Рішення № 102670917, 11.01.2022, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.01.2022 Справа №607/7175/21

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Вийванко О. М.

за участю секретаря с/з Медвідь О. А.

учасників справи

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

третя особа ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 частини майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 частини майна, що є об`єктом спільної сумісної власності.

В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначила, що 05.02.1998 між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.12.2006 розірвано. У даному шлюбі в сторін народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак, незважаючи на те, що фактичні шлюбні відносини у сторін припинились, з грудня 2007 року по 15.11.2020 вони продовжували проживати як одна сім`я, не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, а саме, за адресою: АДРЕСА_1 , та на дачі в с. Малишівці Зборівського району Тернопільської області (садівниче товариство № 94 «Мисливець). Вели спільний побут, мали спільний бюджет, спільне харчування, спільні витрати на утримання житла, його ремонт, надавали один одному взаємну допомогу, мали взаємні права та обов`язки.

Починаючи з 02.12.2009 ОСОБА_2 змінював місце своєї реєстрації, у зв`язку з зміною своєї роботи в різних регіонах. Однак, після смерті його матері, а саме, з 19.09.2014 по даний час ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, позивач зазначила, що 01.04.2009 ОСОБА_2 подарував їй трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

Відтак, в період спільного проживання сторін за спільні кошти та з метою задоволення потреб сім`ї, нажили майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: дачний будинок, який знаходиться в АДРЕСА_4 , загальною площею 135, кв. м.; автомобіль марки «Hyundai Santa fе», 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований на ОСОБА_2 , дата реєстрації 20.12.2014; будівля гаража № НОМЕР_2 , загальною площею 39,4 кв., який розташований в гаражному кооперативі «Ветеран» м. Тернополя.

Водночас, позивач вказала, що під час спільного проживання з 2009 по 2014 роки сторонами були проведені роботи по облаштуванню квартири та дачного будинку для проживання, а також, придбано меблі, предмети побутової техніки, предмети інтер`єру.

У зв`язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просила позов задовольнити та встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за період з грудня 2007 по даний час; визнати право власності за ОСОБА_4 на Ѕ частину майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, а саме: дачного будинку, який знаходиться в селі Малишівці Зборівського району Тернопільської області, кооператив «Мисливець», загальною площею 135,1 кв. м; гараж №129, який знаходиться у м. Тернополі в гаражному кооперативі «Ветеран», загальна площа 39,4 кв. м.; автомобіля марки «Hyundai Santa fе», 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та стягнути з відповідача на її користь судовий збір.

У судовому засіданні представник позивача зміст позовних вимог підтримав, з підстав та обґрунтувань, викладених у позові та просив його задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні позов визнав та вважає, що позов слід задовольнити та встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділити спільне майно подружжя.

Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, подав письмові пояснення, в яких вказав, що ОСОБА_4 подала даний позов для уникнення ОСОБА_2 стягнення боргу на користь ОСОБА_3 , на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.12.2009 в межах виконавчого провадження № 46984590, розпочатого на підставі виконавчого листа № 607/7887/14-ц від 29.09.2014.

Щодо визнання факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , вказав, що відповідно до фактичних обставин справи, шлюб між останніми укладений в 1998 році був розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.12.2006. Посилання позивача на періодичне спільне проживання з ОСОБА_4 , жодним чином не підтверджується, та не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю. Крім того, ОСОБА_4 не надала жодних належних і доказів придбання спірного майна внаслідок спільної праці та проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу.

Щодо визнання права власності на Ѕ частину майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, зазначив, що наведені у позові доводи вважає безпідставними, оскільки вказане майно придбане відповідачем особисто після розірвання шлюбу, та є його особистою власністю.

Крім того, зазначив, що право власності на гараж № НОМЕР_2 , який знаходиться у м. Тернополі в гаражному кооперативі «Ветеран», загальна площа 39,4 кв. м., відповідач набув в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , та після розірвання шлюбу.

