, що питання проходження атестації лікарем стосується безпосередньо професійної діяльності лікаря та має значення лише у випадку її здійснення позивачем.

Відповідач не надав до суду докази відсутності можливості надання позивачу пропозицій посад (іншої роботи) за умови наявності в Одеському національному медичному університеті більше 100 вакансій у спірний період.

Позивач у позовній заяві зазначала, що, працюючи старшим викладачем закладу вищої освіти кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права, забезпечувала викладання навчальної дисципліни «Соціальна медицина. Громадське здоров`я», на підтвердження чого надала копію Планування навчальної роботи в годинах по кафедрі соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права на 2020-2021 навчальний рік. Відповідач вказаних обставин не заперечував.

Суд встановив, що згідно з листом Одеського національного медичного університету від 13.09.2021 № 01-08/62 навчальна дисципліна «Соціальна медицина. Громадське здоров`я» у 2021-2022 навчальному році викладається на кафедрі загальної та клінічної епідеміології та біобезпеки.

Відповідно до листа Одеського національного медичного університету від 21.09.2021 року № 01-08/66 прийом науково-педагогічних працівників на кафедру загальної і клінічної епідеміології та біобезпеки здійснювався з 13.08.2021 згідно з затвердженим орієнтовним штатним розкладом науково-педагогічного складу.

Згідно з інформаційною довідкою за підписом в.о. начальника відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи ОСОБА_3 серед працевлаштованих в ОНМедУ працівників є колишні працівники кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права, строк договору яких закінчився 31.08.2021 року, та відсутні колишні працівники кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права, які підлягали звільненню за п.1.ч.1 ст. 40 КЗпП України.

У Переліку вакантних посад, які були вакантними в Одеському національному медичному університеті з 29.06.2021 року по 31.08.2021 року, наданому відповідачем, на кафедрі загальної і клінічної епідеміології та біобезпеки наявна вакантна посада асистента (пункт 59 Переліку).

Відповідач посилався на самостійне визначення роботодавцем кваліфікації працівників при прийнятті їх на роботу, проте не надав до суду доказів невідповідності позивача усім вакантним посадам та відсутності можливості запропонувати позивачу іншу роботу в Одеському національному медичному університеті.

Також в матеріалах справи наявні копії посадових інструкцій на посади лаборанта та коменданта, які також наявні у Переліку вакантних посад, які були вакантними в Одеському національному медичному університеті з 29.06.2021 року по 31.08.2021 року, відповідно до яких будь-які спеціальні кваліфікаційні вимоги до таких посад відсутні.

Таким чином судом встановлено, що за наявності вакантних посад відповідач не запропонував роботу позивачу, проте приймав на роботу інших працівників, що свідчить про порушення Одеським національним медичним університетом вимог статей 40, 49-2 КЗпП України та порушення порядку звільнення позивача з посади

При застосування положень частини першої та другої статті 40, статті 49-2 КЗпП України суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.08.2021 року у справі № 659/51/20, від 08.11.2021 № 501/2942/20, відповідно до яких за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Також у постанові від 08.11.2021 у справі № 501/2942/20 Верховний Суд дійшов висновку про порушення порядку звільнення, передбаченого частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, роботодавцем, який не запропонував позивачці всіх наявних вакансій, однак приймав на роботу інших працівників.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).

З огляду на порушення Одеським національним медичним університетом порядку звільнення позивача з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суд вважає доведеними позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу Одеського національного медичного університету від 30.08.2021 № 445-л «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на посаді старшого викладача закладу вищої освіти на 1,0 ставки кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права Одеського національного медичного університету з 01.09.2021.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з Одеського національного медичного університету на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.09.2021 по 13.01.2022 року, суд враховує, що відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Середній заробіток працівника визначається згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з Довідкою про заробітну плату ОСОБА_1 від 21.09.2021 року № 324, виданою Одеським національним медичним університетом середньоденна заробітна плата позивача складає – (53792.81 +15739.65) / (20+18) = 1829,80 грн.

Станом на день ухвалення судового рішення по справі середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 1829,80 *93робочих дні = 170 171,40 грн.

Позивач також просила суд стягнути з Одеського національного медичного університету на її користь на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, 10000 грн. В обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 зазначала, що на момент її звільнення у сім`ї позивача не було інших працівників з самостійним заробітком та заробітна плата позивача була єдиним джерелом доходів сім`ї. Позивач також посилалась на те, що внаслідок незаконного звільнення з посади зазнала нервових переживань, душевних страждань та стресу, що вплинуло на її звичайний ритм життя, звернення до відповідача щодо працевлаштування були безрезультатними, що викликало у позивача почуття безпорадності, невпевненості та страху за добробут її сім`ї.

Суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з приписами статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.09.2021 у справі № 235/7740/18-ц, відповідно до якого захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (пункт 25 «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). А звільнення з посади становить втручання у право на повагу до приватного життя (п.п. 43-48 рішення Суду у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)).

Поряд з цим, суд вважає, що визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди у 10000 грн. є надмірним та, виходячи з засад розумності та справедливості (співмірності) з урахуванням обставин справи, характеру та обсягу страждань позивача, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті, суд визначає розмір грошового відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди у 5000 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1816 грн.

Розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що відповідно до статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Представником позивача надано до суду заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, розрахунок до заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та докази на підтвердження наданих адвокатом послуг. Так в матеріалах справи наявна копія Договору № 1 про надання правової допомоги від 03.09.2021, Додаткової угоди № 1 від 03.09.2021 року та Додаткової угоди № 2 від 28.10.2021, акту приймання-передачі наданих послуг від 28.10.2021 року та квитанції № 1/1 від 03.09.2021 року.

Перевіряючи заявлений розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, визначений у 3600 грн., виходячи з вартості послуг адвоката, зазначених у додаткових угодах до Договору № 1 про надання правової допомоги від 03.09.2021 року, суд враховує положення частини четвертої статті 137 ЦПК України та доходить висновку про його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони. Всі надані адвокатом послуги є реальними та підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись ст. ст.12, 13, 76, 77, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 430 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Одеського національного медичного університету про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди- задвольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Одеського національного медичного університету від 30.08.2021 № 445-л «Про звільнення ОСОБА_1 »

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого викладача закладу вищої освіти на 1,0 ставки кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права Одеського національного медичного університету.

Стягнути з Одеського національного медичного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу на день постановлення судового рішення у справі в розмірі 170171,40 грн.

Стягнути з Одеського національного медичного університету на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Одеського національного медичного університету на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, а саме 1816,00 грн. судового збору та 3600,00 грн. на правничу допомогу.

В іншій частині позову – відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 18.01.2022 року.

Суддя А.В. Науменко

13.01.22