Ухвала суду № 102689102, 13.01.2022, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/1023/22

Провадження № 1-кс/947/386/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2022 року

Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в місті Одесі клопотання слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Миколаєві, ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 42021160000000585 від 29.11.2021 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.368 КК України

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Одеса) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві за процесуальним керівництвом Одеської обласної прокуратури та оперативного супроводження УСР в Одеській області ДСР НП України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42021160000000585 від 29.11.2021 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Обставини кримінального правопорушення викладені слідчим у клопотанні.

Також слідчий зазначає, що у кримінальному провадженні ОСОБА_5 11 січня 2022 року повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 368 КК України.

В подальшому, 10.01.2022, в період часу з 17:30 по 22:00 проведено обшук домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає на постійній основі ОСОБА_5 у порядку передбаченому ч. 3 ст. 233 КПК України з метою не допущення втрати речей та документів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення службовими особами відділу запобігання надзвичайним ситуаціям по Суворовському району Одеської міської територіальної громади Одеського районного управління Головного управління ДСНС України в Одеській області ОСОБА_5 та ОСОБА_6 а саме грошових коштів отриманих незаконним шляхом, терміналів мобільного зв`язку, чорнових записів, комп`ютерних систем, мобільних телекомунікаційних систем, флеш-носіїв інформації та інших речей і документів, які можуть мати значення для досудового розслідування кримінального провадження. В ходіобшуку виявленота вилученонаступні речі:Грошові кошти у кількості 400 доларів США( номіналом 100 доларів США із серіями купюр СF55246833A, FB95509316A, KB04261048M, KA50480756A які поміщенні у сейф пакет № L1007841; Грошві кошти у сумі 33100 доларів США(тридцять три тисячі сто) доларів США, які поміщенні у сейф пакет №М1004517; Грошові кошти у сумі 661000 (шістсот шістдесят одна тисяча) гривень , 800 (вісімсот) Євро та 7890 (сім тисяч вісімсот дев`яносто) доларів CША , які поміщенні у сейф пакет №М1004526, які постановою слідчого визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, на які слідчий просить накласти арешт.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали, надані з клопотанням, приходить до наступного.

Відповідно до положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Положеннями ст.2, ст.7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбаченіст.131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.

Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України,арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Однак, з матеріалів, доданих з клопотанням вбачається, що слідчим під час складання вищевказаного клопотання не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України.

Так, на думку слідчого судді клопотання про арешт майна не відповідає вимогам кримінального процесуального Закону, з огляду на таке.

Слідчим при складанні клопотання про накладення арешту на майно не дотримані вимоги ч.2 ст.171 КПК України.

У клопотанні слідчого не наведений перелік майна, на яке належить накласти арешт, тобто майно, на яке слідчий просить накласти арешт не містить індивідуально-визначених ознак такого майна, що унеможливлює його ідентифікацію.

Так, клопотання не містить покупюрного опису вилучених грошових коштів із зазначенням серій та номерів банкнот, що унеможливлює їх ідентифікацію.

Згідно з нормами Глави10та Глави17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

За наявних недоліків клопотання та долучених до нього матеріалів слідчий суддя позбавлений можливості повно, всебічно та об`єктивно розглянути його.

Таким чином, клопотання та долучені до нього матеріали не відповідають вимогам ч.2 ст.171 КПК України, оскільки не підтверджують підстави, мету та відповідного обґрунтування необхідності арешту майна.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, слідчий суддя приходить до переконання, що на теперішній час наявні всі правові підстави для повернення клопотання прокурору для усунення недоліків, відповідно до вимог ч.3 ст.172 КПК України.

Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 376 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією в м.Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Миколаєві, ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження №42021160000000585 від 29.11.2021 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.368 КК України - повернути прокурору для усунення недоліків, зазначених в мотивувальній частині ухвали.

Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години з моменту отримання ухвали.

Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1