Водночас, вказав, що підстава визнання права власності на частину дачного будинку, який знаходиться в селі Малишівці Зборівського району Тернопільської області, кооператив «Мисливець», загальною площею 157,7 кв. м., та 1/2 автомобіля марки «Hyundai Santa fе», 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є також безпідставною, оскільки вказане майно ОСОБА_2 придбав після розірвання шлюбу і жодних доказів про те, що воно придбане за спільні кошти або істотно збільшилась їхня вартість позивачем не надано. Відтак, просив відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 та його представник у судовому засідання заперечили щодо задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) в судове засідання не з`явився, попередньо надіславши на адресу суду клопотання про розгляд справи у її відсутності.

При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Ухвалами суду забезпечено позов.

Ухвалою суду залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 .

Ухвалою суду залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)

Ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про винесення окремої ухвали суду та залишення позовної заяви без розгляду.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11.12.2006 шлюб між сторонами розірваний, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 .

Згідно з договором купівлі - продажу дачного будинку від 27.02.2015 ОСОБА_2 купив у ОСОБА_7 будинок дачний з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 135,1 кв. м.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 34264835 від 27.02.2015, зареєстрованого в реєстрі за № 209, приватним нотаріусом Олійник О.Є. Зборівського районного нотаріального округу Тернопільської області, ОСОБА_2 належить на праві приватної власності будинок дачний з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , на піставі договору купівлі - продажу від 27.02.2015.

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру на нерухоме майно та єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 249368606 від 23.03.2021, дачний будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_4 , загальною площею 135,1 кв. м., належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу, серія та номер: 207, виданий 27.02.2015, та з 31.03.2015 знаходиться під арештом Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області.

Також, з цієї довідки вбачається, що будівля гаража № НОМЕР_2 , загальною площею 39,4 кв., який розташований в гаражному кооперативі «Ветеран» м. Тернополя, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі рішення суду, серія номер 607/16757/14-ц, виданий 12.12.2014, та з 31.03.2015 знаходиться під арештом Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області.

Відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 грудня 2014 року, справа 607/16757/14-ц, за ОСОБА_2 визнано право власності на гараж за № НОМЕР_2 в гаражному кооперативі «Ветеран» по АДРЕСА_5 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_6 , що не заперечується сторонами.

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , ОСОБА_2 є власником автомобіля марки «Hyundai Santa fе», 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , дата реєстрації 20.12.2014.

Відповідно до дублікату виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області № 607/7887/14-ц, виданим 29.09.2014, вирішено стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 суму неповернутого основного боргу в розмірі 4 089 907,50 грн, а також, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 216 409,29 грн та 1 700,00 грн сплаченого державного мита та 30 грн витрат з ІТЗ розгляду цивільних справ. Стягнути борг в межах суми 2 900 000 боргу.

На підставі вищевказаного виконавчого листа відкрито виконавче провадження № 46984590, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження від 26.03.2015.

Згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31.03.2015, головний державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, накладено арешт на все майно ОСОБА_2 , шляхом заборони здійснювати відчуження будь - якого майна, яке йому належить.

Відповідно до повідомлення про оцінку майна від 22.12.2015, складеного Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), 07.07.2015 державним виконавцем було проведено опис та арешт майна Боржника - ОСОБА_2 , а саме: нежитлового приміщення гараж № НОМЕР_2 , загальною площею 39,4 кв., який розташований в гаражному кооперативі «Ветеран» м. Тернополя, вартість якого складає 80 900,00 грн без ПДВ. Вказана інформація підтверджується також висновком про вартість, складеним суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_8 та актом опису й арешту майна від 07.07.2015 державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.10.2015 справа №607/12564/15-ц у задоволенні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця першого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції та в.о. начальника першого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції відмовлено, та скасовано ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 07.09.2015 про зупинення стягнення у виконавчому провадженні щодо виконання дублікату виконавчого листа №607/7887/14-ц виданого 24.09.2014 Тернопільським міськрайонним судом.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.02.2016 справа №607/12564/15-ц заяву ОСОБА_2 про визнання дубліката виконавчого листа, виданого в цивільній справі №607/7887/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із повним та фактичним виконанням - залишено без розгляду та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті, згідно ухвали судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.12.2015, а саме, скасовано зупинення стягнення на підставі виконавчого листа (дубліката) №607/7887/14-ц виданого 24.09.2014 Тернопільським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми неповернутого основного боргу в розмірі 4 089 907,50 грн, 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 216 409,29 грн, 1 700,00 грн сплаченого держмита та 30,00 грн витрат на ІТЗ до завершення розгляду заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа, виданого в цивільній справі №607/7887/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із повним виконанням.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.04.2016 справа №607/1931/16-ц заяву ОСОБА_2 про визнання дубліката виконавчого листа таким, що не підлягає до виконання залишено без розгляду.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.07.2016 справа №607/8016/16-ц скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області - повернуто скаржнику.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 25.01.2019 справа №607/4185/16-ц прийнято відмову ОСОБА_2 від заяви про визнання дубліката виконавчого листа №607/7887/14, який видано Тернопільським міськрайонним судом 24.09.2014 року таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.06.2020 справа №2-117/9 заяву представника скаржника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про забезпечення позову - повернуто заявнику.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.10.2020 справа №2-117/9 провадження у справі за заявою боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_2 , стягувач - ОСОБА_3 , орган ДВС - відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання дубліката виконавчого листа № 607/7887/14-ц виданий Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 24.09.2014 року таким що не підлягає виконанню та зобов`язання винести постанову про закінчення виконавчого провадження - закрито на підставі пункту першого частини першої статті 255 ЦПК України, а також відновлено виконання за дублікатом виконавчого листа №607/7887/14-ц, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 29.09.2014, про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 суми неповернутого основного боргу в розмірі 4 089 907,50 грн, 3% річних від простроченої суми в розмірі 216 409,29 грн, 1700,00 грн сплаченого держмита та 30,00 грн витрат за ІТЗ судового процесу, яке було зупинено ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.08. 2020.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.10.2020 справа №607/27569/19 залишено без розгляду позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про виділення Ѕ ідеальної частки спільного сумісного майна подружжя у приватну власність.

Постанови Тернопільського апеляційного суду від 19.02.2021, ухвалу Тернопільського міськрайонним судом Тернопільської області від 23.10.2020 залишено без змін.

РішеннямТернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.03.2021 справа № 607/21749/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання дій протиправними та зобов`язання припинити вчиняти дії.

Відповідно до постанови про поновлення вчинення виконавчих дій від 06.04.2021, ВП № 46984590, поновлено з примусового виконання виконавчий лист №607/7887/14-ц виданий 29.09.2014.

Згідно з постановою про зупинення вчинення виконавчих дій від 18.05.2021, зупинено вчинення виконавчих дій, з реалізації майна, яке належить на праві проватної власності ОСОБА_2 , а саме: Ѕ частини гаража № НОМЕР_2 , загальною площею 39,4 кв., який розташований в гаражному кооперативі «Ветеран» м. Тернополя; Ѕ будівлі, яка знаходиться в селі Малишівці, Зборівського району Тернопільської області, (садівниче товариство № 94 «Мисливець», та автомобіля марки «Hyundai Santa fе», 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.06.2021 у задоволенні скарги представника скаржника ОСОБА_2 - адвоката Кметика В.С. на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ), стягувач ОСОБА_3 - відмовлено.

Суд погоджується частково з аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Чинним законодавством України встановлено, що «сім`єю» на відміну від «шлюбу» є проживання осіб, пов`язаних спільним побутом, та у яких є взаємні права та обов`язки один до одного. При цьому, необхідно звернути увагу, що для існування сім`ї не існує спеціального порядку реєстрації.

Статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. При цьому органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Також ст. 12 Конвенції встановлено і право на шлюб.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно ч.2 ст. 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Проаналізувавши всі надані докази, визнання позову в цій частині відповідачем, відсутність доказів, які б заперечували факт спільного проживання сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання її та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з грудня 2007 року по дату винесення рішення суду, тобто 11 січня 2022 року, оскільки такі факти встановлені судом на підставі визнання позову, та письмових доказів, наявних в матеріалах справи, що, в свою чергу, третьою особою не спростовано.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Перелік об`єктів права спільної сумісної власності визначений статтею 61 СК України.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих фактів положення ст. 368 ЦК України вважається правильно застосованим.

Згідно з ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 за період з грудня 2006 року по 11 січня 2022 року було придбано дачний будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_4 , загальною площею 135,1 кв. м., вартістю 236 860 грн. та автомобіль марки «Hyundai Santa fе», 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 539 320 грн., також за ОСОБА_2 було визнано право власності на будівлю гаража № НОМЕР_2 , загальною площею 39,4 кв., який розташований в гаражному кооперативі «Ветеран» м. Тернополя, в порядку спадкування, вартістю 80 900,00 грн. Сторонами не заперечується щодо вартості спірного майна.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Вирішуючи питання в частині належності майна до спільної сумісної власності, суд вважає, що дачний будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_4 , загальною площею 135,1 кв. м., та автомобіль марки «Hyundai Santa fе», 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , були придбані за спільні кошти подружжя - сторін у справі і зареєстровані за ОСОБА_2 , а тому, є їх спільною сумісною власністю.

Щодо будівлі гаража № НОМЕР_2 , загальною площею 39,4 кв., який розташований в гаражному кооперативі «Ветеран» м. Тернополя, який хоча і належить ОСОБА_2 на праві власності, однак набутий ним в порядку спадкування, а тому, в силу ст. 57 СК України є його особистою приватною власністю, у зв`язку із цим, не може бути віднесений до спільної власності і підлягати поділу.

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що в даному випадку мають місце порушення відповідачем майнових прав позивача, які підлягають захисту шляхом поділу спільного майна подружжя та вважає за можливе провести поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, з врахуванням вартості майна, володіння та користування вказаним майном, визнавши за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину дачного будинку з надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_4 , загальною площею 135,1 кв. м. та на Ѕ частину транспортного засобу марки «Hyundai Santa fе», 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

За таких обставин, суд вважає, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір щодо вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908,00 грн.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню частково, а саме: на 90,56 % (розрахунок вартості Ѕ спільного майна 388 090 грн (задоволена частинна вимог) : 428 540 грн (ціна позову - Ѕ вартості спірного майна)) х 100 = 90,56 %.

На підставі ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати за визнання права власності на 1/2 частину спільного сумісного майна, а саме, судовий збір за подання позовної заяви у суд першої інстанції в розмірі 3 880,86 грн. (4 285,40 грн * 90,56/100), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 4 788,86 грн.

Крім цього, частинами 1, 9, 10 статті 158 ЦПК України зазначено, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

За таких обставин, враховуючи, що позов задоволено частково, однак в частині позовних вимог щодо визнання права власності за позивачем на Ѕ частини будівлі гаража № НОМЕР_2 , загальною площею 39,4 кв., який розташований в гаражному кооперативі «Ветеран» м. Тернополя, відмовлено, оскільки даний гараж не може бути віднесений до спільної власності і підлягати поділу, а тому, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову у виді зупинення продажу арештованого майна, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_6 ), а саме: 1/2 частини гаража № НОМЕР_2 , загальною площею 39,4 кв. м., який знаходиться в м. Тернопіль в гаражному кооперативі «Ветеран», встановлені ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2021 року.

На підставі статтями 57, 60, 69-72 СК України, ст. 372 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 10, 76, 259, 264-265, 268, 273, 365 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Задовольнити частково позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 частини майна, що є об`єктом спільної сумісної власності.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з грудня 2007 року по дату винесення рішення суду тобто 11 січня 2022 року.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 дачний будинок, який знаходиться в селі Малишівці, Зборівського району Тернопільської області, кооператив «Мисливець», загальною площею 135,1 кв. м та «Hyundai Santa fе», 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину дачного будинку з надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_4 , загальною площею 135,1 кв. м.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину транспортного засобу марки «Hyundai Santa fе», 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір в розмірі 4 788,86 грн (чотири тисячі сімсот вісімдесят вісім гривень 86 копійок).

Скасувати заходи забезпечення позову у виді зупинення продажу арештованого майна, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_6 ), а саме: 1/2 частини гаража № НОМЕР_2 , загальною площею 39,4 кв. м., який знаходиться в м. Тернопіль в гаражному кооперативі «Ветеран» встановлені ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2021 року.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_7 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 .

Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), місцезнаходження: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 34905804.

Повний текст рішення суду складено та підписано 20 січня 2022 року.

Головуючий суддяО. М. Вийванко